Ухвала суду № 139549144, 04.09.2026, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1203/26

6/709/86/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року селище Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Левченка В. В.,

за участі секретаря судового засідання - Нікітенко В. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду від 11 серпня 2026 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свою заяву обґрунтовує тим, що на даний час вона не моє можливості сплатити всю суму визначену за рішенням суду одноразово. Вказує, що її чоловік є військовослужбовцем та на даний час перебуває у відпустці за станом здоров`я після проходження лікування. Враховуючи її матеріальне становище, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, просила розстрочити виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області строком на 1 рік.

Представником ТОВ «Бізнес Позика» подано заперечення на заяву, в якому представник стягувача просив відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду у повному обсязі. Мотивує заперечення тим, що заявник не обгрунтувала обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, з посиланням на відповідні належні, достатні, та достовірні докази. В підтвердження начебто «скрутного матеріального становища» відповідач не надала суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів, наприклад довідок про доходи за цей та попередні роки, витягів з реєстрів щодо відсутності у відповідача нерухомого та рухомого майна тощо. Наявність двох дітей жодним чином не свідчить про важкий майновий стан (скрутне матеріальне становище) заявниці. Звертає увагу суду на те, що сторона відповідача не надала суду жодних доказів на підтвердження існування у відповідача чоловіка військовослужбовця, який начебто перебуває у відпустці за станом здоров`я після проходження лікування. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТОВ «Бізнес Позика» на будь-якому етапі розгляду справи із пропозицією щодо врегулювання заборгованості за Кредитним договором. У зв`язку з вищенаведеним, у позивача немає жодних підстав вважати, що відповідач справді має намір сплатити заборгованість за Кредитним договором у випадку розстрочення (відстрочення) виконання рішення суду. На думку сторони позивача, звернення сторони відповідача із заявою про розстрочення (відстрочення) виконання рішення суду є зловживанням стороною відповідача своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи, а також з метою відстрочення притягнення Відповідача до цивільно-правової відповідальності за порушення умов Кредитного договору.

Заявник ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення та просила долучити до матеріалів справи подані нею документи для підтвердження обставин викладених у заяві.

Представником ТОВ «Бізнес Позика» подано додаткові пояснення на заяву про долученння доказів, в якій звертають увагу суду, що сторона відповідача просить суд долучити до матеріалів справи нові докази по справі, однак вона подає їх з порушенням встановленого ЦПК України порядку та строку, жодним чином не обгрунтувавши причину пропуску такого строку. Більше того, сторона відповідача навіть не просить суд поновити їй строк для подання нових доказів по справі. У зв`язку з вищевикладеним, просили суд не брати до уваги під час розгляду та вирішення справи та не долучати до матеріалів справи нові докази по справі, які сторона відповідача додала до своєї заяви від 21 серпня

2026 року. Також просили суд визнати ці докази недопустимими (на підставі ч. 1 ст. 78 ЦПК України) та залишити їх без розгляду (на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України).

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, подала заяву, в якій просила розгляд заяви проводити за її відсутності, заяву задовольнити на підставі наявних у справі документів.

Представник ТОВ «Бізнес Позика» в судове засідання не з`явився, у письмових запереченнях просив розгляд заяви проводити за його відсутності, у задоволенні заяви просив відмовити.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Щодо клопотань представника ТОВ «Бізнес Позика» про не долучення до матеріалів справи доказів, поданих заявницею разом із заявою від 21 серпня 2026 року та не брати їх до уваги при вирішенні справи, визнання таких доказів недопустимим на підставі ч. 1 ст. 78 ЦПК України та залишення їх без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Крім цього, ч.ч. 1 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбачено ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Разом з тим, відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Враховуючи вищевикладене, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, недопущення надмірного формалізму при розгляді даного спору, забезпечення рівного доступу до правосуддя, суд приходить до висновку про доцільність прийняття до розгляду доказів, поданих заявницею разом із заявами від 21 серпня 2026 року та 25 серпня 2026 року, а тому у задоволенні клопотань представника ТОВ «Бізнес Позика» слід відмовити.

Також, судом встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено у повному обсязі та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 557385-КС-004 про надання кредиту від 25 листопада 2025 року в розмірі 39975,00 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а всього стягнуто 42637,40 грн.

Заяниця Зобенько Н. І. просить суд розстрочити їй виконання вказаного рішення строком на 12 місяців.

Підставами звернення до суду із даною заявою ОСОБА_1 вказує скрутне матеріальне становище, наявність двох малолітніх дітей та чоловіка-військовослужбовця, який проходить лікування, а тому одноразове стягнення всіх коштів за рішенням суду вплине на можливість забезпечення основних потреб дітей.

Так, ОСОБА_1 являється матір`ю малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2016 року та серії

НОМЕР_2 від 17 грудня 2024 року (а.с. 3 4).

Також, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 , що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а.с. 40 42).

ОСОБА_4 із 10 жовтня 2025 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується копією військового квитка (а.с. 43 45) та у період з

15 серпня 2026 року по 13 вересня 2026 року перебуває у відпустці для лікування у зв`язку із хворобою, що підтверджується копіями відпускного квитка (а.с. 21 22) та довідки військово-лікарської комісії № 2026-0813-0731-5184-3 від 13 серпня 2026 року (а.с. 23 25).

Крім цього, відповідно до копії довідки ФОП ОСОБА_5 № 1 від 19 серпня 2026 року ОСОБА_1 працювала продавцем, а з 17 лютого 2025 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку (а.с. 26).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

У розумінні практики Європейського суду ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

В силу положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Також в цьому рішенні зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У відповідності до змісту ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Зазначена процесуальна норма кореспондується з приписами ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», якими визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня

2003 року № 14 передбачено, що суд у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що розстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду шляхом сплати загальної суми боргу частинами, що не може перевищувати одного року з дня ухвалення спірного рішення.

Строки такого відтермінування та сума щомісячних платежів знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду.

Надання розстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Розстрочення або відстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року по справі

№ 2а-25767/10/0570 дотримана позиція суду касаційної інстанції про те, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 910/1180/19).

Згідно з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від

27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 78, 81, 435 ЦПК України, саме заявник зобов`язаний довести зазначений предмет доказування, тобто виняткові підстави для відстрочки виконання судового рішення.

Суд оцінює надані заявником докази у сукупності як такі, що підтверджують обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, та які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними, тобто такими, які не залежать від волі відповідача, а отже, мають виключний характер.

Із заяви відповідачки вбачається, що в обґрунтування неможливості своєчасного виконання рішення суду остання посилається на те, що виконання рішення одноразово у повному обсязі неможливе через її складне матеріальне становище, наявність двох малолітніх дітей та чоловіка-військовослужбовця, який перебуває на лікуванні.

В той же час, ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу у підтвердження свого скрутного матреіального становища, зокрема відомостей про доходи (як свої так і членів сім`ї), даних про вартість лікуванння чоловік матеріали справи також не містять. Також, ОСОБА_1 жодним чином не аргументувала чому обставини даної справи ускладнюють виконання рішення суду, та є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними, тобто такими, які не залежать від волі заявниці, а отже, мають виключний характер.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім цього, матеріальний стан боржника не може бути безумовною підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, та не є обставиною, що утруднює його виконання.

Схожі правові висновки містяться у постановах Черкаського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року (справа № 712/2446/24) та від 23 жовтня 2025 року (справа

№ 701/410/25).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2 6 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 260, 263, 353, 435 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання представника ТОВ «Бізнес Позика» Виноградова Юрія Ернстовича про не долучення до матеріалів справи доказів, поданих заявницею разом із заявою від 21 серпня 2026 року та не брати їх до уваги при вирішенні справи, визнання таких доказів недопустимим на підставі ч. 1 ст. 78 ЦПК України та залишення їх без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України відмовити.

Долучити до матеріалів справи докази, подані разом із додатковими поясненнями ОСОБА_1 від 22 серпня 2026 року та від 25 серпня 2026 року.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Суддя В. В. Левченко