Рішення № 139587225, 09.09.2026, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/2532/26

Номер провадження 2/562/1785/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Камінник В.С., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Мокрицької Л.Я., представника відповідача Бондар М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Здолбунів справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - відповідач), просив стягнути з відповідача на його користь 138857 грн. 50 коп. невиплаченої матеріальної допомоги.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно наказу (розпорядження) № 507/ос від 23.12.2024 по виробничому структурному підрозділу «Львівської дирекції» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» його звільнено з роботи 31.12.2024. Звільнення проведено на підставі поданої заяви за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до вказаного наказу йому повинні були виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову одноразову грошову допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспорті 38 років 11 місяців.

Всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України йому не було виплачено всіх розрахункових коштів, тому змушений звертатися до суду.

Ухвалою суду від 13.08.2026 відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву від 31.08.2026 представник відповідача - адвокат Бондар М.Л. просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію не належить до системи оплати праці. В АТ «Укрзалізниця» відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Також, спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України № Ц/З-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 повідомляється, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Отже, призупинені виплати будуть виплачені за окремим рішенням правління АТ«Укрзалізниця».

Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд. грн. Зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища Товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в Товаристві.

Позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України термін позовної давності на звернення до суду із вказаними вимогами.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Мокрицька Л.Я. підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Бондар М.Л. в судовому засіданні в режимі відеоконференції просила відмовити в задоволенні позову за безпідставністю вимог з підстав викладений у відзиві на позов.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ«Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом (розпорядженням) № 507/ос від 23.12.2024 по виробничому структурному підрозділу «Львівської дирекції» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 звільнено з роботи 31.12.2024. Звільнення проведено на підставі поданої заяви за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.5.1.3. Колективного договору дирекції у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову одноразову грошову допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспорті 38 років 11 місяців. Виплату провести після окремого рішення Товариства.

Станом на день звільнення позивача ОСОБА_1 , відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме вказаної матеріальної допомоги у розмірі 138857 грн. 50 коп., що підтверджується наданим розрахунком та не оспорювалося представниками сторін в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Відтак, зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаного рішення відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (див. постанову ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Як установлено судом та не спростовано відповідачем, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Щодо строку звернення до суду.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач виконав обов`язок, передбачений статтею 116 КЗпП України, а саме письмово повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Сам по собі факт видання наказу про звільнення чи проведення окремих нарахувань не свідчить про належне виконання роботодавцем обов`язку щодо письмового повідомлення працівника у розумінні вимог статті 116 КЗпП України.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що перебіг строку звернення до суду розпочався, а відтак і висновок про його пропуск є безпідставним.

Крім того, суд враховує, що зміст протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. не містив чіткого та однозначного врегулювання питання виплати матеріальної допомоги, а передбачав надання додаткових роз`яснень щодо порядку її нарахування та виплати.

За таких обставин у працівника були об`єктивні підстави очікувати відповідних роз`яснень та фактичного здійснення виплат, а його звернення до роботодавця з цього приводу свідчать про вжиття заходів для реалізації свого права, а не про бездіяльність.

Невизначеність правового регулювання та відсутність належного інформування працівника з боку роботодавця виключають можливість покладення на позивача негативних наслідків у вигляді пропуску строку звернення до суду.

Крім того, позивачем заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., на підтвердження яких надані наступні докази: договір про надання правничої (правової) допомоги № 054 від 19.08.2026, акт приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2026, згідно якого загальна вартість послуг складає 6000 грн., які адвокату оплачені повністю.

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з відповідача на користь позивача слід стягнути 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1331 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) про стягнення матеріальної допомоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу в розмірі 138857 (сто тридцять вісім тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн. 50 коп., крім того витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 144857 (сто сорок чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім) грн. 50 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 вересня 2026 року.

Суддя: Ю.А. Ковалик