Ухвала суду № 139584330, 08.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/13140/26

провадження 2-з/201/139/2026

У Х В А Л А

08 вересня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі клопотання представника позивача про витребування доказів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Таун Плюс» про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 серпня 2026 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року позовна зава прийнята до розгляду, відкрите провадження з призначенням справи до слухання в підготовчому засіданні. Справа не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

Представник позивача адвокат Чорна О.О. 04 вересня 2026 року звернулася до суду з клопотання, де зазначила, що для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи про витребування майна з чужого незаконного володіння вважає за необхідне з?ясувати питання належного введення в експлуатацію об?єкта нерухомого майна і отримання сертифікату про це, присвоєння спірному об?єкту нерухомості адреси, реєстрації права власності і інш.. Ця інформація перебуває у володінні третьої особи, державних органів та не може бути самостійно отримана цим позивачем, у зв`язку з чим останній просить суд витребувати у третьої особи ТОВ «Голден Таун Плюс» наступні документи і відомості: 1) сертифікат готовності об?єкта до експлуатації щодо житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а також документи, які є його невід?ємними частинами або підставами для його видачі, 2) документи про присвоєння адреси об?єкту нерухомого майна - житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема відповідне розпорядження (рішення) міськради або її голови про присвоєння адреси, 3) стосовно квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2661762012020 належним чином засвідчені копії всіх документів, що стали підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 , у тому числі договору купівлі-продажу майнових прав № 1104А від 23 лютого 2021 року, документу про передачу квартири та інших документів, зазначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підстави для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , оскільки зазначені відомості є необхідними для визначення реального статусу спірного майна, на яке той претендує в цьому спорі та мають значення для правильного вирішення спору щодо витребування майна з чужого володіння.

З цією метою представник цього позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування, забезпечення доказів, в якому ставить питання про витребування у третьої особи за наявності вказаних документів, що, на думку представника цього позивача стосуються розгляду цієї цивільної справи і потрібно для доказу позовних вимог, спростування вимог відповідача, розгляду клопотань і справи, оскільки отримати їх (вказані документи) позивач або його представник не можуть.

Оскільки позивачем обрано судовий захист порушених прав, а викладені факти свідчать про складнощі та неможливість отримання доказів, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення, витребування доказів для дослідження судом, в цьому клопотанні ставиться питання про витребування зазначених документів і інформації.

Відповідно ст. 84 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Дослідивши матеріали справи і заяви, в частині, що стосується заявленого клопотання, враховуючи наявність у вказаного позивача та представника складнощів в поданні вказаних документів (документи, відомості та інш.), суд вважає за необхідне клопотання задовольнити і при цьому виходить і з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. В ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність розглянути клопотання позивача про витребування доказів. Протилежний підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положеннями статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із змісту частини другої статті 77 ЦПК України вбачається, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За положеннями частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вбачається із змісту частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування при розгляді справ в порядку цивільного судочинства є не тільки обставини, що підтверджують заявлені вимоги, а також і ті, що мають інше значення для її розгляду.

Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об`єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні - протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. При цьому, важливим є встановлення оптимального співвідношення активності сторін та активності суду.

В рішеннях де Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції, зазначено: Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudg mentsand Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Niderost Huberv. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц зазначила, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства. Вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась). Тобто право власності на спільне майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право) сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна/ внеску/ частки в разі поділу майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1- 3 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У системному зв`язку цих норм ЦПК України із визначеним процесуальним кодексом завдань цивільного судочинства та процесуальних стандартів дослідження та оцінки доказів при розгляді справи, суд приходить до висновку, що документи щодо спірного об?єкту нерухомості, є доказами, які можуть містити відомості про обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору про витребування майна з чужого незаконного володіння, при цьому такі докази перебувають у володінні третьої особи і інших органів та об`єктивно не можуть бути самостійно отримані позивачем, у зв`язку з чим наявні передбачені процесуальним законом підстави для їх витребування судом.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 84, 76-78, 116-118, 127, 182, 258-261, 352-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника позивача задовольнити.

Забезпечити докази у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Таун Плюс» про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат та витребувати:

у третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Таун Плюс»:

1) сертифікат готовності об?єкта до експлуатації щодо житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а також документи, які є його невід?ємними частинами або підставами для його видачі,

2) документи про присвоєння адреси об?єкту нерухомого майна - житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема відповідне розпорядження (рішення) міськради або її голови про присвоєння адреси,

3) стосовно квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2661762012020 належним чином засвідчені копії всіх документів, що стали підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 , у тому числі договору купівлі-продажу майнових прав № 1104А від 23 лютого 2021 року, документу про передачу квартири та інших документів, зазначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підстави для державної реєстрації права власності ОСОБА_2

- для огляду вказаних документів в судовому засіданні і долучення до матеріалів справи та дослідження і оцінки разом з іншими доказами в справі.

Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Таун Плюс» надати Соборному районному суду міста Дніпра належним чином оформлені вказані відомості, документи і інформацію.

Ухвалу може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя -