Рішення № 139550724, 25.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/50/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 Справа № 908/873/26

м. Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія», (01011, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корпус 8б)

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, (125993, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, корпус 1, МСП-3)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Індустріалбанк», (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7)

про стягнення 149 191 443,00 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача Перегонцев І.В., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АІ № 2165909 від 31.03.2026 (в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився;

від третьої особи не з`явився;

07.04.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 01-04/07-2026, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІКС 07.04.2026, (вх. № 1054/08-07/26 від 07.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія», м. Київ до Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про відшкодування завданої матеріальної шкоди (реальних матеріальних збитків) у зв`язку зі збройною агресією РФ в розмірі 149 191 443,00 грн., що еквівалентно 3 397 084,14 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки.

Звернення з даною позовною заявою до Господарського суду Запорізької області позивач мотивує посиланням на приписи ч. 8 ст. 29 ГПК України, якими унормовано, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 справу № 908/873/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/873/26 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєний номер провадження справи 4/50/26, до участі у справі № 908/873/26 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Індустріалбанк», м. Київ, підготовче засідання призначено на 11.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.05.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/873/26 до 14.07.2026, підготовче засідання відкладено на 14.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/873/26, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 04.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.08.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 25.08.2026.

В судове засідання 25.08.2026 з`явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 25.08.2026 приєднався представник позивача.

В судовому засіданні 25.08.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач в жодне судове засідання у справі № 908/873/26 не з`явився, про причини неявки суду не повідомляв, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Третя особа в судове засідання 25.08.2026 не з`явилася. 28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області від третьої особи надійшла заява (вх. № 16422/08-08/26 від 28.07.2026), в якій ПАТ Акціонерний Банк «Індустріалбанк» просить суд проводити судові засідання у справі № 908/873/26 без участі його уповноваженого представника.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 25.08.2026 за відсутністю відповідача та третьої особи, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст., ст. 11, 15, 16, 22, 192, 317, 319, 321, 386, 524, 533, 1166 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія» (код ЄДРПОУ 44320016) сформовано за рахунок придбаного майна та основних фондів ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод». Вищевказане майно виставлялось на аукціон продажу майна боржника Приватного акціонерного товариства «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» (код ЄДРПОУ 00231584) у справі про банкрутство № 908/1874/19 у відповідності до вимог законодавства та оцінено експертом оцінювачем Плитій П.Г. (Кваліфікаційне свідоцтво оцінювачів МФ № 7828 від 09.04.2011, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 576/18 від 20.07.2018, виданий Фондом державного майна України). Зокрема, оцінювачем складений Висновок про ринкову вартість майна (Комплексу нерухомого та рухомого майна, будівель та споруд загальною площею 46 740,80 кв.м., а також обладнання, транспортні засоби, устаткування, інвентар, в кількості 1349 найменувань) від 30.09.2020, відповідно до якого ринкова вартість майна складає 149 191 443,00 грн. Саме з такою ринковою оцінкою майно ПрАТ «Токмацький ковальсько штампувальний завод» виставлялось на продаж як лот аукціону та у послідуючому внесено як частку до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія». З метою розвитку та переобладнання бувшого банкрута ПрАТ «Токмацький ковальсько штампувальний завод» ТОВ «Українська поковочна компанія» ухвалено рішення про залучення зовнішнього запозичення грошових коштів. У зв`язку із цим 26.07.2021 з ПАТ АКБ «Індустріалбанк» укладений договір кредитної лінії в національній валюті № 2305/2600/02/21 та відкрито кредитну лінію у сумі з лімітом у розмірі 70 000 000,00 грн., з процентною ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 17,0 % річних. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено, в тому числі, іпотекою нерухомості за адресою: вул. Ковальська, буд. 59, загальною площею 46 740,80 кв. м, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016); заставою обладнання, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Токмак, вул. Ковальська, буд. 59, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016); заставою іншого рухомого майна, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Токмак, вул. Ковальська, буд. 59, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016). Як стверджує позивач, усі активи ТОВ «Українська поковочна компанія» (основні засоби, об`єкти нерухомості, товари, що знаходилися у виробничо-складських приміщеннях тощо) після початку військової агресії РФ проти України залишилися на тимчасово окупованій території Запорізької області в м. Токмак та були пограбовані і «націоналізовані» окупаційними військами. За даними фактами позивачем подані заява про вчинення кримінального діяння від 08.03.2022 на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області та заява на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області від 29.04.2022. В результаті незаконних дій РФ, зокрема військового вторгнення та окупації, військової та іншої підтримки окупаційного режиму на території м. Токмак Запорізької області, позивач позбавлений можливості використовувати та розпоряджатися своїм майном, що призвело до повного припинення його господарської діяльності. Таким чином, має місце порушення права власності позивача на майно, що залишилося на території, на якій фактичний контроль здійснюється РФ, позивач не має можливості доступу до свого майна з моменту окупації, втратив контроль на своїм майном і будь-яку можливість користуватися і розпоряджатися ним. Наявність у позивача правовстановлюючих документів на майно і визнання державою Україна за позивачем титулу власника не означає, що право власності не втрачене. Отже, у результаті збройної агресії Російської Федерації позивачу завдані реальні матеріальні збитки у вигляді втрати виробничих потужностей та активів на тимчасово окупованій території в розмірі 149 191 443,00 грн., що є еквівалентом 3 397 084,14 долари США за офіційним курсом НБУ на дату подання позову. Відповідно до витягу з реєстру досудових розслідувань на підставі кримінального провадження № 12022080000000133 від 14.03.2022 внесено відомості до ЄРДР за заявою директора ТОВ «УПК» про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Також в позовній заяві позивачем наведені доводи у підтвердження наявності об`єктивної та суб`єктивної сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідкового зв`язку між діями та понесеними позивачем збитками, вини відповідача. При вирішенні спору у цій справі позивач також просить суд врахувати, що в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії в національній валюті № 2305/2600/02/21 від 26.07.2021 в іпотеку та заставу Банку передавалося майно, яке на теперішній час знаходиться на тимчасово окупованій території та доступ до його позивачем фактично втрачений через збройну агресію РФ проти України. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Третьою особою на підставі ст. 168 ГПК України подані суду Письмові пояснення у справі (вх. № 9729/08-8/26 від 01.05.2026), в яких третя особа зазначає, що АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» є заставодержателем майнових прав кредитора до ТОВ «Енергомаш-Інвест» по кредитному договору, а також заставодержателем майнових прав кредитора/іпотекодержателя/заставодержателя до позивача (ТОВ «УПК») за договорами забезпечення, укладеними в забезпечення зобов`язань по кредитному договору. Відповідно, будь-які висновки суду щодо припинення, втрати, знищення або неможливості реалізації прав за кредитним договором чи договорами забезпечення можуть вплинути на обсяг та вартість майнових прав, переданих у заставу АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК». У зв`язку з цим АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» вважає за необхідне звернути увагу суду, що предметом спору у цій справі не є встановлення факту припинення основного зобов`язання за Кредитним договором, припинення поруки, іпотеки, застави за договорами забезпечення, а також не є вирішення питання про обсяг і порядок реалізації прав за кредитним договором та договорами забезпечення, майнові права щодо яких передані в заставу АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК». Враховуючи викладене, судове рішення у цій справі, незалежно від результату розгляду позову, не має містити висновків, які б прямо або опосередковано вирішували питання про припинення, зміну, обмеження або неможливість реалізації прав за кредитним договором чи за договорами забезпечення, майнові права щодо яких передані в заставу АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК». АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» зазначає, що тимчасова окупація території, неможливість доступу власника до майна або втрата фактичного контролю над майном не є тотожними ані юридичному припиненню права власності, іпотеки або застави, ані фізичному знищенню, втраті чи загибелі такого майна. Втрата фактичної можливості доступу до майна на тимчасово окупованій території не означає автоматичного припинення права власності позивача на таке майно та не означає автоматичного припинення речових прав чи обтяжень, зареєстрованих відповідно до законодавства України. АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» не заперечує проти права позивача на звернення до суду з вимогами до Російської Федерації про стягнення збитків та не заперечує проти встановлення у цій справі обставин, які стосуються збройної агресії Російської Федерації, тимчасової окупації м. Токмак Запорізької області та фактичної неможливості позивача здійснювати доступ і контроль над належним йому майном. Питання наявності підстав для задоволення позову та розміру заявлених збитків підлягають вирішенню судом за результатами оцінки доказів у справі. Разом з тим Банк просить суд врахувати, що встановлення у цій справі обставин щодо збройної агресії Російської Федерації, тимчасової окупації м. Токмак Запорізької області, втрати позивачем фактичного доступу або контролю над належним йому майном має значення виключно для вирішення спору між позивачем та відповідачем і не повинно тлумачитися як припинення або обмеження прав за кредитним договором чи договорами забезпечення, майнові права щодо яких передані в заставу АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК».

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/873/26 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача, суд

УСТАНОВИВ

14.03.2021 відбувся перший повторний аукціон № UA-PS-2021-02 22-000033-1 по лоту № 00231584-2 з продажу майна боржника Приватного акціонерного товариства «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» (код ЄДРПОУ 00231584) у справі про банкрутство № 908/1874/19. Ціна продажу за результатом аукціону склала 116 486 605,60 грн. без ПДВ.

Переможцем аукціону відповідно до Протоколу аукціону від 15.03.2021 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвестохіллс Веста» (код ЄДРПОУ 41264766). На момент підписання Акту про придбання майна на аукціоні від 16.03.2021 ціна продажу в сумі 116 486 605,60 грн. без ПДВ повністю сплачена покупцем ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», що вбачається з Протоколу аукціону від 15.03.2021 та нотаріально посвідченого «Свідоцтва придбання майна з прилюдних торгів» від 19.03.2021.

В подальшому ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» усе придбане майно на аукціоні за рішенням № 1 від 26.03.2021 єдиного засновника Товариства за Актом приймання-передачі від 29.03.2021 передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія» (код ЄДРПОУ 44320016) (позивач у справі, надалі за текстом скорочено ТОВ «УПК»).

Рішенням засновника № 3 від 21.05.2021 Статутний капітал ТОВ «УПК» збільшено на загальну суму 299 800,00 грн. згідно Акту приймання-передачі від 25.05.2021.

Отже, Статутний капітал ТОВ «Українська поковочна компанія» сформовано за рахунок придбаного майна та основних фондів ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод».

Вищевказане майно виставлялось на аукціон продажу у відповідності до вимог законодавства та оцінено експертом-оцінювачем Плитій П.Г., який діє на підставі Кваліфікаційного свідоцтва оцінювачів МФ № 7828 від 09.04.2011, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 576/18 від 20.07.2018, виданий Фондом державного майна України.

Згідно з Висновком експерта-оцінювача Плитій П.Г. про ринкову вартість майна (Комплексу нерухомого та рухомого майна, будівель та споруд загальною площею 46 740,80 кв.м., а також обладнання, транспортні засоби, устаткування, інвентар, в кількості 1349 найменувань) від 30.09.2020 ринкова вартість майна на складає 149 191 443,00 грн..

Саме з такою ринковою оцінкою майно ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» виставлялось на продаж як лот аукціону та у подальшому придбано ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а згодом внесено як частку до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія».

В послідуючому відбулись зміни у складі учасників ТОВ «Українська поковочна компанія», а саме: ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» продало свою частку іншим компаніям, які у свою чергу продали свої частки нинішнім учасникам серед яких:- ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КАРРОН», Україна, код ЄДРПОУ 42015166, володіє 49 % часток; - ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КРЕМЕНЧУЦЬКІ КОЛЕСА», Україна, код ЄДРПОУ 43603105, володіє 24,9 % часток; - ТОВ «ЕНЕРГОМАШ-ІНВЕСТ», Україна, код ЄДРПОУ 31839996, володіє 24,9 % часток; - фізична особа ОСОБА_1 , Україна, іпн. НОМЕР_1 , володіє 1,2 % часток.

Після завершення придбання часток в Статутному капіталі ТОВ «Українська поковочна компанія» нинішнім складом учасників прийнято рішення щодо розвитку та переобладнання бувшого банкрута ПрАТ «Токмацький ковальсько штампувальний завод».

Учасники погодили залучення зовнішнього запозичення грошових коштів, та вирішили, що позичальником грошових коштів виступить один із учасників ТОВ «УПК», а саме ТОВ «Енергомаш-Інвест».

Для цього ТОВ «Енергомаш-Інвест» звернулося про запозичення грошових коштів до банківської установи ПАТ АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», за наслідком чого між Банком та ТОВ «Енергомаш-Інвест» укладено договір кредитної лінії в національній валюті № 2305/2600/02/21 від 26.07.2021 з лімітом кредитування у розмірі 70 000 000,00 грн., з процентною ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 17,0 % річних та ряд забезпечувальних договорів (застави, іпотеки).

Згідно п. 1.1 договору кредитної лінії в національній валюті № 2305/2600/02/21 від 26.07.2021 його сторони визначили мету надання кредитної лінії для фінансування поточної діяльності підприємства, придбання основних засобів, корпоративних прав, здійснення розрахунків з постачальниками продукції та послуг, в т.ч. придбання металу, металобрухту, сплати по борговим зобов`язанням та кредитним зобов`язанням, надання позик фізичним та юридичним особам.

З метою забезпечення виконання умов відкриття кредитної лінії сторони домовилися про укладання договорів застави, про передачу в заставу ПАТ АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» майнових прав всіх учасників ТОВ «УПК» та про надання в іпотеку нерухомого та рухомого майна, належного ТОВ «УПК».

Таким чином, позичальник ТОВ «Енергомаш-Інвест» зобов`язався забезпечити виконання своїх обов`язків з повернення кредиту, нарахованих процентів, комісій і штрафних санкцій, покриття можливих збитків Банку, обумовлених неналежним виконанням обов`язків позичальником по кредитному договору шляхом:

- передання в іпотеку нерухомості за адресою: вул. Ковальська, буд. 59, м. Токмак, Запорізька область, загальною площею 46 740,80 кв.м, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016);

- передання в заставу обладнання, що знаходиться за адресою: вул. Ковальська, буд. 59, м. Токмак, Запорізька область, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016);

- передання в заставу іншого рухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Ковальська, буд. 59, м. Токмак, Запорізька область, що належить ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016);

- надання фінансової поруки ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016);

- надання фінансової поруки фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 );

- передання в заставу 24,9 % частки у статутному капіталі ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016), а також усі права, які з неї витікають та належать ТОВ «ЕНЕРГОМАШ-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 31839996);

- передання в заставу 49,0 % частки у статутному капіталі ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016), а також усі права, які з неї витікають та належать ТОВ «ФК «КАРРОН» (код ЄДРПОУ 42015166);

- передання в заставу 24,9 % частки у статутному капіталі ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016), а також усі права, які з неї витікають та належать ТОВ «ТД «КРЕМЕНЧУЦЬКІ КОЛЕСА» (код ЄДРПОУ 43603105);

- передання в заставу 1,2 % частки у статутному капіталі ТОВ «УПК» (код ЄДРПОУ 44320016), а також усі права, які з неї витікають та належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Як стверджує позивач, отримані за кредитною лінією грошові кошти у розмірі 70 000 000,00 грн. спрямовані на відновлення виробництва продукції на промисловому майданчику ТОВ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод».

Так, з моменту отримання грошових коштів почався відновлюваний робочий процес господарської діяльності на промисловому майданчику бувшого банкрута ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод».

Станом на 01.03.2021 на балансі ТОВ «Токмацький ковальсько штампувальний завод» відповідно до балансових довідок обліковувалося:

- виробленої та складованої гарячо-штампувальної готової продукції у кількості 42 309 шт. на загальну суму 11 384 889,43 грн. (бухгалтерська довідка «Готова продукція на складі станом на 01.03.2022 року»);

- закуплено та завезено на склади запасів матеріалів в кількості 8 756,92 шт. на загальну вартість 6 491 308,40 грн. (бухгалтерська довідка «Запаси матеріалів на складах станом на 01.03.2022 року»);

- знаходилося у незавершеному виробництві готової продукції на 4 712 498,92 грн. (бухгалтерська довідка «Незавершене виробництво станом на 01.03.2022 року»).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений до 31.10.2026 включно.

Як встановлено судом під час вирішення спору, з 13 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року уся територія Запорізької області була визначена Головнокомандувачем Збройних Сил України районом ведення бойових дій у наказах «Про визначення районів ведення бойових дій» № 84 від 13.03.2022, № 101 від 30.03.2022, № 102 від 01.04.2022, № 125 від 30.04.2022, № 157 від 02.06.2022, № 184 від 01.07.2022, № 212 від 01.08.2022, № 237 від 01.09.2022, № 262 від 01.10.2022, № 282 від 01.11.2022, № 311 від 02.12.2022, № 1 від 02.01.2023.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія м. Токмак Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 26.02.2022 по теперішній час).

04 жовтня 2022 року Державною Думою Російської Федерації прийнятий Федеральний конституційний закон № 7-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення в складі Російської Федерації нового суб`єкта - Запорізької області».

Таким чином, Російською Федерацією окупована та анексована частина території Запорізької області, включно із м. Токмак Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, у межах якого на 24.02.2022 перебували всі майнові активи позивача та на території якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія» здійснювалася господарська діяльність.

Як зазначає позивач, 28.02.2022 озброєнні представники військових формувань РФ проникли на територію майнового комплексу ТОВ «УПК» та ТОВ «ТКШЗ» та викрали наявні транспортні засобі.

За даним фактом позивачем подану відповідну заяву про вчинення кримінального діяння від 08.03.2022 на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області, про що свідчить підпис чергового оперативного працівника про прийняття від 18.03.2022.

29.04.2022 невстановлені озброєні представники військових формувань РФ, погрожуючи зброєю працівникам підприємства, незаконно заволоділи екскаватором, що належав ТОВ «УПК».

За даним фактом позивачем подану відповідну заяву про вчинення кримінального діяння від від 29.04.2022 на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області, про що свідчить підпис чергового оперативного працівника про прийняття від 04.05.2022.

Зазначені події також відображені в ЗМІ, зокрема, в онлайн-новинах: https://zr.zp.ua/2022/05/06/u-dniprorudnomu-okupanty-vykraly-pidpryiemtsia-a-u-tokmaku-abraly-ekskavator-i-vantazhivku/.

01.05.2022 на територію належного позивачу майнового комплексу з`явилися озброєні військові РФ та повідомили про необхідність покинути відповідну територію, оскільки уся територія знаходження майна ТОВ «УПК» та ТОВ «ТКШЗ» переходить під контроль збройних сил РФ.

07.10.2022 колобарантами та представники військових формувань РФ розпочалася робота щодо націоналізації майна ТОВ «УПК» та ТОВ «ТКШЗ», про що «головою ради міністрів військово-цивільної адміністрації Запорізької області» видано відповідне розпорядження № 459-р від 27.09.2022.

20.10.2022 на територію належного позивачу майнового комплексу з`явився тимчасовий адміністратор у супроводжені представників «військово-цивільної адміністрації Запорізької області» та озброєних російських військових. Зазначені особи примусово доставили на територію знаходження майна позивача окремих робітників ТОВ «ТКШЗ», які залишилися в окупованому м. Токмак. Протягом дня були опломбовані всі приміщення, що перебували у власності ТОВ «Українська поковочна компанія». Усі працівники ТОВ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» примусово із погрозою застосуванням зброї були виведені озброєними військовими РФ з території заводу та усім працівникам було заборонено надалі перебувати на території цілісно-майнового комплексу позивача.

Зазначені обставини силового захвату колобарантами та представники військових формувань РФ майна ТОВ «УПК» та ТОВ «ТКШЗ» підтверджуються інформацією в ЗМІ, зокрема в онлайн-новинах агресора: https://eipp.ru/news/2025/перспективы-токмакского-муниципального-округа-строительство-гок,-индустриального-парка-и-развитие-сельского-хозяйства; html https://zonews.ru/news/v-tokmakskom-okruge-planirujut-sozdat-bolee-3-tys.-novyh rabochih-mest/.

На онлайн сайтах українських новинних видань періодично з`являлася інформація про розкрадання військовими РФ майна, яке належить ТОВ «Українська поковочна компанія», зокрема:

- https://ua.korrespondent.net/city/zaporozhye/4621205-rf-hrabuie-pidpryiemstva-na-zaporizhzhi-tsns;

- https://www.pravda.com.ua/news/2023/09/06/7418606/;

- https://zp.vgorode.ua/news/sobytyia/a1248209-v-tokmake-rossijane-razhrabili-i-vyvezli-imushchestvo-zavoda.

За таких обставин, фактично ТОВ «УПК» повністю втратило доступ та контроль над своїм цілісно майновим комплексом з кінця жовтня 2022 року і з цього моменту, а саме 20.10.2022, представники окупаційної влади узаконили захоплення цілісного майнового комплексу позивача, що зробило неможливим для позивача розпоряджатися майном та управляти володіти, користуватися, підприємством.

Тобто, ТОВ «УПК» втратило контроль над своїми майновими активами.

Відповідно до витягу з реєстру досудових розслідувань на підставі кримінального провадження № 12022080000000133 від 14.03.2022 внесено відомості до ЄРДР за заявою директора ТОВ «УПК» про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Таким чином, в результаті незаконних дій РФ, зокрема військового вторгнення та окупації м. Токмак Запорізької області, військової та іншої підтримки колобарантам та незаконним самопроголошеним органам влади, позивач позбавлений можливості використовувати та розпоряджатися своїм майном, що призвело до повного припинення його господарської діяльності.

Внаслідок зазначеного має місце порушення права власності позивача на майно, що залишилося на території, на якій фактичний контроль здійснюється РФ, позивач не має можливості доступу до свого майна упродовж періоду часу з моменту окупації по теперішній момент, через що втратив контроль над майном і будь-яку можливість користуватися і розпоряджатися ним.

Фактично у результаті збройної агресії РФ позивачу завдані реальні матеріальні збитки у вигляді втраченого майна та майнових прав в розмірі 149 191 443,00 грн., що є еквівалентом 3 397 084,14 долари США за офіційним курсом НБУ на дату подання позову. Станом на 01.04.2026 Національний банк України встановив офіційний курс гривні щодо долару США в 43.9175 грн.

Такий розмір збитків визначений позивачем відповідно до Висновку експерта-оцінювача Плитій П.Г. від 30.09.2020 про ринкову вартість майна (Комплексу нерухомого та рухомого майна, будівель та споруд загальною площею 46 740,80 кв.м., а також обладнання, транспортні засоби, устаткування, інвентар, в кількості 1349 найменувань). Саме з такою ринковою оцінкою майно ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» виставлялось на продаж як лот аукціону та у послідуючому придбано ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» і внесено як частку до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія».

З урахуванням викладеного, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація матеріальної шкоди (реальні матеріальні збитки) у зв`язку зі збройною агресією в розмірі 149 191 443,00 грн., що є еквівалентом 3 397 084,14 долари США за офіційним курсом НБУ станом на 01.04.2026.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Спір у даній справі виник між юридичною особою приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, місто Токмак Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч. 1 ст. 321 ЦК України)

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. (ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України)

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України)

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. (ст. 16 ЦК України)

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України)

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відповідно до ст. 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

У Меморандумі про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан. Продовження строку дії воєнного стану в Україні здійснювалося відповідними Указами Президента України; воєнний стан наразі триває.

Через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/5 від 14 листопада 2022 року «Сприяння здійсненню правового захисту і забезпечення відшкодування шкоди у зв`язку з агресією проти України» визнається, зокрема, що Російська Федерація повинна нести правову відповідальність за наслідки всіх її міжнародно-протиправних дій в Україні або проти України, включаючи відшкодування шкоди та будь-яких збитків, завданих такими діями.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Частиною 3 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

За приписами ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Виходячи з положень Цивільного кодексу України та Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду. Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів.

Суд зазначає, що загальновідомим є факт окупації частини Запорізької області, в тому числі м. Токмак Запорізької області військовими формуваннями підконтрольними РФ.

Судом встановлений факт, що усі активи ТОВ «Українська поковочна компанія» (основні засоби, об`єкти нерухомості, товари, що знаходилися у виробничо-складських приміщеннях тощо) після початку військової агресії РФ проти України залишилися на тимчасово окупованій території Запорізької області в м. Токмак та були пограбовані і «націоналізовані» окупаційними військами.

Зазначене підтверджується Витягом з реєстру досудових розслідувань на підставі кримінального провадження № 12022080000000133 від 14.03.2022 внесено відомості до ЄРДР за заявою директора ТОВ «УПК» про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, а також повідомленнями на інтернет-ресурсах українських ЗМІ та нормативними актами «військово-цивільної адміністрації Запорізької області».

В результаті незаконних дій РФ, зокрема військового вторгнення та окупації, встановлення, військової та іншої підтримки окупаційного режиму на території м. Токмак Запорізької області, позивач позбавлений можливості використовувати та розпоряджатися своїм майном, що призвело до повного припинення його господарської діяльності Товариства.

Таким чином, має місце порушення права власності позивача на майно, що залишилося на території, на якій фактичний контроль здійснюється РФ, позивач не має можливості доступу до свого майна з моменту окупації, втратив контроль на своїм майном і будь-яку можливість користуватися і розпоряджатися ним.

Процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року встановлює Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2022 № 951).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом як економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств. Напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

До основних показників, які оцінюються належить вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності, упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.

Під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання застосовується Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858.

Відповідно до п. 7 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Судова експертиза (експертне дослідження), що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України Про судову експертизу, з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.

Фактично у результаті збройної агресії РФ позивачу завдані реальні матеріальні збитки у вигляді втраченого майна та майнових прав в розмірі 149 191 443,00 грн., що є еквівалентом 3 397 084,14 долари США за офіційним курсом НБУ на дату подання позову. Станом на 01.04.2026 Національний банк України встановив офіційний курс гривні щодо долару США в 43.9175 грн.

Такий розмір збитків визначений позивачем відповідно до Висновку експерта-оцінювача Плитій П.Г. від 30.09.2020 про ринкову вартість майна (Комплексу нерухомого та рухомого майна, будівель та споруд загальною площею 46 740,80 кв.м., а також обладнання, транспортні засоби, устаткування, інвентар, в кількості 1349 найменувань). Саме з такою ринковою оцінкою майно ПрАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод» виставлялось на продаж як лот аукціону та у послідуючому придбано ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» і внесено як частку до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія».

Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання розграбованого та захопленого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких позивач втратив доступ до свого майна та можливості вчинення розпорядчих дій щодо нього, вчинені всупереч міжнародним законам, тому суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.

У даному випадку між позивачем та державою Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) зобов`язання.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна є однією з держав-засновниць Організації Об`єднаних Націй і державою-членом організації, входить до складу такого органу ООН, як Комісія Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі, юрисдикція якого поширюється на питання, які стосуються застосування Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Україна приєдналась до Конвенції 23.08.1989 р.); 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод основоположний документ в діяльності Європейського суду з прав людини; Україна є членом Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів ( ICSID), який діє на виконання Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року.

Ратифікація затвердження вищим органом державної влади міжнародного договору та згода на його обов`язковість для держави.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов`язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання, а засоби реалізації цих зобов`язань визначаються національним правом, якщо інше не випливає з міжнародно-правової норми. У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Практика міжнародних судових органів захисту порушених прав доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов`язань держави.

Отож, ратифікувавши вищевказані конвенції Україна визнала обов`язковою юрисдикцію міжнародних органів, які діють на підставі та на виконання таких конвенцій, та відповідно використання актів судового розгляду справ цими органами з метою досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах та запобігання стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Оскільки позивач на підставі належних доказів довів повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків, останнім вина не спростована, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації реальних матеріальних збитків у зв`язку зі збройною агресією в розмірі 149 191 443,00 грн., що еквівалентно 3 397 084,14 доларів США за курсом НБУ станом на 01.04.2026.

Відповідно до ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, що виражає загальноправовий принцип: рішення суду має силу закону.

Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно.

Таким чином, держава як політична форма організації правління, що характеризується реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, несе покладену на неї відповідальність зокрема через органи, що є її alterego.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія» є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 328,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить максимальний розмір ставки судового збору 1 164 800,00 грн.

Крім того, приймаючи до уваги, що позовна заява подана через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС та враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» стосовно понижуючого коефіцієнту в розмірі 0,8 ставки судового збору, розмір судового збору за подання позову у цій справі становить 931 840,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 931 840,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія», м. Київ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Індустріалбанк», м. Київ до Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про відшкодування матеріальних збитків у зв`язку зі збройною агресією РФ в розмірі 149 191 443,00 грн., що еквівалентно 3 397 084,14 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки, задовольнити повністю.

2. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, (125993, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, корпус 1, МСП-3, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська поковочна компанія», (01011, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корпус 8б, ідентифікаційний код юридичної особи 44320016) 149 191 443 (сто сорок дев`ять мільйонів сто дев`яносто одну тисячу чотириста сорок три) грн. 00 коп. реальних матеріальних збитків, що еквівалентно 3 397 084 (три мільйони триста дев`яносто сім тисяч вісімдесят чотири) долари США 14 центів за офіційним курсом НБУ станом на 01.04.2026. Видати наказ.

3. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, (125993, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, корпус 1, МСП-3, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України 931 840 (дев`ятсот тридцять одну тисячу вісімсот сорок) грн. 00 коп. судового збору. Стягувач Державна судова адміністрація України, (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795). Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 08» вересня 2026 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.