Рішення № 139519201, 07.09.2026, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/2518/26

провадження № 2/619/2612/26

Рішення

іменем України

07 вересня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/2518/26,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представник позивача: Журавльов С.Г.,

представник відповідача: Машніцький В.А.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» у системі «Електронний суд» 14.04.2026 звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №12-171-855-2-19-Г у розмірі 130164,87 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 22.02.2019 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 12-171-855-2-19-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК», розміщені на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір. 03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС»27.12.2024 уклало з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019 становить 130164,87 грн, що складається з: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) - 59551,28 грн; заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 16267,88 грн; заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) - 54345,71 грн.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, у якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на недоведеність факту надання кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, відсутність належних первинних бухгалтерських документів, що підтверджують рух коштів і розрахунок боргу, а також ненадання доказів переходу права вимоги до позивача та повідомлення про це відповідача. Крім того, зазначає, що передбачена кредитним договором комісія за надання кредиту не відповідає вимогам законодавства, оскільки не обґрунтована фактичним наданням додаткових чи супутніх послуг, а тому є нікчемною. Відповідач також вказує на безпідставне зарахування сплачених ним коштів у рахунок комісії, що призвело до штучного збільшення основного боргу, та наголошує на необхідності перерахунку заборгованості з виключенням незаконних комісійних нарахувань.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

21.05.2026 по справі було ухвалено заочне рішення, яке відповідно до ухвали суду від 13.07.2026 скасовано, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті будо призначено на 07.09.2026.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, матеріали справи містять клопотання, у якому просить здійснити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідачка у судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву, у якій просить здійснити розгляд справи за його відсутності.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

22.02.2019 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 12-171-855-2-19-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК», розміщені на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір, відповідно до умов якого, тип кредиту кредит; загальний розмір кредиту 99720,00 грн; кредит надається на строк з 22 лютого 2019 року до 21 лютого 2022 року включно; процентна ставка, відсотків річних 10%. Крім того, відповідачем підписано додаток №1 до кредитного договору № 12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Кредитодавець надав Позичальнику кредитні кошти (далі Кредит), в сумі та на умовах визначених Договором, які Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі згідно з додатками до цього Договору.

Кредит надавався на споживчі цілі шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника в АТ «МЕГАБАНК» (п.1.2. Кредитного договору). Для обліку Кредиту та нарахованих процентів за Кредитом Кредитодавець відкрив відповідні рахунки (п. п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного договору).

Факт отримання кредитних коштів підтверджується випискою/особовим рахунком за період з 22 лютого 2019 року по 02 грудня 2022 року, з якої вбачається здійснення 22 лютого 2019 року операції із зарахування грошових коштів відповідно до кредитного договору № 12-171-855-2-19-Г від 22 лютого 2019 року на ім`я ОСОБА_1 у розмірі 99720,00 грн.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

За відомостями Витягу з Реєстру боржників до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024, до ТОВ «Фінансова компанія «МУСТАНГ ФІНАНС» перейшло право вимоги за Договором № 12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019, укладеним з ОСОБА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» 27.12.2024 уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

За відомостями Витягу з додатку №1 до договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024, до ТОВ «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за Договором № 12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства, заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019 становить 130164,87 грн, що складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) - 59551,28 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 16267,88 грн; заборгованості по сплаті комісії (в тому числі прострочена) - 54345,71 грн.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 54345,71 грн за кредитним договором №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019, з огляду на те, що умова кредитного договору по сплаті комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною.

Як передбачено п. 2.7. Кредитного договору №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019, розмір комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування, в % від суми кредиту сплачується у день надання кредиту 0.

Крім того, як передбачено п. 2.8. Кредитного договору №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 1,4000000000%.

Так, відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Установлено, що умовами кредитного договору передбачена необхідність сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Як передбачено ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (п. 32.8 постанови у справі №496/3134/19).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 450/126/20 сформулював правовий висновок про те, що розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.

Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством. Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Позикодавець не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.

Суд зазначає, що суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем були здійснені платежі, які позивач зарахував як сплату комісії, а саме: 01.03.2019 - 1396,08 грн; 01.04.2019 - 1396,08 грн; 01.05.2019 - 1 396,08 грн; 01.06.2019 - 1 396,08 грн; 01.07.2019 - 1 396,08 грн; 01.08.2019 - 1 396,08 грн; 01.09.2019 - 1 396,08 грн; 01.10.2019 - 1 396,08 грн; 01.11.2019 - 1 396,08 грн; 01.12.2019 - 1 396,08 грн; 01.01.2020 - 1 396,08 грн; 01.02.2020 - 1 396,08 грн; 01.03.2020 - 1 396,08 грн; 01.04.2020 - 1 396,08 грн; 01.05.2020 - 1 396,08 грн; 01.07.2020 - 2 792,16 грн; 01.08.2020 - 1 396,08 грн; 01.01.2021 - 4 463,97 грн; 01.02.2021 - 2 487,20 грн; 01.03.2021 - 2 536,82 грн; 01.05.2021 - 690,94 грн; 01.05.2021 - 2 487,20 грн. Загальний розмір таких платежів становить 37795,57 грн.

Оскільки правова підстава для стягнення комісії відсутня, зазначені платежі не можуть бути визнані належним виконанням саме зобов`язання зі сплати комісії. Вони підлягають врахуванню при визначенні фактичного залишку заборгованості відповідача за дійсними складовими кредитного зобов`язання - тілом кредиту та процентами.

Таким чином, при визначенні розміру заборгованості суд повинен виходити не з механічного виключення з розрахунку позивача суми комісії, а з фактичного руху коштів та належного розподілу здійснених відповідачем платежів між дійсними складовими кредитного зобов`язання.

З урахуванням наданого позивачем розрахунку, первісно визначена заборгованість за тілом кредиту та процентами становить: 59551,28 грн + 16267,88 грн = 75819,16 грн.

Отже, за умови врахування зазначених платежів у рахунок погашення дійсної заборгованості, арифметична різниця становить: 75819,16 грн 37795,57 грн = 38023,59 грн.

Відтак, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню становить 38023,59 грн.

Посилання відповідача на те, що позивач не довів факт отримання кредитних коштів, спростовуються безпосередньо дослідженою судом випискою з особового рахунку.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, закон не встановлює, що факт отримання кредиту може бути підтверджений виключно одним конкретним видом документа. Суд має оцінити докази у їх сукупності та взаємному зв`язку.

Судом досліджено виписку/особовий рахунок за період з 22 лютого 2019 року по 02 грудня 2022 року, з якої безпосередньо вбачається здійснення 22 лютого 2019 року операції із зарахування грошових коштів відповідно до кредитного договору № 12-171-855-2-19-Г від 22 лютого 2019 року на ім`я ОСОБА_1 у розмірі 99720,00 грн.

Таким чином, наявність у матеріалах справи зазначеної виписки має істотне значення для встановлення фактичних обставин справи, оскільки вона містить відомості про конкретну банківську операцію щодо зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Більше того, сама позиція відповідача щодо проведених ним платежів за кредитним договором фактично узгоджується з існуванням кредитних правовідносин між сторонами. Відтак у сукупності кредитний договір, банківська виписка про зарахування кредитних коштів та дані про подальші платежі відповідача підтверджують факт виникнення між сторонами кредитного зобов`язання.

Тому доводи відповідача про недоведеність самого факту надання кредиту суд відхиляє як такі, що спростовані матеріалами справи.

Щодо доводів відповідача про недоведеність розміру заборгованості, суд зазначає таке.

Посилання відповідача на положення статей 76-81 ЦПК України саме по собі не спростовує вимог позивача, оскільки зазначені норми регулюють загальні правила доказування та не встановлюють обов`язку кредитора доводити кожну банківську операцію виключно окремим первинним бухгалтерським документом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

У даному випадку суд має можливість встановити як факт виникнення кредитного зобов`язання, так і факт фактичного надання кредиту, оскільки у справі наявний кредитний договір та виписка з особового рахунку, в якій відображено зарахування 22 лютого 2019 року на рахунок відповідача кредитних коштів у сумі 99720,00 грн.

Тому суд відхиляє доводи відповідача про повну недоведеність кредитної заборгованості.

Водночас такі доводи підлягають частковому врахуванню саме в частині перевірки розрахунку її розміру, оскільки кредитор зобов`язаний довести не лише факт існування кредитного зобов`язання, але й саме той розмір заборгованості, який просить стягнути.

Щодо доводів відповідача про непропорційність заборгованості.

Доводи відповідача про те, що розмір нарахувань є непропорційним основній сумі кредиту, самі по собі не є підставою для повної відмови у позові.

Факт перевищення розміру заборгованості над залишком основної суми кредиту не свідчить автоматично про незаконність процентів, якщо такі проценти передбачені договором та нараховані відповідно до закону.

Разом із тим суд зобов`язаний перевірити кожну складову заявленої заборгованості на предмет наявності правової підстави для її стягнення.

Саме тому суд виключає з розрахунку комісію, правомірність нарахування якої позивач не довів, та здійснює відповідний перерахунок.

Таким чином, аргумент відповідача про непропорційність заборгованості не є самостійною підставою для відмови у позові, однак підлягає врахуванню в частині необхідності перевірки правильності та законності кожної складової заявленої до стягнення суми.

Щодо доводів відповідача про неправомірне зарахування платежів.

Суд також враховує доводи відповідача про те, що позивач зараховував внесені ним кошти на погашення комісії, яка фактично не підлягала стягненню.

Оскільки умова про сплату відповідної комісії не може породжувати обов`язок відповідача щодо її сплати, зарахування платежів на погашення такої комісії не може призводити до збільшення залишку основної заборгованості та подальшого нарахування процентів на суму, яка фактично була сплачена відповідачем.

Інше призводило б до ситуації, коли кредитор, включивши до розрахунку незаконну складову, фактично отримував би можливість збільшувати основну суму боргу та нараховувати на неї подальші платежі, що суперечило б наслідкам нікчемності відповідної умови договору.

Отже, при визначенні остаточного розміру боргу суд повинен врахувати фактичні платежі відповідача та провести розрахунок виходячи виключно з дійсних складових кредитного зобов`язання.

Щодо відступлення права вимоги та повідомлення відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», обов`язок повідомити споживача про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів покладається на кредитодавця, який передає право вимоги, а також на нового кредитора у разі подальшого відступлення. Водночас закон не встановлює, що неповідомлення боржника впливає на дійсність переходу права вимоги чи припиняє обов`язок боржника виконувати кредитне зобов`язання.

Зміна кредитора у зобов`язанні відбувається відповідно до статей 512,516 Цивільного кодексу України, і для цього не потрібна згода боржника. Боржник повинен виконувати свої обов`язки у порядку та на умовах, визначених договором і законом, що прямо відповідає ст. 526 ЦК України.

Відтак, неповідомлення відповідача про перехід права вимоги не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання і не спростовує правомірності вимог щодо стягнення заборгованості.

Щодо посилань відповідача на те, що за договором № 1/12 від 27 грудня 2024 року новий кредитор мав сплатити первісному кредитору 22730000,00 грн до 31 травня 2025 року, тоді як, за твердженнями відповідача, було сплачено лише 17230000 грн, суд зазначає, що саме по собі неналежне або неповне виконання новим кредитором своїх розрахунків із первісним кредитором не доводить припинення чи невиникнення права вимоги до боржника.

Для висновку про те, що право вимоги не перейшло до нового кредитора, відповідач повинен довести, що повна оплата вартості права вимоги була визначена сторонами договору саме як відкладальна умова переходу права вимоги, а не як самостійний обов`язок сторін щодо проведення розрахунків.

З матеріалів справи таких належних і допустимих доказів судом не встановлено.

Отже, доводи відповідача про те, що часткова оплата вартості права вимоги автоматично свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до відповідача, суд вважає необґрунтованими.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 38023,59 грн.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 11200,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025, ордер на надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги, у якому зазначено, що загальна сума наданих послуг становить 11200,00 грн.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п.268).

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, яка не є складною та є однотипною для адвоката, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, що не потребує значного витрачання часу адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), який участі у судових засіданнях не приймав, ціну позову, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають задоволенню, в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» підлягають задоволенню частково (50,15%), то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду (2662,40 грн) з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1335,19 грн.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №12-171-855-2-19-Г від 22.02.2019 у розмірі 38023,59 грн (тридцять вісім тисяч двадцять три гривні 59 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1335,19 грн (одна тисяча триста тридцять п`ять гривень 19 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (ти тисячі гривень).

Надіслати учасникам справи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, оф. 105.

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. М. Нечипоренко