Рішення № 139593179, 08.09.2026, Чечельницький районний суд Вінницької області

Справа № 505/3185/25

Провадження №2/151/79/26

РІШЕННЯ

іменем України

08 вересня 2026 року селище Чечельник

Чечельницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Токарчук Л.Г.

за участю секретаря судових засідань Трачук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Чечельник Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Директор товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (далі - ТОВ "Юніт Капітал") Хлопкова М.С. через систему ''Електронний суд'' звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 130 199 гривень 40 копійок, заборгованості за Договором кредитної лінії № 270516676 від 18.11.2023, суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 гривні 40 копійок та 7 000 гривень витрат на оплату правової допомоги. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.11.2023 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідач уклали Договір № 270516676 на суму 27 000 гривень. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора ERUH-6863. Саме відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Одночасно з підписанням кредитного договору, первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану відповідачем у заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного кредитного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту. Кредитний договір укладено відповідно до Закону України ''Про електронну комерцію'' та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 27 000,00 грн. 18.11.2023 на банківську карту № 4149-49XX-XXXX-4160 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі. 28.11.2018 ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' (клієнт) та ТОВ ''Таліон Плюс'' (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. Відповідно до реєстру прав вимоги № 276 від 19.03.2024 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 від ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' до ТОВ ''Таліон Плюс'' перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 61 003 гривень 80 копійок. 10 жовтня 2024 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 10/1024-01. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 10.10.2024 до договору факторингу № 10/1024-01 від ТОВ ''Таліон Плюс'' до ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 103 199 гривень 40 копійок. 04.06.2025 ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' та позивач уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за договором № 270516676 від 18.11.2023. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу№ 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року від ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 130 199 гривень 40 копійок. ТОВ ''ФК ''ОНЛАЙН ФІНАНС'' та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договором. Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному кредитним договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 130 199,40 грн, яка складається з: 27 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 103 199,40 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Ухвалою судді від 10 грудня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Відповідач ОСОБА_1 02 січня 2025 року на адресу суду надіслав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову ТОВ "Юніт Капітал", мотивуючи це тим, що на думку позивача між ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' та ним було укладено кредитний договір № 270516676 від 18.11.2023 року в електронній формі. Проте, вказане твердження позивача не відповідає чинному законодавству та не доведено позивачем належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 не заперечує, щодо можливості підписання будь-якого договору одноразовим електронним ідентифікатором, як того вимагає Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронну комерцію". В той же час, звертає увагу суду, що відповідно до процесуального законодавства, а саме ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію" встановлено наступний порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її робила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно - комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи - адання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов`язання та інформація про інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено. Отже чинним законодавством чітко передбачено яким саме чином повинен укладатись електронний договір, та які документи підтверджують таке укладання договору. В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. На підтвердження позовних вимог позивач подав до суду нібито копію договору №270516676 від 18.11.2023 року. Однак, матеріали даної справи не містять доказів прийняття (акцепту) вищевказаного договору позики відповідачем, у справі немає доказів надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому законом. Також надана позивачем копія договору кредитної лінії № 270516676 містить нібито електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідача, який зображено цитую "ERUN", відправлено 18.11.2023 о 13:12:37, введено 18.11.2023 13:13:18, в той же час надана позивачем копія паспорту споживчого кредиту продукту "СМАРТ" до Договору № 270516676 від 18.11.2023 містить наступну інформацію про електронний підпис одноразовим ідентифікатором "6863", відправлено 18.11.2023 о 13:12:37, введено 18.11.2023 о 13:13:18. Очевидно, він не міг підписати ці документи одночасно двома різними одноразовим ідентифікатором в одну й ту ж мить. Отже відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор був введений саме ним, а умови Договору погодженими. Якщо позивач вважає, що він отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме йому, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер. Докази, що саме він реєструвався в ЕС "кредиторів" позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації. В той же час, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з`ясувати обставини нібито укладення кредитного договору. Всі "докази", які надав позивач це ним самостійно зроблена, як зацікавленою особою, копія договору № 270516676 від 18.11.2023 року. Щодо відступлення права вимоги, звертає увагу суду, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20). Як доказ відступлення права вимоги за договором № 270516676 від 18.11.2023, позивачем, надано до суду копію додаткової угоди №32 до договору факторингу укладеного між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 28.11.2018, копію фрагменту реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 до договору факторингу. Позивач посилається на те, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до умов якого до ТОВ "Таліон Плюс", нібито, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Отже, позивач стверджує, що право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перейшло до нових кредиторів починаючи ще 28.11.2018, а сам кредитний договір нібито був укладений від 18.11.2023 , тобто майже через п`ять роки після укладення договору факторингу, щоб взаємовиключає одне одного, оскільки договір факторингу права вимоги є похідним від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Наданий позивачем фрагмент з реєстру відступлення прав вимог від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" не містить підписів сторін, що укладали вказаний договір факторингу, а тому не може свідчити про відступлення права вимоги. Разом з тим, позивачем, окрім вказаного реєстру прав вимоги, не долучено до матеріалів справи Акту прийому-передачі цього реєстру. Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права моги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною дією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Отже, позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до за нібито укладеним кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023 до ТОВ "Таліон Плюс". На підтвердження надав позиції апеляційних судів різних областей, які є одностайними. Щодо відсутності доказів оплати за договорами факторингу відповідач зазначив, що Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Позивачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу. Щодо суми боргу за кредитним договором зазначив, що згідно з фрагментом реєстру прав вимоги № 276 від 27.07.2021, підписаного ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс", загальна заборгованість відступленої грошової вимоги до відповідача нібито становить 61 003,80 грн., в той час як з розрахунку заборгованності від ТОВ "Таліон Плюс" загальна заборгованість нібито відповідача вже становить 130 199,40 грн. Однак, жодного обґрунтування збільшення розміру заборгованості відповідача за кредитним договором позивачем не надано. Щодо витрат на професійну правничу допомогу також зазначив, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України". Також у постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретих обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільн о му судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Фактично адвокатом складено лише один процесуальний документ у справі, що не є великим за обсягом та складним за змістом. З урахуванням категорії справи їх складання не потребує від професійного адвоката значної кількості часу і зусиль, як вбачається із реєстру судових рішень, для представника позивача ця справа є типовою. З огляду на вищевикладене вважаю, обсяг вимоги щодо компенсації витрат на правничу допомогу необгрунтованим. Вважаю, що судова справа не є дуже складною для представника позивача, оскільки, як вбачається із реєстру судових рішень, для представника позивача ця справа є типовою.

30 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача ТОВ "Юніт Капітал" Хлопкової М.С. надійшла відповідь на відзив в якому зазначено, що відповідно до алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" з метою укладення електронного договору, позичальник заходить на Сайт, який надає доступ до інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ІТС) товариства або в мобільний додаток товариства або в програмне забезпечення партнерів товариства, яке забезпечує обмін інформації з ІТС Товариства по захищеним каналам зв`язку, та у вбудованому калькуляторі вибирає бажану суму грошових коштів, яку він бажає отримати в кредит, та бажаний строк кредитування. Після натиснення кнопки "оформити кредит" позичальник потрапляє на першу сторінку анкети (далі - "Заявка на кредит"), на якій він вводить свої персональні дані та іншу інформацію, яка дає можливість товариству прийняти рішення про видачу кредиту. Заявкою на кредит є анкета встановленої товариством форми, інтегрована в інформаційно-телекомунікаційну систему товариства. Заповнивши першу сторінку заявки, заявник підтверджує: Ознайомлення з правилами надання грошових коштів у кредит ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", затверджених Товариством, про які повідомлено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та надання згоди на обробку своїх персональних даних. Після натиснення кнопки "Продовжити", позичальник потрапляє на другу сторінку заявки на кредит, а інформаційно-телекомунікаційна система створює особистий кабінет позичальника, увійти до якого можна ввівши логін (email або номер мобільного телефону вказані у заявці на кредит) та пароль. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки "Продовжити", позичальник потрапляє на третю сторінку заявки на кредит, де вказує адресу проживання. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки "Продовжити", позичальник потрапляє на четверту сторінку заявки на кредит, де вказує місце роботи, фінансову інформацію та додаткові контакти. Після заповнення всіх необхідних даних та натиснення кнопки "Продовжити", позичальник потрапляє на п`яту сторінку заявки на кредит, на якій позичальник вводить реквізити свого електронного платіжного засобу (банківської карти) на яку він бажає отримати кредит, а товариство здійснює перевірку її дійсності. Шостим кроком отримання кредиту є підтвердження позичальником введених в заявку на кредит даних. Натиснувши кнопку "Змінити" позичальник має право змінити суму та строк кредитування, що відповідає абзацу 3, ч. 8, ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію". Одночасно з переходом на шосту сторінку заявки, телефонний номер позичальника направляється СМС-код підтвердження, ввівши який у відповідне поле позичальник підтверджує дію з відправлення заявки на кредит для аналізу інформаційно-телекомунікаційною системою товариства. У разі погодження заявки на кредит, позичальник запрошується для переходу на сторінку для ознайомлення з офертою, яка містить у собі істотні умови договору. Таким чином, при заповненні заявки на кредит відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами Договору перед його підписанням. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). Отже, для ознайомлення з кредитним договором, укладеним в електронній формі, дозволяється відображати в тому форматі, придатним для аналізу та приймання його змісту людиною. Щодо використання електронного підпису та факту надання позивачем оригіналу кредитного договору вчинення відповідачем вказаних вище дій і внесення даних в систему Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписується відповідно до аб. 2 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" та натиснення іконки "відправити/підписати". Вказана іконка могла стати активною лише після введення одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований товариством в інформаційно-телекомунікаційній системі та був надісланий відповідачу в смс-повідомленні. Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника. Звертають увагу, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2023 №212/10457/21 прийшов до висновку, що позивач не довів, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитних договорів, йому не належить. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 233/1469/21 від 31.08.2021: "Вчинення відповідачем вказаних вище дій і зміна даних в системі товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QR- код - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору позичальника. Зазначений QR-код знаходиться на графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору № 270516676 від 18.11.2023. Підтвердженням накладення електронного підпису одноразового ідентифікатора є довідка ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", в якій вказується зазначається особисті данні позичальника, який він самостійно зазначив при поданні заявки на отримання грошових коштів. Крім того, відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь- який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті товариства в особистому кабінеті. Враховуючи вищевикладене, позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010). Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача зазначили, що ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (Клієнт) та між ТОВ "Таліон Плюс" (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього Договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. 1.2.Предмет договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Тобто, предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. Договору визначено, що перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін. Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 19.03.2024 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 276 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ "Таліон Плюс" отримало право вимоги до відповідача (копія долучена до позовної заяви). Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. З урахуванням викладених обставин, можна зробити висновок, що сторони виконали умови договору факторингу №28/1118-01 належним чином, зокрема: підписали договір факторингу №28/1118-01; уклали відповідний реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Таким чином, право вимоги перейшло від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку, а отже право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ "Таліон Плюс" 19.03.2024, тобто після укладання Кредитного договору № 270516676 від 18.11.2023. Отже, відповідач, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, позивач долучив до позовної заяви всі належні докази, а саме: договір факторингу 28/1118-01 від 28.11.2018 та витяг з реєстру прав вимоги 276 від 19.03.2024 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Щодо предмету та істотних умов договору факторингу зазначили, що відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 передача (відступлення) прав вимоги здійснюється у момент підписання реєстру прав вимог. При цьому така передача не прив`язується до конкретного кредитного договору, а охоплює всі права вимоги, зазначені в реєстрах. Згідно з умовами договору факторингу, клієнт (первісний кредитор) зобов`язувався передати фактору всі права вимоги, зазначені в реєстрах прав вимоги. Це підтверджує факт фактичного відступлення прав вимоги, яке не обмежується виключно моментом укладення кредитного договору чи датою договору факторингу, а відбувається на підставі відповідного реєстру. Зокрема, реєстр прав вимоги до договору факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018, до якого включено Кредитний договір №270516676 від 18.11.2023 укладено 19.03.2024, тобто через чотири місяці після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає відповідач. Реєстр прав вимоги, підписаний сторонами, містить всі необхідні дані (сума вимоги, боржник, дата переходу, підписи), то він є достатнім доказом передачі права вимоги. Істотними умовами договору факторингу є предмет договору та ціна відступлення права вимоги. Оскільки сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, це підтверджує належне відступлення права вимоги. Крім того, сторони погодили викласти зазначені умови договору в реєстрі. Отже, відповідач неправильно трактував положення договору та дійшов хибного висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід`ємною частиною договору факторингу. Враховуючи викладене, позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок відповідача про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу. Щодо предмета договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024 зазначили, що 10.10.2024 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено Договір факторингу № 10/1024-01, відповідно до умов якого до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023. Пунктом 2.1. Розділу 2 (ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ) Договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024 року, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Тобто предметом Договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. 10.10.2024 Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 2 до Договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024 від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 130199,40 грн. Тобто передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності Договору факторингу - до 31.12.2024. При цьому жодна норма даного договору не обмежує можливість передачі прав вимог лише тими, які існували до моменту укладення Договору. Слід також звернути увагу, що відповідно до п.п. 5.3.3 договору факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 Фактор (ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс") має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Також згідно з п. 4.1. цих договорів, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, який є невід`ємною частиною договору. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи факторингового договору, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу. Отже, право вимоги за Кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023 перейшло до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс". 04.06.2025 ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивач уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю. Відповідно до п.1.1. за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Ціна продажу - сума грошових коштів, що сплачується фактором клієнту на умовах даного Договору, розмір якої встановлюється згідно з п.3.3. цього Договору. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком № 1 є невід`ємною частиною Договору (п.1.1.). Витяг з реєстру бржників долучено до позовної заяви. Згідно п.1.2 Договору перехід від клієнта (ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс") до фактора (позивач) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2. Відповідно до Договору реєстр боржників - це інформація, що стосується боржників, оформлена за формою, встановленою в відповідному додатку (форма реєстру боржників) до цього Договору. Таким чином, згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 130199,40 грн (додаток долучено до позовної заяви). Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору . На підтвердження переходу права вимоги до позивача, разом з позовною заявою долучено Акт прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 (копію долучено до позовної заяви). Позовні вимоги просять задовільнити в повному обсязі та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 130 199 гривень 40 копійок, судовий збір в сумі 2 422 гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу в сумі 7 000 гривень.

13 січня 2026 року ОСОБА_1 подав заперечення по справі в якому зазначив, що позивач продовжує безпідставно припускати, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога та ним було укладено кредитний договір № 270516676 від 18.11.2023 року в електронній формі, проте їх твердження не відповідає чинному законодавству та не доведено належними та допустимими доказами. Він не заперечує, щодо можливості підписання будь-якого договору одноразовим електронним ідентифікатором, як того вимагає Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронну комерцію". В той же час, хоче звернути увагу суду, що відповідно до процесуального законодавства, а саме ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено наступний порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов`язання та інформація про інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено. Отже чинним законодавством чітко передбачено яким саме чином повинен укладатись електронний договір, та які документи підтверджують таке укладання договору. В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. На підтвердження позовних вимог позивач подав до суду нібито копію договору № 270516676 від 18.11.2023 року. Однак, матеріали даної справи не містять доказів прийняття (акцепту) вищевказаного договору позики відповідачем, у справі немає доказів надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому законом. Також надана позивачем копія договору кредитної лінії № 270516676 містить нібито електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідача, який зображено цитую "ERUH, відправлено 18.11.2023 13:12:37, введено 18.11.2023 13:13:18", в той же час надана позивачем копія паспорт споживчого кредиту продукту "СМАРТ" до Договору № 270516676 від 18.11.2023 містить наступну інформацію про електронний підпис одноразовим ідентифікатором "6863, відправлено 18.11.2023 13:12:37, введено 18.11.2023 13:13:18". Очевидно, відповідач не міг підписати ці документи одночасно двома різними одноразовим ідентифікатором в одну й ту ж мить. Отже відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор був введений саме відповідачем, а умови Договору погодженими. Твердження позивача, що доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод ніяк не пояснює і не спростовує фізичну і технічну неможливість одночасно підписати Договір і Паспорт двома різними одноразовими ідентифікаторами. Якщо позивач вважає, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме йому, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер. Докази, що саме він реєструвався в ЕС "кредиторів" позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації. В той же час, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з`ясувати обставини нібито укладення кредитного договору. Не пояснює яким чином проводилась ідентифікація особи, та чи проводилась вона взагалі? Не надає доказів проведення такої ідентифікації. Не надає доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачеві. Не надає доказів того, що саме відповідач використав нібито відправлений ідентифікатор для нібито укладення кредитного договору. Всі докази, які надав позивач це ним самостійно зроблена, як зацікавленою особою, копія договору № 270516676 від 18.11.2023 року та роздруківки з сайту ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога". Одночасно, неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем, адже, тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів. Але позивачем вони не надані. Слід зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в п.п.6.15 постанови від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (цитата): "Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію." Згідно із п.п.6.21. цієї постанови ВП ВС (цитата): "У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли." У п.п.6.49 постанови ВП ВС від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок (цитата): "У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення." Одночасно, звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21), не є правомірним способом захисту та не є ефективним. Тому він наголошує, що суду слід віднестись із об`єктивним сумнівом до аргументації та міркувань позивача у відповіді на відзив. Так, у відповіді на відзив представник позивача зазначає наступне: "Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а саме: шляхом введення у спеціальному полі під акцептом, який містить усі істотні умови Договору, одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. З ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" та натиснення іконки "відправити/підписати". Вказана іконка могла стати активною лише після введення одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований товариством в Інформаційно телекомунікаційній системі та був надісланий йому в СМС-повідомленні." Але позивач не надає жодного доказу того, що відповідач використовував/використовує номер мобільного телефону, на який нібито був надісланий відповідачу в СМС-повідомленні зазначений ідентифікатор згенерований товариством в Інформаційно телекомунікаційній системі. Отже припущення позивача, щодо підписання кредитного договору є безпідставним та необгрунтованим. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Позивач у відповіді на відзив зазначає про нібито направлення йому екземпляра кредитного договору, але....знову не надає жодного доказу таким припущенням. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19). Щодо відступлення права вимоги, звертає увагу суду, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Як доказ відступлення права вимоги за договором № 270516676 від 18.11.2023, позивачем, надано до суду копію додаткової угоди №32 до договору факторингу укладеного між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 28.11.2018, копію фрагменту реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 до договору факторингу. Позивач посилається на те, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до умов якого до ТОВ "Таліон Плюс", нібито, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Отже, позивач стверджує, що право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перейшло до нових кредиторів починаючи ще 28.11.2018, а сам кредитний договір нібито був укладений від 18.11.2023, тобто майже через п`ять років після укладення договору факторингу, що взаємовиключає одне одного, оскільки договір факторингу права вимоги є похідним від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Наданий позивачем фрагмент з реєстру відступлення прав вимог від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" не містить підписів сторін, що укладали вказаний договір факторингу, а тому не може свідчити про відступлення права вимоги. Разом з тим, позивачем, окрім вказаного реєстру прав вимоги, не долучено до матеріалів справи Акту прийому-передачі цього реєстру. Відповідно до приписів ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferrt potest, guam ipse naberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо). Отже позивач безпідставно намагається зробити вигляд, що ТОВ "Таліон Плюс" міг отримати право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" за нібито укладеним договором № 270516676 від 18.11.2023, оскільки 28.11.2018, не існувало спірного кредитного договору, а ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Талійон Плюс" навіть не могли передбачити його існування. Щодо відсутності доказів оплати за договорами факторингу. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Позивачем знову не надано суду жодних належних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу. Щодо суми боргу за кредитним договором. Згідно з фрагментом реєстру прав вимоги № 276 від 27.07.2021, підписаного ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс", загальна заборгованість відступленої грошової вимоги до відповідача нібито становить 61 003,80 грн., в той час як з розрахунку заборгованності від ТОВ "Таліон Плюс" загальна заборгованість нібито вже становить 130 199,40 грн. Однак, жодного обґрунтування збільшення розміру заборгованості за кредитним договором позивачем не надано. Тому просить відмовити у задоволенні позову ТОВ "Юніт Капітал" про стягнення заборгованості.

16 січня 2026 року представник ТОВ "Юніт Капітал" через систему "Електронний суд" ОСОБА_2 надала додаткові пояснення по справі в яких зазначила, що 18.11.2023 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідач уклали Кредитний договір у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора № ERUH-6863. Доказами накладення електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора є, зокрема, QR-код - матричний (двовимірний) штрих-код, який містить інформацію про підписанта електронного договору. Цей QR-код призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою або спеціального сканера штрих- коду, що дозволяє швидко та безпомилково ідентифікувати електронний договір, підтверджуючи особу позичальника та факт його волевиявлення щодо укладення договору. QR-код є невід`ємним елементом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором і забезпечує юридичну достовірність та незмінність даних, внесених у договір. Додатково, доказом накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є Довідка щодо дій позичальника в Інформаційно- телекомунікаційній системі (далі -Довідка). У цій довідці зафіксовано персональні дані Позичальника, надані ним самостійно під час заповнення заявки на отримання грошових коштів. Таким чином, комбінація QR-коду та Юридичної довідки Товариства є надійним доказом накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує дійсність електронного договору, особу підписанта та його добровільне волевиявлення щодо укладення договору. Укладення Кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора повністю відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію". Одноразовий ідентифікатор, як різновид електронного підпису, прямо передбачений законодавством як належний спосіб ідентифікації сторони та підтвердження її волевиявлення, прирівнюється до власноручного підпису та забезпечує дотримання письмової форми правочину. Відтак, електронний кредитний договір має повну юридичну силу, а відсутність доказів його укладення іншою особою виключає можливість визнання такого договору недійсним. Відповідно до Алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога", позичальник через сайт/ мобільний додаток або програмне забезпечення партнерів Первинного кредитора отримує доступ до інформаційно-телекомунікаційної системи та самостійно обирає суму кредиту і строк його надання за допомогою вбудованого калькулятора, здійснюючи волевиявлення для укладення електронного договору. Згідно з встановленим Алгоритмом, за яким можливе оформлення кредиту, відповідач послідовно виконав усі дії, що ним передбачені: пройшов увесь процес укладення електронного договору та вчинив конклюдентні дії, що свідчить про свідоме бажання укласти Кредитний договір. Таким чином, проходячи увесь встановлений Алгоритм, позичальник особисто обирає умови кредиту, включно із сумою та строком його надання, і надає всі необхідні дані для оформлення договору, зокрема прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків та іншу інформацію, передбачену законодавством та правилами. Подаючи зазначені відомості та підтверджуючи їх достовірність, позичальник не лише засвідчує своє свідоме та повне розуміння умов кредитного договору, але й визнає факт ознайомлення з усіма його положеннями, включаючи права та обов`язки сторін, порядок нарахування та сплати процентів, строки виконання зобов`язань, а також можливі наслідки їх невиконання. Одночасно позичальник підтверджує свою згоду дотримуватись умов договору та бере на себе зобов`язання належним чином і в установлені строки виконувати всі обов`язки, що прямо чи опосередковано випливають із умов договору та чинного законодавства України. Зокрема, слід звернути увагу суду на те, що при укладенні кредитного договору первинний кредитор здійснює комплекс заходів, спрямованих на повну ідентифікацію та верифікацію особи позичальника. Такий процес розпочинається із надання позичальником своїх персональних та ідентифікаційних даних під час заповнення заявки на офіційному вебсайті первинного кредитора. Надані відомості проходять перевірку у бюро кредитних історій та звіряються з інформацією, отриманою з відповідних джерел, що забезпечує достовірне підтвердження особи позичальниката унеможливлює укладення договору від імені іншої чи сторонньої особи. Крім того, обов`язковим елементом процедури є перевірка дійсності платіжної картки та верифікація її власника. Такі заходи здійснюються відповідно до міжнародних стандартів безпеки у сфері використання платіжних інструментів. Зокрема, застосовуються: 1. Технологія 3D Secure (MasterCard SecureCode та Verified by Visa) - передбачає надсилання банком-емітентом на фінансовий мобільний номер Позичальника унікального SMS-коду, введення якого підтверджує право користування конкретною платіжною карткою; 2. Технологія Preauth - передбачає тимчасове блокування на картковому рахунку Позичальника незначної суми (як правило, до 1 гривні) з подальшим її підтвердженням у Заявці або автоматичним розблокуванням банком- емітентом. Зазначений комплекс заходів свідчить про належну ідентифікацію та верифікацію позичальника, забезпечує достовірність поданих ним даних, підтверджує його правосуб`єктність як сторони кредитного договору та виключає можливість неправомірного укладення договору третіми особами. Таким чином, Товариство належним чином вжило всіх необхідних заходів для ідентифікації та перевірки особи Позичальника, що повністю відповідає вимогам законодавства України та усталеній практиці укладення договорів у сфері фінансових послуг. Перед погодженням заявки на отримання кредиту Первинний кредитор здійснив комплексну перевірку не лише персональних даних Відповідача, але й його кредитоспроможності, що прямо передбачено положеннями ст.10 Закону України "Про споживче кредитування". Здійснені дії забезпечили достовірне підтвердження особи Відповідача та унеможливили укладення договору будь-якою іншою особою. На підставі отриманих результатів перевірки та дотримання встановлених процедур Позивач довів, що Відповідач уклав кредитний договір шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що є належним і допустимим способом підтвердження волевиявлення відповідно до законодавства України. Тим самим Відповідач підтвердив своє ознайомлення з умовами кредитного договору, прийняття їх до виконання та добровільне взяття на себе відповідних фінансових зобов`язань. Різниця між КЕП ТА ІДЕНТИФІКАТОРОМ. Для укладення Кредитного договору Відповідач добровільно, використовуючи мережу Інтернет, зайшов на офіційний веб-сайт Товариства - www.moneyveo.uа та обрав у вбудованому калькуляторі бажану суму кредиту та строк його повернення. Після цього він заповнив відповідну заявку на отримання кредиту, надавши свої персональні дані, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, контактний телефон, адресу електронної пошти, реквізити банківської картки для перерахування коштів, а також, на власний розсуд, визначив логін та пароль (унікальний алфавітно-числовий набір символів) для доступу до Особистого кабінету.В свою чергу, електронний підпис (КЕП) є унікальним для конкретної особи та використовується повторно для підписання будь-яких електронних документів. Його накладення можна перевірити за допомогою засобів криптографічного контролю, що дозволяє достовірно підтвердити особу підписанта та дійсність підписаного документа. На відміну від КЕП, OTP є тимчасовим, одноразовим набором алфавітно- цифрових символів, що генерується під час конкретної операції або укладення електронного договору. Його використання прив`язане до конкретної транзакції, і процедура підписання з його допомогою відрізняється від КЕП: OTP підтверджує факт акцепту оферти в електронній формі, одночасно виконуючи функцію ідентифікації особи, яка приймає пропозицію укласти договір. Процедура ідентифікації відповідача при укладенні кредитного договору була здійснена Первинним кредитором і підтверджена належними доказами. Надані докази є цілісними та достовірними, оскільки вони безпосередньо відображають фактичні дії Відповідача та підтверджують його зобов`язання за договором. Зокрема, ці докази є первинними, тобто отримані безпосередньо з першоджерела (системи Первинного кредитора), що надає їм доказову силу у підтвердженні факту укладення Кредитного договору та волевиявлення Відповідача. У сукупності зазначене свідчить про те, що використання одноразового ідентифікатора у процедурі електронного підписання договору не лише забезпечує належну ідентифікацію, підтверджує акцепт оферти та є цілком достатнім для встановлення зобов`язань Відповідача за договором, а й цілком відповідає законодавству України. З матеріалів справи встановлено, що одноразовий персональний ідентифікатор № ERUH-6863 було направлено відповідачу 18.11.2023 о 11:41:07 на номер мобільного телефону, зазначений ним у заявці на отримання кредитних коштів - НОМЕР_1 . Надалі, цього ж дня о 11:41:49, Відповідач власноручно ввів зазначений ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи Первинного кредитора, що підтверджує факт його волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі. З розділу "Реквізити Сторін" Кредитного договору вбачається накладання кваліфікованої електронної печатки зі сторони первинного кредитора та електронного підписуодноразового ідентифікатора зі сторони позичальника. Доказом накладення кваліфікованої електронної печатки є QR код - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договоруі призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Кредитодавця. Відповідач отримав свій примірник електронного договору на електронну адресу, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті первинного кредитора в Особистому кабінеті. Таким чином, на підставі матеріалів справи та відповідних правових норм можна дійти висновку, що Кредитний договір є дійсним, законним та обов`язковим до виконання Відповідачем. Додаткові фактори : відповідач не відмовився від кредитних коштів, не розірвав договір , не повернув кошти, здійснював часткові платежі на погашення. Крім того, звертають увагу суду, що відповідач мав можливість відмовитися від отриманих кредитних коштів на будь-якому етапі укладення договору, включно з періодом після його підписання та фактичного отримання коштів. Проте він не скористався цією можливістю, не розірвав договір та не повернув кредитні кошти у повному обсязі. Така поведінка свідчить про його добровільне прийняття умов договору, усвідомлене волевиявлення та факт фактичного користування наданим кредитом. Крім того, відповідач здійснював часткові платежі на погашення заборгованості. Зокрема, відповідно до Розрахунків заборгованості, що містяться в матеріалах справи, відповідач здійснив часткову оплату у загальному розмірі 12 447,00 грн. Виконання цих платежів є конклюдентною дією, яка підтверджує визнання договору та добровільне прийняття зобов`язань. Таким чином, добровільна поведінка відповідача - відсутність відмови від кредиту, нездійснення розірвання договору та часткові платежі - свідчить про законність укладеного кредитного договору, підтверджує його волевиявлення та прийняття зобов`язань. Відповідно, відсутні підстави для визнання договору недійсним, а вимоги скаржника є правомірними та підлягають виконанню. Варто наголосити, що реєстри в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в ст. 10 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань. Враховуючи викладене, сторона, яка уклала договір факторингу, не має права надавати повний реєстр прав вимоги третім особам. Це пояснюється тим, що умови договорів, за якими передаються права вимоги, є предметом конфіденційності. Надання такого реєстру могло б розкрити інформацію, яка не стосується конкретного предмета договору або конкретної передачі прав вимоги, що порушує зобов`язання сторони за договором та чинне законодавство України. Фактор, отримуючи право вимоги до певних боржників, отримує доступ лише до тієї інформації, яка є необхідною для реалізації цих прав. Передача інших даних, що стосуються боржників, права вимоги до яких не передавалися, є неправомірною. Це зобов`язує клієнта забезпечити належний відбір документів та інформації, яка передається фактору, обмежуючись лише витягами або копіями, що стосуються переданих прав. Важливо також зазначити, що надання копій документів або витягів, які підтверджують право вимоги або містять інформацію, необхідну для реалізації цього права, може здійснюватися безпосередньо особою, до якої перейшло право вимоги. Такий підхід гарантує збереження принципу конфіденційності та захисту персональних даних, оскільки доступ до інформації обмежується лише тими суб`єктами, які мають юридичну необхідність або повноваження для її отримання. З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України. Скан-копія витягу з реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, скан-копія Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 10.10.2024 до Договору факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024 та скан-копії витягу з Реєстру Боржників №б/н від 04.06.2025 до договору № 04/06/25-Ю від 04.06.2025, оформлених у фізичній формі, вони мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов`язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено. Важливо зазначити, що витяги з реєстрів боржників (прав вимог) формуються безпосередньо клієнтом та фактором, тобто сторонами договору факторингу. Позивач, як новий кредитор, не має впливу на їх форму чи вигляд, а також доступу до повного реєстру. Його роль обмежується отриманням документів, які передаються йому у зв`язку з виконанням договору факторингу. Отже, право вимоги за Кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023 передані ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на користь ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" , ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" на користь ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" та в подальшому Скаржнику на підставі Реєстрів прав вимоги, який оформлений належним чином. Щодо оплати договорів факторингу. У Договорі факторингу 1, Договорі факторингу 2, Договорі факторингу 3 усі зазначені істотні умови дотримані. Зокрема: умови, передбачені пунктами 1-5, 7-11 ст. 6 Закону, закріплені безпосередньо в тексті Договорів факторингу; умова щодо розміру фінансового активу, строків його внесення та порядку взаєморозрахунків (п. 6 ст. 6 Закону) деталізована у Реєстрах прав вимоги, які є невід`ємною частиною кожного Договору факторингу. Отже, виходячи із сутності Договорів факторингу, їх предметом є не відступлення права вимоги за конкретним договором, а передання Фактору прав вимоги, перелік яких наведений у відповідних Реєстрах прав вимоги. Таким чином, сторони визначили механізм відступлення прав вимоги як щодо зобов`язань, які існували на момент укладення договору, так і щодо зобов`язань, що можуть виникати в подальшому, із закріпленням їх передачі у наступних Реєстрах прав вимоги, що цілком відповідає змісту та правовій природі договору факторингу. Таким чином, кожна із сторін Договорів факторингу на всіх етапах переходу прав вимоги дотрималася вимог цивільного законодавства та спеціальних норм законодавства про фінансові послуги. Істотні умови договорів факторингу зазначені у тексті договорів та деталізовані у Реєстрах прав вимоги до них, які є їх невід`ємними частинами, що свідчить про належність та законність укладених правочинів. Тому просять прийняти додаткові пояснення та врахувати їх при розгляді справи № по суті, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юніт Капітал" заборгованість за Кредитним договором №270516676 від 18.11.2023 у розмірі 130 199,40 гривень, яка складається з наступного: 27 000,00 гривень - заборгованість по кредиту; 103 199,40 гривень - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 гривні та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 гривень.

02 березня 2026 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" подав додаткові пояснення по справі в яких зазначив, що ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області було відкрито провадження у справі № 505/3185/25 за позовом ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ознайомившись із матеріалами справи, ним було встановлено, що представником позивача направлено до суду Додаткові пояснення у справі. Враховуючи вищевикладене, вважаю за необхідне надати суду свої Додаткові пояснення у справі. Щодо тверджень позивача про укладання договору позики № 270516676 від 18.11.2023, позивач продовжує стверджувати, що між ТОВ "манівео Швидка Фінансова Допомога" та ним було укладено кредитний договір № 270516676 від 18.11.2023 в електронній формі. Проте, вказане твердження позивача не відповідає чинному законодавству та не доведено позивачем належними та допустимими доказами виходячи із наступного. ОСОБА_1 не заперечує, щодо можливості підписання будь-якого договору одноразовим електронним ідентифікатором, як того вимагає Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронну комерцію". В той же час, звертає увагу суду на те, що відповідно до процесуального законодавства, а саме ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено наступний порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов`язання та інформація про інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено. Отже чинним законодавством чітко передбачено яким саме чином повинен укладатись електронний договір, та які документи підтверджують таке укладання договору. В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. На підтвердження укладання договору позивач зазначає: Таким чином, комбінація QR-коду та Юридичної довідки Товариства є надійним доказом накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує дійсність електронного договору, особу підписанта та його добровільне волевиявлення щодо укладення договору. Укладення Кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора повністю відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію". Однак таке твердження ніяким чином не спростовує того факту, що в одну й ту ж саму мить часу не можливо ввести різні одноразові ідентифікатори. Адже надана позивачем копія договору кредитної лінії № 270516676 містить нібито електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідача, який зображено цитую "ERUH, відправлено 18.11.2023 13:12:37, введено 18.11.2023 13:13:18", в той же час надана позивачем копія Паспорту споживчого кредиту продукту "СМАРТ" до Договору № 270516676 від 18.11.2023 р. містить наступну інформацію про електронний підпис одноразовим ідентифікатором "6863, відправлено 18.11.2023 13:12:37, введено 18.11.2023 13:13:18". Очевидно, він не міг підписати ці документи одночасно двома різними одноразовим ідентифікатором в одну й ту ж саму мить. Отже відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор був введений саме ним, а умови Договору погодженими. Твердження позивача, що доказами накладеннями електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QR-код ніяк не пояснює і не спростовує фізичну і технічну неможливість одночасно підписати Договір і Паспорт двома різними одноразовими ідентифікаторами. А Юридична довідка Товариства є внутрішнім документом суб`єкта господарювання, виготовлена ним самостійно в його ж інтересах і не може бути належним та достовірним доказом. Додатково звертає увагу суду на висновки Верховного Суду України 04 лютого 2026 року по справі № 758/14925/23: "Так, Закон України "Про електронну комерцію" називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України "Про електронні довірчі послуги") спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну "електронний цифровий підпис", яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України "Про електронний цифровий підпис", що на сьогодні втратив чинність. Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою. Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", а до КЕП - у статті 19 цього Закону. Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача. У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор. Верховний Суд вважає, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово. Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України). Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду. Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться. Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством. Так, згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої. Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. Якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61- 14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19). Щодо відступлення права вимоги, хоче звернути увагу суду на наступне. Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Як доказ відступлення права вимоги за договором № 270516676 від 18.11.2023, позивачем, надано до суду копію додаткової угоди №32 до договору факторингу укладеного між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 28.11.2018, копію фрагменту реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 до договору факторингу. Позивач посилається на те, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до умов якого до ТОВ "Таліон Плюс", нібито, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Отже, позивач стверджує, що право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перейшло до нових кредиторів починаючи ще 28.11.2018 року, а сам кредитний договір нібито був укладений від 18.11.2023, тобто майже через п`ять роки після укладення договору факторингу, що взаємовиключає одне одного, оскільки договір факторингу права вимоги є похідним від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Наданий позивачем фрагмент з реєстру відступлення прав вимог від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" не містить підписів сторін, що укладали вказаний договір факторингу, а тому не може свідчити про відступлення права вимоги. Разом з тим, позивачем, окрім вказаного реєстру прав вимоги, не долучено до матеріалів справи Акту прийому-передачі цього реєстру. Відповідно до приписів ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Отже Позивач безпідставно намагається зробити вигляд, що ТОВ "Таліон Плюс" міг отримати право вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" за нібито укладеним договором № 270516676 від 18.11.2023, оскільки 28.11.2018, не існувало спірного кредитного договору, а ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Талійон Плюс" навіть не могли передбачити його існування. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. В даній справі позивачем, всупереч зазначених вище вимог закону, не надано суду реєстру прав вимог, підписаного уповноваженими особами ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", яким би підтверджувалося набуття ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги за договором укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 . Наданий ТОВ "Юніт Капітал" витяг прав вимоги № 96 від 01 вересня 2020 року, який укладений ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, не є належним та допустимим доказом відступлення права вимоги до відповідачки, оскільки вказаний витяг виданий і підписаний лише директором ТОВ "Таліон Плюс". Крім того, за відступлення права вимоги ТОВ "Таліон Плюс" повинно було сплатити ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" суму фінансування, проте доказів на підтвердження сплати якої за отримання права вимоги до ОСОБА_1 матеріали справи не містять. З наведеного слідує, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до кредитора - ТОВ "Таліон Плюс", відповідно не довів перехід права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до "Юніт Капітал", тобто не довів перехід права вимоги на кожному етапі такої передачі, що є його процесуальним обов`язком. За встановлених обставин справи відсутні підстави вважати, що ТОВ "Юніт Капітал" за договором Факторингу № 01/04082023 від 04 серпня 2023 року набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №270516676 від 18.11.2023, укладеним з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога". Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК Українипредметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77- 5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК Українипрямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК Україниу цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). У справі, що розглядається, позивачем зазначено, що право вимоги до нього переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс", від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та від ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" до ТОВ "Таліон Плюс". Разом з тим, на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №376940023 від 15 березня 2021 року ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. І доводи апеляційної скарги таких фактів не спростовують. Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ "Таліон Плюс" на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Крім того, на час укладення такого Договору сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. На підтвердження передання первісним кредитором ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" проміжному кредитору ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги до відповідача за Кредитним договором позивач надав Витяг з реєстру прав вимоги № 134 від 18 травня 2021 року, укладений між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Водночас, пунктом 4.1 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному Додатку. Вказаною формою реєстру прав вимог (а.с.38 зворот) передбачено, що згідно пункту 1 на умовах Договору клієнт відступає фактору наступні права вимоги до наступних боржників (відповідні права вимоги мають бути вказані у таблиці, що містить такі стовпці: №, ПІБ Боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер та дата кредитного договору, заборгованість по основному боргу (тіло кредитну) (грн.), заборгованість по відсотках (грн.), загальна заборгованість (грн.), сума фінансування (грн.). Пунктом 5 вказаної форми передбачено, що даний Реєстр прав вимоги набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, вказаної на його початку та є невід`ємною частиною договору. Проте такого Реєстру прав вимоги, оформленого відповідного до вказаного додатку, зокрема, підписаного сторонами договору факторингу, позивачем не надано, а наданий витяг №134 від 18 травня 2021 року (а.с.43) не містить підписів уповноважених осіб та печаток клієнта та фактора, а сформований і підписаний лише представником однієї сторони договору - директором ТОВ "Таліон Плюс" та не відповідає вимогам, встановленим договором факторингу щодо форми реєстру прав вимоги, отже не підтверджує переходу права вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачем, від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс". Таким чином між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" на час укладення Договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Кредитний договір №376940023 укладений між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем датований 15 березня 2021 року, тобто після закінчення дії договору факторингу №28/1118-01. Витяг з реєстру прав вимоги № 134 датовано 18 травня 2021 року, тобто також після закінчення діїдоговору факторингу № 28/1118-01, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором, поза межами строку дії договору факторингу. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і за іншими договорами факторингу. При цьому розділом 3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено "Фінансування та порядок розрахунків". Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування- належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання Додаткової угоди. Згідно п.3.1.2 фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. А пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Аналогічні положення передбачено також у договорі факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеному між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс". Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за Кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс", наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ "Таліон Плюс". Тернопільський апеляційний суд, у постанові від 04.03.2024, у справі № 601/2394/23 зазначив наступне: "Отже, кредитний договір між ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладений 16.05.2021, тобто через два роки і шість місяців після укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу між ТзОВ "Таліон Плюс" та ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога". Право вимоги до ОСОБА_1 вказано лише у реєстрі від 21 вересня 2021 року і не існувало на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Права майбутньої вимоги на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 16.05.2021 року ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" буде укладено договір з ОСОБА_1. Лише 21 вересня 2021 року на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року ТзОВ "Таліон Плюс" передало фактору ТзОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Однак право вимоги за кредитним договором з ОСОБА_1 в даний пакет не могло входити. Таким чином, позивач ТзОВ "Юніт Капітал" не надав доказів переходу до нього права вимоги до боржника за кредитним договором № 761984138, оскільки кредитний договір був укладений 16.05.2021, а договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору ТзОВ "Таліон Плюс" передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто задовго до укладення кредитного договору. Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 05 серпня 2020 року та від 04 серпня 2023 року. Доводи товариства щодо презумпції правомірності правочину не заслуговують на увагу, адже передача за правочином невизначених вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що ТзОВ "Юніт Капітал" не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором від 16.05.2021, укладеним між ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.» Вінницький апеляційний суд, у постанові від 29.02.2024 року у справі № 131/1093/23 зазначив таке: «Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі- продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20). У справі встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 8651533235 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 виникли 05 жовтня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 166, в якому зазначено відповідача ОСОБА_1, датується 28 грудня 2021 року, тобто більш ніж через два роки після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20). З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що ТОВ "Юніт Капітал" не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8651533235 від 05 жовтня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ "Таліон Плюс", а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юніт Капітал" відсутні, оскільки ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли." Отже, позиція апеляційних судів різних областей України є одностайною. Щодо відсутності доказів оплати за договорами факторингу. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Позивачем знову не надано суду жодних належних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу. Щодо суми боргу за кредитним договором. Згідно з фрагментом реєстру прав вимоги № 276 від 27.07.2021, підписаного ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс", загальна заборгованість відступленої грошової вимоги до відповідача нібито становить 61 003,80 грн., в той час як з розрахунку заборгованності від ТОВ "Таліон Плюс" загальна заборгованість нібито відповідача вже становить 130 199,40 грн. Однак, жодного обґрунтування збільшення розміру заборгованості Відповідача за кредитним договором позивачем не надано, тому просить прийняти заперечення до розгляду та відмовити у задоволенні позову ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.

04 березня 2026 року представник позивача ТОВ "Юніт Капітал" Хлопкова М.С. через систему "Електронний суд" надала додадкові пояснення по справі в яких зазначила, що у провадженні Чечельницького районного суду Вінницької області знаходиться справа № 505/3185/25 за позовом ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023. Відповідачем подано додаткові пояснення у справі. Відповідно до пп. 2-3 ч.1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право не лише подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам. Докази та доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст. 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18,від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц. Разом з цим, усупереч статті 81 ЦПК України, відповідачем не надано Суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Щодо відступлення права вимоги. Щодо переходу прав вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року. 28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали Договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до п. 8.2. Договору факторингу 1, строк його дії закінчується 28.11.2019. У подальшому первинний кредитор та ТОВ "Таліон Плюс" уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу 1, зокрема: №19 від 28.11.2019, відповідно до якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2020, № 26 від 31.12.2020, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2021 №27 від 31.12.2021, відповідно до умов якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2022, №31 від 31.12.2022, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2023 №32 від 31.12.2023, згідно якої продовжено строк дії Договору факторингу 1 до 31.12.2024. Таким чином, Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024. Пунктом 1.2 Договору факторингу 1, визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 1, під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.5 Договору факторингу 1, встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу 1, клієнт (Первісний кредитор) зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.5.3.3 Договору факторингу 1, (у редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ "Таліон Плюс") має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб. Згідно п. 4.1. Договору факторингу 1, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора у день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Отже, передача прав вимоги до боржників здійснюється на підставі Реєстрів прав вимоги, що містять перелік конкретних прав вимоги, а не у день укладення Договору факторингу 1. 19.03.2024 Первинний кредитор та ТОВ "Таліон Плюс" підписали Реєстр прав вимоги № 276 до Договору факторингу 1, відповідно до якого останній набув право вимоги до Відповідача. Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання Відповідача перед Первинним кредитором. Таким чином, перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже, факт підписання Реєстру прав вимог після укладення Кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у Первинного кредитора прав, які могли бути передані Фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання. Щодо переходу прав вимоги за Договором факторингу № № 10/1024-01 від 10.10.2024, Реєстр прав вимог № 2 від 10.10.2024. 10.10.2024 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено Договір факторингу № 10/1024-01 від 10.10.2024, Реєстр прав вимог № 2. Розділом 2 Договору факторингу 2 визначено, що ТОВ "Таліон Плюс" мзобов`язується відступити ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ "Таліон Плюс" за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 2, під правом вимоги розуміється всі права ТОВ "Таліон Плюс" за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом. 1.5 Договору факторингу 2 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору. Відповідно до п. 5.3.3 Договору факторингу 2, ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб. ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс", на виконання Договору факторингу 2, підписали Реєстр прав вимоги № 2 від 10.10.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ "Таліон Плюс" до "ФК "Онлайн Фінанс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Щодо переходу прав вимоги за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025. 04.06.2025 між ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивачем укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого скаржнику відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Розділом 2 Договору факторингу 3 визначено, що ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Позивач зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «"ФК "Онлайн Фінанс" за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.5 Договору факторингу 3, під правом вимоги розуміється всі права ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом. 1.7 Договору факторингу 3 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору. ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивач на виконання Договору факторингу 3 підписали Реєстр прав вимоги № б/н від 04.06.2025 до Договору факторингу 3, за яким від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до позивача відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Одним із різновидів правочину, на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні є договір факторингу. Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Стаття 1078 ЦК України встановлює, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При цьому, відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу. Одночасно, за змістом п. 5 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 та ст. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг вважається фінансовою послугою, а саме операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. При цьому, реалізуючи свої повноваження у сфері формування висновків щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, в постановах від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08.11.2023 у справі №206/4841/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: «договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги». Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тобто, договір факторингу, як правочин на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу). В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Тобто, з огляду на необхідність застосування до договору факторингу в тому числі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому. Вказане також підтверджується і положеннями ч. 1 ст. 1078 ЦК України, які визначають, що предметом договору факторингу може бути також право вимоги, яке виникне в майбутньому - так звана майбутня вимога. Крім того, п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" вирішено віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім операцій з цінними паперами, у тому числі похідними цінними паперами, а також операцій інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ), які здійснюються в порядку та в межах, встановлених Законом України "Про інститути спільного інвестування" та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, що регламентують питання діяльності ІСІ), зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення. Більше того, в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення ст. 1078 ЦК України, фактично визначила, що однією з ознак договору факторингу є його предмет, яким може бути лише право грошової вимоги - такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги. При цьому, згідно неодноразових висловлювань відомих науковців та безпосередньо суддів Верховного Суду під час семінару для суддів першої та апеляційної інстанцій: "(…) розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу, обрано різні критерії. Зокрема, для: а) наявної вимоги це строк платежу; б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. Тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. "Недозріла" вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок, наявна та «недозріла» вимоги існують до або в момент укладення договору факторингу. Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що з`явилися із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу" (https://so.supreme.court.gov.ua/news/1254/suddi-vs-u-ktss-vidpovily-na-zapytannia- sh%D1%81hodo-pravozastosuvannia-pid-chas-seminaru-dlia-suddiv-pershoi-ta- apeliatsiinoi-instantsii) Тобто, як положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, а також висловлювання суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за спірними Договорами факторингу до Товариства могли перейти права вимоги за Кредитним договором грошові права вимоги до Скаржника, які виникли після укладення Договорів факторингу. Зокрема, звертають увагу суду на позицію Київського апеляційного суду у Постанові по справі № 752/6593/24 від 11.12.2024, встановив: "Так, відповідно до п.п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01від 28 листопада 2018 року, під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Підписання Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Надана копія договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до Фактора - ТОВ "Таліон Плюс". Копії договорів факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року та №02/06102023 від 06 жовтня 2023 року також містять підписи сторін, які підтверджують укладення договорів та перехід права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до Фактора - ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до Фактора -ТОВ "Юніт Капітал". Апеляційний суд вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.". До аналогічних висновків дійшов Полтавський апеляційний суд у справі № 550/1020/23 від 31.01.2024, встановив: "Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", до фактора, ТОВ "Таліон Плюс". Копія договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" (а.с.42). Аналогічним чином право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" на користь ТОВ "Юніт Капітал" (а.с.49-54). Апеляційний суд визнає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги з підстав недоведеності існування права вимоги у позивача за кредитним договором..". Варто зазначити, позицію Київський апеляційний суд у Постанова по справі № 373/1366/23 від 12.12.2024, встановив: "Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до фактора - ТОВ "Таліон Плюс". Копії договорів факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року та № 06/03/24 від 06 березня 2023 року також містять підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ "Таліон Плюс" до фактора - ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс", а в подальшому від ТОВ "ФК "Онлайна Фінанс" до фактора - ТОВ "Юніт Капітал". Копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. За таких обставин, висновок суду про те, що ТОВ "Юніт Капітал" є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за Договором кредитної лінії № 561551410 від 21 липня 2021 року, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем є помилковим, оскільки ТОВ "Юніт Капітал" у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним із Первісним кредитором...». Позиція Київський апеляційний суд у Постанова по справі № 355/604/24 від 19.12.2024, встановив: "В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором кредитної лінії від 24 жовтня 2021 року № 338237595 позивач надав суду: додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-1 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон плюс"; витяг з реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року; договір факторингу від 30 жовтня 2023 року № 30/1023-01, укладений між ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" та ТОВ "Таліон Плюс"; витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року; договір факторингу від 6 березня 2024 року № 06/03/24, укладений між ТОВ "ФК "Юніт Капітал" та ТОВ "ФК "Онлайн фінанс"; реєстр боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 6 березня 2024 року; акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 06/03/24 від 6 березня 2024 року; Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_2 за укладеним нею з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" кредитним договором. Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон плюс", не могло бути відступлено право вимоги за кредитним договором, укладеним у 2021 році, оскільки за змістом пункту 4.1 цього договору право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. При цьому передача права вимоги засвідчується підписанням реєстру прав вимоги (в даному випадку - витяг з реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року). Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості".Тому просять прийняти додаткові пояснення та врахувати їх при розгляді справи № 505/3185/25 по суті. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юніт Капітал" заборгованість за Кредитним договором №270516676 від 18.11.2023 у розмірі 130 199,40 гривень, судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень.

Директор ТОВ "Юніт Капітал" Хлопкова М.С. в судове засідання не з`явилася, проте в позовній заяві зазначила про розгляд справи без участі представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримують повністю та просять задовольнити. Не заперечують про ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Пунктом 1 частини 3 ст. 223 ЦПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, суд вважає за можливе провести розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 18 листопада 2023 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 270516676 на умовах строковості, зворотності, платності. Кредит надається строком на 29 днів, за користування кредитом позичальник сплачує відсотки. Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором ERUN введений 18.11.2023 о 13:13:18 год. (а.с. 27-31)

Також ОСОБА_1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Паспорт споживчого кредиту 6863. (а.с. 26)

Згідно платіжного доручення № 332278a3-957b-4dcc-8e68-b6ee14d5fb2b 18.11.2023ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' перерахувало грошові кошти в сумі 27 000 гривень на банківську карту відповідача № 4149-49XX-XXXX-4160. (а.с. 9)

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним Договором.

28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ "Таліон Плюс" перейшло право вимоги у тому числі і за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023. (а.с. 61-62)

28.11.2019 ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' та ТОВ ''Таліон Плюс'' уклали додаткову угоду №19, згідно з якою сторони дійшли згоди викласти п.8.2 Договору в наступній редакції: "8.2 строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1 цього Договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором". При цьому інші умови договору залишилися без змін. (а.с. 63 зв. бік)

31.12.2020 між ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' та ТОВ ''Таліон Плюс'' укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором". (а.с. 64-65)

31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно. (а.с. 66 зв. бік) 31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року включно. (а.с. 66 зв. бік)

31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. (а.с. 67)

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 ТОВ "Таліон Плюс" набуло право вимоги за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023, боржник ОСОБА_1 , сума заборгованості по основному боргу 27 000 гривень, 34 003 гривні 80 копійок заборгованість по відсотках, 61 003 гривні 80 копійок загальна заборгованість та 12 690 гривень сума фінансування. (а.с. 13-60)

10.10.2024 між ТОВ ''Таліон Плюс'' та ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' укладено договір факторингу № 10/1024-01. (а.с. 55-56)

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №2 від 10.10.2024 ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' набуло право вимоги за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023, боржник ОСОБА_1 ,, сума заборгованості по основному боргу 27 000 гривен, 103 199 гривень 40 копійок заборгованість по відсотках, 103 199 гривень 40 копійок загальна заборгованість. (а.с. 53-54)

04.06.2025 ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' та позивач уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № № 270516676 від 18.11.2023. (а.с. 49-50)

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року ТОВ "Юніт Капітал" набуло право вимоги за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023, боржник ОСОБА_1 , сума боргу 130 199 гривень 40 копійок, 27 000 гривень прострочене тіло кредиту, 103 199 гривень 40 копійок. (а.с. 47-48)

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунка за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023 заборгованість становить 130 199 гривень 40 копійок, з яких: 27 000 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 103 199 гривень 40 копійок - прострочена заборгованість за процентами. Станом на 25.06.2025 ТОВ "Юніт Капітал" повідомляє, що заборгованість за кредитним договором не погашена. (а.с. 38-40)

На виконання вимог ухвали суду від 10 грудня 2025 року АТ КБ "ПриватБанк" у листі-відповіді від 18.12.2025 за №20.1.0.0.0/7-251218/27897-БТ, який надійшов до суду 29.12.2025 за Вх.№3950 зазначили, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ). Крім того направили виписку по рахунку № НОМЕР_4 за період 18.11.2023 по 23.11.2023, яка містить зарахування на суму 27 000 гривень. (а.с. 109-110)

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем ТОВ "Юніт Капітал" за кредитним договором № 270516676 від 18.11.2023 в розмірі 130 199 гривень 40 копійок.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту. У свою чергу відповідачкою не доведено того, що вона сплачувала заборгованість за договором позики первісному чи новому кредитору.

Даний висновок суду базується на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16-ц.

У порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).

В статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частина 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Всупереч умовам кредитних договорів, відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що 18.11.2023 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" було укладено Договір кредитної лінії № 270516676. Також з матеріалів справи вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування позичальнику кредиту на його особисту банківську картку, що підтверджується платіжним дорученням № 332278a3-957b-4dcc-8e68-b6ee14d5fb2b, банк платника АТ КБ "Приват Банк", призначення платежу переказ коштів згідно договору № 270516676 від 18.11.2023, ОСОБА_1 , код 3543509532, для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_5 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer. Відповідно до відповіді АТ КБ "ПриватБанк" зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_6 та відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_6 за період з 18.11.2023 - 23.11.2023 було зараховано на рахунок 27 000 гривень. Деталі операції Переказ коштів. Коментар Viplata zaima Moneyveo. Не підлягає оподаткування ID платежу 2392892628.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Тобто судом достовірно встановлено, що між відповідачем та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" укладено Договір кредитної лінії № 270516676, у якому були узгоджені всі істотні умови, у тому числі строки повернення кредиту, сплату процентів. При цьому ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" свої зобов`язання за Договором виконав повністю надавши відповідачу кредит в розмірі 27 000 гривень. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язань і заборгованість за Договором не погашає.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що на думку позивача між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ним було укладено кредитний договір № 270516676 від 18.11.2023 року в електронній формі не відповідає чинному законодавству та не доведено позивачем належними та допустимими доказами спростовується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога"в якій зазначено прізвище, ім`я та по батькові позичальника, ідентифікаційний номер, серія, номер паспорта та ким виданий, сума кредиту, зазначений строк кредитування, процентна ставка, крім того зазначена електронна адреса відповідача та номер його телефону, який згідно витребуваної інформації в АТ КБ "ПриватБанк" був/є фінансовим. Крім того, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, використання аналога власноручного підпису, Договір не міг би бути укладеним.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

Зваживши у сукупності надані позивачем докази по справі, суд приходить до висновку, що первісний кредитор умови кредитного договору виконав, надав відповідачу кредитні кошти на умовах передбачених договором. У свою чергу відповідач, підписавши вказаний договір, добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання. Разом із тим, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Матеріали справи містять належні докази, якими підтверджується факт передання від TOB ''Манівео Швидка Фінансова Допомога'' до ТОВ ''Таліон Плюс'', від ТОВ ''Таліон Плюс'' до ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'', від ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' до ТОВ ''Юніт Капітал'' права дійсної вимоги за кредитним договором, а тому позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором. Пунктом 4.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Відповідний договір факторингу є чинним, заінтересованими особами питання про визнання його недійсним не порушувалося, відтак, доведення факту сплати його сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених таким договором. Враховуючи, що умовами зазначеного договору факторингу не було передбачено, що права грошової вимоги вважаються відступленими в день отримання клієнтом в повному обсязі оплати за такими договорами, посилання відповідача на те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження факту оплати за договорами факторингу є помилковими. Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються твердження відповідача про те, що позивач не набув права вимоги до нього. ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором.

Таким чином, встановивши, що право позивача було порушено внаслідок неповернення кредиту відповідачем, позовні вимоги про стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії № 270516676 від 18 листопада 2023 року в сумі 130 199 гривень 40 копійок є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Вимоги до форми та змісту договору про надання правової допомоги, закріплено статтею 27 зазначеного Закону.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами з наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості кожної окремо наданої послуги, з урахуванням її складності та обсягу, а не лише визначення загальної вартості наданої правової допомоги.

Згідно положень п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 7 000 гривень, які підтверджуються: договором про надання правничої допомоги № 05/06/25-1 від 05 червня 2025 року (а.с. 36-37), Додатковою угодою № 25770778867 до договору № 05/06/25-01 про надання правової допомоги від 05 червня 2025 року (а.с. 35), актом прийому -передачі наданих послуг 05/06/25-1 від 05 червня 2025 року (а.с. 34); протоколом погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги 05/06/25-1 від 05 червня 2025 року (а.с. 37 зв. сторона) та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №4956. (а.с. 33)

При зверненні з позовом до суду, позивачем сплачено судовий збір згідно платіжної інструкції № 26748 від 05 вересня 2025 року в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, який відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись вищевикладеним та статтями 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість Договором кредитної лінії № 270516676 від 18 листопада 2023 року в сумі 130 199 (сто тридцять тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" понесені витрати за надання правничої допомоги в сумі 7 000 (сім тисяч гривень).

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін, їх місцезнаходження (місце проживання чи перебування) :

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" місцезнаходження: вул. Рогнідинська, будинок 4, літера А, офіс 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 43541163, рахунок НОМЕР_7 в АТ "Універсал банк", ЄДРПОУ АТ "Універсал банк" 21133352, МФО 322001, поштовий індекс 01024)

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , картка платника податків НОМЕР_8 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 ).

Суддя Людмила ТОКАРЧУК