Рішення № 139550443, 07.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3467/26

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/3467/26

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРІНЦЕС ФУД"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮТ КОМПАНІ"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРІНЦЕС ФУД" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮТ КОМПАНІ" (далі - відповідач) про стягнення 200.000,00 грн основної заборгованості, 11.506,85 грн пені, 1.150,68 грн трьох процентів річних та 2.000,00 грн інфляційних втрат, з урахуванням ухвали від 01.07.2026.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3467/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026.

Ухвалою від 15.06.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви, про які зазначено в тексті ухвали.

Через систему "Електронний суд" 17.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої останній додав довідку, що підтверджує наявність банківського рахунку позивача.

Ухвалою від 19.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему "Електронний суд" 24.06.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд позов задовольнити частково, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат відмовити повністю. У випадку, якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для стягнення пені зменшити її розмір на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Того ж дня, 24.06.2026, через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання із запереченнями проти розгляду справи №904/3467/26 в порядку спрощеного позовного провадження, в якому відповідач просить суд здійснювати розгляд справи №904/3467/26 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. У разі відмови в переході до розгляду справи за правилами загального позовного провадження - призначити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Ухвалою від 29.06.2026 у задоволенні клопотань відповідача (вх. 24.06.2026) про розгляд справи №904/3467/26 за правилами загального позовного провадження та призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін або про призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, відмовлено.

Через систему "Електронний суд" 30.06.2026 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 200.000,00 грн основної заборгованості, 11.506,85 грн пені, 1.150,68 грн трьох процентів річних та 2.000,00 грн інфляційних втрат.

Заява вмотивована тим, що після відкриття провадження у справі відповідачем було частково погашено заборгованість, яка є предметом позовних вимог у розмірі 10.020,00 грн, у зв`язку із здійсненням відповідачем часткової оплати, сума заборгованості яка підлягає стягненню змінилася, що зумовило необхідність зменшення розміру позовних вимог.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3467/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2026.

Ухвалою від 01.07.2026 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду.

Через систему "Електронний суд" 30.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги.

Суддя Дупляк С.А. з 17.08.2026 до 03.09.2026 перебував у щорічній відпустці, у зв`язку з чим рішення у справі прийнято 07.09.2026.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем (далі - позивач) та відповідачем (далі - відповідач) був укладений договір поставки №05/02/26 від 26.02.2026, на виконання умов якого позивачем було поставлено відповідачу товар (печінка куряча заморожена) на загальну суму 310.020,00 грн.

Відповідачем не здійснено своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, а здійснено лише часткову оплату за товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 210.020,00 грн.

Крім цього позивач нарахував до стягнення з відповідача неустойку, три проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач не заперечує факт існування господарських відносин між сторонами, факт поставки товару за договором та наявність непогашеної заборгованості за поставлений товар.

Водночас відповідач не погоджується із заявленим розміром позовних вимог та вважає його таким, що підлягає задоволенню лише частково, з огляду на здійснене часткове погашення заборгованості, неправильно визначений позивачем розмір пені, а також недоведеність вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відповідач повідомляє, що 11.06.2026 здійснив платіж на користь позивача у розмірі 10.020,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №522 від 11.06.2026.

Відповідач наголошує, що після подання позовної заяви відповідачем було частково виконано спірне грошове зобов`язання, у зв`язку з чим заявлений позивачем розмір основної заборгованості у сумі 210.020,00 грн не відповідає фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене станом на дату подання цього відзиву фактичний розмір заборгованості становить 200.000,00 грн.

Відповідач зауважує, що сторони прямо погодили спеціальний порядок застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а саме встановили додатковий пільговий період тривалістю 30 календарних днів, протягом якого пеня не нараховується.

Із системного аналізу п. 4.3 та 7.6 договору вбачається, що сам факт порушення строку оплати не є автоматичною підставою для нарахування пені.

Для виникнення права на нарахування пені, на думку відповідача, необхідною є сукупність двох умов: настання строку виконання грошового зобов`язання; сплив 30 календарних днів після такого строку. Лише після спливу зазначеного сторонами періоду постачальник набуває право на застосування до замовника договірної відповідальності у вигляді пені.

У позовній заяві позивач зазначає, що останнім днем виконання зобов`язання щодо оплати товару є 17.04.2026, а прострочення, на думку позивача, розпочалося 18.04.2026.

Разом із цим, здійснюючи розрахунок пені, позивач безпідставно виходить із того, що пеня підлягає нарахуванню саме з 18.04.2026, тобто з першого дня прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак такий підхід, на думку відповідача, прямо суперечить змісту п. 7.6 договору.

Відповідач відзначає, що якщо виходити з наведеної самим позивачем дати початку прострочення, а саме 18.04.2026, то тридцятиденний строк, встановлений п. 7.6 договору, спливає лише 17.05.2026.

Відповідно право на нарахування пені могло виникнути не раніше 18.05.2026.

Відповідач звертає увагу суду на те, що протягом дії спірних правовідносин не ухилявся від виконання своїх зобов`язань, здійснив часткову оплату поставленого товару в сумі 100.000,00 грн, а також після звернення позивача до суду додатково сплатив 10.020,00 грн, що свідчить про вжиття ним заходів для погашення заборгованості.

За таких обставин, враховуючи часткове виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доказів заподіяння позивачу збитків, а також необхідність дотримання балансу інтересів сторін, відповідач просить суд у разі задоволення вимоги про стягнення пені зменшити її розмір на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідач зауважив, що позивач фактично обмежився наведенням кінцевого результату розрахунку, не надавши детального та розгорнутого обчислення заявлених до стягнення сум.

Щодо інфляційних втрат, то відповідач звертає увагу, що позивачем зазначено лише, що сукупний індекс інфляції за період з квітня 2026 року до червня 2026 року становить 1%, після чого наведено кінцеву суму нарахувань у розмірі 2.100,20 грн.

При цьому, як вказує відповідач, до позовної заяви не додано детального розрахунку інфляційних втрат із зазначенням конкретних індексів інфляції за кожний місяць, джерела їх отримання, порядку їх застосування та арифметичного алгоритму визначення кінцевої суми.

За таких обставин відповідач вважає, що він (відповідач) позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем нарахувань.

Крім того, відповідач зауважує, що позивач зазначає, що інфляційні втрати розраховані за період з квітня 2026 року до червня 2026 року включно. Водночас позовна заява сформована та подана до суду 10.06.2026. Станом на дату подання позовної заяви офіційний індекс інфляції за червень 2026 року ще не був визначений та оприлюднений уповноваженим державним органом, оскільки відповідні статистичні показники формуються та публікуються лише після завершення відповідного календарного місяця.

Таким чином, на думку відповідача, позивачем не доведено можливість використання індексу інфляції за червень 2026 року при здійсненні спірного розрахунку, що ставить під сумнів правильність визначення заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних заявлені без належного документального та арифметичного обґрунтування, а тому не підлягають задоволенню.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач не заперечує факт здійснення відповідачем платежу у розмірі 10.020,00 грн після звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач не погоджується із доводами відповідача щодо неможливості нарахування пені за перші 30 календарних днів прострочення. Позивач погоджується, що п. 7.6 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару понад 30 календарних днів з дати, визначеної п. 4.3 договору, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Водночас позивач зазначає, що вказана умова визначає момент виникнення права позивача на застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, а саме після того, як прострочення перевищило 30 календарних днів.

При цьому, як наголошує позивач, п. 7.6 договору не містить жодного положення про те, що пеня підлягає нарахуванню виключно з 31-го дня прострочення або що перші 30 календарних днів прострочення не враховуються під час її обчислення.

Навпаки, сторонами погоджено, що пеня сплачується за кожен день прострочення, а тому після настання передбаченої договором умови щодо прострочення понад 30 календарних днів пеня підлягає нарахуванню за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, як вважає позивач, твердження відповідача про можливість нарахування пені виключно починаючи з 31-го дня прострочення ґрунтується на довільному тлумаченні умов договору та не випливає із його змісту.

Як зазначає позивача, право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних прямо передбачене законом та не залежить від доведення збитків чи інших негативних наслідків прострочення.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; поставки товару; настання строку оплати товару; повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості за отриманий товар; правомірності нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

26.02.2026 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, замовник) був укладений договір поставки №02/05/26 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується у визначені строки поставити замовнику товари (далі - товар), асортимент, кількість, ціни та характеристики яких визначаються у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору. Замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Сторони погоджуються, що до цього договору можуть укладатися Специфікації у кількості, що визначається потребами замовника. Кожна Специфікація оформлюється у письмовій формі, підписується сторонами, є невід`ємною частиною цього договору та встановлює умови поставки окремої партії товару (п. 1.2 договору).

Ціна договору, відповідно до п. 4.1, складається із вартості усіх поставок, що будуть здійснені за цим договором відповідно до Специфікацій.

Пункт 6.1 визначає, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2026, а в частині розрахунків до повного його виконання. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору, він автоматично пролонгується на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій необмежена.

Того ж дня, 26.02.2026 між сторонами підписано специфікацію

№1, яка визначає найменування та асортимент товару, ціну та загальну вартість товару, умови оплати, дату та строк поставки, умови приймання товару, інші умови.

03.04.2026 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 310.020,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №ETTN0000896 від 03.04.2026 та видатковою накладною №ОБПРРАХ001216 від 03.04.2026.

За результатами звірки взаєморозрахунків між сторонами встановлено, що станом на 30.04.2026 заборгованість відповідача перед позивачем становить 210.020,00 грн. Акт звірки взаємних розрахунків підписаний з боку позивача і відповідача без зауважень та заперечень.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 10.06.2026, у якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за договором шляхом перерахування на безготівковий рахунок позивача 210.020,00 грн заборгованості за отриманий товар. Вказана претензія на адресу відповідача була направлена за допомогою електронної пошти.

Оскільки спір не вирішено мирним шляхом, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Через систему "Електронний суд" 30.06.2026 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 200.000,00 грн основної заборгованості, 11.506,85 грн пені, 1.150,68 грн трьох процентів річних та 2.000,00 грн інфляційних втрат.

Заява вмотивована тим, що після відкриття провадження у справі відповідачем було частково погашено заборгованість, яка є предметом позовних вимог у розмірі 10.020,00 грн, у зв`язку із здійсненням відповідачем часткової оплати, сума заборгованості, яка підлягає стягненню, змінилася, що зумовило необхідність зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою від 01.07.2026 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, а тому позовні вимоги розглядаються з урахуванням заяви про їх зменшення.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 200.000,00 грн основної заборгованості, 11.506,85 грн пені, 1.150,68 грн трьох процентів річних та 2.000,00 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано електронним підписом та скріплено печатками уповноважених осіб за допомогою сервісу «Вчасно».

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

03.04.2026 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 310.020,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №ETTN0000896 від 03.04.2026 та видатковою накладною №ОБПРРАХ001216 від 03.04.2026. Видаткова накладна з боку відповідача підписана за допомогою електронного підпису, який засвідчено електронною печаткою.

Відповідач не заперечує факт існування господарських відносин між сторонами, факт поставки товару за договором та наявність непогашеної заборгованості за поставлений товар.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.3 договору оплату за Товар Замовник здійснює шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у цьому Договорі, у наступному порядку: протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати підписання Сторонами видаткової накладної (або акту приймання-передачі Товару), та отримання рахунку на оплату, якщо інший порядок оплати не передбачено Специфікацією (Додаток № 1 до Договору) або відповідною додатковою угодою.

Умови оплати, визначено у п. 4 специфікації №1 від 26.02.2026, а саме 100% оплата має бути здійснена протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної (або акту приймання-передачі товару).

Як встановлено судом, видаткова накладна підписана з боку відповідача 03.04.2026, тобто повна оплата товару мала бути здійснена до 17.04.2026 включно.

Відповідач частково (на суму 100.000,00 грн 28.04.2026 та на суму 10.020,00 грн 11.06.2026) розрахувався за отриманий від позивача товар.

У відзиві відповідач повідомив суду, що 11.06.2026 здійснив платіж на користь позивача у розмірі 10.020,00 грн (підтверджується платіжною інструкцією №522 від 11.06.2026).

З огляду на викладене, відповідач вказав, що станом на дату подання цього відзиву фактичний розмір заборгованості становить 200.000,00 грн.

Через систему "Електронний суд" 30.06.2026 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача, зокрема, 200.000,00 грн основної заборгованості, оскільки після відкриття провадження у справі відповідачем було частково (у розмірі 10.020,00 грн) погашено заборгованість.

Отже сторонами не заперечується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 200.000,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 200.000,00 грн визнається обґрунтованою, документально доведеною і такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).

Відповідно до п. 7.6 договору у разі прострочення оплати товару понад 30 (тридцять) календарних днів з дати, визначеної п. 4.3, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день прострочення.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 18.04.2026 до 26.06.2026 включно на суму 11.506,85 грн.

Відповідач заперечив правильність нарахування пені, оскільки, на його (відповідача) думку, із системного аналізу п. 4.3 та 7.6 договору вбачається, що сам факт порушення строку оплати не є автоматичною підставою для нарахування пені. Для виникнення права на нарахування пені, на думку відповідача, необхідною є сукупність двох умов: настання строку виконання грошового зобов`язання; сплив 30 календарних днів після такого строку. Лише після спливу зазначеного сторонами періоду постачальник набуває право на застосування до замовника договірної відповідальності у вигляді пені із дня, наступного за 30 - тим.

Суд не погоджується з позицією відповідача і доходить висновку, що право на стягнення пені у позивача виникає, якщо прострочення оплати товару становить понад 30 (тридцять) календарних днів з дати, визначеної п. 4.3 договору.

Як встановлено судом, строк оплати товару є таким, що настав 17.04.2026. Станом на 17.05.2026 (тридцять календарних днів з дати, визначеної п. 4.3 договору) заборгованість відповідача перед позивачем становила 210.020,00 грн, яка і була взята за основу для нарахування пені.

Суд перевірив правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та визнав його методологічно та арифметично правильним, а вимогу обґрунтованою.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що унормовано у ч. 1 ст. 550 ЦК України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд звертає увагу на те, що важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Слід також враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання.

Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за договором, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Матеріалами справи доводиться, а відповідачем не заперечується невиконання зобов`язань за договором поставки.

Суд не вбачає того, що належні до сплати штрафні санкції у даному випадку є надмірно великими (становлять 5% від залишку заборгованості).

Навпаки, суд вважає, що невиконання зобов`язання з оплати товару з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд також бере до увагу, що позивач пеню нарахував за 53 (п`ятдесят три) календарних дня, а прострочення оплати товару, на час прийняття рішення, становить близько семи місяців і доказів погашення суми основного боргу в повному обсязі матеріали справи не містять.

Керуючись ст. 76, 77, 91 ГПК України, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування його (відповідача) у більш скрутному фінансовому становищі, ніж позивач (зокрема, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану).

Таким чином підстави для зменшення розміру пені відсутні, а позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 11.506,85 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача три проценти річних за період прострочення з 18.04.2026 до 26.06.2026 включно на суму 1.150,68 грн.

Відповідач вважає, що вимоги про стягнення трьох процентів річних заявлені без належного документального та арифметичного обґрунтування, а тому не підлягають задоволенню.

Суд перевірив розрахунок трьох процентів річних здійснений позивачем та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2026 року до червня 2026 року на суму 2.000,00 грн.

Відповідач звертаємо увагу суду, що позивачем зазначено лише, що сукупний індекс інфляції за період з квітня 2026 року до червня 2026 року становить 1%, після чого наведено кінцеву суму нарахувань у розмірі 2.000,00 грн.

При цьому, як вказує відповідач, до позовної заяви не додано детального розрахунку інфляційних втрат із зазначенням конкретних індексів інфляції за кожний місяць, джерела їх отримання, порядку їх застосування та арифметичного алгоритму визначення кінцевої суми.

За таких обставин відповідач вважає, що він (відповідач) позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем нарахувань.

Крім того, відповідач зауважує, що позивач зазначає, що інфляційні втрати розраховані за період з квітня 2026 року до червня 2026 року включно. Водночас позовна заява сформована та подана до суду 10.06.2026. Станом на дату подання позовної заяви офіційний індекс інфляції за червень 2026 року ще не був визначений та оприлюднений уповноваженим державним органом, оскільки відповідні статистичні показники формуються та публікуються лише після завершення відповідного календарного місяця.

Таким чином, на думку відповідача, позивачем не доведено можливість використання індексу інфляції за червень 2026 року при здійсненні спірного розрахунку, що ставить під сумнів правильність визначення заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

З огляду на позиції сторін суд доходить таких висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже ст. 625 ЦК України закріпила право кредитора вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, яке нормативно закріплене зазначеним способом захисту майнового права та інтересу.

Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язанням незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за період з травня 2026 року до червня 2026 року включно у розмірі 1.598,20 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково.

Водночас суд визнав підставними заперечення відповідача в частині порядку нарахування інфляційних втрат. В решті, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.657,34 грн, з урахуванням того, що 99,81 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮТ КОМПАНІ" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр.Яворницького Дмитра, будинок 76А, приміщення 213; ідентифікаційний код 45351684) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРІНЦЕС ФУД» (Україна, 02002, місто Київ, вул.Маланюка Євгена, будинок 114А; ідентифікаційний код 44676840) 200.000,00 грн (двісті тисяч грн 00 к.) основної заборгованості, 11.506,85 грн (одинадцять тисяч п`ятсот шість грн 85 к.) пені, 1.150,68 грн (одну тисячу сто п`ятдесят грн 68 к.) трьох процентів річних, 1.598,20 грн (одну тисячу п`ятсот дев`яносто вісім грн 20 к.) інфляційних втрат, 2.657,34 грн (дві тисячі шістсот п`ятдесят сім грн 34 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 401,80 грн інфляційних втрат) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк