Рішення № 139540284, 08.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/2642/14-ц

Провадження 2/465/207/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Лозинського Т-Р.А.

представника позивача Пономаренка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

представник позивача звернувся з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк» та ОСОБА_1 21.03.2008 року був укладений Генеральний Договір про надання кредитних послуг №BL 2514, на загальну суму 1 104 000,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 01.03.2033 року. Зазначений кредит відповідачем отримано на купівлю нерухомості.

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду (індивідуальна угода) №BL 2514/ BL2514-К+ від 21.03.2008 року відповідно до якої Банк підтверджуючи свої зобов`язання за діючим Генеральним договором надав позичальнику кредитні кошти в сумі 300 000,00 доларів США.

В подальшому між банком та позичальником було укладено додаткові угоди до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL 2514 від 21.03.2008, якими змінювали розмір відсоткових ставок за користування кредитними коштами.

Одночасно з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Додатковою угодою №BL 2514/BL2514-К+ від 21.03.2008 року було укладено між позивачем та ОСОБА_2 договір поруки №BL2514/2514-К+ від 21.03.2008 року, за умовами якого, відповідач 2 зобов`язується перед позивачем відповідати за невиконання відповідачем 1 всіх зобов`язань перед позивачем, що виникли за Додатковою угодою, в повному обсязі, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність відповідачів є солідарною. В подальшому між банком та поручителем було укладено Додаткову угоду від 02.02.2010 до договору поруки, якою змінено умови договору поруки у відповідності до відповідних додаткових угод до кредитного договору, які були укладені з позичальником. 27.10.2009 між Банком та поручителем було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою змінено умови договору поруки у відповідності до відповідних додаткових угод до кредитного договору, які були укладені з позичальником.

30.07.2010, 30.08.2011, 27.04.2012, 26.02.2013 та 29.07.2013 між Банком та поручителем було укладено додаткові угоди до договору поруки. Також 18.02.2014 відповідачу 2 було скеровано вимогу про погашення заборгованості, але дана вимога залишена останнім без реагування. Відтак просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №BL 2514/ BL2514-К+ від 21.03.2008 року.

Представником позивача ПрАТ «Універсал банк» подано 09.02.2016 до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору від 21.03.2008 року в сумі 404 246,44 доларів США.

На підставі розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м.Львова Турчак М. І. № 662/Р від 23.02.2023 року, рішення зборів суддів №1 від 16.01.2023 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали справи передано судді Ванівському Ю.М.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 09.03.2023 позовну заяву Публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, прийнято до провадження судді Ванівського Ю.М. та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22.05.2025 замінено позивача у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, на його правонаступника Акціонерне товариство «Таскомбанк» (ЄДРПОУ:09806443).

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Шпунт М.Б. подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що на даний час зобов`язання за кредитним договором є припиненим, в силу чого будь яка заборгованість за таким відсутня, а вимога про її стягнення є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні просив про задоволення позову, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідачі в судове засідання не з`явились та не повідомили причини своєї неявки, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України» вказано, що в силу вимог ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їхніми процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Судом неодноразово відкладались засідання за клопотаннями відповідачів та їх представників, однак ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилися, а тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів, так як неодноразові заявлення клопотань про відкладення розгляду справи на думку суду свідчить про затягування останніми судового розгляду та за своєю суттю є зловживанням його процесуальними правами та обов`язками.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, які в судове засідання не з`явились, оскільки відповідачами не надано жодних доказів поважності причин неявки в судове засідання.

За вищезазначеного, судом зроблено висновок, що у справі наявні усі необхідні докази для ухвалення рішення суду в межах предмету позовних вимог (положення ч.1 ст. 77 ЦПК України) та з урахуванням положень ст.ст. 77, 80, 89 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України-ЦК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб під час укладання договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.

Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному (постанову Верховного Суду від 15 травня 2024року у справі № 643/15333/15).

Судом встановлено, що 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №BL2514.

Пунктом 1.1. договору визначено, що банк зобов`язується надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 1 104 000,000 доларів США (далі «ліміт Договору»), у порядку і на умовах, зазначених у цьому договорі.

Підпунктом 1.1.3. договору визначено, що базовою валютою за цим договором є долар США (USD).

Підпунктом 1.1.4. договору визначено, що протягом строку дії цього договору, загальна сума ліміту договору може бути змінена (збільшена/зменшена) за окремим погодженням сторін.

Згідно п. 1.2.1. договору, позичальник повинен виконати свої зобов`язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за цим Договором, але не пізніше 01 березня 2033 року, і виконати всі зобов`язання, передбачені Індивідуальними угодами в терміни, встановлені Індивідуальними угодами, але в будь якому випадку терміни виконання зобов`язань позичальника за Індивідуальними угодами не повинні перевищувати термін, передбачений цим пунктом Договору, якщо тільки не застосовується інший коротший термін виконання зобов`язань, встановлений цим договором та/або згідно умов відповідної угоди Сторін.

Підпунктом 1.3.1. договору передбачено, що розмір ставки за користування кредитним коштами понад встановлений відповідною Індивідуальною угодою строк застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Індивідуальною угодою з дня виникнення простроченої суми основного боргу (дня сплати ануїтетного платежу), зокрема у випадку порушення зобов`язання позичальником в частині не сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому, ніж передбачено відповідною Індивідуальною угодою, якщо інше не передбачено відповідною Індивідуальною угодою.

Сторони погодили, що згідно умов Індивідуальних угод, укладених між Сторонами, може встановлюватись підвищений розмір процентної ставки за користування кредитом за цим Договором.

Підпунктом 1.3.5 договору визначено, що проценти нараховуються на суму кредиту, що надана Банком Позичальнику і ще не повернута останнім у власність Банку відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.5. договору, за користування кредитним коштами понад встановлений термін Позичальник сплачує проценти за підвищеною ставкою, яка визначається в Індивідуальних угодах.

Розділом 4 договору, зокрема п.4.1. визначено, що за порушення позичальником термінів погашення будь яких своїх грошових зобов`язань, передбачених цим Договором та/або індивідуальними угодами, зокрема термін в повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, Банк може вимагати від Позичальника додатково сплатити Банку пеню, якщо це прямо передбачено умовами відповідних Індивідуальних угод, укладених між Сторонами.

21.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №BL2514/BL2514-К+ до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21.03.2008, відповідно до умов якої банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в сумі 300 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит в порядку та на умовах, зазначених у даній Індивідуальній угоді (п.1).

Пунктом 2.2. додаткової угоди визначено, що банк встановлює ліміт кредитної лінії на строк 2 місяців, починаючи з місяця встановлення такого ліміту, при цьому позичальник повинен повернути всю суму кредиту, наданого в межах такого ліміту кредитної лінії, не пізніше 28 лютого 2009 року.

Пунктом 5.1 додаткової угоди передбачалось, що за використання кредитних коштів у межах ліміту кредитної лінії та строку кредитування, встановлених цією угодою, встановлюється процента ставка в розмірі 14.00% річних.

Крім цього, 25.06.2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №2 №BL2514-К до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21.03.2008.

Пунктом 1 додаткової угоди №2 передбачено, що сторони домовились, що розмір плати за користування кредитом, передбачений Договором (проценти за користування кредитом, комісії/плата/винагороди за надання кредиту/відкриття кредитної лінії тощо) в будь якому випадку не може перевищувати максимальних розмірів, передбачених Додатком №1 до цієї Додаткової угоди до Договору, якщо інше не передбачено умовами Договору та/або окремими додатковими угодами до Договору.

В подальшому між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21.03.2008 року, а саме: додаткова угода №3 від 27.07.2009 року; додаткова угода №4 від 25.08.2009 року; додаткова угода №5 від 22.09.2009 року; додаткова угода № 6 від 27.11.2009 року; додаткова угода №7 від 27.11.2009 року; додаткова угода № 8 від 27.10.2009 року; додаткова угода №9 від 27.10.2009 року; додаткова угода №11 від 30.07.2010 року; додаткова угода № 12 від 30.07.2010 року; додаткова угода № 13 від 30.07.2010 року; додаткова угода №15 від 14.09.2010 року; додаткова угода № 17 від 02.02.2011 року; додаткова угода № 18 від 02.02.2011 року; додаткова угода № 19 від 02.02.2011 року; додаткова угода № 21 від 30.08.2011 року; додаткова угода № 22 від 30.08.2011 року; додаткова угода № 23 від 30.08.2011 року; додаткова угода № 24 від 30.09.2011 року; додаткова угода № 25 від 30.09.2011 року; додаткова угода № 26 від 30.01.2012 року; додаткова угода №27 від 30.01.2012 року; додаткова угода № 29 від 27.04.2012 року; додаткова угода № 30 від 27.04.2012 року; додаткова угода № 31 від 27.04.2012 року; додаткова угода № 32 від 27.08.2012 року; додаткова угода № 33 від 27.08.2012 року; додаткова угода № 34 від 28.09.2012 року; додаткова угода № 36 від 29.10.2012 року; додаткова угода № 37 від 29.10.2012 року; додаткова угода № 39 від 26.02.2013 року; додаткова угода № 40 від 26.02.2013 року; додаткова угода № 41 від 26.02.2013 року; додаткова угода № 43 від 29.07.2013 року; додаткова угода № 44 від 29.07.2013 року; додаткова угода № 45 від 29.07.2013 року.

Вказані додаткові угоди змінювали розмір відсоткових ставок за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що іпотекодержатель у 2021 році здійснив позасудове звернення стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, Галицький районний суд м.Львова рішенням від 13 березня 2023 року у цивільній справі №461/4947/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк», ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Мейхер О.Л., ТзОВ «Буковина Львів», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Універсал банк» про визнання незаконним та скасування державної реєстрації, рішення приватного нотаріуса та запису про право власності, визнання недійсним договору купівлі продажу, витребування майна, відмовив у задоволенні позову, відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду м.Львова від 13 березня 2023 року залишив без змін.

Постановою Верховного суду від 22 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Шпунт М.Б., залишено без задоволення.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань банк під час розгляду цієї справи 26 жовтня 2021 року звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття його у власність та в подальшому 15 вересня 2022 року відчужив.

Згідно з доводами позивача реалізація права на звернення стягнення на предмет іпотеки не привела до повного задоволення його вимог за кредитним договором.

Однак, указане не свідчить про належне та повне виконання боржником основного зобов`язання, враховуючи таке.

Як встановлено рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.09.2026 року у справі №465/2648/14-ц, 21.03.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки /нерухомого майна нежитлової нерухомості. Пунктом 1.1. договору іпотеки визначено, що Іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно, а саме:

цегляні нежитлові приміщення 1-го поверху: від 20 «а»-1 (двадцять «а» - один) по 20 «а»- 12 (двадцять «а» - дванадцять) загальною площею 188,0 кв.м. (сто вісімдесят вісім) кв.м., розташовані у будинку АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2. договору іпотеки визначено, що заставна вартість предмету іпотеки, згідно звіту незалежного суб`єкта оціночної діяльності становить 8 593 019,00 (вісім мільйонів п`ятсот дев`яносто три тисячі дев`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Пунктом 1.3 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного (-их) договору (-ів), що обумовлюють основне зобов`язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим Договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині другій вказаної норми права зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними (частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» були внесені зміни до статті 36 Закону України «Про іпотеку», серед яких є положення, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як слідує з прикінцевих та перехідних положень, цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом, тобто 04 лютого 2019 року. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

У пунктах 99, 100 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у випадку, якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону № 898-IV щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) дійшла висновку, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим самим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 643/15333/15 (провадження № 61-10094св23) у подібних правовідносин викладено правовий висновок такого змісту: «оскільки сторони забезпечили кредитне зобов`язання також й іншим способом - порукою, то застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора у цій справі є неможливим. Тобто у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог. Грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, підлягають урахуванню при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 201/15087/14-ц (провадження № 61-5664св23), за обставинами якої мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку під час розгляду справи про стягнення заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) викладено правовий висновок про те, що: «Припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.

Тобто буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення.

У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що: «Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог».

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 26.10.2021 року позивачем було реалізовано право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на останній.

За рахунок вищевказаного, було частково погашено заборгованість по тілу кредиту, а саме - в сумі 143 222,20 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ (26,3509 грн. за 1 долар США) станом на дату здійснення реєстраційних дій становило 3 774 033,87 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 26.10.2021 по 26.10.2021.

Тобто, розмір заборгованості за тілом кредиту зменшилася на вищевказану суму і складає 156374,41 доларів США.

Матеріали цивільної справи №465/2642/14-ц містять заяву про уточнення позовних вимог (том 2, аркуш справи 14) від 09.02.2016 року, в якій представник позивача просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору від 21.03.2008 року в розмірі 404 246,44 долари США, яка складається з: заборгованості по сумі кредиту 299 596,24 долари США, в тому числі простроченої заборгованості по сумі кредиту 21585,27 доларів США, заборгованість по відсотках 99 119,88 доларів США, підвищені відсотки 5 530,32 долари США.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024року у справі № 643/15333/15 (провадження № 61-10094св23) у подібних правовідносин викладено правовий висновок такого змісту: «Оскільки сторони забезпечили кредитне зобов`язання також й іншим способом порукою, то застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора у цій справі є неможливим.

Отже, Верховний Суд у вказаній справі виснував про те, що у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог. Грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, підлягають урахуванню при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя.

Згідно висновків касаційного суду, визначаючи розмір заборгованості, який слід стягнути з відповідачів на користь позивача у цій справі, слід урахувати грошові кошти від реалізації предмета іпотеки, зменшивши розмір заборгованості.

Відтак, враховуючи, що грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, є меншими від загальних вимог кредитора та оскільки банк не використав усі способи задоволення своїх кредиторських вимог, тому має право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості з відповідачів.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.02.2016 року (вхідний номер 2555), зменшення суми боргу за тілом кредиту внаслідок реалізації предмету іпотеки, а також усіх проведених розрахунків, суд вважає, що з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за Додатковою угодою №BL2514BL/2608-KL+ від 21.03.2008 року у розмірі 261 024,24 доларів США, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту 156 374, 04 долари США, заборгованість по відсотках 99 119,88 доларів США, підвищені відсотки 5 530,32 долари США.

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що порука в силу приписів ч.1 ст.559 ЦК України є припиненою з 26.02.2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина третя статті 554 ЦК України).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Статтею 559 ЦК України встановлено умови, за яких порука припиняється.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із припиненням забезпеченого нею зобов`язання (частина перша статті 559 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Умовами укладеного між сторонами договору поруки, а саме пунктом 4.2. визначено, що порука припиняється з припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою.

Оскільки умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, до спірних правовідносин має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу щодо припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15 (провадження № 14-680цс19) зазначила, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у зазначеній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року в справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року в справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2662цс15).

Таким чином, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити щомісячно, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відтак, суд вважає доведеним, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час не виконувала зобов`язань за кредитним договором від 21.03.2008 року.

Твердження ОСОБА_2 про те, що згідно додаткових угод №40-45 до кредитного договору, збільшувалась відсоткова ставка за користування кредитом, однак він, як поручитель, не давав згоди на такі зміни, спростовуються наступним.

Судом встановлено, що 21.03.2008 року між ВАТ «Універсал банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №BL2514/2514-КL+, відповідно до умов якого Поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору і він погоджується з ними, зокрема: сума Основного договору - 804 000,00 (вісімсот чотири тисячі) доларів США. Вказана сума Основного договору дорівнює еквіваленту 1 515 000 (один мільйон п`ятсот п`ятнадцять тисяч) гривень за курсом НБУ на день укладення Основного договору, при цьому Сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в цьому Договорі лише в разі, якщо сума Основного договору виражена у іноземній валюті;

14,0% річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів.

розмір подвійної процентної ставки НБУ - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів

термін повного виконання зобов?язань Боржника - не пізніше «28» лютого 2009 року, якщо згідно умов Основного договору не буде застосовано інші терміни виконання таких зобов?язань;

- інші умови Основного договору.

1.3. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов?язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору.

1.4. Відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

1.5. Причини невиконання Боржником своїх зобов?язань за Основним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов`язань за цим Договором.

В подальшому між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №5 від 27.10.2009 року, додаткову угоду від 02.02.2010 року, додаткову угоду від 30.07.2010 року, додаткову угоду від 30.08.2011 року, додаткову угоду від 27.04.2012 року, додаткову угоду від 26.02.2013 року до договору поруки №BL2514/2608-KL+ від 21.03.2008 року.

Зокрема, 29.07.2013 року між ПАТ «Універсал банк» та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду до Договору поруки №BL2514/2608-KL+ від 21.03.2008 року, відповідно до умов якої сторони погодили, що за Договором поруки №BL2514/2608-KL+ від 21.03.2008 року, в доповнення до того, що було обумовлено в такому Договорі раніше, забезпечуються в повному обсязі зобов`язання боржника, яким є громадянка України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за Додатковою угодою №BL2514/2608-KL+ від 21.03.2008 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21 березня 2008 року (надалі основний договір, укладений між боржником та кредитором).

При цьому, Основний договір включає в себе будь які Додаткові (індивідуальні) угоди до Основного договору, зокрема, але не виключно:

???Додатковою угодою № BL2514/BL2608-KL+ від «21» березня 2008 року до Основного договору:

???Додатковою угодою №8 від «27» жовтня 2009 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 9 від «27» жовтня 2009 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 12 від «30» липня 2010 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 13 від «30» лишня 2010 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 15 від «14» вересня 2010 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 18 від «02» лютого 2011 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 19 від «02» лютого 2011 року до Основного договору.

???Додатковою угодою № 22 від «30» серпня 2011 року до Основного договору.

????Додатковою угодою №23 від «30» серпня 2011 року до Основного договору.

????Додатковою угодою № 25 від «30» вересня 2011 року до Основного договору.

????Додатковою угодою № 27 від «30» січня 2012 року до Основного договору);

????Додатковою угодою № 30 від «27» квітня 2012 року до Основного договору,

????Додатковою угодою № 31 від «27» квітня 2012 року до Основного договору

????Додатковою угодою № 33 від «27» серпня 2012 року до Основного договору.

????Додатковою угодою №36 від «29» жовтня 2012 року до Основного договору.

????Додатковою угодою № 37 від «29» жовтня 2012 року до Основного договору.

????Додатковою угодою № 40 від «26» лютого 2013 року до Основного договору.

????Додатковою угодою №41 від «26» лютого 2013 року до Основного договору,

????Додатковою угодою № 44 від «29» липня 2013 року до Основного договору.

????Додатковою угодою № 45 від «29» липня 2013 року до Основного договору, а також будь-які інші додаткові (індивідуальні) договори (угоди) до Основного договору, договори про внесення змін. Основного договору, що будуть укладені після набрання чинності цією Додатковою угодою.

Згідно п.п. 2 п.1 Додаткової угоди від 29.07.2013 року, поручитель підписанням цієї Додаткової угоди підтверджує, що порукою також забезпечуються зобов`язання Боржника передбачені Основним договором, у разі їх зміни збільшення або зменшення, якщо така зміна обумовлена застосуванням умов Основного договору щодо збільшення або зменшення суми зобов`язань за Основним договором. При цьому, поручитель дає свою згоду на збільшення розміру зобов`язань забезпечених порукою за цим Договором, що виникла до підписання цієї Додаткової угоди та/або можуть виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшився або збільшиться обсяг його відповідальності перед Іпотекодержателем у випадку внесення змін Кредитором та Боржником до Основного договору, або у випадку внесення Кредитором в односторонньому порядку змін до Основного договору та/або цього Договору.

Положеннями ст. 559 ЦК України (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди до договору поруки 26.02.2013) вказано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відтак, враховуючи, що зобов`язання, яке було забезпечене порукою не визнано припиненим, а також те, що усі зміни, які вносились шляхом укладення додаткових угод до Основного договору, були погоджені поручителем, що підтверджується додатковою угодою від 26.02.2013 року та Додатковою угодою від 29.07.2013 року до Договору поруки №BL2514/2514-К+ від 21.03.2008 року, а відтак, підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

Щодо заявленого ОСОБА_2 клопотання про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

З розрахунку заборгованості (т. 1 а. с. 6-9) вбачається, що останній платіж за кредитом та по нарахованих відсотках мав місце 02 грудня 2013 року.

Крім цього, після 21.03.2008 року сторонами кредитних правовідносин неодноразово укладались численні додаткові угоди до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21.03.2008 року, що на переконання суду свідчить про визнання відповідачами свого боргу перед позивачем.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна давність не пропущена, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню, а з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості в розмірі 261 024, 24 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12,13, 141,258,259,265,268, 354 ЦПК України, суд,-

вирішив:

позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за Додатковою угодою №BL2514BL/2608-KL+ від 21.03.2008 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2514 від 21.03.2008 року у розмірі 261 024 (двісті шістдесят одну тисячу двадцять чотири) долари США 24 центи.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» суму сплаченого судового збору по 1827 (одній тисячі вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 вересня 2026 року.

Сторони:

Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», код ЄДРПОУ: 09806443, адреса: 01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Ванівський Ю.М.