Рішення № 139568279, 08.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1637/26

Провадження № 2/302/473/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

08.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання Бобонич Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 06 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 06.09.2025-100001344, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 19 500,00 грн строком на 217 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 10 квітня 2026 року.

За твердженням позивача, кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Під час укладення договору позичальник пройшов електронну ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України, а документи, що становлять кредитний договір, підписав за допомогою одноразового ідентифікатора, направленого на зазначений ним номер мобільного телефону.

Представник позивача зазначив, що відповідно до умов договору кредит надавався для задоволення особистих потреб позичальника, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької чи незалежної професійної діяльності або виконанням обов`язків найманого працівника, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок із використанням реквізитів платіжної картки, зазначених відповідачем під час оформлення кредиту.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 06 вересня 2025 року перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 19 500,00 грн, що, за твердженням позивача, підтверджується квитанцією про перерахування коштів.

Умовами кредитного договору передбачено застосування фіксованих процентних ставок за користування кредитом. Протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом застосовується процентна ставка «Стандарт» у розмірі одного відсотка за кожен день користування кредитом, а протягом наступних чергових періодів процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5 відсотка за кожен день користування кредитом.

Крім того, договором передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі дев`яти відсотків від суми кредиту, а також комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка нараховується у двох чергових періодах, наступних за першим. За твердженням позивача, остання комісія встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, можливість здійснення платежів, відновлення доступу до особистого кабінету, інформування про строки платежів, надання консультаційних та інших послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Представник позивача зазначив, що кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав належним чином і в повному обсязі, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та передбачених договором платежів належним чином не виконав.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, за розрахунком позивача, станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 59 490,00 грн, з яких:

19 500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

30 225,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

1 755,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту;

3 510,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості;

4 500,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення комісій, представник позивача послався на положення Закону України «Про споживче кредитування», зазначивши, що до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. На думку позивача, комісія за надання кредиту пов`язана з перерахуванням кредитних коштів на рахунок позичальника з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу, а комісія за обслуговування кредитної заборгованості є платою за передбачені договором інформаційні та організаційні послуги.

Щодо вимоги про стягнення 4 500,00 грн процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України представник позивача зазначив, що після виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» положення цього Закону, на його думку, не містять заборони на нарахування передбачених договором платежів у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. Оскільки спірний кредитний договір укладено після внесення відповідних законодавчих змін, позивач вважає заявлену вимогу про стягнення процентів за прострочення правомірною.

Посилаючись на положення статей 509, 525, 526, 530, 534, 536, 610, 612, 625, 629, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за Кредитним договором № 06.09.2025-100001344 від 06 вересня 2025 року у загальному розмірі 59 490,00 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, зокрема сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у розмірі 152,78 грн. Також у позовній заяві зазначено про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 12 серпня 2026 року постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судової повістки за відомою суду адресою його зареєстрованого місця проживання, а також шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті Судової влади України. Відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за умови, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився без повідомлення причин або без поважних причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для заочного розгляду справи.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 06 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи позивача укладено Кредитний договір № 06.09.2025-100001344.

Перед укладенням договору відповідач пройшов електронну ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України, внаслідок чого позивачем отримано персональні дані позичальника, зокрема його прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дату народження, зареєстроване місце проживання та реквізити документа, що посвідчує особу.

Згідно з умовами кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 19 500,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого 06 вересня 2025 року о 16 годині 36 хвилин 38 секунд на зазначену платіжну картку успішно перераховано 19 500,00 грн із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 06.09.2025-100001344».

Із паспорта споживчого кредиту, заявки та умов кредитного договору вбачається, що кредит надано строком на 217 днів, кінцевою датою його повернення визначено 10 квітня 2026 року, а також погоджено порядок нарахування процентів і передбачених договором комісій відповідно до графіка платежів.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 22 квітня 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 59 490,00 грн, з яких 19 500,00 грн основний борг, 30 225,00 грн проценти за користування кредитом, 1 755,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту, 3 510,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 4 500,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи встановлені обставини справи та надані позивачем докази, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення договорів в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин третьої та шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною. Відповідь про прийняття пропозиції може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, заповнення відповідної форми в електронному вигляді або вчинення інших дій, які в інформаційній системі визначені як прийняття пропозиції.

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що під час оформлення кредиту відповідач пройшов електронну ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України, після чого сформував заявку на отримання кредиту та акцептував умови кредитного договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, а кредитодавець здійснив перерахування кредитних коштів на зазначений відповідачем платіжний засіб.

Без вчинення зазначених дій Кредитний договір № 06.09.2025-100001344 від 06 вересня 2025 року не міг бути укладений у запропонованій кредитодавцем електронній формі.

Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору та виникнення між ними відповідних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому розмір і порядок їх одержання визначаються договором.

Судом установлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 19 500,00 грн.

Натомість відповідач належного виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів не забезпечив.

Доказів повернення кредитних коштів або сплати процентів за користування кредитом, а також доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок заборгованості у цій частині, відповідач суду не надав.

Сам по собі факт неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Разом із тим досліджені судом письмові докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, невиконання ним обов`язку щодо їх повернення та наявність заборгованості за основною сумою кредиту і процентами за користування кредитом.

За таких обставин позовні вимоги у частині стягнення 19 500,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 30 225,00 грн процентів за користування кредитом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісій у загальному розмірі 5 265,00 грн суд доходить іншого висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що до зазначеної суми включено 1 755,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 3 510,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Комісія у розмірі 1 755,00 грн визначена договором саме як плата за надання кредиту. При цьому саме надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а позивачем не доведено, що зазначена комісія є платою за окрему самостійну послугу, додатково замовлену відповідачем та фактично надану йому понад виконання кредитодавцем свого основного договірного обов`язку.

Посилання позивача на використання під час перерахування кредитних коштів стороннього сервісу інтернет-еквайрингу саме по собі не свідчить про надання відповідачу окремої послуги, за яку на нього може бути покладено самостійний обов`язок зі сплати комісії. Обрання кредитодавцем способу виконання власного зобов`язання з перерахування кредитних коштів та використання для цього послуг третьої особи не перетворює таку операцію на окрему послугу, замовлену споживачем.

Щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3 510,00 грн суд ураховує, що за умовами договору вона встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника телефоном, через особистий кабінет та у відділеннях, забезпечення можливості здійснення платежів, відновлення пароля для входу до особистого кабінету, інформування про дати чергових платежів, консультаційні та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець зобов`язаний на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надавати виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, надання якої передбачено законом.

Водночас саме по собі зазначення у договорі переліку можливих дій кредитодавця не є достатнім доказом фактичного надання позичальнику окремих платних послуг. Позивачем не надано доказів того, що відповідач замовляв конкретні додаткові послуги з наведеного переліку, що такі послуги фактично йому надавалися у визначеному обсязі та що заявлена до стягнення сума 3 510,00 грн відповідає вартості реально наданих послуг, а не є фіксованим платежем, нарахованим лише у зв`язку з існуванням кредитної заборгованості.

Отже, позивач не довів наявності належних правових і фактичних підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати як комісії за надання кредиту, так і комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення комісій у загальному розмірі 5 265,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, посилається на те, що положення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачалося звільнення споживачів від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, не поширюються на кредитні договори, укладені після 23 січня 2024 року.

Також позивач зазначає, що у разі конкуренції положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування» застосуванню підлягають положення спеціального закону.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний характер та є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не платою за користування кредитними коштами.

Разом із тим пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено спеціальне правове регулювання відповідальності позичальників у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до зазначеної норми у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит або позику банком або іншим кредитодавцем чи позикодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця або позикодавця неустойку за таке прострочення.

Суд не приймає доводи позивача щодо пріоритетності положень Закону України «Про споживче кредитування» над наведеними положеннями Цивільного кодексу України.

Закон України «Про споживче кредитування» регулює особливості правовідносин, пов`язаних із наданням споживчого кредиту, тоді як пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є спеціальною тимчасовою нормою, яка безпосередньо визначає особливості застосування цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами кредиту та позики у період дії воєнного або надзвичайного стану.

Виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не припинило дію пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та не змінило встановленого цією нормою звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.

Судом установлено, що Кредитний договір № 06.09.2025-100001344 укладено 06 вересня 2025 року, а заявлені позивачем до стягнення проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, пов`язані з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання у період дії в Україні воєнного стану.

За таких обставин відповідач відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу, а тому правові підстави для стягнення з нього 4 500,00 грн процентів, нарахованих на підставі зазначеної норми, відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Отже, із заявлених позивачем до стягнення 59 490,00 грн обґрунтованими є вимоги у загальному розмірі 49 725,00 грн, з яких 19 500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 30 225,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом. У задоволенні вимог про стягнення 5 265,00 грн комісій та 4 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До інших судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та поніс витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення, у розмірі 152,78 грн.

Позовні вимоги задоволено у розмірі 49 725,00 грн із заявлених 59 490,00 грн, що становить 83,59 відсотка від ціни позову.

Тому пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 225,38 грн судового збору та 127,70 грн витрат, пов`язаних із направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує, що у позовній заяві представник позивача повідомив про намір подати докази їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Станом на час ухвалення цього рішення відповідні докази суду не подані, у зв`язку з чим питання про розподіл таких витрат у цьому рішенні не вирішується.

Керуючись статтями 2, 3, 1013, 19, 7681, 89, 133, 141, 247, 258259, 263265, 268, 273, 280283, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37356833, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133-А, рахунок у форматі міжнародного номера банківського рахунку НОМЕР_3 ) заборгованість за Кредитним договором № 06.09.2025-100001344 від 06 вересня 2025 року у загальному розмірі 49 725,00 грн (сорок дев`ять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 00 копійок), з яких:

?19 500,00 грн (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) заборгованість за основною сумою кредиту;

?30 225,00 грн (тридцять тисяч двісті двадцять п`ять гривень 00 копійок) заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 в частині стягнення 5 265,00 грн (п`ять тисяч двісті шістдесят п`ять гривень 00 копійок) комісій та 4 500,00 грн (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 2 225,38 грн (дві тисячі двісті двадцять п`ять гривень 38 копійок) судового збору та 127,70 грн (сто двадцять сім гривень 70 копійок) витрат, пов`язаних із направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення.

Заочне рішення може бути переглянуте Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо таку заяву подано протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк для подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений також у разі його пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає обчислюватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.