Рішення № 139519039, 04.09.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3413/26

провадження №: 2/398/3528/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"04" вересня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград», представник позивача адвокат Стадніченко І.В., до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін

ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 20 травня 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 171 925,04 грн за період з 01 лютого 2017 року по 01 травня 2026 року, а також судового збору в сумі 3 328,00 грн, по 1 664,00 грн з кожної з відповідачок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 березня 2022 року ОКВП «Дніпро-Кіровоград» уклало договір приєднання відповідно до індивідуального публічного договору, розміщеного на вебсайті підприємства, за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 (зі змінами від 02 лютого 2022 року), за особовим рахунком № НОМЕР_1 з ОСОБА_1 про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . За цим договором підприємство взяло обов`язок надавати послугу і нараховувати розмір плати, а споживач за п. 29 договору зобов`язався вносити однією сумою плату, яка складається з плати за послугу і плати за абонентське обслуговування. Пунктом 31 договору розрахунковим періодом визначено календарний місяць.

Позивач зазначив, що у період з 01 лютого 2017 року до 01 лютого 2022 року нарахування проводилося за показниками розподільного (квартирного) приладу обліку; у зв`язку з непроходженням державної повірки квартирний лічильник знято з обліку, а починаючи з лютого 2022 року нарахування проводилося за комерційним приладом обліку, прийнятим на абонентський облік згідно з актом від 22 грудня 2021 року.

Позивач також зазначив, що 20 січня 2020 року на офіційному вебсайті підприємства розміщено повідомлення про намір встановити комерційний прилад обліку, а 31 січня 2020 року повідомлення про встановлення комерційного обліку, чим виконано вимоги Порядку інформування оператором зовнішніх інженерних мереж власників (співвласників) будівлі про намір встановлення вузла комерційного обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2018 року № 444. 10 лютого 2022 року розміщено повідомлення про публічну пропозицію (оферту) та публічний договір приєднання, у зв`язку з чим з 01 березня 2022 року змінилися умови надання й оплати послуг, а всі раніше укладені договори втратили чинність.

Обґрунтовуючи порядок нарахування, позивач послався на п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і на Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, зазначивши, що для будинків, у яких частина приміщень не оснащена лічильниками холодної води, обсяг небалансу розподіляється між споживачами, які не мають лічильників, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються послугами. Оскільки розподільний прилад обліку у квартирі відповідачок відсутній, різниця небалансу нараховувалася на квартиру АДРЕСА_2 .

Кількість осіб позивач визначив за довідками КП «Житлогосп» від 03 липня 2025 року № 337 і № 340, згідно з якими за адресою квартири зареєстровано 2 особи ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , які є співвласницями майна по 1/2 частці та користуються послугами з водопостачання і водовідведення.

Позивач також вказав, що заяв про відмову від користування послугами з водопостачання та водовідведення від відповідачок не надходило, а тому відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно та оплачувати послугу. Крім того, позивач послався на ст. 67 Житлового кодексу України.

У письмових поясненнях від 13 липня 2026 року представник позивача розкрила порядок нарахування плати детальніше, ніж у позовній заяві. Зазначила, що у період з 2012 року по 01 січня 2019 року нарахування проводилися за показаннями розподільного приладу обліку ЛК-1.5 заводський № 222673, прийнятого на абонентський облік згідно з актом від 28 жовтня 2014 року, у якому зазначено строк наступної повірки IV квартал 2018 року; 12 жовтня 2018 року через Укрпошту надіслано повідомлення № О00000182599 про необхідність проведення планової повірки, яке 24 листопада 2018 року повернулося за закінченням строку зберігання. Оскільки ОСОБА_1 послуги з повірки не оплатила і доступу до квартири не надала, з 01 січня 2019 року лічильник знято з обліку, а нарахування проводилося за нормою водоспоживання з розрахунку на дві особи (7 куб. м ? 2 особи ? діючий тариф). Борг за квартирою станом на 01 травня 2022 року становив 35 921,52 грн; з травня 2022 року нарахування здійснювалося за різницею небалансу за комерційним приладом обліку, і за період з 01 травня 2022 року по 01 травня 2026 року за комерційним обліком нараховано 136 003,52 грн, а разом 171 925,04 грн. Представник послалася також на висновок Верховного Суду щодо достатності направлення повідомлення рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу споживача та навела приклад обчислення розміру плати за травень 2022 року.

Заявою про зменшення позовних вимог від 06 серпня 2026 року представник позивача просила стягнути солідарно з відповідачок 160 588,34 грн основного боргу за період з 01 лютого 2017 року по 01 травня 2026 року та судовий збір у сумі 3 328,00 грн, по 1 664,00 грн з кожної. Зменшення обґрунтоване тим, що судовим наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2016 року у справі № 398/987/16-ц з ОСОБА_1 вже стягнуто заборгованість у розмірі 11 336,70 грн станом на 01 березня 2016 року; ця сума до цього часу не сплачена, відображена у довідці про нарахування наростаючим підсумком, а судовий наказ повторно пред`явлено до примусового виконання, тому для уникнення подвійного стягнення ціну позову зменшено на зазначену суму (171 925,04 ? 11 336,70 = 160 588,34).

У запереченнях на заяву про застосування строку позовної давності від 06 серпня 2026 року представник позивача просила ці заяви відхилити. Позицію мотивувала тим, що до суми 11 336,70 грн позовна давність не застосовується, оскільки ця сума присуджена чинним судовим наказом і виключена зі складу позовних вимог, а до решти вимог позовна давність не спливла, бо в період карантину з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року та у зв`язку з введенням воєнного стану з 24 лютого 2022 року перебіг строків позовної давності не відбувався; на думку позивача, строк з 12 березня 2020 року по жовтень 2026 року до позовної давності не зараховується.

Відповідачки ОСОБА_1 і ОСОБА_5 відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк не подали.

30 липня 2026 року кожна з відповідачок подала письмову заяву про застосування позовної давності, у якій просила застосувати позовну давність до вимог позивача у цій справі. Мотивів заяви не містять.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін; відповідачкам встановлено строк для подання відзиву та роз`яснено наслідки його неподання.

13 липня 2026 року від представника позивача надійшли заява про внесення змін до позовної заяви (вх. № 20926/26-Вх) та письмові пояснення з додатками (вх. № 20927/26-Вх). У заяві представник просила виправити, як описку, зазначений у позові період стягнення, вказавши період з 01 січня 2012 року по 01 травня 2026 року замість періоду з 01 лютого 2017 року по 01 травня 2026 року, залишивши решту вимог без змін.

У судовому засіданні 30 липня 2026 року взяли участь представник позивача адвокат Стадніченко І.В. та обидві відповідачки. Суд дослідив письмові докази, заслухав пояснення учасників справи, задовольнив клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії судового наказу від 05 квітня 2016 року у справі № 398/987/16-ц, прийняв подані відповідачками письмові заяви про застосування позовної давності та за клопотанням представника позивача відклав розгляд справи на 31 серпня 2026 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Пояснила, що за адресою квартири відповідачок відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким тривалий час не виконуються обов`язки з оплати спожитих послуг. Наголосила, що обов`язок проводити періодичну повірку розподільного приладу обліку покладено на його власника, а підприємство виконало свій обов`язок з інформування, надіславши споживачеві рекомендоване поштове повідомлення, яке повернулося без вручення; у зв`язку з непроведенням повірки прилад обліку з 01 січня 2019 року знято з абонентського обліку, а нарахування переведено на норму споживання з розрахунку на двох зареєстрованих осіб. Пояснила порядок розподілу небалансу за Методикою № 315 після прийняття на абонентський облік загальнобудинкового приладу обліку та зазначила, що у 2025 році приміщень, не оснащених розподільними приладами обліку, у будинку було чотири, а осіб у них п`ять, з яких дві припадали на квартиру відповідачок.

