Постанова № 13959450, 16.02.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2011 р. № 2а-9810/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Карпяк О.О.,

при секретарі Денькович Л.І.

за участю представників:

від позивача Бордюк М.Й.

від відповідача Хрящевський Р.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

ТзОВ "Агро-Інвест"

до Державна податкова інспекція у м.Червонограді

пропро скасування податкового повідомлення-рішення , в с т а н о в и в :

ТзОВ «Агро Інвест»звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 21.10.2010 року №0000642301/0.

Ухвалою від 03.11.2010 року відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення є незаконним, суперечить законодавству з питань оподаткування, оскільки відповідно до п.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», операції з поставки товарів та операції з ввезення товарів в режимі імпорту є різними (окремими) обєктами оподаткування ПДВ, а база оподаткування для операцій з поставки товарів, визначається за правилами п.4.1 цього Закону, база оподаткування операцій з подальшого продажу ТзОВ «Агро інцест»на території України ввезених в режимі імпорту товарів, як операцій їх поставки, повинна була визначатись відповідно до вимог п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Покликаючись на положення пп.1. 18, 4.1, 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.1.20.1 п.1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 260 Митного кодексу України позивач вважає, що поняття «митна вартість товарів»і «звичайна ціна»не є і можуть бути тотожними поняттями. Також зазначає, що згідно п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не передбачено визначення звичайної ціни на рівні митної вартості товарів. Тому позивач вважає, що відповідач визначив звичайну ціну на продукцію, що поставлялась позивачем у спосіб, не передбачений п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тим самим порушивши його вимоги. Вважає, що чинне законодавство України не надає органам державної податкової служби повноважень щодо визначення звичайної ціни товарів на власний розсуд, у непередбачений законом спосіб.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить задоволити позов у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов від 30.11.2010 року та обґрунтовується тим, що порушення полягає в тому, що позивач при розмитненні мясопродуктів сплатив податок на додану вартість, виходячи з митної вартості вказаних товарів, зазначеної в графі 12 ВМД. При цьому, митна вартість вказана у ВМД є вищою від фактурної вартості вказаної графі 42. В подальшому при поставці товарів на митній території України позивач розраховував азу оподаткування, виходячи з контрактної (фактурної) вартості, яка була менше митної вартості товарів, що оспорюється позивачем, а тому податковий орган при проведенні перевірки встановив вказані порушення. Обєкт, база та ставки оподаткування податком на додану вартість, порядок обліку, звітування та внесення ПДВ до бюджету визначені спеціальним Законом України «Про податок на додану вартість». В силу положень Митного кодексу України та Указу Президента України від 23.07.1998 року №817/98, митним органом митна вартість товарів визначена на підставі статистичної оцінки рівня цін їх реалізації на внутрішньому ринку України і така ціна фактично відповідала рівню звичайної ціни. Таким чином, для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосувати звичайну ціну ,яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів. Податковим органом проведено обґрунтування звичайної ціни на товар, у звязку з чим для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосувати звичайну ціну ,яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів. Тому відповідач вважає, що позивачем безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 21 лютого 2011 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

На підставі направлення від 09.09.2010 року №359/23-1 та від 13.10.2010 року №401/23-1 ДПІ в м. Червонограді проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агро- інцест»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за червень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.10.2010 року №2803/2301/31228240 (далі акт перевірки).

На підставі акта перевірки за порушення пп. 1.3, 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 21.10.2010 року №0000642301/0 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за червень 2010 року у розмірі 252148,0 грн.

Як вбачається з акта перевірки, при перевірці встановлено порушення позивачем п.4.1, п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»- завищення бюджетного відшкодування в сумі 252148 грн. по декларації за червень 2010 року та заниження податкового зобовязання по декларації за червень 2010 року на суму 139695 грн.

Згідно п.3.2.1 акта вбачається, та підтверджується наявними у справі доказами (ВМД, видатковими накладними, договорами), протягом періоду, що перевірявся, позивачем імпортовано товар для подальшої реалізації на митній території України, фактурна вартість придбаної сировини за червень 2010 року становила 7308596,74 грн. По бухгалтерському обліку придбання вказаних товарно - матеріальних цінностей відображено проводками: Дт 281 Кт 632 7308596,74 грн. - оприбуткування ТМЦ по імпорту; Дт 902 Кт 281 6068314,51 грн. списання балансової вартості товару; Дт 791- Кт 902 6068314,51 грн. списано на фінансовий результат собівартість реалізованих товарів. Митна вартість ввезених ТМЦ склала за червень 2010 року 8649494,0 грн., тому ПДВ сплачений митним органам згідно поданих ВМД за червень 2010 року складає 1506433,0 грн. та відображений у рядку 12.1 декларації по податку на додану вартість. Податковим органом проведено нарахування сум податкового зобовязання на різницю між вартістю реалізованої продукції згідно даних декларацій та вартістю реалізованої продукції згідно результатів перевірки.

Відповідно до п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п.1.18 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами і доповненнями, встановлено: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Слід зазначити, що позивачем подано контракти на поставку, у п.1 яких передбачено лише суму договору та вказано про те, що найменування, кількість та ціна товару обумовлюється в специфікації, що є невідємною частиною контракту. Однак, позивачем не подано специфікацій до контрактів.

Порядок визначення звичайної ціни визначено пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами і доповненнями, встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" із змінами і доповненнями, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 260 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Відповідно до ст. 261 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

З аналізу вищенаведених норм, митна вартість товарів, що переміщується через митний кордон України визначається декларантом та використовується для нарахування податків і зборів.

Як встановлено пп. 7.2.7 п. 7.2 цієї ж статті, у разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту в зв'язку з ввезенням (імпортуванням) товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД. Сума ж податку, що підлягає фактичній сплаті, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, а у разі коли договірна (контрактна) вартість товарів менша за митну вартість цих товарів - виходячи з митної вартості товарів.

Судом встановлено, що позивач при розмитненні товару сплатив податок на додаток на додану вартість, виходячи з митної вартості, зазначеної в графі 12 вантажної митної декларації. В подальшому, при реалізації товару на території України, позивач розрахував базу оподаткування, виходячи з договірної вартості, яка була менше митної вартості товарів, чим порушив вимоги п.4.1, 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями.

Відповідно до пп.7.7.1.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, оскільки ціна товару, який імпортується на митну територію України, що підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України, регулюється нормами митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної вартості такого товару, але не менше митної вартості, така ціна є звичайною ціною.

У звязку з наведеним, сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використовування імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами і доповненнями, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Здійснення заздалегідь збиткової операції (якою є, зокрема, реалізація субєктом господарювання товару за ціною, нижчою від ціни придбання) у розрізі господарської діяльності має обґрунтовуватись обєктивними причинами та обумовлюватись економічною доцільністю, досягненням ділової мети. У протилежному випадку факт купівлі товарів та їх продажу за ціною, нижчою за ціну придбання, може свідчити про те, що підприємство не мало наміру використовувати їх у власній господарській діяльності і не робило цього.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до п.1.3 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. В силу п.1.8 цього ж Закону, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, вважає, що правових підстав для визнання недійсним та скасування як незаконного податкового повідомлення рішення від 21.10.2010 року №0000642301/0 - немає.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить покласти на позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна