Рішення № 139536933, 07.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34428/25

Провадження № 2/761/10145/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Анохіна А.М.,

з участю секретаря судового засідання Лазуренко А.В.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Пенсійного фонду України про визнання правочину недійсним та відновлення (визнання) становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Пенсійного фонду України, в якому просив на підставі Конституції України (ст. 3), ЦК України (ст. 16, ст. 201, ст. 203, п. 1, п. 5, ст. 212, п. 3, п. 4, ст. 215, п. 1, п. 3, ст. 230, п. 1), а також постанови Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року «Питання медико-соціальної експертизи» (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року), постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» визнати правочин виправлення «повторно» на «первинно» недійсним; огляд «повторно» вірним в п. 7 виписки з акта огляду МСЕК та довідки серії 12 ААГ № 749886 про встановлення ІІ групи інвалідності; а також вирішити питання про відшкодування збитків та моральної шкоди (згідно «А», п. «3» цієї заяви) на підставі ст. 22, п. 1, п. 2, ст. 23, п. 1, п. 2, п.п. 1, п.п. 2, ст. 216, п. 2, ст. 227 п. 2, ст. 230 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 листопада 2024 року Спеціалізована нейроофтальмологічна МСЕК м. Києва встановила позивачу ІІ групу інвалідності, огляд повторно, довічно (довідка серії 12ААГ № 749886). 05 грудня 2024 року при видачі довідки в МСЕК позивачу повідомили, щоб він звернувся до Пенсійного фонду Деснянського району м. Києва після 20 грудня 2024 року, і що йому в Пенсійному фонді мають оформити і видати нове пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи і мають сказати про пільги, на які він має право. 26 грудня 2024 року в Пенсійному фонді Деснянського району м. Києва спочатку позивачу повідомили про відсутність пільг і відмовили у видачі нового пенсійного посвідчення з відміткою про наявність інвалідності, зазначивши про відсутність в цьому сенсу. Потім, порадившись з керівником, повідомили, що направили на перевірку видану позивачу довідку про інвалідність, і сказали позивачу щоб він звернувся до них після 20 січня 2025 року. Позивач вказує, що в Пенсійному фонді Деснянського району м. Києва 24 січня 2025 року йому видали фальшиве підроблення виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12ААГ № 749886 з виправленням «Повторно» на «Первинно», тим самим поставивши під сумнів видану йому довідку про ІІ групу інвалідності, та розірвавши причинно-наслідковий зв`язок його захворювання з черепно-мозковою травмою в 1994 році, що може призвести до встановлення неправильного діагнозу і призначення неправильного лікування, що для нього є смертельним. Позивач вказує, що з 01 січня 2025 року МСЕК припиняє існування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338. 16 грудня 2024 року до Головного управління ПФУ в м. Києві була направлена виписка, в якій в п. 7 довідки було прописано огляд «Повторно», в протилежному випадку не було би виправлено на «Первинно». 02 січня 2025 року до Головного управління ПФУ в м. Києві була відправлена виписка, але вже з виправленням «Повторно» на «Первинно», тобто була відправлена 02 січня 2025 року, коли МСЕК вже не існувало, а відтак, на переконання позивача, запис про виправлення є недійсним. Крім того, у виписці з акта огляду МСЕК до довідки серії 12ААГ № 749886 в п. 7 довідки «Повторно» прописано вірно, оскільки в 2024 року він подавав заяву і медичну документацію до МСЕК для відновлення ІІ групи інвалідності, а не для первинного огляду. Вперше в 1994 році та вдруге в 2024 році позивачу інвалідність ІІ групи встановлювала МСЕК одного і того ж профілю, з тих самих підстав і по одній причині. Інвалідність ІІ групи у всіх випадках первинно була встановлена в 1994 році, за його наполяганням була знята в 2008 році і вдруге встановлена в 2024 році МСЕК нейроофтальмологічного профілю, в розпорядженні якої були всі його необхідні медичні документи, які підтверджують причинно-наслідковий зв`язок його захворювання з важкою черепно-мозковою травмою в 1994 році за період з 1994 року по 2024 рік. Позивач зазначає, що черговість медогляду та безперервність інвалідності є різними поняттями за змістом і за наслідками. Вказував, що за змістом Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 вбачається, що повторних оцінювань (повторних медоглядів) може бути багато, і будь-яке оцінювання по відношенню до попереднього вважається повторним. Повторне оцінювання проводиться з метою встановлення причинного зв`язку інвалідності для моніторингу ефективності застосованих компенсаторів і корекції реабілітаційних заходів. Зазначав, що що Департамент охорони здоров`я і Пенсійний фонд України не оспорюють встановлення йому інвалідності ІІ групи, а також дату встановлення інвалідності 28 жовтня 2024 року, однак, вони підробили черговість огляду (повторність оцінювання), розірвавши причинно-наслідковий зв`язок його лікування з черепно-мозковою травмою в 1994 році, відповідальним за що є Департамент охорони здоров`я. Тож виписка з акту огляду МСЕК серії 12ААГ № 749886 для ПФУ є дійсною та оформлена з виправленням вірно. Однак, довідка до акту огляду МСЕК серія 12ААГ № 749886 має помилку, яка ніяк не впливає на функціональність цього документу, не потребує виправлення та не може бути виправлена за відсутності МСЕК. Зазначав, що підроблення виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 749886 здійснено з посиланням на не чинне положення постанови Кабінету Міністрів України № 1317, згідно якого будь-який медогляд МСЕК, що проходить через більше ніж три роки, вважається первинним. Підсумовуючи викладене, позивач вказував, що під тиском Департаменту охорони здоров`я, посилаючись на не чинне положення постанови Кабінету Міністрів України № 1317 (будь-який медогляд МСЕК, що проходить через більш ніж три роки, вважається первинним), яке втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року, - МСЕК, якою втрачено повноваження, права і обов`язки, внесла виправлення «Огляд повторно» на «Первинно» в п. 7 виписки з акта огляду МСЕК та довідки серії 12 ААГ № 749886, тим самим здійснивши підлог та обманний правочин. Позивач вказує, що замовником, ініціатором підлогу (обманного правочину) є Пенсійний фонд України, що слідує з відповіді Департаменту охорони здоров`я, вих. № 061-061/к-1335-989 від 23 травня 2025 року та відповіді Секретаріату Кабінету Міністрів України вих. № к-14405/26-25/1 від 23 червня 2025 року. Визнання вірним «повторно» огляду необхідно позивачу для правильного встановлення причинно-наслідкового зв`язку його захворювання з черепно-мозковою травмою в 1994 році, правильного встановлення діагнозів, та правильного призначення лікування. Також позивач зазначає, що виправлення «повторно» на «первинно» розриває причинно-наслідковий зв`язок його захворювання з черепно-мозковою травмою в 1994 році, що може призвести до неправильного діагнозу, неправильного лікування або навіть до смерті. Відповідачі своїми протиправними діями замість лікування змусили його безоплатно працювати в будні та вихідні дні, вивчати у бібліотеці законодавство України, складати заяви, відвідувати різні установи, робити ксерокопії документів і заяв впродовж 8 місяців, а також через порушення норм техніки безпеки в Пенсійному фонді Деснянського району м. Києва він опинився в лікарні. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги дані Міністерства фінансів України по середній заробітній зарплаті, позивач вказує, що йому було завдано збитків в розмірі 320 000 грн. та спричинено моральну шкоду в розмірі 320 000 грн. Посилаючись на викладене, а також з метою захисту своїх прав, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025, було визначено для розгляду справи головуючого суддю Анохіна А.М.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.08.2025, позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк у п`ять днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

25.08.2025 та 11.09.2025 на виконання ухвали від 20.08.2025 року позивач подав відповідні заяви, в яких надав пояснення і доповнення до попередньої заяви від 14.08.2025 згідно ст.ст. 175, 177 ЦПК України по пунктам, а також позивачем було уточнено, що у позовних вимогах про відшкодування збитків та моральної шкоди повинно бути зазначена розмір збитків в сумі 458 000 грн., та розмір моральної шкоди в сумі 458 000 грн., оскільки розраховувати ці суми слід з урахуванням інфляційної складової середньої заробітної плати по даним за 6 місяців з січня по червень 2025 року.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2025, позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.11.2025, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2025 було скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

24.12.2025 року позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив зобов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі 973 000 грн та моральну шкоду в сумі 973 000 грн, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

Крім того, 04.02.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив обов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон п`ятдесят чотири тисячі гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон п`ятдесят чотири тисячі гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

Крім того, 30.03.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив обов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон триста шістнадцять тисяч гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон триста шістнадцять тисяч гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду, від 13.04.2026, справу було передано головуючому судді Анохіну А.М.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.04.2026, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2026, було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27.04.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив обов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон чотириста три тисячі гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон чотириста три тисячі гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.05.2026, було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В травні 2026 року до суду від представника відповідача Пенсійного фонду України надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відповідач та позивач не є сторонами цивільно-правового договору, дії державного органу з видачі виписки або здійснення виправлення у документі не є правочином вчиненим у цивільно-правовому порядку, а відтак позовні вимоги в частині визнання правочину виправлення «повторно» на «первинно» у виписці виписки з акта огляду МСЕК та довідки серії 12 ААГ № 749886 про встановлення ІІ групи інвалідності є безпідставними та не відповідають положенням цивільного закону. Відповідач вказує, що підставою для звернення позивача до суду слугувала його незгода із внесенням головою МСЕК виправлень до виписки, однак, доказів того, що саме внаслідок дій ПФУ такі виправлення були внесені, матеріали справи не містять. Крім того, відповідач вказує, що виписка зберігається в паперовій пенсійній справі позивача за місцем отримання пенсії та не передається іншим органам, зокрема, органам здоров`я, а тому наявне у виписці виправлення не може вплинути на поточне лікування позивача, та доводи останнього в цій частині є хибними. Відповідач зазначає, що правомірність внесених до виписки змін підтверджено листом Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23.05.2025, та з урахуванням того, що огляд позивача був проведений в 2024 році після спливу щонайменше шістнадцятирічного терміну після попереднього огляду, а відтак він не міг бути повторним. Крім того, позивачем не доведено факт спричинення збитків в результаті порушення його цивільного права, а тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними. Також позивачем не надано доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди, протиправність діянь ПФУ, та наявність причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та діями відповідача в її заподіянні, а відтак позовні вимоги в цій частині є також недоведеними.

В травні 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача Пенсійного фонду України, відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, вказуючи, що спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства. Вказував, що саме внаслідок обману ПФУ та підробки документів у виписку безпідставно було внесено запис про первинність, а не повторність огляду, а відтак наявні підстави для визнання цього запису недійсним. Внаслідок неправомірних дій відповідачів позивач був змушений лікуватись, зазнав збитків та моральних страждань, які мають відшкодовані за рахунок відповідачів, зокрема, ПФУ.

В травні 2026 року до суду від представника відповідача Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що виписка з акту огляду МСЕК є актом індивідуальної дії та офіційним документом, що засвідчує медичний факт, а тому оскільки виправлення в офіційному документі не є правочином, норми про недійсність правочинів відповідно до ст. 215 ЦК України до цих правовідносин не можуть бути застосовані та позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону. Крім того, відповідач вказує, що позивачу за результатами огляду було встановлено 2 групу інвалідності довічно, його право на медико-соціальну експертизу та соціальний захист реалізовано в повному обсязі, а виправлення технічної описки з «повторно» та «первинно» не вплинуло на зміст рішення, та лише привело документ у відповідність до вимог закону для належної реєстрації в ПФУ. Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, за захистом яких він звернувся із даним позовом в порядку цивільного судочинства. Крім того, позивачем не доведено протиправність дій/бездіяльності департаменту, як і не доведено розмір завданих збитків та моральної шкоди, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

В травні 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), в якій позивач вказував, що підробка документу не є адміністративним порушенням, а кримінальним злочином, а відтак його вимоги щодо визнання запису недійсним, заявлені в порядку цивільного судочинства є правомірними. Крім того, позивач вказує, що виписка є офіційним документом, що засвідчує акт огляду МСЕК, який фактично відповідачами було підроблено та який має ознаки недійсності. Також позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідачів йому були завдані збитки та моральну шкоду, розмір яких було неодноразово детально обгрунтовано в письмових заявах.

28.05.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив обов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон чотириста дев`яносто одну тисячу гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон чотириста дев`яносто одну тисячу гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

07.07.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив обов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон сімсот сімдесят сім тисяч сімсот гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон сімсот сімдесят сім тисяч сімсот гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

27.07.2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив зобов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон вісімсот сімдесят шість тисяч п`ятсот гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон вісімсот сімдесят шість тисяч п`ятсот гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

31 серпня 2026 позивач подав до суду заяву, в якій уточнив позовні вимоги, та просив зобов`язати відповідача Пенсійний фонд України відшкодувати позивачу завдані збитки в сумі один мільйон дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч гривень та моральну шкоду в сумі один мільйон дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч гривень, а також зобов`язати відповідача Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 1 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, та проаналізувавши надані у справі докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.

В період із 2008 року по 2024 рік ОСОБА_1 не мав статусу особи із інвалідності, що в ході розгляду справи було підтверджено самим позивачем та відповідачами у справі.

02.12.2024 ОСОБА_1 було видано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ № 749886, в якій зазначено про встановлення ОСОБА_1 інвалідності 2 групи із 28.10.2024 довічно, а також в пункті 7 зазначено, що огляд здійснено повторно.

Із виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки Серії 12 ААГ № 749886, виданої головою МСЕК 02.12.2024, вбачається, що ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності із 28.10.2024 довічно, а також в пункті 7 було перекреслено запис про те, що огляд здійснено повторно та зазначено - первинно.

Відповідно до листа Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу КМР (КМДА) від 23.05.2025, на звернення ОСОБА_1 щодо ймовірної підробки виписки з акту огляду МСЕК, було повідомлено, що за інформацією від КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня міста Києва» помилку в зазначенні черговості огляду МСЕК (зазначено «повторний» замість «первинний») було зроблено при оформленні виписки з акту огляду МСЕК та також у довідці до акту огляду МСЕК у «Спеціалізованій нейроофтальмологічній МСЕК». Відповідно до постанови КМУ від 03.12.2009 № 1317, яка діяла на момент огляду (28.11.2024) будь-який медичний огляд МСЕК, що проходить через більш ніж 3 роки, як у випадку заявника, вважається первинним, однак, помилково було зазначено повторний. Тож виписка з акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 749886, оформлена для ПФУ, є дійсною та оформлена з виправленням вірно.

Крім того, в зазначеному листі було зазначено, що довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 749886 має помилку, яка ніяк не впливає на функціональність цього документу, не потребує виправлення та не може бути виправлена за відсутності МСЕК.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що виправлення в пункті 7 виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки Серії 12 ААГ № 749886, виданої головою МСЕК 02.12.2024, відбулось протиправно, внаслідок обману, та незаконних дій, а відтак наявні підстави в порядку цивільного законодавства для визнання недійсним правочину виправлення про первинність огляду замість вірного - повторність огляду у вказаній виписці, оскільки, на переконання позивача, цей документ є правочином в розумінні вимог закону.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідачів вказувала, зокрема, на те, що виписка з акту огляду медико-соціальною експертною комісією є офіційним документом, що засвідчує медичний факт, а тому оскільки виправлення в офіційному документі не є правочином, норми про недійсність правочинів відповідно до ст. 215 ЦК України до цих правовідносин не можуть бути застосовані, позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині визнання недійсним правочину виправлення запису «повторно» на «первинно» у виписці з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки Серії 12 ААГ № 749886, виданої головою МСЕК 02.12.2024, а також заперечень на позов в цій частині, суд приймає до уваги те, що обов`язок суду захистити порушене право у спосіб, який передбачений законом, визначено у частині 1 статті 5 ЦПК України, згідно з якою, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно керуватися його ефективністю, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05 червня 2020 року в справі № 438/887/16, від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 910/18962/20 (пункт 5.14), від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20 (пункт 70).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справа № 466/8649/16-ц). Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи приведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 дійшла висновку, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

У даній справі встановлено, що позивач вказує на порушення його прав при видачі посадовими особами виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 7498896, оскільки, у пункті 7 зазначеного документу було протиправно виправлено статус огляду повторний на первинний, та такі дії, на переконання позивача, є правочином, який містить ознаки недійсності.

Однак, варто вказати на те, що дії посадових осіб щодо заповнення медичної документації та виправлення в ній описок регулюються нормами адміністративного права, та не є правочинами в розумінні цивільного законодавства, а відтак посилання сторони позивача на можливість визнання недійсним правочину, зокрема, на підставі ст.ст. 212, 215, 230 ЦК України, є хибними.

Позивачем не надано суду доказів оскарження дій посадових осіб в частині внесення виправлень в оспорюваний документ, як і не надано доказів визнання таких дій у встановленому законом порядку протиправними.

Зазначаючи про те, що при видачі документу посадовими особами були вчиненні дії, які містять ознаки обману та кримінального правопорушення, стороною позивача не було надано суду доказів на підтвердження цих обставин та звернення позивача до правоохоронних органів із відповідною заявою та внесення відповідних відомостей до ЄРДС.

Окремо варто вказати на те, що позивач не надав доказів того, що внесене у висновок виправлення в частині статусу огляду повторний на первинний, вплинуло на його цивільні права чи обов`язки або що внаслідок такого виправлення виникли будь-які юридичні наслідки для нього.

Натомість, суд зауважує, що оскарження виключно процедурних аспектів заповнення медичної документації без належного доведення негативних наслідків для прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства та, на переконання суду, не є належним способом захисту у даному спорі.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 4, 13, 19 ЦПК України судовий захист надається виключно у разі порушення або оспорювання прав чи інтересів позивача.

Сам по собі недолік або спірність внесення виправлення в документ без доведення порушення конкретного права не утворює складу приватно правового спору.

Окремо варто відмітити про те, що аналізуючи факти, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог про захист своїх прав шляхом визнання виправлення у виписці недійсним, суд констатує, що в переважній більшості обставини, якими позивач обгрунтовує недійсність внесення виправлення в документ, пов`язані саме із невірним, на думку позивача, заповненням медичної документації відповідними посадовим особами, та здійснення цих дій із порушення вимог чинного законодавства, що за своєю правовою природою регулюється нормами адміністративного законодавства, та додатково вказує на обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав при зверненні із цим позовом до суду.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог в цій частині не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги те, що стороною позивача не доведено порушення його цивільних прав, наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійним правочину, а також з огляду на обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, а відтак суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання правочину виправлення «повторно» на «первинно» недійсним та визнання огляду «повторно» вірним в п. 7 виписки з акта огляду МСЕК та довідки серії 12 ААГ № 749886 про встановлення ІІ групи інвалідності, - слід відмовити.

В частині позовних вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Статтею 23 ЦК України, встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода, про яку йдеться у ст. 1167 ЦК, має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України. Обов`язок доведення її наявності покладається на особу, що вимагає її відшкодування, в позовній заяві має зазначити які моральні страждання, та в зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Це також випливає із ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України. Слід також враховувати, що відповідно до ч. 81 ЦПК доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено правовий висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

При цьому, причинний зв`язок між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як із поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди: протиправну поведінку заподіювана шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вину.

Лише наявність усіх чотирьох умов є підставою для задоволення позову про відшкодування збитків та моральної шкоди. Відсутність хоча б однієї з зазначених умов свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOVv. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Так, в Постанові Верховного Суду у справі № 750/6330/17 зроблено висновок, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або ж приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема, інтенсивність, повторюваність протиправних дій, фізичні або психологічні наслідки, стан здоров`я. Верховним Судом зауважено, що саме позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання, яку саме шкоду вони заподіяли та в якому розмірі.

Отже, не кожне переживання, хвилювання є стражданням. Страждання - це відчуття сильного фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція. Саме через страждання фізичної особи визначається поняття моральної шкоди, його характер та глибину потрібно доводити, щоб довести моральну шкоду.

З аналізу статті 23 ЦК України слідує, що при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості. Відшкодування шкоди може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою цивільної відповідальності відповідно.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про шкодування завданої моральної шкоди.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даній справі позивач, вказуючи про наявність збитків та моральних страждань не надав суду жодних доказів на підтвердження цих обставин, обмежившись зазначенням про їх наявність в позові.

Стороною позивача не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів та наявністю збитків та моральних страждань у позивача, як і не доведено, що ці дії/бездіяльність відповідачів була у встановленому законом порядку визнана протиправною, а відтак, на переконання суду, в діях відповідачів, відсутній склад цивільного правопорушення, який слугував би підставою для покладення на них відповідальності.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог в цій частині не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, стороною позивача не доведено достатніми доказами протиправність поведінки відповідачів та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою відповідачів та завдання позивачу збитків та моральної шкоди, а відтак суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування збитків та моральної шкоди слід також відмовити.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 3-5, 11-13, 43,76-81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Пенсійного фонду України про визнання правочину недійсним та відновлення (визнання) становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

відповідач Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), ЄДРПОУ 02012906, адреса: м. Київ, вул. Прорізна, 19;

відповідач Пенсійний фонд України, ЄДРПОУ 00035323, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Суддя Андрій АНОХІН