Рішення № 13952570, 10.02.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" лютого 2011 р.Справа № 6/107-1953 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Лисенка, 20а, м. Тернопіль, 46021)

про визнання частково недійсним рішення відповідача №58 від 30 вересня 2010 року.

та зустрічним позовом - Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, (вул. Лисенка, 20а, м. Тернопіль,46021)

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, (АДРЕСА_1

про стягнення 9000 грн. штрафу, 812 грн. пені

За участю представників сторін:

ОСОБА_1 - не з'явився

Тернопільського обласного територіального відділення АКУ - Чорномаз Н.Є.

Суть справи:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського обласного територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення відповідача №58 від 30 вересня 2010 року у справі №440-УД.

17 грудня 2010 року Тернопільське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось в господарський суд Тернопільської області з зустрічним позовом до підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9000 грн. штрафу застосованого рішенням №58 від 30 вересня 2010 року у справі №440-УД та 810 грн. пені.

Ухвалою суду від 23 грудня 2010 року зустрічну позовну заяву прийнято до провадження.

Розгляд справи призначений вперше на 23 грудня 2010 року неодноразово відкладався та в засіданні оголошувалась перерва, востаннє до 10 лютого 2011 року.

Підприємець ОСОБА_1, його представник, участь яких не визнавалась обовязковою, в судове засідання не зявились, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75, пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530.

При даних обставинах, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними документами.

В засіданні учасникам процесу розяснювались належні їм права та обовязки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, у т.ч. дані у попередніх засіданнях, суд встановив наступне:

За зверненням Управління служби безпеки України в Тернопільській області №69/8-2160 від 21 квітня 2010 року, Тернопільським обласним територіальним відділенням антимонопольного комітету України проведено позапланову перевірку на предмет дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції при закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти Управлінням житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради (справа №440-УД).

За результатами розгляду матеріалів справи №440-УД, адміністративна колегія Тернопільського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України прийняла рішення №58 від 30 вересня 2010 року.

Відповідно до змісту рішення, при проведенні на замовлення Управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради тендеру по закупівлі контейнерів європейського взірця для збору паперу, фізичні особи підприємці ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, узгодженими антиконкурентними діями спотворили результати торгів, чим порушили п.4ч.2 ст.6 , п.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Такі висновки адміністративна колегія зробила з огляду на те, що:

- усі учасники тендеру знайомі між собою і дізнались про його проведення з одного джерела від підприємця ОСОБА_7;

- усі учасники тендеру здійснювали оформлення своїх заявок через одну й ту ж уповноважену особу - ОСОБА_8;

- у жодного з учасників тендеру, станом на дату його проведення, контейнерів у власності не було;

- усі учасники тендеру придбавали (мали намір придбати) контейнери у однієї й тієї ж особи підприємця ОСОБА_7;

- переможець тендеру ОСОБА_1 зареєстрований як підприємець та одночасно працює механіком ПП "Катруб". Власником даного підприємства є ОСОБА_7;

- жоден з учасників раніше участі тендерах не брав і продажем будь-яких контейнерів не займався, тощо.

В порядку ч.2 ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішенням №58 від 30 вересня 2010 року, на учасників тендеру, зокрема підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9000 грн.

Рішення направлено ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення 06 жовтня 2010 року (копія повідомлення наявна у матеріалах справи).

Зазначене рішення в частині накладення на підприємця ОСОБА_1 9000 грн. штрафу і оспорюється позивачем в судовому порядку.

Свої вимоги позивач за первісним позовом мотивує тим, що:

- результати торгів (тендеру) з придбання контейнерів ніким з його учасників не оскаржувались і є дійсними;

- висновки відділення АКУ зроблено на підставі припущень;

- за результатами тендеру досягнуто його мети щодо оптимального і раціонального використання державних коштів, оскільки контейнери продані за справедливою ринковою ціною.

В свою чергу у зустрічному позові, відділення Антимонопольного комітету вказує на невиконання підприємцем у визначені строки рішення про накладення штрафу, та просить стягнути його у судовому порядку, а також пеню за прострочення сплати штрафу.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог та необхідністю задоволення зустрічного позову.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі Закон) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст.4-3,33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, право визначення підстав та предмета позову, які становлять предмет судового дослідження, належить виключно позивачу.

Однак, поданими суду доказами первісним позивачем не доведено обґрунтованості підстав, з якими заявник пов'язує свої вимоги.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, визначаються зокрема Законом України «Про захист економічної конкуренції»№2210-ІІІ від 11.01.2001р. (далі Закон №2210).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності субєктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

За приписами частини четвертої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" не допускається здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України з прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами, а також з надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

В порядку ст. 52 Закону №2210, органи Антимонопольного комітету України накладають на суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, зокрема за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Статтею 59 Закону N 2210 передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, тоді як стаття 59 Закону N 2210 містить вичерпний перелік підстав для визнання цих рішень недійсними.

Вказана правова позиція міститься в Листі Вищого господарського суду України від 24.10.2006р. №01-8/2361, постановах Вищого господарського суду України від 14.12.2010р. у справі №7/52-970(10/31-645(3/60-1626)), від 18.01.2011р. у справі №07/14-7, від 21.12.2010р. у справі №38/151 та інших судових справах.

Всупереч перелічених норм і судової практики, первісним позивачем у своїй заяві не наведено обставин, з якими закон повязує можливість зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АКУ.

Відповідно до ст. 8 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008р. №921 (далі Положення), чинного на час виникнення спірних правовідносин, одним з принципів такої закупівлі є добросовісна конкуренція серед учасників.

Торги (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця (п.23 ч.1 ст. 1 Положення).

За змістом ст. 1 Закону №2210, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Змова - домовленість між двома чи кількома учасниками процедури закупівлі, спрямована на встановлення ціни тендерної пропозиції, цінової пропозиції на штучних або неконкурентних засадах з відома чи без відома замовника (п. 28 ч. 1 ст. 1 Положення).

Узгодженими діями, відповідно до ст. 5 Закону №2210, є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, а особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає, що антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, які стосуються зокрема спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

При цьому, за змістом статті 6 Закону для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як узгоджених антиконкурентних дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливості настання таких наслідків (див. Листи Вищого господарського суду від 29.10.2008р. №14-17-6/5303 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" та від 25.11.2009р. № 01-08/627 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)").

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (ч. 4 ст. 6 Закону №2210).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 50 Закону №2210, антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції

Наведені антимонопольним комітетом обставини, підтверджено поданими документами, зокрема поясненнями учасників тендеру, їх представника, а також ПП "Катруб", іншими доказами, і у своїй сукупності вказують на наявність у діях учасників тендеру антиконкурентних узгоджених дій. Можливість встановлення факту порушення законодавства про економічну конкуренцію за допомогою непрямих доказів, відображена зокрема у вже згаданих постановах ВГСУ від 14.12.2010р. №7/52-970(10/31-645(3/60-1626)), від 18.01.2011р. у справі №07/14-7. А тому, суд прийшов до висновку про відсутність наведених у ст. 59 Закону №2210 підстав для скасування рішення Антимонопольного комітету, від-так правомірність його прийняття.

Сукупність встановлених Тернопільським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України обставин дають підстави вважати, що у процесі підготовки та участі у процедурі закупівлі, учасники діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою конкуренції. Внаслідок узгодженої поведінки учасників, замовником не досягнуто основної мети торгів, зокрема, зменшення ціни.

Слід також зазначити, що узгодженість дій інших учасників тендеру (ОСОБА_7 ОСОБА_5Я.) встановлена рішеннями господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2011 року у справі №10/92-1944 та від 03 лютого 2011 року у справі №4/107-1950.

З урахуванням усього вищепереліченого, позивачем за первісним позовом не підтверджено невідповідності рішення №58 від 30 вересня 2010 року вимогам законодавства та обставинам справи, на які він посилається у позові.

В той же час не заслуговує на увагу посилання відділення АКУ на пропуск позивачем двомісячного строку для оскарження рішення, як таке, що спростовується матеріалами справи (позовна заява та поштова квитанція про направлення позову відповідачу датовані 06 грудня 2010 року).

Згідно з п. 2. ст. 56 Закону №2210, рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Пункт 3 ст. 56 Закону №2210 зобовязує особу, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплатити його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

У разі прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу за кожний день прострочення. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу, відповідного рішення (постанови) господарського суду, а припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. (п.5 ст. 56 Закону №2210).

Несплачений у строк, передбачений рішенням штраф, а також нарахована пеня, згідно з п.7 ст.56 Закону №2210, стягуються в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, у визначений рішенням №58 від 30 вересня 2010 року строк, підприємець ОСОБА_1 штраф в сумі 9000 грн. не сплатив.

У звязку з несплатою штрафу, Антимонопольним комітетом нараховано пеню, яка відповідно до приписів перелічених норм, з врахуванням суми штрафу, періоду прострочення, інших обставин, становить 810 грн.

За таких обставин, вимоги про примусове стягнення 9000 грн. штрафу та 810 грн. пені підлягають задоволенню як обґрунтовані і належним чином не спростовані відповідачем за зустрічним позовом.

Відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України, судові витрати за первісним позовом не відшкодовуються, за зустрічним покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1,2,12,4-3,33,34,43,44,49,60,82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити.

1) Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету на рахунок №31116106700468 в ГУДКУ Тернопільської області, МФО 838012, одержувач Держбюджет Теребовлянський район 21081100, ідентифікаційний код 23588154, код класифікації доходів бюджету 21081100, символ звітності 106 “Адміністративні штрафи та інші санкції” 9000 грн. штрафу, 810 грн. пені.

Видати наказ.

2) Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) 102 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в дохід Державного бюджету України.

Видати наказ.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 16 лютого 2011р., через місцевий господарський суд.

СуддяІ.П. Шумський