Рішення № 139525156, 03.09.2026, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 593/531/26

Провадження № 2/593/393/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"03" вересня 2026 р.

у складі: головуючої судді: Німко Н.П.

при секретарі: Олексів О.Б.

з участю

представника позивача Демарчук Н.О.

представника відповідача Мельника Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №35387-01/2024 від 23.01.2024 року у розмірі 40 000,00 грн., сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн., а також витрат на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що 23 січня 2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №35387-01/2024 про надання кредиту у розмірі 10 000,00 грн. на строк 120 днів. У подальшому 29 травня 2024 року укладено договір №29052024 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «АВАНС КРЕДИТ» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором №35387-01/2024. У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за згаданим договором утворилась заборгованість за договором №35387-01/2024 від 23 січня 2024 року у сумі 40 000,00 грн., яка складається із: 10 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30 000,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Представник позивача Демарчук Н.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у засідання суду не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача адвокат Мельник Ю.О. у судовому засіданні позову не визнав з підстав, наведених у відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позову.

Відзив на позов обґрунтовано таким: позовні вимоги відповідач не визнає у повному обсязі. Вважає, що усі докази подані позивачем є недостовірними, недопустимими та неналежними. У позовній заяві зазначено, що між ТОВ Аванс кредит та ОСОБА_1 було укладено договір №35387-01/2024 від 23.01.2024 року у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Однак, відповідач ОСОБА_1 не отримував жодних повідомлень чи пропозицій про укладення такого кредитного договору з ТОВ "Аванс Кредит", а також не здійснював жодних дій, які б могли бути трактовані як прийняття цієї пропозиції. Зокрема, йому не надходили смс-коди для підтвердження акцепту, електронні повідомлення на адресу електронної пошти і він не здійснював входу до жодної інформаційної системи чи особистого кабінету, що підтверджувало його згоду на укладення договору. Вважає, що відсутність таких підтверджувальних відомостей є суттєвим фактом, що спростовує твердження позивача про укладення електронного договору між сторонами. Практика Верховного Суду (справа №524/5556/19 від 12.01.2021 року) передбачає, що для підтвердження укладення електронного договору необхідні належні докази, що свідчать про ідентифікацію сторони та її акцепт пропозиції шляхом застосування електронного підпису або іншим способом підтвердження. Зокрема, електронний договір вважається укладеним лише після того, як особа, яка отримала пропозицію, надає відповідь про прийняття цієї пропозиції, наприклад, через введення одноразового ідентифікатора, смс-коду або через вхід у систему за допомогою логіна та пароля.

Також, Верховний Суд у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 року вказав, що відсутність підтвердження, зокрема електронного підпису чи інших ідентифікаційних дій, свідчить про не укладення договору.

Позивач не надав доказів, що ОСОБА_1 акцептував умови договору, що є обов`язковим для підтвердження факту його укладення.

Як стверджує представник відповідача, ОСОБА_1 не отримував жодних кредитних коштів, а тим більше не брав ніякого кредиту в ТОВ Аванс кредит.

При цьому, позивачем не надано доказів про зарахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 10000.00 грн. за кредитним договором №35387-01/2024 від 23.01.2024 року.

Вважає, що лист від ТОВ Універсальні платіжні рішення про зарахування 10000.00 грн на карту НОМЕР_1 , яке надав позивач, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім документом, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони. Наявність такого листа не є достатнім для доведення позовних вимог, оскільки даний лист є внутрішнім документом ТОВ Універсальні платіжні рішення, не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи видавалися насправді кредитні кошти відповідачу і є недостатнім доказом для висновку про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення.

Таким чином, відсутність доказів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 повідомлень про укладення договору, факт його акцепту та підтвердження видачі кредитних коштів, є підставою для висновку, що між відповідачем і позивачем не було укладено кредитного договору, а вимоги позивача про стягнення заборгованості не є обґрунтованими.

Звернув увагу суду, що позивач не надав розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором №35387-01/2024 від 23.01.2024 року, у якому повинні бути вказані: період, за який виникла заборгованість за основною сумою кредиту відповідно до графіку погашення кредиту; період, за який виникла заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, із зазначенням формули, за якою здійснювалося нарахування відсотків; за якими комісіями виникла заборгованість, зазначена у розрахунку.

До позову не додані первинні документи бухгалтерського обліку заборгованості за кредитним договором.

Відсутність зазначених даних позбавляє відповідача можливості перевірити правильність нарахованої заборгованості, провести звірку розрахунків та, за необхідності, подати власний контррозрахунок.

Також Позивачем не доведено факту переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС.

З огляду на наведене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив: договір про надання фінансового кредиту №35387-01/2024 підписано Позичальником 23.01.2024 року електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений Позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця.

Зокрема, 23.01.2024 року відповідачу на зазначений номер був надісланий одноразовий ідентифікатор W1028. Вказаним одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-числової послідовності, наданий відповідачу, було підписано вищезазначені договір, додаток №1 до Договору, заявку-анкету на отримання фінансового кредиту, паспорт споживчого кредиту, інформаційне повідомлення споживача від 23.01.2024 року.

Таким чином, відповідач здійснив усі дії, спрямовані на укладання кредитного договору шляхом підписання договору про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та із зазначенням поміж іншого інформації щодо реквізитів банківської картки НОМЕР_1 , на рахунок якої, в подальшому, були перераховані грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн.

Відповідно до умов Договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником Кредитодавцю з метою отримання кредиту.

При цьому, маска - номер картки Позичальника був зазначений в самому договорі та анкеті-заявці на отримання фінансового кредиту до Договору № 35387-01/2024 від 23.01.2024 року та підписана належним чином. В тому числі, в розрахунку заборгованості також зазначений маска-номер кредитної картки, на яку було здійснено перерахування коштів за договором.

Сторонами були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього правочину, а саме укладення та підписання кредитного договору. Відтак посилання відповідача на те, що останнім такий договір не укладався, є безпідставними та таким, що не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема, не надано доказів вчинення шахрайських дій, того, що телефон та електронна адреса не належать безпосередньо відповідачеві, не надано жодної банківської виписки, яка свідчила б про ненадходження грошових коштів на рахунок відповідача за кредитним договором тощо.

Як вважає сторона позивача, викладені у відзиві пояснення відповідача є такими, що будуються лише на словах, не підтверджені відповідними доказами у розумінні норм цивільного процесуального законодавства. Натомість позивачем надані належні та достатні докази, які беззаперечно підтверджують, що відповідач ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця; надав відповідні дані для заповнення формуляра заяви-анкети (ПІП, РНОКПП, місце проживання, телефон, дані паспорту, номер платіжної картки та ін.) та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором погодився з запропонованими умовами договору та підписав їх.

Таким чином, Позикодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору, що підтверджується відповідними доказами.

Відтак, посилання представника відповідача є необґрунтованими та є намаганням уникнути відповідальності відповідача від виконання зобов`язань.

Відповідачем не надано жодного доказу того, що ним оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, отримавши позовну заяву відповідач зустрічного позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його не укладення, не подав. Таким чином вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Посилання Відповідача на обов`язковість виписок по картковому рахунку є недоречним, оскільки ні первісний кредитор, ні Позивач є не банками, а є фінансовими установами, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості відкривати карткові рахунки фізичним та юридичним особам, а також створювати виписки по таким картковим рахункам споживачів. Отже, вказані твердження не заслуговують на увагу.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.

29 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до Договору факторингу, в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 35387-01/2024 від 23.01.2024 року, що укладений між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 .

Таким чином, обов`язок щодо повідомлення покладається на клієнта (первісного кредитора), тобто на ТОВ «Аванс кредит», відтак позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» не було порушено порядку передачі прав вимоги.

Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо погашення заборгованості за Договором попередньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

В даному випадку, жодні негативні наслідки для кредитора не настають, так як позичальником не сплачено жодних платежів первісному кредитору після відступлення права вимоги, а тому, підстав вважати, що настали негативні наслідки для нового, належного кредитора та належного виконання умов кредитного договору немає. Крім того, відступлення права вимоги жодним чином не впливає на кредитні зобов`язання позичальника.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом грошової вимоги до відповідача за договором, що підтверджується належними доказами.

Як вважає представник позивача, позиція відзиву зводиться до того, що відповідач лише заперечує всі обставини справи, на які посилається позивач, проте, нехтує доказуванням обох сторін та прагне ввести суд в оману.

Суд, розглянувши матеріали справи, взявши до уваги відзив на позов, відповідь на відзив, письмові пояснення, а також пояснення, надані у судовому засіданні вважає, що позов підлягає до задоволення, а доводи сторони відповідача не є обґрунтованими виходячи з таких підстав:

Судом встановлено таке:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачем ОСОБА_1 23 січня 2024 року укладено Договір про надання фінансового кредиту №35387-01/2024.

Договір укладено відповідно до п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до вищезазначеного порядку, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Договір з боку позивача підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст.12 Закону. Одноразовий ідентифікатор для укладення договору надсилається засобами зв`язку, зазначеними заявником в інформаційно-комунікаційній системі.

Договір про надання фінансового кредиту №35387-01/2024 підписано відповідачем 23.01.2024 року електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений відповідачем в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця.

Зокрема, 23.01.2024 року відповідачу на зазначений номер був надісланий одноразовий ідентифікатор W1028. Вказаним одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-числової послідовності, наданий відповідачу, було підписано вищезазначені договір, додаток №1 до Договору, заявку-анкету на отримання фінансового кредиту, паспорт споживчого кредиту, інформаційне повідомлення споживача від 23.01.2024 року.

Отже, відповідач здійснив усі дії, спрямовані на укладення кредитного договору шляхом підписання договору про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки НОМЕР_1 .

На виконання умов договору відповідачу 23 січня 2024 року видано кредитні кошти у сумі 10000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , що доводиться довідкою за Вих. №3466_240704145302 від 04.07.2024 року.

У подальшому, 29 травня 2024 року укладено договір №29052024 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «АВАНС КРЕДИТС» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором №35387-01/2024.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань утворилась заборгованість за договором №35387-01/2024 від 23 січня 2024 року у сумі 40 000,00 грн., яка складається із: 10 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30 000,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

У спростування заперечень сторони відповідача щодо позову, суд зазначає таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на фактично встановлені у судовому засіданні обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем було підписано згаданий договір про надання фінансового кредиту за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора і це підтверджує факт укладення між сторонами правочину, й таким чином, сторони угоди досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Отже, судом констатує, що відповідачем згаданий договір було підписано й він погодився на отримання кредиту, будь- які підстави вважати, що на час вчинення такої угоди позивачем не було додержано вимог статті 203 ЦК України, - не встановлено.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, стороною відповідача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання в порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що встановлено ст. 610 ЦК України.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту ч.1 ст. 625 ЦК України вбачається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на вищевикладене, суд констатує, що у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором у зв`язку із його неналежним виконанням, зібрані у справі докази та їх належна оцінка, вказують на наявність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача.

Як вбачається з наданої платіжної інструкції №0461390001 від 20 вересня 2024 року позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн., що підлягає відшкодуванню, шляхом його стягнення із відповідача на користь позивача.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного суду від 09 березня 2021 року (справа № 200/10535/19-а) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року.

Згідно витягу з Акту №2 про надання юридичної допомоги від 05.09.2024 року, Адвокатським об`єднання «Лігал Ассістанс» надало такі послуги ТОВ «Факторинг Партнерс»:

-Надання усної консультації з вивченням документів 4000,00 грн;

-Складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 9000,00 грн.

Всього на суму 13000,00 грн.

Оскільки понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є підтверджені платіжною інструкцією №0460010000 від 12 вересня 2024 року, суд дійшов висновку, що вимога про їх стягнення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 14, 76-78, 89, 133, 134, 137, 141, 141, 258, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, 526, 527, 530, 549, 625, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» виниклу станом на 30 вересня 2024 року заборгованість за договором №35387-01/2024 від 23 січня 2024 року у розмірі 40 000 (сорок тисяч гривень) гривень 00 коп., яка складається із: 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп.

Відомості про сторін у справі:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», вул.Гедройця Єжи, 6/офіс 521, м.Київ, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Представник відповідача Мельник Юрій Олександрович, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

У відповідності до ч.6 ст.259 ЦПК України, повний текст рішення суду складено 13 серпня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко