Рішення № 139616144, 08.09.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10313/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 31 950 грн. 50 коп., понесені судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.02.2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 534836829, відповідно до умов якого останній надано кредит, загальна сума якого з урахуванням збільшення становила 22 000,00 грн. Кредитодавець свої зобов`язання щодо надання коштів виконав належним чином, однак відповідачка належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Право вимоги за вказаним кредитним договором послідовно відступалося на підставі договорів факторингу від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від останнього до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому, на підставі договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025, - до ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс». Згідно з Реєстром боржників від 15.07.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 31 950,50 грн., яка складається із 22 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 9 950,50 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; штрафні санкції не нараховувалися. Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору та набуття ним права вимоги за відповідним зобов`язанням, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 31 950,50 грн., а також понесені судові витрати, а саме 2 662,40 грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, у відзиві на позовну заяву вказує на їх безпідставність та необґрунтованість, посилаючись на недоведеність факту укладення кредитного договору та фактичного отримання нею кредитних коштів. Зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів перерахування грошових коштів на рахунок (платіжну картку) відповідача, а подані ним внутрішні довідки, виписки та розрахунки заборгованості не підтверджують реального руху коштів. Також відповідач вказує на недоведеність розміру заявленої до стягнення заборгованості, оскільки позивач не надав документів, які підтверджували б погодження відповідачем збільшення суми кредиту з 15 000,00 грн до 22 000,00 грн, а наданий розрахунок, на її думку, не містить достатньої інформації щодо порядку та періодів нарахування процентів. Крім того, відповідач ставить під сумнів набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, посилаючись на неповноту та часткове приховування відомостей у витягах з реєстрів прав вимоги, а також відсутність, на її думку, належних доказів реального виконання договорів факторингу в частині відступлення права вимоги саме щодо неї. Вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається як на підставу позовних вимог, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача та вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що кредитний договір № 534836829 від 18.02.2022 укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», а відповідачка, після заповнення заявки та ознайомлення з істотними умовами договору, підписала його шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV8B5A8, який був надісланий на зазначений нею номер мобільного телефону. Вказує, що факт надання кредитних коштів у загальному розмірі 22 000,00 грн підтверджується платіжними інструкціями, а відповідачкою не надано доказів неперерахування коштів на належний їй картковий рахунок чи їх повернення. Щодо переходу права вимоги представник позивача зазначає, що договорами факторингу передбачено передачу прав вимоги на підставі відповідних реєстрів, а право вимоги до відповідачки переходило послідовно: 05.05.2022 - до ТОВ «Таліон Плюс», 23.02.2024 - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та 15.07.2025 - до ТОВ «ФК «Ейс». При цьому наголошує, що договори факторингу були чинними у відповідні періоди, а перехід права вимоги підтверджується витягами з реєстрів та актом приймання-передачі реєстру боржників. З огляду на наведене представник позивача вважає доводи відповідача щодо недоведеності укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та переходу права вимоги безпідставними, а позовні вимоги - доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання про витребування доказів. (а.с. 113-114)

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. (а.с. 119-122)

Від представника позивача Сахарової О.І. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначає на безпідставність доводів позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. (а.с. 124-139)

На виконання вимог ухвали від 05.05.2026, до суду надійшла відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із підтвердженням зарахування кредитних коштів у сумах 15 000 грн. та 7 000 грн. на картку відповідача. (а.с. 140-142)

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, застосувати до позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У заяві відповідач послалася на те, що позивач звернувся до суду 30.04.2026, тоді як зобов`язання виникли та не виконувалися ще у лютому 2022 року, а тому загальний трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив. (а.с. 143-144)

Позивач у позові просив здійснювати розгляд без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, щодо заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що 18 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 534836829.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачці було надано кредит, загальна сума якого з урахуванням збільшення становила 22 000,00 грн. Кредитні кошти надано на умовах строковості, платності та повернення.

Умовами договору передбачено сплату процентів за користування кредитом. Згідно з пунктом 8.3 договору базова процентна ставка за користування кредитом протягом дисконтного періоду становила 766,50 % річних, що на дату укладення договору відповідало 2,10 % за кожен день користування кредитом від суми залишку кредиту. Пунктом 8.4 договору передбачено процентну ставку після закінчення дисконтного періоду у розмірі 1087,70 % річних, що відповідало 2,98 % за кожен день користування кредитом від суми залишку кредиту. (а.с. 34-41)

З матеріалів справи вбачається, що кредитодавцем на виконання умов договору ініційовано перерахування відповідачці кредитних коштів на належний їй картковий рахунок. Згідно з платіжними інструкціями та відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка надійшла на виконання ухвали суду від 05.05.2026, на картковий рахунок відповідачки було зараховано кредитні кошти двома платежами у розмірах 15 000,00 грн та 7 000,00 грн, загалом 22 000,00 грн. (а.с. 140-142).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на дату звернення до суду загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022 становить 31 950,50 грн., з яких 22 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 9 950,50 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Штрафні санкції позивачем не нараховувалися.

З матеріалів справи також встановлено, що право вимоги за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022 послідовно відступалося на підставі договорів факторингу.

Так, між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 534836829 перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

У подальшому між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024. Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 право вимоги за кредитним договором № 534836829 до відповідачки перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС».

15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е. Відповідно до витягу з Реєстру боржників та акта приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022 у загальному розмірі 31 950,50 грн.

З огляду на зазначене, суд встановив, що предметом спору є вимога позивача як нового кредитора про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022 у розмірі 31 950,50 грн., яка складається із 22 000,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 9 950,50 грн. заборгованості за процентами.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства суд вважає, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як стверджується матеріалами справи, відповідачем було укладено кредитний договір № 534836829, за умовами яких відповідач отримала кошти у сумах 15 000 грн. та 7 000 грн. шляхом їх перерахування на її банківський картковий рахунок, що підтвержується відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Отже, з урахуванням умов кредитного договору заборгованість становить 31 950,50 грн., яка складається із 22 000,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 9 950,50 грн. заборгованості за процентами.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження належного виконання ним зобов`язань та спростування суми заборгованості перед позивачем.

Відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості, тому розрахунок заборгованості, який надав позивач суд приймає як достовірний. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку відповідач не повернула фінансовій установі. Отже, відповідач ОСОБА_1 не виконала обов`язок з повернення кредитних коштів і фінансова установа вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів.

Що стосується посилання відповідача на застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі закон № 540-IX), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.

Так, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції на момент дії спірних правовідносин) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

30 квітня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 19 січня 2022 року по 12 грудня 2022 року, а отже строк позовної давності не сплив.

30 квітня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022.

При цьому суд враховує, що перебіг позовної давності щодо заявлених позивачем вимог підлягає обчисленню з урахуванням положень пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими на відповідні періоди було продовжено та зупинено перебіг позовної давності.

Отже, з огляду на дію наведених законодавчих положень, трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача на момент звернення до суду 30 квітня 2026 року не сплив.

Посилання відповідача на те, що позовна давність має обчислюватися виключно з лютого 2022 року, є помилковим, оскільки при визначенні спливу позовної давності не можуть бути залишені поза увагою передбачені законом періоди продовження та зупинення її перебігу.

Отже, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 31 950,50 грн., яка складається із 22 000,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 9 950,50 грн. заборгованості за процентами є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене, суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 3 000 грн. 00 коп., яка є доведеною, документально обґрунтованою детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Соломко О.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» щодо стягнення кредитної заборгованості на підставі Договору про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

За таких обставин на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу за відповідача в розмірі 3 000 грн. 00 коп., у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 534836829 від 18.02.2022 у розмірі 31 950 (тридцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят) гривень 50 копійок, з якої: 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень 00 копійок заборгованість по тілу кредиту, 9 950 (дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень 50 копійок заборгованість по несплаченими відсотками за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» судові витрати у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс», місцезнаходження: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, код ЄДРПОУ 42986956, р/р НОМЕР_1 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», ЄДРПОУ АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 21133352 , МФО: 322001;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене та підписане 08 вересня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА