Рішення № 139579528, 08.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/943/26

Справа № 522/22883/25-Е

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.

розглянувши за правилами загального провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом комунального підприємства «Облтрансбуд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління обласної ради майнових відносин, Департамент соціальної та сімейної політки Одеської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, про усунення перешкод у користування нерухомим майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника Веретюка Є.О. 15.10.2025 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління обласної ради майнових відносин, Департамент соціальної та сімейної політки Одеської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та просить усунути перешкоди у користуванні КП «Облтрансбуд» нерухомим майном, що визнано аварійним (безпідставне та незаконне користування яким відповідачами небезпечне для життя відповідачів та невизначеного кола осіб) шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нежитлових приміщень будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 , побудована у 1875 році за проектом архітектора Ф.В. Мааса як Єпархіальне училище у складі комплексу споруд Михайлівського жіночого монастиря. Будівля має статус пам`ятки архітектури місцевого значення. Рішенням Обласної ради від 12 вересня 2014 року № 1181-VI «Про затвердження акта приймання-передачі будівлі та споруд загальною площею 5063,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з державної власності до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області» було завершено процедуру передачі вказаного майна. Приміщення не є об`єктом житлової нерухомості. КП «Облтрансбуд» надано право господарського відання щодо будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем встановлено, що орієнтовно з осені 2014 року у будівлю самовільно заселилась група невстановлених осіб. В подальшому такі особи самовільно здійснили підключення електричних мереж, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість за електроенергію. Позивач здійснював заходи з метою надання особам, які здійснили самовільне захоплення майна іншого житла. У 2019 році особи, які самовільно зайняли нежитлові приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 4, утворили громадську організацію «КОМПАКТНЕ ПОСЕЛЕННЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ «УСПЕНСЬКА, 4», здійснивши її реєстрацію за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4. Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 17 грудня 2021 року №364-VIII «Про визначення фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб будівлі, що перебуває у спільній власності сіл, селиш, міст Одеської області та розташована за адресою: АДРЕСА_1 », будівлю, що перебуває у спільній власності сіл, селищ, міст Одеської області та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Комунальному підприємству «Облтрансбуд» доручено усунути недоліки і виконати вимоги техногенної та пожежної безпеки для забезпечення можливості належної та безпечної експлуатації будівлі, вказаної у пункті 1 цього рішення. З метою забезпечення прав та інтересів внутрішньо-переміщених осіб і було прийнято таке рішення про вжиття заходів з метою створення умов для майбутнього проживання у будівлі на законних підставах тимчасово переміщених осіб. Однак вказане рішення так і не було реалізоване. На виконання рішення власника, у період з липня 2021 року по теперішній час КП «ОБЛТРАНСБУД» здійснюються заходи на виконання вимог припису ДСНС України в Одеській області щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 по справі №420/20294/21 застосовано до позивача заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень, шляхом відключення від джерел електропостачання. Особам, які проживають у нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , було неодноразово запропоновано альтернативне житло, від якого останні відмовились та надалі продовжують наражати свої життя на небезпеку. Пропозицію щодо зміни місця проживання було висунуто також Відповідачам, які запропонованою можливістю не скористалися. Враховуючи ту обставину, що всі доступні позасудові способи захисту прав КП «ОБЛТРАНСБУД» вичерпані, Підприємство вимушено звернутись до суду. Відповідачі порушують право позивача на володіння та розпорядження майном.

Ухвалою від 17.10.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний строк для усунення недоліків позову.

Після усунення недоліків позов, ухвалою від 30.10.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.12.2025.

До суду 19.11.2025 надійшли пояснення представника Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Фролової І.М., якими просить задовольнити позов, з огляду на те, що погодження про передачу в користування частини пам`ятки культурної спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Управління обласної ради майнових відносин в особі Фортуни Є.О. подав пояснення у яких вказав, що будівля аварійно небезпечна для перебування людей, у зв`язку з чим експлуатації не підлягає.

У зв`язку з відключенням подачі електроенергії до приміщення суду, розгляд справи у підготовчому засіданні 16.12.2025 відкладено на 22.01.2026.

Розгляд справи у підготовчому засіданні 22.01.2026 проведеному за участі представника позивача Осадчого А.Ю. та представника Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Фролової І.М., відкладено на 10.03.2026 з метою належного сповіщення відповідачів.

До суду 25.02.2026 надійшли пояснення представника Департаменту соціальної та сімейної політки Одеської обласної державної адміністрації Дементьєвої Т.М., яка вказує, що питання забезпечення житлом не відноситься до компетенції Департаменту. Відповідно до Порядку функціонування тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб затверджено Перелік місць тимчасового проживання в Одеській області, до якого увійшли місця тимчасового проживання за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Мешканців будівлі за адресою: АДРЕСА_1 повідомлено про визначені місця тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

У підготовчому засідання 10.03.2026 розгляд справи відкладено на 02.04.2026 у зв`язку з неявкою учасників справи.

У результаті проведеного підготовчого засідання 02.04.2026 за участі представників позивача Яцишиної А.О. та Білика О.С., було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 12.05.2026.

У судовому засідання 12.05.2026 проведеному за участі представника позивачів Осадчого А.Ю., Яцишиної А.О., Негара О.В., представника Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Фролової І.М., суд перейшов до заочного розгляду справи та з метою повторного сповіщення відповідачів відклав розгляд справи на 02.07.2026.

Ухвалою від 02.07.2026 витребувано докази, у зв`язку з чим розгляд справи у судовому засіданні 02.07.2026 відкладено на 26.08.2026.

У судовому засіданні 26.08.2026 представник позивача ОСОБА_3 приведений до присяги, пояснив, що 12.08.2025 працівниками комунального підприємства «Облтрансбуд» разом з співробітниками поліції та Департаменту соціального захисту було проведено вхід до будівлі 4 по вул. Успенська та ідентифіковано всіх мешканців, які там проживають, у зв`язку з чим складено відповідний акт. Детально розповів як проходила процедура ідентифікації осіб.

Представники позивачів Осадчий А.Ю., Негара О.В., ОСОБА_3 та представник Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Фролова І.М. просили задовольнити позовні вимоги та висилити відповідачів.

Інші учасники справи в судове засідання 26.08.2026 не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч.1 ст.244 України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 26.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 08.09.2026 о 12:30 год.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачами відзиву на позов, за відсутності заперечень представників позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідачів, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступник висновків.

Судом встановлено, що на підставі рішення Одеської обласної ради №1181-VI від 12 вересня 2014 року затверджено акт приймання-передачі від 08 вересня 2014 року будівлі та споруд загальною площею 5063,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з державної власності до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (т.2 в.с.105-107).

Будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться на балансі КП «Облтрансбуд» на підставі рішення Одеської обласної ради №1137-VI від 26 червня 2014 року (т.2 а.с.110).

Будівля за адресою: АДРЕСА_1 , як Єпархіальне училище є пам`яткою архітектури місцевого значення, про що свідчить рішення Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів №230 від 20.04.1982 (додаток до пояснень третьої особи від 19.11.2025 міститься в системі «Електронний Суд»).

26 липня 2021 року Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області складено акт №5, згідно якого встановлено порушення КП «Облтрансбуд» законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки на об`єкті за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, буд. 4 (т.2 а.с.27-34).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/20294/21, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року, застосувано заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до Комунального підприємства Облтрансбуд та Одеської обласної ради у вигляді повного зупинення експлуатації приміщень Комунального підприємства Облтрансбуд та Одеської обласної ради, які розташовані за адресою: 65014, м.Одеса, вул.Успенська, 4, шляхом відключення вищевказаного об`єкта від джерел електропостачання (або інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання, установок), обмеження до них доступу, за винятком проведення робіт з усунення недоліків наданих в акті перевірки №533 від 26.07.2021, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, зазначених в акті перевірки №533 від 26.07.2021 (т.2 а.с. 177-184).

10 грудня 2024 року Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій склала протокол №11 за результатами проведення позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій облдержрайадміністрації, яким вирішено, зокрема, КП «Облтрансбуд» забезпечити дотримання пожежної та техногенної безпеки в будинку по вул. Успенська, в м.Одесі; забезпечити безпечні умови перебування людей в аварійній будівлі, встановивши пропускний режим, призначивши відповідальну особу; вивчити та, за наявності підстав, надати пропозицію до Одеської обласної ради про визнання таким, що втратило чинність як нереалізоване, рішення Одеської обласної ради «Про визнання фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб будівлі, що перебуває спільній власності сіл, селищ, міст Одеської області та розташована за адресою: вул. Успенська, 4, м.Одеса» від 17 грудня 2021 року №364-VIII (т.2 а.с.101).

12 грудня 2024 року Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області складено акт №5, згідно якого встановлено порушення КП «Облтрансбуд» законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.17-26).

13 грудня 2024 року КП «Облтрансбуд» як балансоутримувач будівлі, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Успенська, буд. 4 повідомило ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про неможливість безпечної експлуатації приміщень та про потенційну небезпечність знаходження у приміщеннях будівлі, запропоновано тимчасове переміщення до Обласної комунальної установи «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» за адресою: м.Одеса, вул. Красна, буд. 11, на зимовий період (т.2 а.с.5, 6).

23 червня 2025 року Одеською державою академією будівництва та архітектури складено технічний звіт за результатами обстеження технічного стану будівлі конструкції будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , яким вказано, що за результатам обстеження, враховуючи наявність аварійного стану стін та перекриття, а також обсяг проведення необхідних реставраційно-відновлювальних робіт для приведення будівлі до стану придатного до безпечної та тривалої експлуатації, технічний стан всієї будівлі, згідно визначень за ДСТУ 9273:2024, класифікується як непридатний до нормальної експлуатації категорія «3». На момент обстеження будівля аварійно небезпечна для перебування людей, у зв`язку з чим будівля не підлягає експлуатації. Для збереження будівлі-пам`ятки культурної спадщини є необхідність проведення ремонтно-реставраційних робіт на підставі розробленої та погодженої науково-технічної документації та дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. При умові проведення ремонтно-реставраційних робіт можливе збереження будівлі-пам`ятки, подальша безпечна експлуатація приміщень будівлі згідно свого функціонального призначення (т.2 а.с.136-172).

12 серпня 2025 року комісією у складі т.в.о. директора КП «Облтрансбуд», техніка-електрика, інженера з охорони праці, менеджера з персоналу та головного бухгалтера КП «Облтрансбуд» складено акти обстеження згідно якого комісія зазначила, що під час проведення обстеження нежитлових будівель та споруд, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в будівлі під літерою «А», в приміщенні «квартири АДРЕСА_4 » використовується ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якості житла та місця для зберігання речей самовільно, тобто без дозвільних документів та в непристосованих для проживання приміщеннях (т.2 а.с.3, 4).

Відділ поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області у листі від 21.08.2025 надано Одеській обласній раді персональні дані осіб, котрі проживають в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , серед яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.2 а.с.16).

Також варто відзначити, що ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 а.с.15). ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 (т.1 а.с.16).

Одеська обласна рада 17 грудня 2021 року прийняла рішення №364-VIII, яким визначила будівлю, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Доручено КП «Облтрансбуд» усунути недоліки і виконати вимоги техногенної та пожежної безпеки для забезпечення можливості належної та безпечної експлуатації будівлі, що були встановлені згідно з актом від 27 липня 2021 року №422 під час проведення планової перевірки. Передати після виконання пункту 2 (вищевказаний) будівлю в оперативне управління Обласній комунальній установі «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» для забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом для тимчасового проживання. Припинено право господарського відання у КП «Облтрансбуд» на будівлю (т.2 а.с.109).

Разом з тим, Одеська обласна рада 28 лютого 2025 року прийняла рішення №751-VIII, яким вирішила вважати таким, що втратило чинність рішення Одеської обласної ради від 17 грудня 2021 року №364-VIII «Про визначення фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб будівлі, що перебуває у спільній власності сіл, селищ, міст Одеської області та розташована за адресою: АДРЕСА_1 » (т.2 а.с.113).

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дійшов висновку, що системний аналіз положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Тобто, Конституційний Суд України констатував право органу місцевого самоврядування з власної ініціативи чи з ініціативи інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт.

Водночас, він дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, оскільки породжує у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього іншого рішення. Відповідно ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З приводу рішення Одеської обласної ради від 28 лютого 2025 року №751-VIII Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України у рішенні «Щодо діяльності Одеської обласної військової адміністрації та органів місцевого самоврядування Одеської області щодо захисту прав ВПО та стан виконання рішення ТСК від 9 серпня 2024 року» від 26 вересня 2025 року вказала, що таке рішення ненормативного характеру Одеської обласної ради (від 28 лютого 2025 року №751-VIII) суперечить вимогам статей 3, 7 Конституції України та порушує принцип стабільності суспільних відносин та підлягає оскарженню в судовому порядку. У зв`язку чи чим було запропоновано Одеській обласній раді спільно з Одеською обласною військовою адміністрацією розробити та затвердити план заходів із забезпечення захисту прав мешканців об?єкта, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , який передбачає проведення технічного обстеження та приведення об?єкта у придатний для проживання належний стан, віднесення цієї будівлі до фондів житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та забезпечити виконання цих заходів.

У зв`язку з вищевикладеним, рішення Одеської обласної ради від 28 лютого 2025 року є таким, що не відповідає Конституції України, однак ніким не оспорювалося, тому суд вважає його таким, що порушує принцип належного врядування.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звідси право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

За усталеними висновками Верховного Суду умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 910/14543/23, від 11.12.2024 у справі № 914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 16/2381/22.

Отже, положення статті 391 Цивільного кодексу України регулюють захист права власності не у будь-якому випадку, а саме у разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном.

Частиною другою статті 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Рішення про припинення права господарського відання КП «Облтрансбуд» щодо будинку АДРЕСА_1 було визнано не чинним рішенням Одеської обласною радою (таке рішення хоча і не відповідає Конституції України та є оспорюваним, проте недійсним не визнавалося), тому КП «Облтрансбуд» передано Одеською обласною радою право володіння та користування майном, тому воно має право на звернення до суду з цим негаторним позовом.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією, поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Кривіцька та Кривіцький проти України).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі Прокопович проти Росії).

Одеська обласна рада рішення від 17 грудня 2021 року №364-VIII визначила будівлю, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області та розташована за адресою: вул. Успенська, 4, м.Одеса, фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Доручено КП «Облтрансбуд» усунути недоліки і виконати вимоги техногенної та пожежної безпеки для забезпечення можливості належної та безпечної експлуатації будівлі.

Тобто, незважаючи на доводи позивача про самовільне вселення у будівлю в 2014 році, матеріали справи свідчать про те, що будівля була визначена фондом житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, а тобто вселення внутрішньо переміщених осіб та їх реєстрація місця перебування була законною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення питання виселення особи, що є крайнім заходом втручання у її право на житло та повагу до приватного життя, судам необхідно встановити відповідність такого виселення вимогам пропорційності у розумінні положень статті 8 Конвенції та світлі релевантної практики ЄСПЛ, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому визначення, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, у тому числі від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії та право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою житла.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання у право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний інтерес»; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що під час прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення у контексті пропорційності застосування такого заходу.

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ під час вирішення спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, проте передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2025 року при розгляді справи №464/377/24 визнав, що місце тимчасового проживання внутрішньо переміщеної особи у містечках із збірних модулів може вважатися «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до житла, з огляду на таке.

Термін «житло» (home) у статті 8 Конвенції не обмежується правовим статусом приміщення. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що вирішальним критерієм є фактичний зв`язок людини з місцем, тобто, чи використовує вона його для проживання та чи має воно для неї значення домівки.

Так, у рішенні від 25 вересня 1996 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» («Buckley v. the United Kingdom») та у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom») ЄСПЛ визнав, що навіть тимчасові та неформальні поселення ромів можуть підпадати під захист статті 8 Конвенції як «житло».

Важливо розуміти, що модульні містечка в Україні були створені для надання саме тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб, яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації.

У багатьох випадках внутрішньо переміщені особи змушені проживати в модульних містечках, оскільки іншого житла, окрім того, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, вони не мають.

Попри те, що ці об`єкти є тимчасовими за своїм призначенням, фактичне використання їх постійного місця проживання може свідчити про наявність захисту відповідно до Конвенції.

Отже, аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання у право на мирне володіння позивачем житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами.

Вищенаведена постанова Верховного Суду в комплексі з рішенням Одеської обласної ради від 17 грудня 2021 року свідчить про те, що приміщення будівлі АДРЕСА_1 можна вважати житлом для внутрішньо переміщених осіб.

Разом з тим, втручання у право внутрішньо переміщених осіб на житло не є пропорційним без надання таким особам іншого житла.

У цій справі ОСОБА_2 не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , її місце перебування як внутрішньо переміщеної особи зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 з 14.03.2025.

Про використання ОСОБА_2 «квартири АДРЕСА_4 » в якості житла та місця для зберігання речей вказує акт обстеження від 12.08.2025, який ОСОБА_2 не підписувала та лист поліції, про що вказувалося судом вище.

Однак, суд критично відноситься до такого акту, з огляду на те, що ТВО начальника ОСОБА_3 , який був допитаний у судовому засіданні розповів процедуру ідентифікації, при тому конкретних відповідачів він не пам`ятав, про знаходження речей в квартирах невідомо, адже в квартири комісія не заходила. Окрім того, в акті зазначено «квартира АДРЕСА_4 », а у відповіді №1903165 від 17.10.2025 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери вбачається, що ОСОБА_2 була документована довідкою ВПО, яка закінчила термін дії, з місцем проживання за адресою: АДРЕСА_5 .

Окрім того, ОСОБА_2 з РНОКПП НОМЕР_1 є власником двох об`єктів нерухомості в м.Одесі, про що вказано у відповіді №2974482 від 03.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.140) та інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (додаток до клопотання від 15.05.2026 міститься в системі «Електронний суд»).

Тож, вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_2 не порушує права позивача, адже її постійне проживання з перебуванням її речей у приміщенні, яке передано на баланс позивачу не доведено матеріалами справи.

В свою чергу, ОСОБА_1 не є власником жодного майна, згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.139).

Суд дійшов висновку, що виселення ОСОБА_1 з кімнати / квартири, де він як внутрішньо переміщена особа проживає тривалий час (місце перебування зареєстроване з 13.02.2020), буде надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, в яке він законно вселилися, а матеріали справи не містять доказів наявності іншого у нього житла.

Доводи позивача про аварійність такого житла не свідчать про наявність підстав для виселення.

Тягар утримання майна покладається на власника, який має забезпечити належний стан будівлі для проживання в ній осіб, які вимушено покинули свої домівки та заселилися в приміщенні на підставі рішення Одеської обласної ради, яке в подальшому нею ж визнано не чинним.

Окрім того, суд враховує, що висновок про непридатний стан всієї будівлі до експлуатації зроблено з огляду на комплексний стан окремих елементів, тоді як несучі та огороджувальні конструкції (фундаменти, стіни, перекриття, дах) за механічними властивостями знаходяться у задовільному технічному стані у частині будівлі, яка після ремонту та непридатному стані в частині будівлі, в якій не було проведено ремонтні роботи і встановити в якій з частин будівлі мешкають відповідачі з матеріалів справи неможливо.

Доводи про те, що будівля АДРЕСА_1 є пам`яткою архітектури місцевого значення не спростовують вищевказаних висновків суду.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Приймаючи рішення про визнання будівлі житлом для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, її ремонт та передання для забезпечення потреб внутрішньо переміщених осіб Одеського обласна рада мала дотримуватися принципу належного врядування, а не визнавати не чинним рішенням через більше як три роки, адже внутрішньо переміщені особи, які там проживають мали правомірні очікування, що не втратять місця проживання, що додатково свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.268 ЦПК України передбачено, що під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги комунального підприємства «Облтрансбуд» (код ЄДРПОУ 33311491, м.Одеса, вул. Маразліївська, буд.34-а) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ), треті особи: Управління обласної ради майнових відносин (код ЄДРПОУ 23212638, м.Одеса, пр-т Шевченка, буд.4), Департамент соціальної та сімейної політки Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 41147617, м.Одеса, вул. Канатна, буд.83), Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633, м.Одеса, вул. Прохоровська, буд.6), Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 4055626, м.Одеса, вул. Канатна, буд.83, 6 поверх), про усунення перешкод у користування нерухомим майном шляхом виселення залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 08 вересня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар