Рішення № 139579435, 18.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6455/24

Провадження № 2/522/2499/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Юрченка В. Ю.,

представника позивача адвоката Кушніра В. В.,

представника відповідача адвоката Грігорової Г. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє від свого імені та як законний представник малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача - ОСОБА_1 . Після його смерті позивач вступила у спадщину та їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.09.2021, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2000, укладеного з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Позивач зареєструвала за собою право власності на вказане нерухоме майно.

Після набуття права власності позивач неодноразово намагалася потрапити до вказаної квартири та в ході спілкування із сусідами їй стало відомо, що в квартирі проживають сторонні люди, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (подружжя), їхній син ОСОБА_4 , невістка ОСОБА_5 та онук ОСОБА_6 , які без будь-яких правових підстав вселилися в квартиру та перешкоджають їй користуватися належним їй майном.

Відповідачі не є членами сім`ї (колишніми членами сім`ї) позивача, із ними жодних договорів найму не укладалося, ані позивачу, ані її брату вказані особи не відомі. Відповідачі самоправно зайняли квартиру позивача та у добровільному порядку відмовляються її звільняти.

Зазначила, що у Приморському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді справа № 522/21349/23 за позовом ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа ОСОБА_1 , про визнання права користування та зобов`язання укласти договір житлового найму на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Позов у цій справі ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є комунальною власністю та перебуває на балансі Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради та в ній проживають ОСОБА_2 та члени її сім`ї. Проживання указаних осіб у квартирі підтверджується Актом про фактичне проживання від 01.11.2021, складеним представниками КП ЖКС «Порто-Франківський».

Однак позивач стверджує, що квартири під номером « АДРЕСА_3 » ані фактично, ані юридично не існує, а квартира, право користування якою в рамках розгляду справи № 522/21349/23 намагалася отримати ОСОБА_2 , є квартирою АДРЕСА_3 , яка належить позивачу на праві власності.

Також відповідач ОСОБА_2 у 2021 намагалася визнати за собою право власності на квартиру, яка на той момент вже перебувала у приватній власності позивача, та 23.10.2021 звернулася до суду із позовом про встановлення факту користування квартирою та визнання права власності. У тексті цієї позовної заяви ОСОБА_2 стверджувала, що 07.06.2000 між нею та ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Однак указана позовна заява ухвалою суду від 28.12.2021 була повернута ОСОБА_2 у зв`язку з неусуненням її недоліків. Водночас, в указаній справі ОСОБА_2 підтвердила, що квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_3 це одна і та сама квартира. При цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яких ОСОБА_2 визначила як відповідачів у цій справі, є колишніми власниками квартири, з якими брат ОСОБА_1 - ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу, однак ОСОБА_2 , зазначаючи про придбання нею спірної квартири, указала реквізити договору купівлі-продажу, укладеного із братом позивача - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що дії відповідачів щодо самоправного зайняття квартири позивача, намагання визнати за ними право власності на квартиру, подання до суду позовів з недостовірними даними щодо адреси вказаної квартири, приписуючи їй літеру «А», призводить до обмеження позивача у реалізації її прав як власника, оскільки вона не може користуватися квартирою та навіть потрапити до неї.

Також зазначає, що відповідачі мають інше майно, тому їх виселення з квартири позивача не обмежить їхнє право на житло в розмінні ст. 47 Конституції України. Так, відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належать квартира, житловий будинок та дві земельні ділянки. Відповідачу ОСОБА_5 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_6 , на праві власності належать житловий будинок та земельні ділянки, а тому виселення малолітньої дитини також не порушить її право на житло.

На підставі наведеного позивач просить усунути їй перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення.

04.12.2024 від відповідача ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про встановлення особистого сервітуту щодо права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2025 зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення особистого сервітуту повернуто заявнику відповідно до положень ч. 3 ст. 194 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09.10.2025 ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2025 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Разом з тим, скасовуючи ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив про необхідність встановлення судом першої інстанції обставин щодо строку на подання зустрічної позовної заяви та надання їм оцінки, на що посилалася у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2026, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення особистого сервітуту повернуто заявнику у зв`язку з пропуском встановленого ч. 1 ст. 193 ЦПК України процесуального строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відзиви на позовну заяву від відповідачів до суду не надходили.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Кушнір В. В. позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Грігорова Г. Л. у судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити у зв`язку з його недоведеністю, звертала увагу на те, що оригінали довідки про склад сім`ї ОСОБА_2 та акта про фактичне проживання від 01.11.2021, копії яких додано позивачем до позовної заяви, в останньої відсутні, а тому вони не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі доказами на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача - адвоката Кушніра В. В., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Грігорової Г. Л., дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

05.09.2000 між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_1 купив квартиру під АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Драло Г. Л. 05.09.2000 та зареєстровано в реєстрі за № 8-172.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20.09.2021 державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Шевцовою О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5-261, спадкоємцем на зазначене у цьому свідоцтві майна ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його сестра ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 , що складається в цілому з однієї житлової кімнати та приміщення, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 38,1 кв.м.

На підставі указаного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 20.09.2021 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 362202290 від 17.01.2024).

27.07.1988 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Жеребковською сільською радою Ананьївського району Одеської області зареєстровано шлюб, актовий запис №23.

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

10.06.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис 1026.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 391 Цивільного кодексу України регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов`язані з позбавленням його володінням майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , та складається в цілому з однієї житлової кімнати та приміщення, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 38,1 кв.м.

Звертаючись до суду з вимогою про виселення відповідачів позивач посилається на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають у квартирі без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як слідує з матеріалів справи, 23.10.2021 ОСОБА_2 зверталася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту користування ОСОБА_2 з 07.06.2000 квартирою АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на квартиру. У тексті позовної заяви ОСОБА_2 зазначала, що придбала указану квартиру у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2000 та з цього часу почала проживати в ній, що може бути підтверджено показаннями свідків, які є її сусідами та оплатою житлово-комунальних послуг. Указувала, що в червні задля покращення умов проживання нею здійснено реконструкцію квартири та отримано технічний паспорт на квартиру із зазначенням номеру АДРЕСА_3 , після чого здійснено відкриття та оформлення особового рахунку. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.12.2021 у справі № 522/20460/21 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення факту користування та визнання права власності на квартиру повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви.

01.11.2023 ОСОБА_2 зверталася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (справа № 522/21349/23), в якій просила визнати за нею право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з нею договір найму квартири за за адресою: АДРЕСА_2 . У тексті позовної заяви зазначила, що у 2001 році вона із іншими членами родини (сином ОСОБА_4 ) була вселена до квартири адресою: АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі проживають вона та члени її родини: син ОСОБА_4 , невістка ОСОБА_5 , онук ОСОБА_6 та чоловік ОСОБА_3 . Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_2 за її заявою залишено без розгляду.

До вищевказаної позовної заяви ОСОБА_2 було додано зокрема довідку (виписку з домової книги про склад сім`ї та прописку) від 29.09.2014, відповідно до якої ОСОБА_2 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та акт про фактичне проживання від 01.11.2021, складений комісією ВД № 4 КП ЖКС «Порто-Франківський», відповідно до якого в результаті обстеження встановлено, що у житловому приміщенні кв. АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 2015 р.н. Згідно з показаннями сусідів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають в ній з 2000 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 2015 року.

Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 36806/04-04 від 01.04.2024, станом на 31.12.2012, згідно з архівними даними, реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 не проводилась.

Згідно з листом КП «Право» № 494 від 01.04.2024, в адресному реєстрі міста Одеси адреса АДРЕСА_2 наявна, а адреса АДРЕСА_2 відсутня.

Листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 1193/03.01-12 зокрема повідомлено, що відомості про видачу технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 в матеріалах інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні.

Відповідно до технічного паспорту на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 поверх вказаного будинку налічує всього 23 квартири, квартири під АДРЕСА_3 вказаний технічний паспорт будинку не містить.

Наведене дає підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_2 у справі № 522/20460/21 та у справі № 522/21349/23 стосувалися однієї і тієї ж квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, в рамках даної справи ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подавав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про встановлення особистого сервітуту щодо права користування квартирою АДРЕСА_1 . Зазначав, що він та його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у цій квартирі з 2000 року, а його дружина ОСОБА_5 та дитина ОСОБА_6 з 2015 року.

Отже, наведене вище в своїй сукупності, ураховуючи обставини, зазначені в процесуальних документах, що подавалися відповідачами, щодо їхнього місця проживання, підтверджує проживання відповідачів у квартирі, належній позивачу на праві власності.

При цьому, доказів, які б підтверджували правомірність вселення відповідачів у спірну квартиру, матеріали справи не містять. Відповідачі не є членами сім`ї власника житла.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у підтвердження наявності підстав, визначених законом, для проживання відповідачів у квартирі, яка на праві власності належить позивачу, що свідчить про самоправність зайняття відповідачами жилого приміщення.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Статтею 116 ЖК України передбачено, зокрема, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

За таких обставин, ураховуючи, що відповідачі не є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не є членами сім`ї позивача, проживають у квартирі без законних на те підстав, добровільно виселитися не бажають, що створює перешкоди позивачу у реалізації правомочностей власника, суд дійшов висновку, що вимога позивача про усунення перешкод шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (рішення ЄСПЛ від 05 липня 2012 року у справі Globa v. Ukraine («Глоба проти України»), № 15729/07, § 37).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Законність виселення, яке фактично є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

При цьому, судом здійснено оцінку вимог на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та суд вважає, що виселення відповідачів зі спірної квартири відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що позивач, у зв`язку із збереженням за відповідачами права проживання в квартирі та користування нею, позбавлена можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Також судом враховано наявність у відповідача ОСОБА_2 на праві власності житла, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_6 , та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_7 , та у відповідача ОСОБА_5 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_8 , в яких вони можуть проживати, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачами.

Крім того, відповідачі мають зареєстроване місце проживання, яке є відмінним від адреси спірної квартири.

Щодо доводів представника ОСОБА_2 у судовому засіданні про неможливість прийняття судом як належних та допустимих доказів поданих позивачем копій довідки про склад сім`ї ОСОБА_2 та акта про фактичне проживання від 01.11.2021, оскільки нею не надано їхніх оригіналів, то суд зазначає, що указані документи подавалися самою ОСОБА_2 до суду у підтвердження обставин проживання у спірній квартирі, що підтверджується переліком додатків до позовної заяви, поданої до суду 01.11.2023.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1 514 грн з кожного.

Керуючись ст. 2-13, 76-83, 141, 263, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір по 1 514 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_10 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_8 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_11 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_8 , яка діє від свого імені та як законний представник малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ЄДРПОУ 26303264, адреса: м. Одеса, вул. Канатна, 134.

Повне судове рішення складено 08.09.2026.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА