Ухвала суду № 139566501, 07.09.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/8636/23

Номер провадження 1-кп/404/476/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Фортечний районний суд м.Кропивницького в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016120020000826 від 22.01.2016 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кіровограда, без місця реєстрації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

представників потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ :

Згідно із зміненим обвинуваченням від 29 січня 2026 року, ОСОБА_3 відповідно до наказу від 25.05.2015 №Ю2ОК ТОВ Фірма «СД ЛТД», прийнятий на посаду агента комерційного ТОВ Фірма «СД ЛТД». 25.05.2015 між ОСОБА_3 та ТОВ Фірма «СД ЛТД» (код ЄДРПОУ 20632943) укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Діючи відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, в межах своєї компетенції ОСОБА_3 ніс матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому матеріальних цінностей, а також зобов?язувався дбайливо ставитись до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства, вживати заходів для попередження збитків своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують збереженню ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей.

Відповідно до посадової інструкції ОСОБА_3 ніс відповідальність за збереження ввірених йому грошових та матеріальних цінностей, здійснював контроль за своєчасною оплатою замовлення, не допускати простроченої дебіторської заборгованості. Тобто в силу займаної посади та на підставі договору про повну матеріальну відповідальність, ОСОБА_3 являвся особою, якій ввірені грошові кошти ТОВ Фірма «СД ЛТД».

Так, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді агента комерційного ТОВ Фірма «СД ЛТД», будучи матеріально-відповідальною особою, якій ТОВ Фірма «СД ЛТД» ввірені грошові кошти, діючи з прямим умислом, спрямованим на привласнення грошових коштів, належних вказаному товариству, 22.12.2015, перебуваючи в офісі ТОВ «КУБА 2011», що знаходився на другому поверсі приміщення біля магазину «Фуршет», за адресою: вул.Віктора Чміленка 24А в м.Кіровограді, отримав від представника ТОВ «КУБА 2011» грошові кошти у сумі 1158,88 грн. за оплату алкогольної продукції, доставленої в кафе «Куба», за рахунком - фактурою (накладною) від 08.12.2015, які повинен був здати до каси ТОВ Фірма «СД ЛТД», розташованого за адресою: просп.Промисловий, 2, м.Кіровоград.

У подальшому, ОСОБА_3 , маючи умисел на привласнення грошових коштів ТОВ Фірма «СД ЛТД», діючи умисно та цілеспрямовано, будучи матеріально-відповідальною особою, якій ввірені вищезазначені кошти, порушуючи вимоги договору повної індивідуальної матеріальної відповідальності та вимоги посадової інструкції, привласнив грошові кошти в сумі 1158,88 грн. та розпорядився ними на власний розсуд, не внісши їх до каси ТОВ Фірма «СД ЛТД» (код ЄДРПОУ 20632943), що знаходиться за адресою: м.Кіровоград, просп. Промисловий, 2, у результаті чого спричинив матеріальну шкоду підприємству на вищевказану суму.

Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані, як привласнення чужого майна, яке перебувало у його віданні, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.191 КК України.

У судовому засідання представник потерпілого ТОВ Фірма «СД ЛТД», ОСОБА_5 надав суду заяву про відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення та просив закрити кримінальне провадженні, зазначивши, що у ТОВ Фірма «СД ЛТД» станом на 07.09.2016 відсутні будь-які претензії майнового чи немайнового характеру до обвинуваченого ОСОБА_3 . При цьому, представник потерпілого просив залишити без розгляду цивільний позов ТОВ Фірма «СД ЛТД» до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Прокурор проти задоволення заяви не заперечувала.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви представника потерпілого та просив відмовити у її задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначив, що обвинувачення у цій справі не є приватним, оскільки на момент надходження клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, вже був виключений з числа кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.

Захисник вказав, що у клопотанні представника потерпілого відсутні докази релевантності наведеної судової практики та відсутнє належне обґрунтування застосування положень кримінального процесуального закону у зворотному часі. При цьому захисник послався на ст.5 КПК України, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. На думку захисника, наведена представником потерпілого практика також виходить із необхідності застосування ст.5 КПК України, а тому суд має перевірити, чи може бути прийняте рішення про закриття провадження за нормами, чинними саме на час його постановлення.

Також захисник зазначив, що якби сторона потерпілого бажала закрити кримінальне провадження як приватне обвинувачення, вона могла скористатися таким правом раніше, до виключення відповідного складу злочину з переліку приватного обвинувачення. Натомість на час розгляду справи, у 2026 році, ч.1 ст.191 КК України тривалий час не належить до приватного обвинувачення, а первісний обвинувальний акт, за твердженням захисника, фактично надійшов до суду як провадження публічного обвинувачення.

Окремо захисник звернув увагу, що обвинувачення прокурором у цій справі, зокрема за ч.3 ст.191 КК України, було висунуто у жовтні 2023 року, тобто на момент прийняття відповідного процесуального рішення прокурором це обвинувачення вже не було приватним. У зв`язку з цим, на думку захисника, застосування до такого провадження правил приватного обвинувачення без належного правового обґрунтування суперечить вимогам ст.5 КПК України.

Захисник також зазначив, що на його переконання, у клопотанні не наведено достатніх доводів, чому це обвинувачення слід вважати приватним, а не публічним, та яким чином можливо закрити провадження публічного обвинувачення за відмовою представника потерпілого.

Крім того, захисник послався на те, що закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою представника потерпілого від обвинувачення порушує право обвинуваченого на захист, оскільки обвинувачений увесь час захищався від публічного обвинувачення та має гарантоване право на повну реалізацію захисту, у тому числі на спростування пред`явленого обвинувачення по суті.

На підтвердження такої позиції захисник послався на Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року №3-р(II)/2022, зазначивши, що Конституційний Суд України виходив із неприпустимості такого закриття кримінального провадження, яке не гарантує належного захисту прав особи, може відбуватися без повної реалізації права на реабілітацію чи заперечення вини та залишає сумнів у невинуватості особи. Захисник наголосив, що закриття кримінального провадження за такою підставою не є реабілітуючим рішенням, тоді як реабілітуючим рішенням є виправдувальний вирок суду.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію захисника.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, роз`яснивши учасникам судового провадження наслідки відмови від обвинувачення, перевіривши добровільність позиції представника потерпілого та матеріали кримінального провадження з вказаного приводу, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.4 ст.26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Стаття 284 КПК України визначає підстави закриття кримінального провадження, а саме: п.7 ч.1 цієї статті встановлює, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Якщо обставини передбачені п.7 ч.1 ст.284 КПК України виявляються під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Положенням п.3 ч.1 ст.477 КПК України (у редакції, чинній до 28.12.2015 року), кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених зокрема статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоди виключно власності потерпілого. Законом України від 6 грудня 2017 року № 2227-VIII«Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до КПК та виключено п.3 ч.1 ст.477 КПК.

Разом з тим, внесення змін до ст.477 КПК України не позбавляє права потерпілого звернутися до суду із заявою про відмову від обвинувачення, позаякдосудове розслідування розпочато у формі приватного обвинувачення і тому має бути закінчено з дотриманням норм, що визначають особливості розгляду справ приватного обвинувачення.

Загальне правило щодо дії кримінального процесуального закону в часі відповідно до ч.1 ст.5 КПК України передбачає, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Як вбачається із матеріалів провадження кримінальне правопорушення за ч.1 ст.191 КК України згідно з висунутим зміненим обвинуваченням було вчинене ОСОБА_3 у період 2015 року відносно ТОВ Фірма «СД ЛТД», а тому внесення відомостей до ЄРДР та досудове розслідування здійснювалось у формі приватного обвинувачення відповідно до п.3 ч.1 ст.477 КПК України в редакції Закону до 11.01.2019 року. Вказаною нормою визначалось, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам) - якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім`ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 на час вчинення діяння, що йому інкримінується, перебував у трудових відносинах з ТОВ Фірма «СД ЛТД» та був найманим працівником у потерпілого, а також спричинив шкоду виключно його власності.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється в загальному порядку з урахуванням деяких його особливостей, зокрема: підставою для початку досудового розслідування кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є подання потерпілим (фізичною чи юридичною особою) до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяви про вчинення кримінального правопорушення (ч.4 ст.26, ч.1 ст.478 КПК України); безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення згідно з ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 КПК України є відмова потерпілого або його представника від обвинувачення, а також примирення потерпілого з підозрюваним/обвинуваченим у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом (ч.4 ст.56 КПК України).

Верховний Суд постановою від 20.02.2018 у справі № 142/1291/16-к зауважив, що приватне обвинувачення це регламентований законом особливий вид кримінально-процесуальної діяльності приватного обвинувача (потерпілого), що включає звернення до компетентних органів із твердженням щодо винуватості певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, збирання доказів винуватості цієї особи, подальше підтримання ним обвинувачення в суді та право відмовитись від пред`явленого обвинувачення.

Тобто законодавець передбачив безумовну підставу для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, а саме відмова потерпілого від такого обвинувачення, небажання притягувати винну особу до кримінальної відповідальності, що здійснюється незалежно від позиції підозрюваного, обвинуваченого на відміну від акта про примирення, що носить двосторонній характер.

Вирішуючи питання про закриття цього кримінального провадження, розпочатого за процедурою приватного обвинувачення, при тому, що на момент подання до суду заяви потерпілої юридичної особи про відмову від обвинувачення таке кримінальне правопорушення було виключено з обсягу поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, слід виходити із загальних положень КПК з урахуванням завдань кримінального провадження, засад верховенства права та диспозитивності, а також дотримуючись балансу публічних та приватних інтересів і загальної справедливості судового провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №288/1158/16 вказано на те, що «критерієм розмежування кримінальних проваджень у формі приватного та публічного обвинувачення є зумовлене характером і наслідками протиправного діяння співвідношення публічного і приватного інтересу як об`єктів кримінально-правового захисту. Від такого співвідношення залежать передбачені законом способи вирішення конфлікту між винним і потерпілим, у тому числі можливість його розв`язання без застосування заходів кримінальної репресії.

Попри суспільну небезпечність кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, як і будь-яких інших злочинів, їх визначальною ознакою є домінування приватного інтересу над публічним, яке надає вирішального значення волевиявленню потерпілого для притягнення чи непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Головна ідея запровадження цієї особливої кримінальної процедури у правову систему України полягає в тому, що законодавець надає пріоритет свободі особистості у царині, яка віддана на розсуд індивіда і не може бути об`єктом втручання держави.

Злочини, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, завдають шкоди головним чином інтересам окремих осіб, здебільшого, не є тяжкими і зумовлені локальними конфліктами, їх небезпека для держави й суспільства не є значною, а порушені права потерпілих можуть бути ефективно захищені як за допомогою кримінально-правових механізмів, так і в альтернативний спосіб. Завдана цим особам шкода зазвичай не має непоправного характеру, і становище, яке вони мали до вчинення посягання, може бути поновлено, в тому числі, шляхом порозуміння, примирення, компенсації й іншим чином без застосування встановлених державою заходів примусу.

У цих випадках, які є винятками із засади публічності, законодавець надає потерпілому можливість вибору одного з альтернативних варіантів поведінки у відповідь на вчинення щодо нього кримінального правопорушення: ініціювати перед компетентними органами притягнення винного до кримінальної відповідальності; врегулювати кримінально-правовий спір на основі взаємного порозуміння; не вдаватися до жодних дій.

Обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч.1 ст.477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із ч.4 с.26, п.7 ч.1 ст.284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).

Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв`язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 КПК України і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом».

Системний аналіз приписів ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 та ст.477 КПК України з урахуванням наведених положень у постанові Великої Палати Верховного Суду свідчить, що волевиявлення потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є вирішальним у питаннях щодо початку та припинення (закриття) такого провадження. Виникнення у потерпілого права відмови від обвинувачення у такому провадженні нерозривно пов`язане із моментом реалізації початку досудового розслідування, і кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості обмеження названого права потерпілого в цьому провадженні.

Також Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 у справі №149/3394/18 дійшов висновку, що позбавлення потерпілого під час судового провадження наявного в нього з початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення права на відмову від обвинувачення, шляхом звуження поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (виключення п.3 ч.1 ст.477 КПК України), не відповідатиме принципу правової визначеності як складової вимоги верховенства права. Так, законодавчі зміни в частині проваджень у формі приватного обвинувачення та, відповідно, обмеження права потерпілого на відмову від обвинувачення має базуватися на наданні можливості останньому передбачати наслідки своєї поведінки. Тобто, потерпілий, який ініціював провадження у справі приватного обвинувачення та вже набув права на відмову від обвинувачення, повинен мати чітке розуміння наслідку змін законодавчого регулювання щодо своїх прав, а саме чи вправі буде він відмовитися від обвинувачення з метою закриття такого провадження.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3). У Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд вказав, що із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steelandothers v. theUnitedKingdom) від 23 вересня 1998 року (п.54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія».

Отже, позбавлення потерпілих під час судового провадження наявного в них з початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення права на відмову від обвинувачення, шляхом звуження поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (виключення п.3 ч.1 ст.477 КПК України), не відповідатиме принципу правової визначеності як складової вимоги верховенства права. Так, законодавчі зміни в частині проваджень у формі приватного обвинувачення та, відповідно, обмеження права потерпілої на відмову від обвинувачення має базуватися на наданні можливості останній передбачати наслідки своєї поведінки.

Доводи захисника про те, що це кримінальне провадження не може розглядатися як провадження у формі приватного обвинувачення лише з огляду на подальші зміни ст.477 КПК України, оскільки на час вчинення інкримінованого діяння та початку досудового розслідування кримінальне провадження за ч.1 ст.191 КК України щодо найманого працівника, який завдав шкоди виключно власності потерпілого, охоплювалось поняттям приватного обвинувачення, на переконання суду є помилковими. Саме з таким процесуальним статусом потерпілого провадження було розпочато, а тому подальше звуження законодавчого переліку не може нівелювати вже реалізоване потерпілим право на ініціювання такого провадження та похідне від нього право відмовитися від обвинувачення.

Доводи захисника про застосування ст.5 КПК України не спростовують наведеного висновку суду, оскільки суд не застосовує кримінальний процесуальний закон у зворотному часі, а оцінює процесуальну природу вже розпочатого кримінального провадження, виходячи з тих правових підстав, за яких воно було ініційоване та набуло відповідного процесуального режиму.

При цьому, твердження захисника про те, що у 2023 році прокурором було висунуто обвинувачення, зокрема, за ч.3 ст.191 КК України не беруться судом до уваги, оскільки предметом вирішення заяви представника потерпілого є кримінальне провадження в межах зміненого обвинувачення за ч.1 ст.191 КК України, за яким потерпілому завдано шкоди безпосередньо його власності найманим працівником.

Представник потерпілого прямо просив закрити кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від обвинувачення, тобто заявив саме ту процесуальну вимогу, яка передбачена ч.4 ст. 26 та п.7 ч.1 ст.284 КПК України. Водночас, перевірка судом правових підстав такої заяви, судової практики та заперечень сторони захисту є обов`язком суду при ухваленні законного й обґрунтованого судового рішення, а не виходом за межі заявленого клопотання.

Посилання захисника на порушення права обвинуваченого на захист є необґрунтованим, оскільки закриття кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України не містить висновку суду про доведеність винуватості обвинуваченого, не є формою визнання його винним і не тягне постановлення обвинувального вироку. Така підстава закриття зумовлена виключно реалізацією потерпілим свого диспозитивного права у кримінальному провадженні приватного обвинувачення, а не оцінкою судом доведеності чи недоведеності обвинувачення по суті.

У провадженнях цієї категорії закон надає вирішальне значення волевиявленню потерпілого, а судове рішення про закриття з підстави відмови потерпілого від обвинувачення не є констатацією вини особи.

Суд також вважає нерелевантним посилання захисника на Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року №3-р(II)/2022, оскільки вказане рішення стосується конституційності положень п.4 ч.1 ст.284 КПК України, тобто закриття кримінального провадження у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння. Конституційний Суд України оцінював саме іншу процесуальну підставу закриття кримінального провадження, її нереабілітуючий характер та ризик формування сумніву щодо невинуватості особи без її ефективної можливості домогтися судового захисту.

Натомість у цьому кримінальному провадженні питання про закриття вирішується не на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, а на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з добровільною відмовою представника потерпілого від обвинувачення в межах провадження, яке було розпочато у формі приватного обвинувачення. Тому наведене рішення Конституційного Суду України регулює інші правовідносини, іншу процесуальну підставу закриття та не спростовує імперативних вимог ч.4 ст.26 КПК України щодо безумовності закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення у разі відмови потерпілого або його представника від обвинувачення.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 був найманим працівником у потерпілого та відповідно до обвинувального акту завдав шкоду безпосередньо ТОВ Фірма «СД ЛТД» та представник потерпілого відмовився від обвинувачення у даному кримінальному провадженні і його відмова є безумовною підставою для закриття такого кримінального провадження, з врахуванням положень ст.5, ст.8, ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 та ст.477 КПК України, а також зазначених висновків щодо застосуванням норм паваа Верховного Суду, суд дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою представника потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Даних, які б перешкоджали закриттю кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, судом не встановлено.

Водночас, відповідно до ст.203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.11 ст.182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Відтак, оскільки застосований до ОСОБА_3 ухвалою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 30.08.2023 року запобіжний захід у виді застави припинив свою дію у зв`язку із закриттям кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, суд вважає за необхідне повернути внесену заставу заставодавцю після припинення дії запобіжного заходу.

Оскільки під час розгляду заяви про відмову потерпілого від обвинувачення представник потерпілого заявив про залишення заявленого потерпілим до обвинуваченого цивільного позову без розгляду, а кримінальне провадження підлягає закриттю з раніше вказаних підстав, суд вважає, що цивільний позов потерпілого підлягає залишенню без розгляду.

Підстави для стягнення з обвинуваченого судових витрат відповідно до ч.2 ст.124 КПК України не встановлені.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.26, 284, 370-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, закрити, у зв`язку із відмовою представника потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Скасувати застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді застави.

Заставу в розмірі 80520 (вісімдесят тисяч п`ятсот двадцять) гривень, внесену ОСОБА_7 за ОСОБА_3 у вказаному кримінальному провадженні на депозитний рахунок №UA458201720355279001000002505 ТУ ДСА України в Кіровоградській області, м.Київ, згідно з квитанцією №N0HCL3320M від 31.08.2023 АТ «Райффайзен Банк» (№0651 Кіровоградське міське відділення) Кіровоградської області, повернути ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Цивільний позов потерпілого ТОВ Фірма «СД ЛТД» до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - залишити без розгляду.

Залучені в якості речових доказів: документи та їх копії, вказані в постанові від 04.09.2023 року (т.3 а.п.88-92) зберігати у матеріалах кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду через Фортечний районний суд м. Кропивницького протягом 7 днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Фортечного районного суду

м. Кропивницького ОСОБА_1