Рішення № 139588453, 14.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2026 р. Cправа № 902/1219/24(152/839/26)

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Лабунської Т.І.

за участю: секретаря судового засідання - Марчук А.П.

представника позивача - Дмитрійчук А.А.

представника відповідача - Болховітіна В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до: Фермерського господарства "Карат" (вул. Святомиколаївська, 2Г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100, код 32067642)

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки площею 1,2564 га

в межах справи № 902/1219/24

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕДА" (вул. Дружби, буд. 136, с. Борівка, Могилів-Подільський рн., Вінницька обл., 24123, код 45819316)

до: Фермерського господарства "Карат" (вул. Святомиколаївська, буд. 2Г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський рн., Вінницька обл., 24100, код 32067642)

про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа № 902/1219/24 за заявою ТОВ "СЕЛЕДА" про банкрутство ФГ "КАРАТ".

Ухвалою суду від 24.12.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ "Карат", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Болховітіна В.М.

Ухвалою суду від 02.04.2025 затверджено план санації ФГ "КАРАТ", введено процедуру санації та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Болховітіна В.М.

06.07.2026 до Господарського суду Вінницької області від Шаргородського районного суду Вінницької області надійшла справа № 152/839/26 за позовом ОСОБА_1 до ФГ "КАРАТ" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки площею 1,2564 га з кадастровим номером 0525387800:01:003:0276 за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Так, ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.05.2026 постановлено справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дмитрійчук Анжеліка Анатоліївна до ФГ "КАРАТ" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки передати на розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.07.2026, справу № 152/839/26, розподілено судді Лабунській Т.І., з призначенням єдиного унікального номеру судової справи - № 902/1219/24(152/839/26).

Ухвалою суду від 08.07.2026 матеріали справи № 152/839/26 прийнято до свого провадження для розгляду в межах справи № 902/1219/24 про банкрутство ФГ "КАРАТ". Вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи № 902/1219/24(152/839/26) по суті призначено на 14.08.2026.

11.08.2026 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо позову.

14.08.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення ФГ "Карат".

В судовому засіданні 14.08.2026 представник позивача підтримала позовну вимоги в повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні 14.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, та проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, встановив наступні обставини.

Позов мотивовано тим, що 16.12.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «КАРАТ» укладено Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 0525387800:01:003:0276, площею 1,2564 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинські району Вінницької області, територія бувшої Стрільницької сільської ради бувшого Шаргородського району Вінницької області.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.05.2026, на підставі договору оренди землі б/н від 16.12.2021 за ФГ «Карат» 22.12.2021 зареєстроване інше речове (право оренди) на вказану земельну ділянку з кадастровим номером:0525387800:01:003:0276, номер запису про інше речове право: 45938617, строком на 7 років, дата закінчення 16.12.2028.

Проте, після укладення договору оренди на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 0525387800:01:003:0276, відповідачем не було повернуто ОСОБА_1 примірник договору оренди землі б/н від 16.12.2021.

На неодноразові звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення договору оренди землі, останній в усній формі відмовляв у наданні такого документу, чим фактично підтвердив недобросовісність своїх намірів, як орендаря, що в подальшому проявилося у систематичній та безпідставній несплаті позивачу орендної плати

В ході погодження між позивачем та ФГ "КАРАТ" істотних умов договору оренди землі, сторони узгодили, що розмір орендної плати за користування земельною ділянкою зкадастровим номером 0525387800:01:003:0276 буде складати 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, між позивачем та ФГ «КАРАТ» склалися орендні правовідносини, на підставі договору оренди землі, що укладений в законом передбачений спосіб та порядок, був скріплений підписами сторін та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте, в порушення умов Договору, орендарем - ФГ «КАРАТ», починаючи з моменту укладення договору оренди земельної ділянки б/н від 16.12.2021 по теперішній час систематично не сплачено позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0525387800:01:003:0276, площею 1,2564 га, що у свою чергу згідно ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України є самостійною підставою для розірвання вказаного правочину за рішенням суду.

В позові також зазначено, що заборгованість фермерського господарства «КАРАТ» по орендній платі виникла впродовж чотирьох років, є систематичною, завдала позивачу майнової шкоди та шкоди його інтересам, оскільки орендодавець земельної ділянки систематично не отримує орендну плату, тобто не було досягнуто цілей правочину на які його сторона позивач розраховувала в момент укладення Договору.

Відтак відбулося істотне порушення умов Договору оренди землі та вимог ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про оренду землі», яке полягає у несплаті Відповідачем орендної плати, що у свою чергу є підставою для звернення позивачу до суду з даним позовом.

Вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди. Тож враховуючи наявності правових підстав (пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України) для розірвання договорів оренди неодмінним є обов`язок орендаря повернути земельні ділянки, що були у його користуванні.

В поясненнях № 02-05/74 від 10.08.2026 відповідач вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

16.12.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі строком на 7 років, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 1,2564 га, кадастровий номер 0525387800:01:003:0276.

02.06.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право оренди на земельну ділянку на підставі договору оренди землі, номер запису про інше речове право: 45938617.

Таким чином, з 02.06.2023 у відповідача виникло право оренди на належну позивачу земельну ділянку.

24.12.2024 Господарським судом Вінницької області відкрито провадження у справі №902/1219/24 про банкрутство відповідача, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Болховітіна В.М.

З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство захист прав та задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ, зокрема шляхом пред`явлення кредиторських вимог до боржника.

Аналіз положень КУзПБ свідчить про те, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми Кодексу є спеціальними, і під час їх зіставлення з нормами загальними вони (спеціальні норми) повинні мати пріоритет застосування.

Тобто норми КУзПБ, якими урегульовано умови та порядок захисту прав кредиторів неплатоспроможного боржника є спеціальними по відношенню до інших норм законодавства, які містять норми аналогічного змісту, та мають пріоритет у застосуванні під час захисту таких прав.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2023 в справі № 910/8259/16 (905/1126/21).

Отже, призначення провадження у справі пробанкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Натомість, норми КУЗПБ при захисті прав кредиторів мають пріоритет при застосуванні із іншими нормами, зокрема з нормами ГПК України.

Згідно з ч.1 ст.62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Згідно з правовим висвноком Верховного суду, який викладено у постанові від 07.04.2025 у справі № 732/702/24, - відповідно до частини першої статт 62 КУзП усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Більше того, у п. 8 ч. 1 ст. 176 ЦП України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.

З урахуванням наведеного та положень ч. 5 ст. 93 ЗК України з вищевказаними змінами, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Таким чином, до ліквідаційної маси відповідача включається право оренди земельних ділянок, яке виникло у останнього на підставі укладених договорів оренди землі, зокрема, на підставі договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем.

Отже, максимальне задоволення вимог кредиторів перебуває у прямій залежності з відчуженням майнових активів боржника за найвищою ціною, яка може бути гарантована лише за умови забезпечення та урахування усіх необхідних умов для реалізації зазначеної мети.

Таким чином, продаж майна боржника є ключовим етапом для задоволення вимог кредиторів, в тому числі вимог позивача про сплату орендної плати.

02.04.2025 Господарським судом Вінницької області затверджено план санації відповідача, введено процедуру санації та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Болховітіна В.М.

25.09.2025 Господарським судом Вінницької області затверджено зміни до плану санації боржника.

Таким чином, у зв`язку із необхідністю до плану санації відповідача внесено зміни, якими надано дозвіл на проведення оцінки права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають в оренді відповідача, з подальшим продажем права оренди цих земельних ділянок у відповідності до положень КУЗПБ.

Відтак, з метою задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача судом внесено зміни до плану санації та погоджено процедуру продажу права оренди земельних ділянок, кошти від продажу яких будуть спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Натомість, в матеріалах справи про банкрутство відповідача: в процедурі розпорядження майном боржника, в процедурі санації відсутнє зверенення позивача з кредиторськими вимогами у розмірі суми систематично несплаченої орендної плати. Позов про розірвання договору оренди пред`явлено без заявлення вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати.

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/8259/16(905/1126/21), в п. 84 якої вказано, що як свідчить зміст ухвалених судових рішень у справі про банкрутство відповідача та власне не заперечується прокурором, позивачем не пред`являлися кредиторські вимоги до відповідача у розмірі суми систематично несплаченої орендної плати, на яку посилається прокурор у поданому позові, ані в процедурі розпорядження майном боржника, ані в процедурі ліквідації, а відразу пред`явлено позов про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки без пред`явлення вимог про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати.

87. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин, які склалися в межах конкретної справи (здійснення щодо боржника процедури ліквідації у справі про банкрутство), підстави для задоволення вимог пред`явленого позову прокурора відсутні, оскільки відповідна вимога позову прокурора, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій, не узгоджується із цілями та завданнями провадження у справі про банкрутство щодо максимального задоволення сукупності вимог кредиторів за рахунок відчуження, за якнайвищою ціною майна неплатоспроможного боржника та неможливості задоволення вимог окремого кредитора поза межами конкретної конкурсної процедури.

88. Водночас, наведене не позбавляє права позивача, з урахуванням висновків викладених у цій постанові, на захист своїх прав та інтересів в порядку визначеному КУзПБ».

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18.04.2025 справа №732/962/24 та від 23.12.2025 №732/1421/24.

Таким чином, на думку відповідача, заявлені у цій справі позивачем вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки у разі їх задоволення змінять розмір ліквідаційної маси боржника, в тому числі, і обсяг грошових зобов`язань боржника, унеможливить виконання затвердженого плану санації, матиме негативний вплив на інтереси інших кредиторів.

Відтак, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позовні вимоги суперечать цілям та завданням провадження у справі про банкрутство та плану санації щодо максимального задоволення сукупності вимог кредиторів за рахунок, в тому числі реалізації права оренди земельних ділянок та неможливості задоволення вимог окремого кредитора поза межами конкретної конкурсної процедури.

Відповідач вважає, що позивач, звернувшись до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, обрав неналежний спосіб захисту, який суперечить цілям та завданням провадження у справі про банкрутство щодо максимального задоволення сукупності вимог кредиторів за рахунок відчуження, за якнайвищою ціною майна неплатоспроможного боржника та неможливості задоволення вимог окремого кредитора поза межами конкретної конкурсної процедури. Водночас, наведене не позбавляє права позивача на захист своїх прав та інтересів в порядку визначеному КУзПБ.

На думку відповідача, належним способом захисту порушених прав позивача в даній справі є звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, натомість заявлений позов вимог про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати не містить.

У запереченнях позивача від 13.08.2026 на письмові пояснення відповідача, вказано, що наявність провадження про банкрутство ФГ «КАРАТ» не є перешкодою для задоволення позову про розірвання договору оренди землі, враховуючи істотне порушення Договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо систематичної несплати орендної плати та ревалентну практику Касаційного господарського суду Верховного Суду по справі № 904/2216/21 (904/3670/25) від 01 липня 2026 року по тотожній справі.

Варто зазначити, що позивач, вступаючи у договірні відносини із відповідачем розраховував на належне і своєчасне виконання умов договору оренди, у тому числі і в частині внесення орендної плати в розмірах, що обумовлені умовами даного договору оренди землі. Також, при укладенні договору оренди землі позивач розраховувала на добросовісність виконання відповідачем своїх умов зобов`язання за вказаним правочином.

Позивач вказує, що відповідно до висновків Верховного Суду по справі № 904/2216/21 (904/3670/25) від 01 липня 2026 необхідність захисту ліквідаційної маси, права боржника як власника майнового права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та прав кредиторів боржника не є достатньою та безумовною підставою для відмови у захисті прав власника земельної ділянки з урахуванням встановленого Конституцією України режиму землі як основного національного багатства. Примус власника земельної ділянки до продовження правовідносин із де-факто безоплатного користування нею іншою особою (за відсутності на земельній ділянці нерухомого майна зазначеної особи) на невизначений строк - до моменту можливого відчуження відповідного майнового права на аукціоні, з урахуванням збереження за власником обов`язку зі сплати земельного податку до бюджету, мав би наслідком порушення балансу інтересів учасників таких правовідносин, а також по суті нівелював би зміст оренди як строкового, платного володіння і користування для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що наявність підстав для включення до складу ліквідаційної маси боржника права оренди земельної ділянки, на якій відсутнє будь-яке належне йому нерухоме майно, не може позбавляти власника земельної ділянки права на розірвання Договору.

Отже, встановивши у цій справі обставини істотного порушення Боржником умов Договору, яке полягає в систематичній несплаті орендної плати, внаслідок чого Позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для дострокового розірвання Договору.

Подані обґрунтування в письмових поясненнях ФГ «КАРАТ» по справі №902/1219/24(152/839/26) спростовуються правовими висновками Постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду по справі № 904/2216/21 (904/3670/25) від 01 липня 2026 року, де відповідь надана на поставлені питання та аргументовано Верховним судом застосування чи не застосування попередньої практики Верховного суду та зроблені відповідні правові висновки, що є обов`язковими для застосування судом при прийнятті рішення по суті спору.

Також, відповідно до Постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду по справі № 904/6735/20 (624/37/20) від 10.08.2022 суд вказав на можливість розірвання договору оренди землі в межах справи про банкрутство зазначивши, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Умова про внесення орендної плати, передбачена ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" належить до істотних умов договору оренди в розумінні ч.1 ст. 638 ЦК України.

Дотримання зазначеної умови є обов`язковим для відповідача згідно зі ст. 629 ЦК України, а її порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Відповідачем не надано доказів на спростування позовних вимог та не надано до суду доказів щодо сплати орендної плати, а саме в частині систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою ні у формі Відзиву по справі, ні наданими Письмовими поясненнями керуючого санацією.

За викладених обставин, несплата орендної плати є істотним порушення умов договору та діючого законодавства через значну міру позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору з орендарем. Безпосередньо несплата орендної плати має відповідні наслідки, а саме дострокове розірвання договору у випадку систематичної її несплати.

Фермерське господарство «КАРАТ» неодноразово порушило умови договору оренди землі б/н від 16.12.2021, а саме систематично протягом чотирьох років не сплачує орендну плату, зокрема починаючи з моменту укладення вказаного договору та по даний час позивачем не було отримано орендну плату від відповідача за користування земельною ділянкою. Вказані систематичні порушення ФГ «КАРАТ» даного зобов`язання підпадає під дію пункту «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору оренди землі б/н від 16.12.2021, що також узгоджуються зі сталими правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у згаданих вище постановах.

Слід зазначити, що пред`явлення позивачем кредиторських вимог до відповідача, враховуючи систематичну несплату ним орендної плати не буде ефективним способом захисту порушених прав позивача та не відповідатиме принципу процесуальної економії, оскільки враховуючи правові висновки Касаційного господарського суду Верховного Суду по справі № 904/2216/21 (904/3670/25) від 01 липня 2026 та Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 по справі № 918/391/23 та Касаційного господарського суду Верховного Суду у Постанові від 21.01.2025 по справі № 910/2063/23, погашення заборгованості не свідчить про відсутність правових підстав для розірвання такого договору оренди землі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 27.09.2019 № 2-1208, виданого державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Хлапоніним О.О. є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 0525387800:01:003:0276, площею 1,2564 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (територія Стрільницької сільської ради колишнього Шаргородського району Вінницької області).

Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 33424645 від 27.09.2019.

16.12.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «КАРАТ» укладено Договір оренди земельної ділянки б/н з кадастровим номером: 0525387800:01:003:0276, площею 1,2564 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.05.2026, на підставі договору оренди землі б/н від 16.12.2021 за ФГ «КАРАТ» 22.12.2021 зареєстроване інше речове (право оренди) на вказану земельну ділянку з кадастровим номером: 0525387800:01:003:0276, номер запису про інше речове право: 45938617 строком на 7 років, дата закінчення 16.12.2028.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі ст. 93 Земельного кодексу України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі).

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

За приписами ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України, ч. 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі).

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Абз. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до 7 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Суд враховує, що відповідачем будь-яких доказів на підтвердження сплати орендної плати за землю до суду не подано.

Ч. 3 та 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" встановлені підстави для розірвання договору оренди землі: за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Поряд з цим, ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України встановлено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, як систематична несплата земельного податку або орендної плати (пункт "д").

При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Таким чином, факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо несплати орендної плати є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, у тому числі розірвання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 сформувала висновок, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо (аналогічна правова позиція викладена у Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц).

У постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункт д частини першої статті 141 ЗК України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині другій статті 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі; якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило частини другої статті 651 ЦК України, а не припис пункту д частини першої статті 141 ЗК України. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з пунктом д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом д ч. 1 ст. 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як систематичність та несплату, зокрема, орендної плати.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватно-правових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Судова практика у розумінні поняття систематичність у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року справі №183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня 2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23).

Отже достатньою правовою підставою для розірвання як договору оренди є саме систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати, передбаченої договором.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 у справі № 542/51/22.

Варто зазначити, що позивач, вступаючи у договірні відносини із відповідачем розраховував на належне і своєчасне виконання умов договору оренди, у тому числі і в частині внесення орендної плати в розмірах, що обумовлені умовами даного договору оренди землі.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) дійшов висновку, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджували сплату відповідачем орендної плати згідно умов договору оренди землі від 16.12.2021 впродовж чотирьох років.

Відтак, заборгованість є систематичною, оскільки повинна була вноситися щорічно, а згідно наявної інформації не вносилася протягом 4 років.

За викладених обставин, несплата орендної плати є істотним порушення умов договору та діючого законодавства через значну міру позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору з орендарем. Безпосередньо несплата орендної плати має відповідні наслідки, а саме дострокове розірвання договору у випадку систематичної її несплати.

Ч. 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2026 по справі № 904/2216/21 (904/3670/25) зазначив наступні правові висновки:

37. Аналіз наведених норм у їх сукупності та взаємозв`язку надає підстави для висновку, що в разі визнання господарським судом юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси боржника включається не лише майно, а й майнові права, які належать боржнику та є оборотоздатними, зокрема, право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке може бути відчужено без погодження з власником такої земельної ділянки. Такі майнові права можуть бути відчужені на аукціоні зі спрямуванням виручених від їх продажу коштів на задоволення вимог кредиторів до боржника.

38. Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №732/588/24, від 24.04.2025 у справі №732/582/24, від 24.04.2025 у справі №732/726/24. Однак необхідно зауважити, що під час розгляду перелічених справ Верховний Суд не вирішував по суті питання щодо можливості або неможливості розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного з боржником у справі про банкрутство. Висновок щодо включення до ліквідаційної маси належного боржнику права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення сформульовано у контексті необхідності передання такого спору на розгляд господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, виходячи з встановленого у статті 7 КУзПБ принципу концентрації в межах такої справи всіх спорів, стороною яких є боржник.

39. Верховний Суд погоджується з таким висновком і враховує його під час розгляду цієї справи, тому вважає слушними аргументи Скаржника про те, що оскільки Земельна ділянка має сільськогосподарське призначення та не належить до державної чи комунальної власності, право її оренди може бути предметом обороту в межах, визначених частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України, а отже, таке право може входити до ліквідаційної маси Боржника.

40. Однак Верховний Суд вважає, що можливий вплив розірвання Договору та припинення права оренди Земельної ділянки на розмір ліквідаційної маси Боржника та обсяг задоволення вимог кредиторів не є достатньою підставою для висновку про неможливість (неприпустимість) задоволення таких позовних вимог, зважаючи на таке.

52. КУзПБ не встановлює загальної заборони на розірвання договору оренди землі за участі банкрута та водночас пов`язує допустимість подальших дій банкрута після відкриття ліквідаційної процедури із завершенням господарської діяльності, захистом майна банкрута або забезпеченням його збереження, орендою майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу, а також із витратами, безпосередньо пов`язаними зі здійсненням ліквідаційної процедури. Тому сама по собі можливість включення відчужуваного права оренди до ліквідаційної маси не створює для банкрута безумовної правової підстави примусово зберігати користування земельною ділянкою, яка належить іншій особі, попри наявність істотного порушення договору оренди.

53. За таких умов збереження за банкрутом права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення задля забезпечення можливості відчуження такого права в ході ліквідаційної процедури, погашення за рахунок отриманих від продажу коштів вимог кредиторів боржника, не може бути визнано таким, що відповідає вимогам законності та співмірності втручання у право власника відповідної земельної ділянки на мирне володіння майном (обмеження такого права), у тому числі на забезпечення раціонального використання такої ділянки, отримання плати за користування такою земельною ділянкою, враховуючи покладення на нього обов`язку зі сплати земельного податку, тощо.

54. Необхідність захисту ліквідаційної маси, права боржника як власника майнового права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та прав кредиторів боржника не є достатньою та безумовною підставою для відмови у захисті прав власника земельної ділянки з урахуванням встановленого Конституцією України режиму землі як основного національного багатства. Примус власника земельної ділянки до продовження правовідносин із де-факто безоплатного користування нею іншою особою (за відсутності на земельній ділянці нерухомого майна зазначеної особи) на невизначений строк - до моменту можливого відчуження відповідного майнового права на аукціоні, з урахуванням збереження за власником обов`язку зі сплати земельного податку до бюджету, мав би наслідком порушення балансу інтересів учасників таких правовідносин, а також по суті нівелював би зміст оренди як строкового, платного володіння і користування для провадження підприємницької та іншої діяльності.

55. Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, щонаявність підстав для включення до складу ліквідаційної маси Боржника права оренди Земельної ділянки, на якій відсутнє будь-яке належне йому нерухоме майно, не може позбавляти власника Земельної ділянки права на розірвання Договору.

56. Отже, встановивши у цій справі обставини істотного порушення Боржником умов Договору, яке полягає в систематичній несплаті орендної плати, внаслідок чого Позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для дострокового розірвання Договору.

Що стосується посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у поставнові від 04.05.2023 у справі №910/8259/16(905/1126/21) з приводу того, що позивачем не пред`являлися кредиторські вимоги до відповідача у розмірі суми систематично несплаченої орендної плати, а відразу пред`явлено позов про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки без пред`явлення вимог про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі №910/8259/16(905/1126/21) викладав висновок щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спору про розірвання договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, що підлягають відчуженню чи були відчужені в межах процедури банкрутства, у зв`язку з чим до таких правовідносин підлягали застосуванню положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України щодо правових наслідків набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду стосовно прав на земельну ділянку, на якій вони розміщені, неможливості відчуження чи передачі позивачем земельних ділянок у разі розірвання договору оренди без виділення частин ділянок, на яких розміщено нерухоме майно, належне боржнику, та які необхідні для його обслуговування.

З огляду на те, що в матеріалах справи №902/1219/24(152/839/26) відсутні будь-які докази на підтвердження розміщення на земельній ділянці сільськогосподарського призначення нерухомого майна, що перебуває на праві власності у ФГ "КАРАТ", отже практика наведена відповідачем не є релевантною, а заперечення підлягають відхиленню судом.

Таким чином, судом встановлено, що орендар - ФГ "Карат" всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства тривалий час належним чином не виконує свої зобов`язання зі сплати орендної плати, що є наслідком систематичної несплати орендної плати.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ФГ Карат, систематично несплачуючи орендну плату, допустило істотне порушення його умов, чим позбавило позивача матеріальної вигоди, на яку той розраховував за фактом передачі землі в оренду, а тому така обставина є підставою для дострокового розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЗУ Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Отже, вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі, а тому також підлягає задоволенню.

За вказаних вище обставин, зважаючи на наведені вище приписи законодавства та наявні в справі докази, систематична несплата відповідачем орендної плати за договором від 16.12.2021 є підставою для задоволення позову, розірвання договору оренди землі б/н від 16.12.2021 та повернення земельної ділянки орендодавцю.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача щодо позовних вимог, наведені в поясненнях, оскільки доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухвалені рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 119, 123, 129, 196, 210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 255, 256, 326, 327 ГПК України -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір оренди землі б/н від 16.12.2021, укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та фермерським господарством КАРАТ (вул. Святомиколаївська, 2Г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100, код 32067642), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.12.2021 вчинено запис про інше речове право за № 45938617.

3. Зобов`язати фермерське господарство «КАРАТ» (вул. Святомиколаївська, 2Г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100, код 32067642) повернути/передати Королюку Сергію Івановичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельну ділянку площею 1,2564 га з кадастровим номером 0525387800:01:003:0276 за Актом приймання - передачі земельної ділянки.

4. Стягнути з фермерського господарства «Карат» (вул. Святомиколаївська, 2Г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100, код 32067642) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС та на електронні адреси: представнику ОСОБА_1 , адвокату Дмитрійчук А.А. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому - Болховітіну В.М. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ФГ "Карат" - karatfg@ukr.net.

Повне рішення складено 08 вересня 2026 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук. прим.:

1 - до справи