Рішення № 139557128, 08.09.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/2879/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Плеханової З.Б. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, в якому просить:

- Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (Відповідача), яка полягає у не проведенні при звільненні з військової служби позивачу ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період із 22.09.2022 року по 03.04.2026 року., відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178.

- Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (Відповідача) здійснити нарахування і виплату позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, за період із 22.09.2022 року по 03.04.2026 року, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та 12 13 захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Закарпатській області. Згідно з Витягом з Наказу УСБУ в Закарпатській області від 02.04.2026р. № 183-ос/дск, позивач виключений із списків Управління у зв`язку із звільненням з військової служби у відставку (згідно наказу СБ України від 20.03.2026р. № 428-ос/дск) за п.п. «в» п. 61, п.п. «а» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач вважає, що йому протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за весь час проходження ним військової служби, а саме за період з 22.09.2022 року по 03.04.2026 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін..

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення третьої особи відмовлено.

20 травня 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Зокрема, відповідач зазначив, що спірні правовідносини регулюються Порядком №178 та Інструкцією №584, положення якої встановлюють особливості речового забезпечення військовослужбовців СБУ в особливий період. На думку відповідача, мобілізовані військовослужбовці забезпечуються речовим майном виключно за Нормою № 6 (польова форма одягу), причому предмети польової форми видаються лише в натуральному вигляді. При звільненні такі військовослужбовці вибувають із тим речовим майном, яке перебувало в їх користуванні, а невидані предмети за Нормою № 6 при звільненні не видаються. Відтак, як стверджує відповідач, у позивача відсутнє право не лише на отримання невиданого речового майна, а й на грошову компенсацію його вартості.

Крім того, відповідач послався на те, що позивач у період проходження військової служби був забезпечений речовим майном за Нормою № 6, що підтверджується накладними № 427 від 10.10.2022 та № 73 від 10.05.2023 із його особистими підписами. При цьому позивач, за твердженням відповідача, не звертався зі скаргами щодо некомплектності чи неналежного стану отриманого майна, а також не повідомляв про самостійне придбання предметів речового забезпечення та не просив компенсувати відповідні витрати. Відповідач вважає, що саме наявність власних витрат військовослужбовця на придбання речового майна, яке не було йому видане, є необхідною умовою виникнення права на грошову компенсацію, посилаючись на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 260/3514/24 та Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 560/4729/24.

Також відповідач зазначив, що 25.02.2026 позивача було ознайомлено з довідкою щодо його речового забезпечення, у якій він підтвердив розуміння порядку забезпечення та висловив намір отримати належне йому майно в натуральному вигляді. Однак до дня звільнення - 03.04.2026 - позивач, за твердженням відповідача, жодного разу не з`явився для отримання такого майна, що відповідач розцінює як добровільну відмову від нього. У зв`язку з цим Управління вважає, що протиправної бездіяльності щодо речового забезпечення позивача не допускало, а підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно немає. Додатково відповідач послався на офіційні роз`яснення Мін`юсту та системи безоплатної правничої допомоги, які, на його думку, підтверджують відсутність права мобілізованих військовослужбовців на таку компенсацію при звільненні.

Обставини встановлені судом.

ОСОБА_1 у період з 22 вересня 2022 року по 03 квітня 2026 року проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Закарпатській області за призовом під час мобілізації. На підставі наказу Служби безпеки України від 20 березня 2026 року № 428-ос/дск та наказу Управління СБУ в Закарпатській області від 02 квітня 2026 року № 183-ос/дск позивача звільнено з військової служби у відставку та 03 квітня 2026 року виключено зі списків особового складу Управління.

25 лютого 2026 року позивача було ознайомлено з інформацією Управління щодо забезпечення його речовим майном та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Зазначеним документом Управління виходило з того, що військовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення в особливий період, зокрема за нормою № 6, а предмети польової форми одягу видаються у натуральному вигляді. У зв`язку з цим відповідач не вбачав підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

31 березня 2026 року позивач подав до Управління рапорт, у якому, серед іншого, просив провести з ним повний розрахунок при звільненні, у тому числі здійснити нарахування та виплату грошової компенсації вартості речового майна, яке не було ним отримано під час проходження військової служби. Після виключення зі списків особового складу 06 квітня 2026 року позивач також звернувся до Управління із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату відповідної грошової компенсації, надати інформацію про перелік неотриманого речового майна та довідку про його вартість за формою, передбаченою Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178. Водночас, на момент звернення до суду нарахування та виплата зазначеної компенсації позивачу не проведені, а довідку про вартість речового майна йому не надано.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невирішенням Управлінням питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна, яке, за твердженням позивача, не було ним отримано за період проходження військової служби, а також щодо ненадання інформації та документів, необхідних для визначення розміру такої компенсації. Позивач вважає, що за наведених обставин у відповідача виник обов`язок здійснити відповідні нарахування та виплату, тоді як відповідач заперечує наявність у позивача такого права.

Мотиви та норми права застосовані судом.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини 2 статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).

За приписами пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Пункт 3 Порядку №178 передбачає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

- звільнення з військової служби;

- загибелі (смерті) військовослужбовця;

- переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач під час проходження військової служби за мобілізацією забезпечувався речовим майном за нормою № 6, що підтверджується копіями накладних № 427 від 10.10.2022 року та № 73 від 10.05.2023 року, які містять підпис позивача про отримання відповідного речового майна.

Водночас, наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.11.2016 №584 затверджено Інструкцію про речове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №584).

Ця Інструкція визначає порядок організації та забезпечення речовим майном військовослужбовців Центрального управління, регіональних органів, органів військової контррозвідки, закладів, установ у Службі безпеки України (далі - СБУ), Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України (далі - підрозділи, органи, заклади), а також порядок вибракування речового майна.

Розділ XI вказаної Інструкції регулює організації речового забезпечення в особливий період.

Відповідно до п. 6-7 Інструкції №584 речове майно військовозобов`язаним, призваним на військову службу під час мобілізації, видається після їх прибуття до місця служби. У разі продовження військової служби відмобілізованим забезпечення речовим майном проводиться з моменту підписання ним контракту про проходження служби за контрактом та після закінчення строків носіння предметів військової форми одягу, виданих під час мобілізації. Військовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації, забезпечуються речовим майном за встановленими нормами забезпечення.

Судом вже встановлено, що позивач під час проходження військової служби за мобілізацією забезпечувався речовим майном за нормою № 6, польовою формою одягу, що підтверджується копіями накладних № 427 від 10.10.2022 року та № 73 від 10.05.2023 року.

Разом з тим, п. 8 вказаної Інструкції №584 передбачено, що при переведенні підрозділів, органів, закладів на штати воєнного часу дія норм забезпечення військовослужбовців повсякденною формою одягу призупиняється, а після переведення підрозділів, органів, закладів на штати мирного часу поновлюється. Період часу перебування підрозділів, органів, закладів на штатах воєнного часу до строку носіння повсякденної форми одягу військово-службовцям не зараховується, видача повсякденної форми одягу за цей період не здійснюється.

У відповідності до п. 17 Інструкції №584 військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку, вибувають з тим речовим майном, що було в їх користуванні. Речі, які ними не були отримані за період служби, при звільненні не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад підрозділу, органу, закладу.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що військовослужбовець має право на отримання грошової компенсації вартості за речове майно, що належить до видачі. Військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

Натомість, ці норми є загальними та не застосовуються до речового забезпечення військовослужбовців Служби Безпеки України в особливий період, тоді як пунктом 17 Інструкції №584 прямо передбачено, що військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку, вибувають з тим речовим майном, що було в їх користуванні. Речі, які ними не були отримані за період служби, при звільненні не видаються.

Відповідно, якщо військовослужбовець під час проходження служби в особливий період, не має права при звільненні на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, він також не має права й на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо здійснення нарахування і виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 22 вересня 2022 року по 03 квітня 2026 року, адже останній проходив службу за мобілізацією в особливий період, у відповідача після звільнення позивача зі служби був відсутній обов`язок щодо видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, як наслідок, й щодо виплати грошової компенсації за неотримане грошове майно, адже отримання такої компенсації є альтернативним правом військовослужбовця праву на отримання речового майна при звільненні, яке в даній справі відсутнє у позивача в силу приписів п. 17 Інструкції №584.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЗ.Б.Плеханова