Ухвала суду № 13954026, 17.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №2а-15958/09/2670 Головуючий у 1- й інстанції Добрянська Я.І. Суддя - доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2011 р.м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Мельничука В.П., Федотова І.В.,

при секретарі - Світному Г.Г.,

за участю:

представників позивача Соколової О.В., Шемяткіна О.О.,

представників відповідача Островського В.В., Огородник С.В., Доріченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «САССК»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення від 04 грудня 2009 року №0004272309/2, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 2248600,00 грн. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду частковому скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції, постановляючи рішення по суті позовних вимог, виходив з того, що здійснення позивачем витрат на оплату житла для проживання найманих працівників-іноземців, які на час дії контракту, укладеного з позивачем, переїжджають з постійного місця проживання до місця виконання трудових обовязків, не можна вважати фінансуванням особистих потреб таких працівників, оскільки надання такого житла повязано з виконанням працівниками їх трудових обовязків та передбачено трудовим договором (контрактом), а отже є гарантією та компенсацією, передбаченими трудовим законодавством України, та не підпадають під обмеження, встановлені підпунктом5.3.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем здійснено планову виїзну перевірку ТОВ«САССК», за наслідками якої складений акт від 23 червня 2009р. №1034/23-09/30180471 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2009р. №0004272309/0, яким, у свою чергу, визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у загальному розмірі 9825829,00грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження рішень органів податкової служби, порядок якого визначений приписами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду первинної скарги відповідач скасував наведене податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3010 грн.

За наслідками розгляду повторної скарги позивача Державною податковою адміністрацією у м. Києві прийнято рішення від 26 листопада 2009 року № 5391/10/25-114, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2009р. №0004272309/0, з урахуванням рішення відповідача про результати розгляду первинної скарги, в частині донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій внаслідок зменшення валових витрат на суму відсотків, сплачених по кредиту, отриманому від нерезидента, та підтвердження перевіркою включення до складу валових витрат у 2008 році суми від'ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток минулих періодів у розмірі 8950700,00 грн. (збитки станом на 01 січня 2006 року), а в іншій частині залишено без змін.

У зв'язку з наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2009 року № 00042722309/2, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 2248600,00 грн., у тому числі за основним платежем 171347,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2077253,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення рішення, судова колегія зважає на таке.

У відповідності до положень п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, статтею 5 вказаного Закону визначено поняття валових витрат та перелік витрат платника податку, які відносяться до валових та за рахунок яких може бути зменшений обєкт оподаткування податком на прибуток.

Так, валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За правилами п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат не включаються витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Відповідно до п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 зазначеного Закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. (п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)

При цьому, термін «господарська діяльність»у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вживається у такому значенні: будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Системний аналіз приведених норм свідчить на користь висновку, що сплата податку на прибуток нерозривна повязана із здійсненням господарської діяльності таким платником податку. До складу валових витрат, за рахунок яких зменшується розмір податку, належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, та які використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем до складу валових витрат віднесені витрати, понесені ним у зв'язку з орендою житла для своїх працівників нерезидентів.

В обґрунтування правомірності віднесення таких витрат до складу валових витрат та їх повязаності з веденням господарської діяльності позивач посилається на те, що його господарська діяльність полягає у наданні готельних послуг у межах міжнародної мережі готелів «Радіссон САС», на забезпечення якості та відповідності міжнародному рівню яких позивач укладає трудові договори з фізичними особами-іноземцями, які раніше працювали в системі Радіссон САС в інших країнах.

Згідно з п. 6.1.3 трудових контрактів, що укладаються між позивачем та працівником-нерезидентом, останньому надається можливість проживання у обладнаному помешканні (квартирі), орендованому за рахунок позивача в м. Києві. Відповідні витрати, повязані з оплатою комунальних платежів, здійснюються за рахунок позивача. До того ж, у будь-якому випадку витрати позивача у зв'язку із забезпеченням Працівника умовами проживання не повинні перевищувати гривневий еквівалент у розмірі 850 ЄВРО на місяць, що розрахований за курсом НБУ на день оплати.

На виконання зазначених договірних зобовязань позивачем укладалися договори оренди жилих помешкань (квартир) з власниками таких, на користь яких безпосередньо позивачем здійснювалась оплата орендної плати.

Таким чином, до складу валових витрат позивачем віднесені витрати, понесені ним на виконання договірних зобовязань з оренди житла для своїх працівників.

Як зазначено вище, віднесення витрат платника податку на прибуток до складу валових, за рахунок яких здійснюється зменшення розміру податку, можливе за умови, якщо такі, прямо визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»як валові витрати та повязані з подальшим використанням придбаних товарів, робіт, послуг, у господарській діяльності підприємства.

Аналіз положень п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 зазначеного Закону з урахуванням його змісту в цілому свідчить, що законодавцем надано право платнику податку віднести до складу валових витрат витрати, повязані з оплатою праці фізичних осіб, які знаходяться у трудових відносинах з таким платником. При цьому, до таких витрат віднесені будь-які виплати на користь працівників, у тому числі виплата основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень, тощо.

Ураховуючи наведене та спираючись на матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що результати оплачених позивачем послуг фактично отримані його працівниками, що унеможливлює подальше використання таких результатів для забезпечення господарської діяльності позивача, а для застосування вказаного підпункту Закону позивач має здійснювати виплати безпосередньо на користь своїх працівників-нерезидентів.

Таким чином, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати позивача на оплату житла для проживання найманих працівників-іноземців, а тому у цій частині оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Відносно нарахування штрафних (фінансових) санкцій колегія суддів зазначає наступне.

За підсумками адміністративного оскарження Державна податкова адміністрація у м. Києві скасувала прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення в частині донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій внаслідок зменшення валових витрат на суму відсотків, сплачених по кредиту, отриманому від нерезидента, та підтвердження перевіркою включення до складу валових витрат у 2008 році суми від'ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток минулих періодів, а тому колегія суддів доходить висновку, що штрафні (фінансові) санкції визначені відповідачем у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат оплати житла для працівників-нерезидентів.

За приписами п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Як убачається із розрахунку штрафних санкцій, наданого відповідачем, останні розраховані шляхом помноження суми штрафу на кількість податкових періодів від періоду прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до періоду заниження податкового зобовязання з податку на прибуток.

Проте колегія суддів не погоджується із таким розрахунком штрафних (фінансових) санкцій, оскільки наведеними положеннями Закону встановлено, що сума штрафних санкцій не може перевищувати п'ятдесяти відсотків суми недоплати, тобто суми основного зобовязання, визначеного контролюючим органом, а не суми, на підставі якої таке розраховано.

За таких обставин, штрафні (фінансові) санкції не можуть перевищувати п'ятдесяти відсотків від 171347,00 грн., тобто 85673,50 грн.

Відповідно до оскаржуваного податкового повідомленням-рішенням загальна сума штрафних (фінансових) санкцій склала 2077253,00 грн., частина якої у розмірі 1991579,50 грн. підлягає скасуванню.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК»задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2009 року №0004272309/2 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1991579 (один мільйон девятсот девяносто одна тисяча пятсот сімдесят дев'ять) гривень 50 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддяВ.П. Мельничук суддяІ.В. Федотов

Повний текст постанови складений 22 лютого 2011 року.