Ухвала суду № 139589795, 09.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"09" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1875/26

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (Київська обл., м. Біла Церква)

про забезпечення позову

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (Київська обл., м. Біла Церква)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (м. Київ)

2) Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця" (м. Київ)

про скасування зведеного передавального акту та визнання відсутнім права власності,

Суддя Іванов А.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про скасування зведеного передавального акту та визнання відсутнім права власності.

08.09.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Означена заява обґрунтована наявністю у Господарському суді Київської області справи № 911/869/26 (розгляд якої призначено до судового розгляду по суті) позовні вимоги у якій ґрунтується на тому самому Зведеному передавальному акті та тій самій реєстрації права власності, дійсність яких оспорюється саме в цій справі. Позивач звертає увагу суду на те, що він має підстави вважати цей спір достатньо обґрунтованим не лише за формальними ознаками позовних вимог, а й з огляду на виявлену внутрішню суперечність між документами, які походять від самого відповідача та пов`язаної з ним третьої особи щодо базових фактичних обставин, на яких відповідач будує свої права на спірний об`єкт.

Відтак, на думку заявника, рішення у справі 911/1875 втратить практичну ефективність, якщо на момент його ухвалення позивач вже буде фізично позбавлений володіння спірним об`єктом на підставі рішення в справі №911/869/26, ухваленого на основі того самого акта, правова підстава якого сама є внутрішньо суперечливою навіть у викладі відповідача.

З огляду на означене, заявник просить суд:

- забезпечити позов у справі № 911/1875 шляхом заборони Акціонерному товариству "Українська залізниця" вчиняти дії, спрямовані на фактичне звільнення, вивільнення, зайняття чи прийняття у володіння спірного об`єкта, до набрання законної сили рішення у справі № 911/1875/26.

- заборонити органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям вчиняти дії з примусового виконання судових рішень, якими на Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" покладено обов`язок звільнити та повернути зазначений об`єкт, включно з можливим рішенням у справі № 911/869/26, до набрання законної сили рішенням у справі № 911/1875/26.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з положеннями пунктів 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.19. у справі № 902/48318, від 28.08.19. у справі № 910/4491/19, від 12.05.20. у справі № 910/14149/19, від 21.01.21. у справі № 924/881/16.

Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.

Судом встановлено, що заява позивача про забезпечення позову фактично спрямована на створення умов для невиконання рішення у справі № 911/869/26, що не відповідає меті інституту забезпечення позову.

У порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що заявником не обґрунтовано та не доведено належними доказами в установленому законом порядку наявності визначених законодавчо підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також відповідності його вимог ст. 137 ГПК України, з огляду на положення частини 11 цієї статті.

Відтак суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

За приписами ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки заяву про забезпечення позову судом розглянуто, витрати заявника по сплаті судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 123, 136-140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд Київської області,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили 09.09.2026 та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.В. Іванов