Ухвала суду № 139609453, 03.09.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/987/15-ц

Провадження № 4-с/604/3/26

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Крупи А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Підволочиська Тернопільської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника, -

В С Т А Н О В И В :

Скаржник ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника.

В обґрунтування вказаної скарги, посилається на те, що на виконанні у Збаразькому відділі ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, перебуває виконавче провадження № 49752004, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Підволочиським районним судом. 07.07.2026 року головним державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на усі рахунки боржника. Вважає, що оскаржувана постанова містить лише загальне посилання на існування заборгованості у розмірі 99982,22 грн, однак станом на 2026 рік відсутній актуальний розрахунок заборгованості. Також оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування суми 99982,22 грн, та не дає можливості перевірити, з яких саме складових вона сформована (основна сума, штрафи, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження) тощо, та не містить посилання на документи, які стали підставою для визначення саме такого розміру заборгованості. Фактично держаний виконавець обмежився лише зазначенням цифрового значення без наведення будь-якого правового чи фактичного обґрунтування. Разом із тим, 08.07.2026 року державним виконавцем виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», разом із тим, не вирішено питання про зняття арешту із коштів боржника. Тобто на думку скаржника, порушено імперативну норму ч.2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки немає примусового виконання, а відтак відсутні правові підстави для продовження арешту, у зв`язку з чим просять визнати незаконною та скасувати постанову Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.07.2026 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 49752004.

Скаржник ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, однак подали до суду заяву, в якій просили скаргу розглядати у їх відсутності, вимоги скарги підтримують повністю та прохають їх задовольнити.

Представник відділу Державної виконавчої служби до суду не з`явився, про дату і місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином, з заявами до суду про неможливість розгляду справи у їх відсутність не звертались.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, вивчивши доводи скарги, дійшов наступних висновків :

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що Постановою державного виконавця Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Збаразького відділу ДВС) від 07.07.2026 року, згідно виконавчого листа № 2к/604/1/15 виданого Підволочиським районним судом, накладено арешт на грошові кошти /електронні гроші/, що містяться на відкритих рахунках, гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_2 .

Підставою накладення арешту на кошти боржника послужив виконавчий лист Підволочиського районного суду від 29.12.2015 року на підставі якого надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової дільниці № 5 окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу Югри російської федерації від 10 лютого 2011 року про щомісячне стягнення з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі частини заробітку і (або) іншого доходу, починаючи з 04 вересня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи щодо своєчасного, повного, неупередженого примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи щодо своєчасного, повного, неупередженого примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 10 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» в порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Вирішуючи питання про правомірність дій державного виконавця, та надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Для забезпечення реального виконання рішення, за правилами ст. 56 Закону № 1404-VІІІ, застосовується арешт майна (коштів) боржника. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно постанови державного виконавця Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Збаразького відділу ДВС) від 08.07.2026 року, виконавчий лист № 2-к/604/1/15 виданий 29.12.2015 року, виконавчий лист повернутий стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо його розшуку виявились безрезультатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Окрім того, у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 59 вищезазначеного Закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Згідно із ч. 5 ст. 59 вказаного Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно із приписами п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У п.3 ст.37 вказаного Закону зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

На повернення виконавчого документа з інших підстав ця вимога не поширюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Суд враховує, що державним виконавцем 08.07.2026 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, згідно з приписами ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд зауважує, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 04 листопада 2022 у справі № 686/6010/14-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.

Отже, державний виконавець діяв правомірно не вирішуючи питання щодо скасування арешту, накладеного на майно боржника, при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, при розгляді скарги судом встановлено, що в даному випадку державний виконавець не мав повноважень щодо зняття арешту з майна боржника, а відтак відсутні підстави для визнання незаконною та скасування постанови Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо накладення арешту на майно боржника.

Як роз`яснено у п.18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року №5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», виходячи зі змісту статті 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).

З огляду на вищевикладене скарга ОСОБА_1 до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника до задоволення не підлягає.

Разом із тим, суд не бере до уваги посилання скаржника на відсутність обґрунтування арешту та мотивування постанови про накладення арешту, оскільки останні спростовані дослідженими та проаналізованими у судовому засіданні як письмовими доказами з яких убачається, що державний виконавець у межах своїх повноважень не мав визначених законом підстав для скасування раніше накладеного арешту на грошові кошти боржника так і відповідні правові підстави для прийняття такого рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1, 18, 258 - 261, 353, 447, 449, 450 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Підволочиський районний суд Тернопільської області протягом 10 днів з дня її проголошення, а особи які брали участь у справі але не були присутніми під час проголошення судового рішення протягом цього ж строку з часу отримання копії даного судового рішення.

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської області Н.Б. Сташків