Рішення № 139588730, 07.09.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.09.2026 Справа № 905/261/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,

при секретарі судового засідання Лавриш О.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дніпро

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва

про стягнення 388125,00 доларів США

Представники сторін:

від позивача (в режимі відеоконференції): Присяжнюк Л.П. - адвокат на підставі довіреності;

від відповідача: не з`явилися.

Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дніпро звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва, до відповідача 2, Публічного акціонерного товариства «Газпром», м.Санкт-Петербург, до відповідача 3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», м.Санкт-Петербург, до відповідача 4, Міжнародної Компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», м.Калінінград про стягнення збитків від упущеної вигоди в розмірі 388125,00 доларів США.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій держави агресора - Російської Федерації, що призвели до порушення майнових прав позивача, зокрема права на мирне володіння орендованим майном та безперешкодне ведення господарської діяльності, оскільки позивач позбавлений можливості отримувати дохід від роздрібної торгівлі в орендованому приміщенні.

Ухвалою суду від 29.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дніпро до відповідача 1, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва до відповідача 2, Публічного акціонерного товариства «Газпром», м.Санкт-Петербург до відповідача 3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», м.Санкт-Петербург до відповідача 4, Міжнародної Компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», м.Калінінград про стягнення збитків від упущеної вигоди в розмірі 388125,00доларів США залишено без руху.

04.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та доповнення до заяви про усунення недоліків з відповідними поясненнями, доказами та уточненою позовною заявою, де визначений один відповідач, а саме: Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Ухвалою суду 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/261/26; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.06.2026 об 11:40год.

20.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання №20-05-2026 від 20.05.2026 про долучення доказів.

Ухвалою суду від 09.06.2026 відкладено підготовче засідання на 30.06.2026 об 11:40год.

23.06.2026 судом отримано додаткові пояснення від позивача №23-06-2026 від 23.06.2026 щодо звіту суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Ріелтер-Україна" з додатками.

Ухвалою суду від 30.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 17.08.2026 о 10:40 год.

04.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання №04-08-2026 від 04.08.2026 про долучення документів.

04.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення №04-08-2026 від 04.08.2026.

Ухвалою суду від 17.08.2026 закрито підготовче провадження по справі №905/261/26, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 07.09.2026 о 10:40год.

У судовому засіданні 07.09.2026 в режимі відеоконференції представник позивача надав пояснення по справі, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання 07.09.2026 представник відповідача не з`явився, про місце, дату та час був належним чином повідомлений.

Відповідачем у справі є Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва.

Представник відповідача у судові засідання не з`являвся, відзив на позовну заяву не подав, щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає про наступне.

Частина 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) зробив висновки щодо застосування норм права, які регулюють судовий імунітет Російської Федерації в судах України у справах про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації проти України.

Верховний Суд зазначив, що міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Таким чином, держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначив додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території держави відповідача регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та триває станом на момент ухвалення рішення суду у цій справі.

Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності», який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному вебсайті АТ «Укрпошти» відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Водночас, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів Статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Таким чином, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у цій справі дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Крім того, про хід розгляду справи №905/261/26 відповідач повідомлявся шляхом направлення ухвал господарського суду на електронну пошту Посольства РФ в Сполученому королівстві Великобританії та Північної Ірландії (info@rusemb.org.uk) та на електронну пошту Посольства РФ в Німеччині (infokonsulat@russische-botschaft.de).

Також, позивачем з метою дотримання принципу змагальності та рівності судового провадження направлені заяви по суті справи з додатками в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Польщі.

Суд в ухвалах пропонував позивачу здійснювати переклад ухвал суду на російську мову з нотаріальним засвідченням їх вірності та надсилати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача.

В матеріалах справи наявні докази такого направлення ухвал суду по справі в паперовому вигляді в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Польщі.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до позову.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про рух справи.

Відповідно до статей 4 та 45 Господарського процесуального кодексу України іноземна держава не може бути відповідачем у справі, яка розглядається за правилами господарського судочинства. Більше того, згідно частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава бере участь у справі лише через відповідний орган державної влади.

Держава може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.

Так, згідно з пунктом 3.1. статті 1 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації" Генеральна прокуратура Російської Федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво і захист інтересів Російської Федерації в міждержавних органах, іноземних і міжнародних (міждержавних) судах, іноземних і міжнародних третейських судах (арбітражах).

За таких обставин, Генеральна прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.

З урахуванням вищенаведеного, позивачем правомірно обрано Генеральну прокуратуру Російської Федерації як належний орган, що представлятиме інтереси держави Російська Федерація в Господарському суді Донецької області.

Суд зазначає, що станом на дату винесення цього рішення у встановлений строк відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомляв.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено учасникам справи необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив.

28.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Востторг-Т» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» (орендар, позивач) укладено договір оренди нежитлового приміщення №11/09-19 (договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення (об`єкт оренди, приміщення) площею 948,0 кв.м. за адресою: Донецька обл., м.Бахмут (до перейменування Артемівськ), вул.Ювілейна, 69 (п.1.1. договору).

Приміщення надається в оренду для використання орендарем у підприємницькій діяльності, у тому числі для організації та здійснення орендарем роздрібної торгівлі продовольчими товарами, непродовольчими товарами повсякденного ужитку, а також для складування товарів, для здійснення діяльності по переробці продовольчих товарів в напівфабрикати, виготовлення продовольчих товарів, для розміщення офісу орендаря (п.2.1 договору).

Дата передання орендодавцем орендарю об`єкта оренди в орендне користування дата підписання акту приймання-передачі. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.06.2027 (п.8.1, п.8.3. договору).

Договір та додатки до нього підписано представниками обох сторін, без зауважень. Підписи представників скріплено печатками товариств.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелицею Д.В. та зареєстровано в реєстрі за №1250.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі зареєстровано за ТОВ «Омега» речове право право користування (оренди) нежитловим приміщенням на підставі договору оренди від 28.09.2019.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, з причин ведення активних бойових дій, евакуацією населення, неможливістю подальшої роботи супермаркетів, генеральним директором ТОВ «Омега» підписано наказ №118 від 04.04.2022 «Про консервацію супермаркету». Відповідно до якого виведено з експлуатації та припинено роботу супермаркету Варус-601, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м.Бахмут, вул.Ювілейна, 69. Строк консервації з 08.04.2022 до закінчення військового стану.

Позивачем до матеріалів справи надані фотоматеріали та відеоматеріали з наслідками руйнування об`єкту оренди.

Дніпропетровська торгово-промислова палата засвідчила, що закриття супермаркету Varus у м.Бахмут, вул.Ювілейна, 69 і неможливість використання приміщення є форс-мажорними обставинами (сертифікат №1200-22-0146 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 29.08.2023 у справі №905/810/23, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до відповідача, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про відшкодування збитків у розмірі 1078125,16доларів США задоволено, стягнуто з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» суму збитків в розмірі 1078125,16 доларів США.

В рішенні Господарського суду Донецької області від 29.08.2023 у справі №905/810/23 зазначено, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків підтверджено висновками експерта за результатами проведення судових економічних експертиз, в яких зазначено про розмір збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ТОВ «Омега» в результаті закриття і неможливості використання майна у супермаркетах Varus, в тому числі №601; розмір збитків становить вартість основних засобів, тари, будівельно-монтажних робіт, попередньої плати за оренду та комунальні (експлуатаційні) послуги, оплати за ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

З метою фіксації факту втрати можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатись майном, позивач звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 22025050000000822; Дата реєстрації провадження (виділення матеріалів досудового розслідування): 18.08.2025), правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 438 КК України; потерпілий, заявник - ТОВ «Омега». Обставини провадження: до слідчого відділу надійшла заява від ТОВ «Омега» про те, що внаслідок обстрілів з боку російських окупаційних військ та ведення бойових дій були зруйновані та в подальшому розграбовані приміщення супермаркетів «Varus», які були орендовані товариством для здійснення роздрібної торгівлі товарами, а саме наступні об`єкти: «Varus №601» за адресою Донецька область, м. Бахмут, вул. Ювілейна 69; «Varus №602» за адресою Донецька область, м. Світлодарськ, проспект Миру 6, «Varus №603» за адресою Донецька область, м. Добропілля, м. Білозерське. вул. Будівельна 17, прм. 1; «Varus №604» за адресою Донецька область, м. Миколаївка, вул. Синецького 19; «Varus №605» за адресою Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса 29; «Varus №606» за адресою Донецька область, м.Краматорськ, вул. Приймаченко Марії 15; «Varus №607» за адресою Донецька область, м.Покровськ, Лазурний м-ри, б/н, «Varus №608» за адресою Донецька область, м. Краматорськ, вул. Академічна 8 А. Вказані дії Російської Федерації та, як наслідок неможливість фактичного використання вказаних об`єктів за цільовим призначенням, нанесли ТОВ «ОМЕГА» значні матеріальні збитки.

Згідно листа Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях №78.1/78/2/13/1-4519 від 18.08.2025 ТОВ «Омега» визнано потерпілим у кримінальному провадженні №22025050000000822 від 18.08.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

З метою визначення збитків від упущеної вигоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Рієлтер-Україна» (діє на підставі сертифіката №116/2024 від 11.03.2024, виданого Фондом державного майна України).

Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Рієлтер-Україна» складено Звіт про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації від 21.06.2024 відповідно до якого зокрема визначений розмір упущеної вигоди внаслідок знищення та пошкодження майна, а саме супермаркету Varus №601, що складає 14193188,00 грн (еквівалент 388125,00доларів США).

На даний звіт 20.07.2026 було здійснено Рецензію членами Експертної ради ГО «Всеукраїнська Асоціація фахівців оцінки», а саме віцепрезидентом ВАФО, кандидатом фізико-математичних наук, оцінювач Максимовим С.Й., членом Експертної ради ВАФО, оцінювачем Мєдною В.Д., підпис рецензентів посвідчив виконавчий директор ГО «Всеукраїнська Асоціація фахівців оцінки» Городник А.Г.

Згідно з висновком, зробленим в рецензії: «Відповідно до п. 67 Національного Стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» Звіт про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, що рецензується, класифікується за такою ознакою: «Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки».

Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій Російської Федерації держави агресора, що призвели до порушення майнових прав позивача, зокрема права на мирне володіння майном та безперешкодне ведення господарської діяльності, позивач звернувся до суду з позовною заявою до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення збитків від упущеної вигоди в розмірі 388125,00доларів США.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов наступного.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

В цій справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту - позивачу.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №405/4179/18 (провадження №14-44цс19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Позивачем доведено належними доказами, що нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Бахмут, вул. Ювілейна 69, знаходилось в оренді у позивача за договором оренди нежитлового приміщення №11/09-19 від 28.09.2019 строком до 01.06.2027.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Визначення поняття господарської діяльності наведено у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Так, господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Отже наймач, виконуючи свої зобов`язання за договором оренди щодо оплати грошових коштів за користування майном, правомірно очікує на можливість безперешкодно використовувати відповідне майно протягом визначеного строку оренди в тому числі для здійснення господарської діяльності.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.

В подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено, воєнний стан триває на теперішній час.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Позивач наполягає, що з квітня 2022 року ним не використовувалось приміщення, яке він орендував, на підтвердження чого суду наданий наказ №118 від 04.04.2022 «Про консервацію супермаркету», відповідно до якого виведено з експлуатації та припинено роботу супермаркету Варус-601, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м.Бахмут, вул.Ювілейна, 69, строк консервації з 08.04.2022 до закінчення військового стану, а також сертифікат №1200-22-0146 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Дніпропетровської торгово-промислової палати, фотоматеріали та відеоматеріали з наслідками руйнування об`єкту оренди.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 з наступними змінами, активні бойові дії у м. Бахмут Бахмутської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, почались з 24.02.2022 та тривали по 12.12.2023, а з 13.12.2023 територія міста Бахмут Бахмутської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області віднесена до тимчасово окупованих територій Російською Федерацією.

Кабінет Міністрів України 02 серпня 2022 року видав розпорядження № 679-р про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області у безпечні райони Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.

Загальновідомим є факт того, що починаючи з 2022 року на території м.Бахмут посилились бойові дії, по місту вівся шквальний вогонь, місто обстрілювалось з усіх боків, почалася «Битва за Бахмут» (за назвою в ЗМІ), що виключало можливість доступу відповідача до об`єкту оренди за договором оренди, та, відповідно, будь-яку можливість використовувати його за призначенням чи проводити свою господарську діяльність.

Позивачем до матеріалів справи надані фотоматеріали та відеоматеріали з наслідками руйнування об`єкту оренди.

Суд зазначає, що надані роздруківки фото та відеоматеріали не містять достовірних відомостей що на них зображене саме орендоване відповідачем приміщення, але з урахуванням загальновідомих обставин, суд приходить до висновку, що вірогідним є те, що на наданих документах містяться зображення саме орендованого відповідачем приміщення.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Отже, рішення Господарського суду Донецької області від 29.08.2023 у справі №905/810/23, що набрало законної сили, яким підтверджено правомірність вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» про стягнення з держави-агресора реальних збитків (вартість основних засобів, тари, будівельно-монтажних робіт, попередньої плати за оренду та комунальні (експлуатаційні) послуги, оплати за ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами), має преюдиційний характер для цієї справи, з огляду на що означені факти не повинні доводитися знову у відповідності зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, позивач довів належними доказами, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації м. Бахмут, він втратив доступ до орендованого нерухомого майна магазин «Varus №601», що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Бахмут, вул. Ювілейна 69, а також можливість здійснювати господарську діяльність та отримувати дохід від роздрібної торгівлі.

Частиною 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Ведення активних бойових дій на території міста Бахмут та тимчасової окупації міста Бахмут підтверджується численними матеріалами засобів масової інформації.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, суд вважає доведеним факт протиправності дій відповідача у вигляді початку збройної агресії на території України, ракетно-бомбові та авіаційні удари по місту Бахмут та окупацію міста Бахмут.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності за завдану шкоду має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Матеріалами справи та загальновідомими обставинами підтверджується те, що внаслідок протиправних вищеописаних дії відповідача, позивач втратив можливість володіти та користуватись орендованим майном для здійснення підприємницької діяльності. Отже, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача і завданими збитками (неотриманим прибутком) позивача повністю підтверджується.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані особою за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.

Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.

Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18.

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Оціночна діяльність може здійснюватися, зокрема, у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов`язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема, суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (ст.5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Оцінювачами, відповідно до ст.6 вказаного закону, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Згідно ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок №326).

За змістом пункту 1 Порядку №326 він встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Росії, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку №326 визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються:

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

- вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

- упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- упущена вигода підприємств недержавної форми власності;

- втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;

- втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до пунктів 2, 6 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови №326), оцінка упущеної вигоди - визначення розміру неотриманого доходу, на який постраждалий мав право розраховувати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації протягом певного часу. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).

Відповідно до пункту 8 додатку до Порядку №326 метою оцінки збитків є: визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі); визначення упущеної вигоди; визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.

Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858.

Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання. Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта) (п. 1 Методики).

Згідно з пунктами 1, 2, 3 Розділу IV вказаної вище Методики, відповідно до цього розділу здійснюється визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, ЄМК підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об`єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об`єкти, асоційовані з бізнесом), тощо. Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди. У разі коли існують підстави пов`язувати виникнення упущеної вигоди з наслідками збройної агресії, але з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна власника (балансоутримувача, користувача), оцінка (визначення розміру) упущеної вигоди здійснюється з дотриманням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимог міжнародних та національних стандартів оцінки, норм міжнародної оціночної практики, що склалася. У цих випадках звіт про оцінку (висновок експерта) повинен містити обґрунтування відхилення від положень цієї Методики. Для цілей цієї Методики під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії. Грошовий потік, що відображає упущену вигоду, визначають як такий, що номінований в умовних грошових одиницях. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США.

Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Рієлтер-Україна» складено Звіт про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації від 21.06.2024 відповідно до якого зокрема визначений розмір упущеної вигоди внаслідок знищення та пошкодження майна, а саме супермаркету Varus №601, що складає 14193188,00 грн (еквівалент 388125,00 доларів США).

Згідно зі ст.4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) є однією із форм оцінки майна є, яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Суду позивачем надана Рецензія від 20.07.2026 ГО «Всеукраїнська Асоціація фахівців оцінки» на Звіт ТОВ «Рієлтер-Україна» про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації.

За результатами рецензування звіту про оцінку майна рецензент дійшов таких висновків: відповідно до п.67 Національного Стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» Звіт про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, що рецензується, класифікується за такою ознакою: «Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки».

Заперечення та спростування результатів оцінки в матеріалах справи відсутні.

Дослідивши наданий позивачем Звіт про визначення розміру упущеної вигоди від можливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «Омега» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, та рецензію від 20.07.2026, суд вважає їх належними та допустимими доказами на підтвердження розміру упущеної вигоди на суму 388125,00 доларів США, що відповідають доказам на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про доведеність завдання позивачеві збитків від упущеної вигоди в розмірі 388125,00 доларів США.

Суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Відповідачем не спростовано доводів позивача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру упущеної вигоди.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми збитків у вигляді упущеної вигоди у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 388125,00 доларів США.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, а саме 17313984,56 грн (гривневого еквівалента задоволеної суми на дату ухвалення рішення) розмір судового збору 207545,65грн з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 76, 77, 78, 79, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дніпро до відповідача, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва про стягнення 388125,00 доларів США, задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (адреса: 125993, Російська Федерація, м.Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, корп. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (49041, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 15, код ЄДРПОУ 30982361) збитків від упущеної вигоди в розмірі 388125,00 доларів США.

Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (адреса: 125993, Російська Федерація, м.Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, корп. 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 207545,65 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 07.09.2026 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 09.09.2026.

Суддя Г.Є. Курило