Рішення № 139598289, 09.09.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. справа № 300/7668/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (надалі, також відповідач 2, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення № 091630026046 від 02.10.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 25.12.2003 по 31.12.2003 згідно трудової книжки від 25.12.2003, НОМЕР_1 , з 01.01.2004 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019 згідно трудової книжки від 25.12.2003, НОМЕР_1 та згідно довідки від 22.08.2019 року № 12-06/287;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 26.09.2025 року про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, відповідачем прийнято рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб, яка є обов`язковою для зарахування стажу. Позивач вважає таку відмову протиправною з мотивів, що стаж набутий ним до виходу рф з міжнародної угоди, у зв`язку з чим такий період роботи має бути зараховано позивачу до його страхового стажу. Крім того, вказує що він не може нести відповідальність за наявність чи відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату роботодавцем на його користь страхових внесків. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-13).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 даний позов залишено без руху. Визначено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання позовної заяви з уточненим змістом позовних вимог відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з уточненим змістом в частині коректного зазначення відомостей про учасників справи та про зазначення місця знаходження оригіналів доказів (а.с. 15-17).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

06.11.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява. Відповідно до змісту уточненої позовної заяви, позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення № 091630026046 від 02.10.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 25.12.2003 по 31.12.2003 згідно трудової книжки від 25.12.2003, НОМЕР_1 , з 01.01.2004 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019 згідно трудової книжки від 25.12.2003, НОМЕР_1 та згідно довідки від 22.08.2019 року № 12-06/287;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 26.09.2025 року про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення (а.с. 21-24).

Процесуальний статус Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області визначено як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору на стороні відповідача. Вказано відомості про місцезнаходження оригіналів письмових доказів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 25-27).

27.11.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви. У своїх поясненнях третя особа вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, оскільки російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, а також на те, що Україна припинила участь в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, у зв`язку з чим у відповідача відсутні нормативні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації після 31.12.1991, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб, яка є обов`язковою для зарахування стажу. Зважаючи на те, що в даних персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату страхових внесків щодо позивача, то підстав для зарахування періоду роботи до страхового стажу позивача немає. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 30-74).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 75), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Ухвалою про відкриття провадження встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву. Станом на момент розгляду справи, відзив від відповідача так і не надійшов. Копію ухвали від 12.11.2025 в електронному вигляді відповідач отримав 13.11.2025 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 29).

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність ІІІ групи, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 254/25/5820/В від 18.08.2025 (а.с. 10-11).

26.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 47-48).

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 091630026046 від 02.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, оскільки російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, а також на те, що Україна припинила участь в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, у зв`язку з чим у відповідача відсутні нормативні підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації після 31.12.1991, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб, яка є обов`язковою для зарахування стажу (а.с. 5).

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача зарахувати дані періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію по інвалідності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Частиною 1 статті 32 Закону № 1058-IV визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

для осіб з інвалідністю I групи:

до досягнення особою 25 років включно 1 рік;

від 26 років до досягнення особою 28 років включно 2 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно 3 роки;

від 32 років до досягнення особою 34 років включно 4 роки;

від 35 років до досягнення особою 37 років включно 5 років;

від 38 років до досягнення особою 40 років включно 6 років;

від 41 року до досягнення особою 43 років включно 7 років;

від 44 років до досягнення особою 48 років включно 8 років;

від 49 років до досягнення особою 53 років включно 9 років;

від 54 років до досягнення особою 59 років включно 10 років;

для осіб з інвалідністю II та III груп:

до досягнення особою 23 років включно 1 рік;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно 2 роки;

від 27 років до досягнення особою 28 років включно 3 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно 4 роки;

від 32 років до досягнення особою 33 років включно 5 років;

від 34 років до досягнення особою 35 років включно 6 років;

від 36 років до досягнення особою 37 років включно 7 років;

від 38 років до досягнення особою 39 років включно 8 років;

від 40 років до досягнення особою 42 років включно 9 років;

від 43 років до досягнення особою 45 років включно 10 років;

від 46 років до досягнення особою 48 років включно 11 років;

від 49 років до досягнення особою 51 року включно 12 років;

від 52 років до досягнення особою 55 років включно 13 років;

від 56 років до досягнення особою 59 років включно 14 років.

Таким чином, для призначення пенсії мають бути дотримані дві умови щодо віку та страхового стажу особи.

До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо мотивів відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періодів роботи, визначених трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , у зв`язку з виходом України та рф з міжнародних договорів та конвенцій, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі, також Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 р. не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.

Відтак, Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відповідно до змісту трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.12.2003, з 25.12.2003 по 26.12.2007 позивач прийнятий на роботу водієм третього класу по вахтово-експедиційному методу роботи, та звільнений з даної посади в порядку переведення на іншу роботу (записи № 1-2); з 16.01.2008 по 30.08.2019 позивач прийнятий на роботу водієм першого класу на всі види транспортних засобів по вахтово-експедиційному методу роботи, та звільнений з даної посади за власним бажанням (записи № 3-4) (а.с. 6).

В дані періоди роботи позивач працював на території російської федерації.

Дані періоди роботи позивача підтверджуються також копією довідки, уточнюючої стаж, який дає право на дострокове призначення страхової пенсії по віку № 12-06/287 від 22.08.2019 та відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи (а.с. 61-68).

Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.12.2003 та інших підтверджуючих наявність страхового стажу у позивача документів для призначення пенсії, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (стаття 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Крім того, на позивача не може покладатися відповідальність за наявність відомостей про сплату його роботодавцями до пенсійного фонду російської федерації страхових внесків.

Зважаючи на це, відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019 є неправомірною, а надані позивачем підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача і підтвердження його стажу роботи, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.

Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності відомостей про сплату страхових внесків як підставу для відмови у зарахуванні стажу, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначалось вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування періодів роботи позивача з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, визначених у трудовій книжці серії НОМЕР_2 немає, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.10.2025 № 091630026046 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Страховий стаж позивача становить 0 років 11 місяців 07 днів.

Суд констатує, що після зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, загальний період його страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до пункту 17 частини 1 статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 8 років.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як орган, який відмовив у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи позивача з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.09.2025 з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.367219711.1 від 22.10.2025 (а.с. 12).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 091630026046 від 02.10.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.12.2003 по 26.12.2007 та з 16.01.2008 по 30.08.2019, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.09.2025 з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29013) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29013);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Главач І.А.