Рішення № 139600678, 08.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року Справа № 520/14441/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить:

-визнати протиправною відмову Господарського суду Луганської області (надалі відповідач-1) у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020;

-визнати протиправною відмову Господарського суду Луганської області у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024;

-стягнути з Господарського суду Луганської області, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 Суддівська винагорода 5 877,08 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020;

-стягнути з Господарського суду Луганської області, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 Суддівська винагорода, на мою користь 36 046,06 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024;

-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України(надалі - відповідач-2) щодо незабезпечення фінансування виплати 5 877,08 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020;

-визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати 36 046,06 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024;

-зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 Суддівська винагорода, виплати 5 877,08 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

-зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 Суддівська винагорода, виплати 36 046,06 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.07.2024.

В обґрунтування позову покликається на те, що при виплаті суддівської винагороди, яка відбулась на виконання судового рішення, відповідачем не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Звернувся із відповідною заявою до відповідача-1, однак отримав відмову, посилаючись на лист відповідача-2, який відмовився здійснити фінансування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року. Вважає таку бездіяльність відповідач протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідачем-1 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що суми, виплачені позивачу у 2021 та 2026 роках на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду у справах № 520/16800/2020 та № 520/21575/24, за своєю правовою природою є доплатою, право на яку було встановлено та визнано безпосередньо судом у порядку вирішення публічно-правового спору, а не своєчасно зафіксованим, але безпідставно утримуваним роботодавцем доходом у розумінні Закону № 2050-ІІІ. Оскільки Господарський суд Луганської області у спірні періоди діяв виключно на підставі та в межах чинного на той момент законодавства (Закону № 553-IX та Закону про Держбюджет на 2024 рік), у відповідача не було правових підстав для самостійного нарахування цих сум, що повністю виключає стан протиправної затримки виплати з вини суду. Оскільки виплати за 2020 рік та 2024 рік були здійснені виключно на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду (справа № 520/16800/2020 та справа № 520/21575/24), вони не мають статусу «своєчасно нарахованого, але не виплаченого доходу» у розумінні Закону № 2050-III. Враховуючи викладені обставини та наведені нормативні положення слід вказати, що Позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки доплата (перерахунок на підставі судових рішень) має характер разового платежу, а поточна суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась своєчасно. З огляду на викладене, відсутні правові підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", оскільки всі нарахування як у 2020 році так і у 2024 році здійснювалися вчасно та на підставі норм чинного законодавства. У разі стягнення коштів з рахунку КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» виникне заборгованість по оплаті суддівської винагороди суддів та буде створений дефіцит бюджетних коштів на оплату праці. Статтею 51 Бюджетного кодексу встановлено обов`язок керівника установи забезпечити утримання чисельності працівників та здійснення виплат у межах фонду оплати праці, затвердженого у кошторисі. Самовільне нарахування та виплата коштів за відсутності затверджених бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства (ст. 116 Бюджетного кодексу України). Звертаємо увагу, що виконання судових рішень ухвалених на користь суддів здійснюється шляхом стягнення коштів з програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є ДСА України, а не за рахунок КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода». КЕКВ 2113 - це спеціальний Код економічної класифікації видатків бюджету, призначений виключно для виплати суддівської винагороди. Виплата будь яких інших платежів з цього рахунку забороняється. Просить у позові відмовити.

Відповідачем-2 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки доплата (перерахунок на підставі судових рішень) має характер разового платежу, а поточна суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась своєчасно. З огляду на викладене, відсутні правові підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", оскільки всі нарахування як у 2020 році так і у 2024 році здійснювалися вчасно та на підставі норм чинного законодавства. Позивач просить стягнути кошти з суду за рахунок КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода». Слід зазначити, що з даного рахунку/програми здійснюється оплата праці/ виплата суддівської винагороди суддям, що здійснюють судочинство в Господарському суді Луганської області. У разі стягнення коштів з рахунку КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» виникне заборгованість по оплаті суддівської винагороди суддів даного суду. Відповідно у Господарському суду Луганської області виникне дефіцит бюджетних коштів на оплату праці. Виконання судових рішень ухвалених на користь суддів здійснюється шляхом стягнення коштів з програми 0501150 виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є ДСА України, а не за рахунок КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода». КЕКВ 2113 це спеціальний код економічної класифікації видатків бюджету, призначений виключно для виплати суддівської винагороди. Виплата будь - яких інших платежів з цього рахунку забороняється. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзиви відповідачів. Наводить пояснення про те, що рішеннями суду встановлена протиправність дій відповідача-1 щодо виплати мені суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж встановлений законом. Ці рішення суду стосуються саме суддівської винагороди, яка фактично є заробітною платою судді. Вона виплачується суддям на постійній основі та повністю відповідає наведеному у статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначенню доходів громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення). Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди безпосередньо входить до складу суддівської винагороди (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013), а отже її виплата також має здійснюватись за КЕКВ2113 «Суддівська винагорода». Загальний розмір бюджетних призначень Господарського суду Луганської області за програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» на 2026 рік становить лише 28 300,00 грн. Відповідно до листа відповідача-1 від 15.05.2026 № 01-04/387/26 саме за КПКВ 0501020 та КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» відповідачем-1 було виконане рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/21575/24 про стягнення на мою користь 208 202,13 грн суддівської винагороди і це не призвело до невиплати чи затримки у виплаті суддівської винагороди іншим суддям Господарського суду Луганської області. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду 08.06.2026 у справі № 520/15288/26 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

23.06.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог стосовного звільнення позивача від сплати судового збору за подання адміністративного позову до суду.

Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі 520/16800/2020, зокрема, зобов`язано Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, у розмірі, який установлений ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, без застосування обмежень, установлених Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2010 № 553-ІХ.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем-1 тільки у лютому 2021 року мені було сплачено 152 208,81 грн заборгованості із суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №520/21575/24, зокрема, зобов`язано Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди позивачу з 01.04.2024 по 31.07.2024 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році в розмірі 3028,00 грн.

У квітні 2026 року відповідачем шляхом безспірного списання грошових коштів через органи Державної казначейської служби це рішення суду було виконано та виплачено позивачу заборгованість із суддівської винагороди з 01.04.2024 по 31.07.2024 в розмірі 208 202,13 грн.

Позивач звертався із заявами до відповідача-1 в яких на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» просив обчислити та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року та за періоди з 01.04.2024 по 31.07.2024.

Відповідач-1 листами відмови позивачу нарахуванні та виплаті компенсації на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». При цьому у листах покликався на листи відповідача-2, який відмовився здійснити фінансування виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за наведені періоди.

Позивач наводить аргументи про протиправність бездіяльності відповідачів, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).

Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок: - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Суд установив, що недоплачену суддівську винагороду відповідач-1 виплатив позивачу у лютому 2021 року та у квітні 2026 року, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи.

З огляду на викладене вище, суд прийшов переконання про те, що оскільки, з вини відповідача-1 не було вчасно нараховано та вплачено суддівську винагороду, а відтак відповідач-1 повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата суддівської винагороди, є порушенням прав особи на отримання такої компенсації, а відтак таку бездіяльність відповідача-1 суд визнає протиправною.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

За вказаною справою позивачем наведено належні та достатні обґрунтування, та надано достатніх доказів щодо бездіяльності відповідачів по не виплаті спірної заробітної плати за спірні періоди, наявності права на отримання компенсації частини втрати доходів за порушення строків виплати заробітної плати, відповідачами в свою чергу не доведено правомірність своєї бездіяльності за предметом спору.

Щодо способу захисту порушеного права позивача за позовними вимогами до відповідача-1, суд прийшов до наступного.

Позивач просить стягнути з відповідача-1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати суддівської винагороди за наведені періоди відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, в загальних розмірах, суд прийшов наступного.

Особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Згідно з пунктом 4 Порядку 159 сума компенсації втрати частини доходів обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Під час обчислення суми компенсації втрати частини доходів суд виходить із суми фактично отримана позивачем після утримання податків та зборів.

З урахуванням наявного в матеріалах справи розрахунку суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, та сукупного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем, за який виплачується дохід, до місяця виплати доходу розмір компенсації становить у розмірі 5877,08 грн.

З урахуванням наявного в матеріалах справи розрахунку суддівської винагороди за період з 01.04.2024 до 31.07.2024, та сукупного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем, за який виплачується дохід, до місяця виплати доходу розмір компенсації становить у розмірі 36046,06 грн.

Будь-яких заперечень із сторони відповідачів щодо невірного обчислення такої компенсацій позивачем суду не надано, а відтак такий розрахунок приймається судом до уваги, адже вказані розрахунки здійсненні з урахуванням індексу інфляції за відомостями Держкомстату, індексу споживчих цін для визначення порогу індексації, величини при приросту індексу споживчих цін для проведення індексації, відсотків, розміри нарахованої але не виплаченої заробітної плати, обчислення суми компенсації з податками та зборами.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на зазначене, суд дійшов переконання про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити компенсацію доходу у зв`язку із несвоєчасною виплатою суддівської винагороди за періоди: з 18.04.2020 до 27.08.2020 в розмірі 5877,08 грн та з 01.04.2024 до 31.07.2024 у сумі 36046,06 грн.

Стосовно способу захисту порушеного права за позовними вимогами до відповідача-2, суд прийшов наступного.

Відповідно до частин першої-третьої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Згідно з частиною першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання бюджетного запиту і подає його Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Судом враховано, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, підтриманих у постанові від 21.03.2024 у справі №400/1248/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

Водночас, суд зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного

Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але перший відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень першого відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

У цій справі суд враховує, що ДСА України, будучи ознайомленим із позовною заявою та відповідно, вимогами, викладеними в ній, суду не було надано доказів (відзиву) на спростування обставин своєї бездіяльності в частині не виділення коштів на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди у належному розмірі.

Отже, наявні підстави стверджувати, що невиплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди у належному розмірі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII), яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України. А відтак, під час розгляду справи підтверджено порушення протиправною бездіяльністю ДСА України права позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди у належному розмірі, що є підставою для його поновлення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що належним способом захисту права позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди у належному розмірі, у спірному випадку є зобов`язання відповідача-2 здійснити фінансування стосовно позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди у належному розмірі.

Щодо стягнення коштів та здійснення фінансування за кодом програмної кваліфікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», суд прийшов наступного.

Відповідачі наводить доводи про те, що компенсації втрати частини дохід у зв`язку із порушенням строків виплати суддівської винагороди позивачу не входить до складу заробітної плати, а відтак підстав здійснювати фінансування та виплату таких коштів за наведеним позивачем програмної кваліфікації відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати").

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічна право позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2025 у справі № 420/1581/24.

Разом зі тим, відповідно до підпункту 2.1.1.3 пункту 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, за кодом 2113 «Суддівська винагорода» здійснюються такі виплати: 1) суддівська винагорода (винагорода судді Конституційного Суду України) за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку; 4) інші види доплат, передбачені законом.

Тобто, виплата грошових коштів на виконання рішення суду за кодом 2113 не передбачена.

Водночас згідно з п. 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333, за кодом 2800 «Інші поточні видатки» здійснюються, зокрема, такі виплати: виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), крім виплат, передбачених підпунктом 27 підпункту 2.5.3 пункту 2.5 цієї глави цієї Інструкції; інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, у тому числі виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством. Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за цим кодом.

У розпорядженні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Таким чином, виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється відповідно до чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів окремої бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 826/721/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 822/743/16, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, згідно з якою у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Відтак, виконання рішення суду здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150.

З огляду на викладене в цій частині позовних вимог до відповідачів необхідно відмовити.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2021 року (справа №120/4555/18-а), постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 990/317/23.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від плати судового збору, а відтак питання розподілу таких не вирішується.

Стосовно строку звернення до суду із цим позовом, в частині позовних вимог-1, -3, -5, -7, суд прийшов наступного.

Ухвалою суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог-1, -3, -5, -7 залишено без руху.

Суд зазначив, що позивач про порушення свого права дізнався 04.02.2021, тобто з дати фактичної виплати заробітної плати на виконання судового рішення від 21.12.2020 у справі №520/16800/2020. До суду звернувся із позовом 01.06.2026. Лист відповідача-1 від 04.05.2026 не змінює дати, з якою пов`язано право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відтак строк звернення до суду із цим позовом пропущено, а наведені з цього питання позивачем обставини не відповідають правовій позиції Верховного Суду.

Відповідачем подано до суду заяву у якій наводить аргументи про те, що суддівська винагорода на виконання судового рішення була виплачена 04.02.2021, тобто за редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З урахування правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 «… період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

З огляду на викладе суд дійшов переконання про те, що оскільки спірні правовідносини стосуються заробітної плати за період, який не обмежений будь-яким строк, а відтак підстав для залишення позову без розгляду в частині позовних вимог-1, -3, -5, -7, суд не установив.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про звернення судового рішення у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на те, що судом не стягується з відповідача на користь позивача конкретної суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16.

Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Луганської області щодо нерахарування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної суддівської винагороди за періоди: з 18.04.2020 по 27.08.2020 та з 01.04.2024 по 31.07.2024.

Зобов`язати Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за періоди: з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 5877,08 грн та з 01.04.2024 до 31.07.2024 у розмірі 36046,06 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної мені суддівської винагороди за періоди з 18.04.2020 по 27.08.2020 та з 01.04.2024 до 31.07.2024.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у сумі 5877,08 грн та за період з 01.04.2024 до 31.07.2024 у сумі 36046,06 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Господарський суд Луганської області, місцезнаходження місто Харків, проспект науки, будинок №5, код ЄДРПОУ 02844564;

відповідач Державна судова адміністрація, місцезнаходження місто Київ, вулиця Липська, будинок №18/5, код ЄДРПОУ 26255795.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 08.09.2026.

Суддя М. І. Садова