Рішення № 139544563, 07.09.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 760/16322/25

(2/199/825/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання .,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 квітня 2010 р. Солом`янський районний суд м. Києва ухвалив рішення по справі № 2-1330/10, яким ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11384545000 від 21.08.2008 р. у розмірі 305 827,68 грн., що еквівалентно 38 300,27 доларів США. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Отже, на переконання позивача, рішення, яке ухвалив Солом`янський районний суд м. Києва, не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р.

Відповідно до наявного рішення та ухвали про заміну сторони виконавчого провадження по справі № 760/31837/20 від 06 лютого 2020 року, право грошової вимоги належить саме ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах засновників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він фінанс» (ЄДРПОУ 38750239).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Оскільки рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р., тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Предмет позову становить вимога про стягнення збитків, як відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі, в розмірі 94 372,99 грн.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини..

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 7680 ЦПК України, встановлено, що ухвалою Соломянського районного суду м. Києва від 06.02.2020 р. у справі №760/31837/19 (провадження №6/760/35/20) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження: замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів, виданих Соломянським районним судом м. Києва у цивільній справі №2-1330/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (право вимоги за яким надалі відступлено Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк») заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11384545000 від 21.08.2008 року в сумі 38 300,27 доларів США, що станом на 03.03.2010 р. по курсу НБУ еквівалентно 305 827,68 грн., а також 1 700,00 грн. судових витрат та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а саме з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Правовідносини між учасниками даної справи виникли з захисту прав кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі кредитного договору, та регулюються ст. 625 ЦК України.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову повністю, враховуючи наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15).

У ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 зазначено, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Також ВС зазначено, що, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76 80 ЦПК України, зокрема, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

За ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Що стосується наданої позивачем копії судового рішення від 28.04.2010 р., ухваленого Солом`янським районним судом м. Києва у справі №2-1330/10 (головуючий суддя Шевченко Л.В.), то надана копія не засвідчена в установленому порядку та не містить зазначення найменування сторін у цивільній справі №2-1330/10; Єдиний державний реєстр судових рішень, доступ до якого забезпечений судам, за пошуковими параметрами «№2-1330/10» містить рішення по даній справі, тоді як зазначена ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 06.02.2020 р. у справі №760/31837/19 (провадження №6/760/35/20), не засвідчена в установленому законом порядку та постановлена за результатами розгляду заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28.04.2010 р. у цивільній справі №2-1330/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту.

На підтвердження вимог щодо розміру розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем суду наданий відповідний розрахунок, втім, на підтвердження іншої обставини, яка підлягає доказуванню в цій справі факту невиконання відповідачем судового рішення жодного доказу не надано.

Отже, враховуючи, що відповідальність за ст. 625 ЦК України настає за умови прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів у розумінні ст.ст. 76 -80 ЦПК України на підтвердження невиконання відповідачем судового рішення, яке пред`явлено до примусового виконання (ані постанови про відкриття виконавчого провадження, ані постанови про закінчення виконавчого провадження), що дозволяло би суду дійти висновку на підставі належних та достатніх доказів про пред`явлення стягувачем судового рішення до виконання у встановленому законом порядку та обізнаності боржника (відповідача) про судове рішення, яке підлягає виконанню та про його примусове виконання, тому для суду відсутні підстави для висновку про невиконання відповідачем судового рішення та наявності підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279, ст. ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання .

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата виготовлення повного судового рішення 07.09.2026 р.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї