Рішення № 139588959, 08.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2026Справа № 911/1357/26Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпростір" (03062, м. Київ, вул. Авіаконструктора Петра Балабуєва, 24, ідентифікаційний код 45544754)

до Фізичної особи-підприємця Шириняна Гагіка Міграновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Завод сантехнічних заготовок" (вулиця Екскаваторна, 24, Київ, 03062, код ЄДРПОУ 05503272)

про стягнення 392 886,08 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшли матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпростір" до Фізичної особи-підприємця Шириняна Гагіка Міграновича про стягнення заборгованості за договором № 64 від 01.06.2024 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг у розмірі 392 886,08 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2026 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпростір" передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 позовну Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпростір" залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду.

11.06.2026 через підсистему «Електронний суд» на виконання вищевказаної ухвали суду, від позивача надійшли заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 залучено до участі у справі Приватне акціонерне товариство "Завод сантехнічних заготовок" (вулиця Екскаваторна, 24, Київ, 03062, код ЄДРПОУ 05503272) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

28.08.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів, зокрема, докази відправки третій особі копії позовної заяви.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛОЩА ПЛЮС» та Фізичною особою-підприємцем Шириняном Гаріком Міграновичем було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №64/05-24, відповідно до умов якого відповідачу передано у користування нежитлове приміщення загальною площею 20,8 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Петра Балабуєва Авіаконструктора, 24.

01.06.2024 між ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» як балансоутримувачем та Фізичною особою-підприємцем Шириняном Гаріком Міграновичем як орендарем укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг №64.

У подальшому, у зв`язку зі зміною власника нерухомого майна, додатковою угодою №1 від 01.10.2024 до договору балансоутримувача ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Промпростір».

Додатковою угодою №2 від 15.05.2025 сторони погодили збільшення вартості експлуатаційних послуг, передбачених п. 2.4.2 договору, до 1 534,54 грн.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався відшкодовувати балансоутримувачу вартість спожитих комунальних послуг, зокрема електропостачання, водопостачання та водовідведення, експлуатаційних послуг, а також інші погоджені договором витрати.

Згідно з п. 2.5 договору відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних послуг за відповідний місяць здійснюється орендарем щомісячно до 5 числа наступного місяця на підставі виставленого балансоутримувачем рахунку шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок балансоутримувача.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з 31.10.2024 року до 30.09.2025 року за договором ФОП Шириняну Г. М. надано всіх послуг на загальну суму 1 013 280,64 грн, з яких орендарем сплачено лише 620 394,56 грн, на підтвердження чого позивачем долучено акт звірки взаєморозрахунків від 17.04.2026 року (підписаний позивачем) та реєстр операцій на банківському рахунку ПУМБ по взаємовідносинах з ФОП.

Так, позивач зазначає, що в період часу з березня 2025 року до вересня 2025 року ТОВ «Промпростір» надано наступні послуги, які не були сплачені ФОП Шириняном Гагіком Міграновичем:

- компенсація витрат спожитої електроенергії у травні 2025 року та компенсація витрат на утримання електромереж загалом на суму 69 939,01 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1163 від 31 травня 2025 та рахунком №1071 від 21 травня 2025; не сплачено частково на суму 2 916,24 грн;

- компенсація витрат на водопостачання у червні 2025 року та компенсація витрат на утримання систем водопостачання загалом на суму 3 771,49 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1461 від 30 червня 2025 та рахунком № 1368 від 20 червня 2025;

- компенсація витрат спожитої електроенергії у червні 2025 року та компенсація витрат на утримання електромереж загалом на суму 71 085,98 грн, що підтверджується Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1460 від 30 червня 2025 р та рахунком №1367 від 20 червня 2025;

- компенсація водопостачання у липні 2025 та компенсація витрат на утримання водопостачання на суму 11 875,25 гривень, що підтверджується актом № 1702 від 31 липня 2025 р. та рахунком № 1609 від 23 липня 2025;

- компенсація витрат спожитої електроенергії у липні 2025 року та компенсація витрат на утримання електромереж загалом на суму 78 151,25 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1701 від 31 липня 2025 та рахунком №1608 від 23 липня 2025;

- відшкодування експлуатаційних послуг у серпні 2025 на суму 1 566,92 грн, що підтверджується актом № 1544 від 31 серпня 2025 року та рахунком № 1451 від 11 липня 2025;

- компенсація водопостачання у серпні 2025 та компенсація витрат на утримання водопостачання на суму 14 349,26 грн, що підтверджується актом № 1906 від 31 серпня 2025 та рахунком № 1813 від 25 серпня 2025;

- компенсація витрат спожитої електроенергії у серпні 2025 року та компенсація витрат на утримання електромереж загалом на суму 88 402,22 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1905 від 31 серпня 2025 та рахунком №1812 від 25 серпня 2025;

- відшкодування експлуатаційних послуг у вересні 2025 на суму 313,38 грн, що підтверджується актом № 1762 від 06 вересня 2025 року та рахунком № 1670 від 11 серпня 2025;

- компенсація водопостачання у вересні 2025 та Компенсація витрат на утримання водопостачання на суму 8 906,44 грн, що підтверджується актом № 2006 від 30 вересня 2025 та рахунком № 1912 від 22 вересня 2025;

- компенсація витрат спожитої електроенергії у вересні 2025 року та Компенсація витрат на утримання електромереж загалом на суму 47 754,50 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2005 від 30 вересня 2025 та рахунком № 1911 від 22 вересня 2025 року.

Товариство направляло акти і рахунки для ФОП Ширинян Г. М. через систему «M.E.DOC», проте,акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписувати відмовлявся, і причин такої поведінки не повідомляв.

15.04.2026 року від ТОВ «Промпростір» до ФОП Ширинян Гагік Мігранович на адресу зазначену у договорі цінним поштовим відправленням з описом вкладення було відправлено претензію і повторно відправлено акти і рахунки, які відправлялися в електронній формі. Але претензія не була отримана і 01.05.2026 року в зв`язку із закінчення терміну зберігання була повернута відправнику.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 392 886,08 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п. 2.5 договору відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних послуг за відповідний місяць здійснюється орендарем щомісячно до 5 числа наступного місяця на підставі виставленого балансоутримувачем рахунку шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок балансоутримувача.

При цьому експлуатаційні витрати нараховуються наперед за поточний місяць, а комунальні послуги - за минулий період.

Відповідно до п. 2.2 договору балансоутримувач оформлює факт спожитих орендарем комунальних та експлуатаційних послуг актом про надання послуг, який є підтвердженням спожитих послуг.

Сторони прямо передбачили, що у разі, якщо орендар протягом трьох робочих днів з дня отримання акта про надання послуг його не підписав та не повернув балансоутримувачу або не надав у триденний строк мотивовані заперечення у письмовій формі, послуги вважаються наданими балансоутримувачем належним чином та в повному обсязі.

Судом встановлено, що у період з 31.10.2024 по 30.09.2025 позивачем надано відповідачу передбачені договором послуги на загальну суму 1 013 280,64 грн.

Водночас, відповідачем здійснено оплату лише в сумі 620 394,56 грн.

Таким чином, неоплаченою залишилася частина наданих послуг у розмірі 392 886,08 грн (1 013 280,64 грн - 620 394,56 грн).

Матеріалами справи підтверджується, що такий строк щодо заявленої до стягнення заборгованості настав, однак відповідні грошові зобов`язання відповідачем у повному обсязі не виконані.

Наявність господарських операцій та розмір заявленої до стягнення заборгованості позивач підтверджує, зокрема, договором №64 від 01.06.2024, додатковими угодами №1 та №2, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками, реєстром операцій на банківському рахунку та актом звірки взаєморозрахунків.

При цьому, обставини здійснення відповідачем часткових оплат за договором також свідчать про фактичне виконання сторонами його умов та існування між ними відповідних господарських правовідносин.

Судом також враховано, що позивач направляв відповідачу акти та рахунки через систему електронного документообігу «M.E.Doc».

Доказів того, що після отримання відповідних документів відповідач у передбачений п. 2.2 договору триденний строк надав позивачу мотивовані письмові заперечення щодо обсягу, вартості або факту надання відповідних послуг, матеріали справи не містять.

Оцінивши подані позивачем докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання, настання строку його виконання та наявність непогашеної заборгованості в сумі 392 886,08 грн.

Натомість доказів сплати зазначеної заборгованості, мотивованих та своєчасних заперечень щодо наданих послуг, доказів їх ненадання або надання в іншому обсязі відповідачем суду не подано.

За таких обставин, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Промпростір» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шириняна Гаріка Міграновича 392 886,08 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шириняна Гагіка Міграновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпростір" (03062, м. Київ, вул. Авіаконструктора Петра Балабуєва, 24, ідентифікаційний код 45544754) заборгованість у розмірі 392 886 (триста дев`яносто дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн 08 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 714 (чотири тисячі сімсот чотирнадцять) грн 63 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.09.2026

Суддя І.О. Андреїшина