На запитання суду про підстави нарахування плати на двох осіб у 2025 році з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_5 змінила зареєстроване місце проживання 14 травня 2025 року, представник позивача пояснила, що підприємство обмежене у праві самостійно одержувати персональні дані споживачів і отримує лише знеособлені відомості про кількість зареєстрованих осіб, тому про зміну реєстрації йому не було відомо; обов`язок інформувати виконавця про зміну кількості осіб покладено на споживача п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», і в разі подання відповідних документів зміни були б унесені. Проведення перерахунку за минулі періоди представник вважала неможливим, оскільки це потребувало б перерозподілу обсягів між усіма споживачами будинку.

Представник позивача також просила уточнити прізвище другої відповідачки з Нерівної на ОСОБА_6 , підтвердила, що сума, стягнута судовим наказом від 05 квітня 2016 року, включена до ціни позову, і просила стягнути виключно суму основного боргу без інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила, що заявлена сума є надмірною і несправедливою, оскільки не відображає фактичного споживання води у квартирі АДРЕСА_2 , а є результатом розподілу загальнобудинкового небалансу, тоді як інші мешканці будинку використовують магніти на приладах обліку або роками не сплачують за послуги. Зазначила, що не змогла провести повірку власного приладу обліку, оскільки при усних зверненнях до абонентського відділу позивача їй відмовляли у прийнятті приладу на повірку та опломбуванні, вимагаючи попередньо сплатити близько 30 відсотків накопиченого боргу, що становило близько 60 000,00 грн. Підтвердила, що підписувала акти обстеження квартири, а також що з січня 2012 року добровільних платежів за спожиті послуги не вносила. Пояснила, що донька ОСОБА_5 фактично не проживає у квартирі понад п`ять років, проте про це виконавця послуг вони не повідомляли, оскільки не знали про такий обов`язок. Послалася на скрутне матеріальне становище у зв`язку з тим, що не працює за станом здоров`я.

Відповідачка ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила, що фактично не проживає у спірній квартирі з 2019 року, мешкає за іншою адресою, де своєчасно сплачує комунальні послуги, а тому нарахування плати за водопостачання за двома адресами одночасно вважає безпідставним. Зазначила, що 14 травня 2025 року змінила зареєстроване місце проживання на адресу: АДРЕСА_3 , однак не знала про необхідність додатково письмово інформувати виконавця послуг, оскільки працівники підприємства під час обходів повідомляли, що достатньо офіційно змінити реєстрацію. Пояснила, що у 2022 році усно зверталася до абонентського відділу позивача з проханням провести повірку квартирного лічильника та опломбувати його. За її словами, працівники підприємства відповіли, що зроблять це лише після того, як вона укладе договір про реструктуризацію заборгованості та сплатить її частину. Про те, що повірку можна замовити в іншій організації, яка має право проводити такі роботи, їй не повідомили. Послалася на скрутне матеріальне становище.

06 серпня 2026 року від представника позивача надійшли заява про зменшення позовних вимог (вх. № 23621/26-Вх) та заперечення на заяву про застосування строку позовної давності (вх. № 23622/26-Вх) з доказами направлення їх копій відповідачкам. У заяві про зменшення позовних вимог представник позивача просила також залишити без розгляду заяву про внесення змін до позовної заяви від 13 липня 2026 року та провести розгляд цих заяв за її відсутності.

У судове засідання 31 серпня 2026 року представник позивача не з`явилася, подавши заяви про розгляд справи за її відсутності. Відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду достовірно не повідомила. Відповідачка ОСОБА_5 проти продовження розгляду справи за відсутності зазначених осіб не заперечувала.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, зважаючи на належне повідомлення учасників справи, наявність заяв представника позивача про розгляд справи за її відсутності та відсутність відомостей про поважність причин неявки відповідачки ОСОБА_1 , суд ухвалив продовжити розгляд справи.

У цьому судовому засіданні суд, з урахуванням думки відповідачки ОСОБА_5 , ухвалив: залишити без розгляду заяву позивача про внесення змін до позовної заяви від 13 липня 2026 року; прийняти до розгляду заяву про зменшення позовних вимог від 06 серпня 2026 року; прийняти заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.

Крім того, суд дослідив та долучив до матеріалів справи надані відповідачкою ОСОБА_5 докази: заяву на ім`я директора Олександрійського ВКГ ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 30 липня 2026 року, відповідь ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 12 серпня 2026 року № 391/14/0, рахунок-акт ТОВ «Аква Прайм» на послуги з повірки лічильників води від 08 серпня 2026 року, витяг з реєстру територіальної громади, а також відомості з актового запису про шлюб.

Відповідачка ОСОБА_5 у цьому судовому засіданні пояснила, що 30 липня 2026 року звернулася до позивача із заявою про внесення змін до особового рахунку та про перерахунок за період, коли вона не була зареєстрована у квартирі, однак у перерахунку за минулий період їй відмовлено, а зміни внесено лише з дати подання підтвердних документів. Також пояснила, що 08 серпня 2026 року повірку квартирного лічильника проведено сторонньою організацією ТОВ «Аква Прайм» вартістю 500,00 грн, і що вона звернулася туди одразу після того, як дізналася про таку можливість.

Відповідно до ст. 49 ЦПК України позивач має право змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Заява про зменшення розміру позовних вимог не є відмовою від позову в розумінні ст. 206 ЦПК України і не тягне за собою закриття провадження у справі в частині, на яку вимоги зменшено. Отже, справа розглядається судом у межах зменшених позовних вимог про солідарне стягнення 160 588,34 грн основного боргу за період з 01 лютого 2017 року по 01 травня 2026 року.

Позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач не заявляв, у зв`язку з чим ці питання не є предметом судового розгляду (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

У судовому засіданні 31 серпня 2026 року суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами. Оскільки у порядку спрощеного позовного провадження судові дебати не проводяться, суд надав учасникам справи можливість виступити з репліками. Після цього суд, керуючись ч. 1 ст. 244 ЦПК України, вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши час його проголошення 04 вересня 2026 року о 08.15.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград» (код ЄДРПОУ 03346822) є суб`єктом господарювання, основним видом економічної діяльності якого є забір, очищення та постачання води, а також каналізація, відведення і очищення стічних вод, що підтверджується копіями виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту підприємства. Позивач надає мешканцям багатоквартирного будинку по АДРЕСА_4 послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що сторонами не оспорюється.

Квартира АДРЕСА_2 у зазначеному будинку приватизована 12 жовтня 2011 року на підставі розпорядження органу приватизації № 21257 від 12 жовтня 2011 року. Згідно з витягом про державну реєстрацію прав серії СЕА № 195780 право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 1/2 частка та ОСОБА_4 1/2 частка, форма власності приватна спільна сумісна.

Відповідно до відомостей актового запису про шлюб № 247 від 25 червня 2025 року, складеного Олександрійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_6 у зв`язку з реєстрацією шлюбу (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 25 червня 2025 року); її реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

За квартирою АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

У матеріалах справи міститься письмовий договір про надання населенню послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 27932, укладений у 2014 році між ОКВП «Дніпро-Кіровоград» і споживачем ОСОБА_1 . Умовами цього договору, зокрема, передбачено: розрахунковим місяцем за надані послуги є календарний місяць, а оплата має бути здійснена не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (п. 3.1, 3.2); у разі відсутності у квартирі чи/або на вводі до будинку приладу обліку плата нараховується згідно з установленими нормативами (нормами) водоспоживання та водовідведення з розрахунку на кількість мешканців (п. 3.3); при перевищенні терміну повірки засобів обліку нарахування виконується за розрахованими нормативами (нормами) водоспоживання (п. 3.8); виконавець зобов`язаний забезпечувати за заявою споживача взяття засобів обліку на абонентський облік у тижневий строк (п. 5.2.8); споживач має право на зменшення розміру плати за послуги у разі тимчасової відсутності його та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви та офіційного документа, що підтверджує таку відсутність (п. 5.3.3), а також право встановити за власний рахунок засоби обліку та взяти їх на абонентський облік виконавця (п. 5.3.6); споживач зобов`язаний своєчасно виконувати державну перевірку водолічильників за власний рахунок (п. 5.4.3); у разі зміни кількості мешканців, а також у разі інших змін, що вплинуть на обсяг послуг, споживач зобов`язаний у місячний строк з моменту виникнення змін повідомити про це виконавця, переоформити договір та/або здійснити перерахунок обсягу спожитої води, подавши підтвердні документи (п. 5.4.4); споживач зобов`язаний повідомляти виконавця про всіх осіб, які тимчасово (більше одного місяця на рік) або постійно проживають у будинку, протягом місяця з моменту настання таких змін (п. 5.4.6).

Також у матеріалах справи міститься індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, публічна пропозиція (оферта) якого розміщена на офіційному вебсайті позивача 10 лютого 2022 року та який вважається укладеним (акцептованим) відповідачами з 10 березня 2022 року, укладений ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з індивідуальним споживачем, який приєднався до умов цього договору. За умовами цього договору він є публічним договором приєднання, укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, вважається укладеним через 30 днів з моменту розміщення на вебсайті виконавця, а фактом приєднання споживача (акцептування договору) є вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка за надані послуги або факт отримання послуг.

Згідно з листом ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 12 серпня 2026 року № 391/14/0 нарахування вартості послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 до 10 березня 2022 року проводилися відповідно до умов договору № 27932, а з 10 березня 2022 року відповідно до індивідуального публічного договору, розміщеного на вебсайті виконавця.

10 лютого 2022 року на офіційному вебсайті позивача розміщено публічну пропозицію (оферту) про укладення індивідуального договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 85). Відомостей про прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про вибір іншої моделі договірних відносин матеріали справи не містять.

Актом від 28 жовтня 2014 року у квартирі відповідачок оглянуто, опломбовано та прийнято на абонентський облік розподільний прилад обліку холодної води ЛК-1.5 заводський № 222673 з показаннями 281 куб. м. В акті зазначено строк проведення поточної повірки IV квартал 2014 року та строк наступної періодичної повірки IV квартал 2018 року, а також міститься окремий запис про те, що про строк наступної повірки та відповідальність за зрив пломби представника абонента попереджено; акт підписано ОСОБА_1

12 жовтня 2018 року позивач надіслав ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованим поштовим відправленням (штриховий ідентифікатор 28000 0582292 4) повідомлення № О 000000182599 про необхідність проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки ЛК-1.5 № 222673 із зазначенням переліку та вартості відповідних послуг, пропозицією здійснити оплату в строк до 14 листопада 2018 року і забезпечити допуск представника виконавця 19 листопада 2018 року. Це поштове відправлення повернулося до позивача з відміткою про повернення за закінченням встановленого строку зберігання.

Періодичну повірку приладу обліку у 2018 році проведено не було, доступ до квартири для її проведення не надано. У зв`язку з цим з 01 січня 2019 року розподільний прилад обліку знято з абонентського обліку, а нарахування плати проводилися за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, 7 куб. м на одну особу на місяць, з розрахунку на двох осіб.

Актом від 22 грудня 2021 року у будинку по АДРЕСА_4 встановлено, опломбовано та прийнято на абонентський облік вузол комерційного обліку лічильник Maddalena-32 заводський № 1833006854. Повідомлення про намір встановити комерційний прилад обліку розміщено на офіційному вебсайті позивача 20 січня 2020 року, а повідомлення про встановлення комерційного обліку 31 січня 2020 року. В акті від 22 грудня 2021 року заводський номер лічильника зазначено як 1833006854; у позовній заяві його вказано як НОМЕР_4 , що суд розцінює як описку, яка не впливає на суть спору.

З лютого 2022 року нарахування плати здійснювалося з урахуванням показань вузла комерційного обліку. Оскільки у лютому квітні 2022 року різниця між показаннями вузла комерційного обліку та сумарними показаннями вузлів розподільного обліку була відсутньою (від`ємною або нульовою), у ці місяці нарахування проводилися за нормами споживання. Починаючи з травня 2022 року плата нараховувалася шляхом розподілу відповідного обсягу між приміщеннями, не оснащеними вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб.

Актами обстеження квартири від 16 жовтня 2020 року, 27 липня 2022 року і 25 лютого 2023 року, підписаними ОСОБА_1 , зафіксовано, що у квартирі мешкають дві особи ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (донька), нарахування проводяться за нормою водоспоживання, абоненту рекомендовано встановити прилад обліку води; в актах від 27 липня 2022 року і 25 лютого 2023 року зазначено про ознайомлення абонента із сумами заборгованості 38 188,78 грн і 50 898,29 грн відповідно.

Згідно з листом управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 23 лютого 2023 року № 829/88/16 (додаток, графа 287) за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи.

Згідно з довідками КП «Житлогосп» від 03 липня 2025 року № 337 і № 340, на які позивач посилається у позовній заяві, за вказаною адресою значиться склад сім`ї 2 особи ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (донька).

Відповідно до відповіді на запит з Єдиного державного демографічного реєстру від 08 червня 2026 року № 2855355 ОСОБА_5 з 14 травня 2025 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

30 липня 2026 року ОСОБА_7 звернулася до позивача із заявою про внесення змін до особового рахунку у зв`язку зі зміною місця реєстрації та про проведення перерахунку нарахованої плати відповідно до фактичної кількості зареєстрованих осіб з 14 травня 2025 року. Листом від 12 серпня 2026 року № 391/14/0 позивач повідомив про внесення змін до особового рахунку з дати надання підтвердних документів і про відмову у проведенні перерахунку за минулий період з посиланням на розгляд цього питання судом.

08 серпня 2026 року на замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Аква Прайм» проведено повірку лічильника води, вартість послуг 500,00 грн (рахунок-акт від 08 серпня 2026 року).

Згідно з довідкою про нарахування розміру плати та розміру платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 : - залишок заборгованості на 01 січня 2012 року становив 7 175,26 грн; - залишок заборгованості на 01 лютого 2017 року становив 11 898,02 грн; - залишок заборгованості на 01 травня 2022 року становив 35 921,52 грн; - залишок заборгованості на 01 травня 2026 року становить 171 925,04 грн.

Оплату за надані послуги внесено у жовтні 2014 року 540,00 грн, у листопаді 2014 року 140,00 грн, у грудні 2014 року 140,00 грн, у січні 2015 року 11,42 грн; після січня 2015 року платежів не здійснювалося. Частину нарахувань у 2016 2017 роках погашено за рахунок субсидії.

Судовим наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2016 року у справі № 398/987/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОКВП «Дніпро-Кіровоград» стягнуто заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 11 336,70 грн станом на 01 березня 2016 року та 689,00 грн судового збору. Судовий наказ набрав законної сили 21 липня 2016 року, виданий стягувачу 27 вересня 2016 року; 29 червня 2022 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». За твердженням позивача, наказ повторно пред`явлено до примусового виконання.

Норми права, які застосував суд

Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно зі ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. За ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема надати послугу, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 540 ЦК України, якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 22 і ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення належать до комунальних послуг одного з двох видів житлово-комунальних послуг (другим є житлова послуга з управління багатоквартирним будинком, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; згідно з п. 7 ч. 2 ст. 7 допускати у своє житло виконавців комунальних послуг або їхніх представників для проведення технічних та профілактичних оглядів і перевірки показань вузлів обліку; згідно з п. 11 ч. 2 ст. 7 інформувати виконавців комунальних послуг про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором; споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 9 цього Закону дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (у редакції Закону України № 2454-VIII від 07 червня 2018 року) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 травня 2019 року, крім, зокрема, статті 9, яка вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом. Закон опубліковано 09 грудня 2017 року, він набрав чинності 10 грудня 2017 року, а статтю 9 введено в дію з 10 червня 2018 року. До введення її в дію діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який норм про солідарну відповідальність осіб, які проживають або зареєстровані у житлі споживача, не містив. Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 цього Закону споживач щомісяця вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги, у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах; договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами. Згідно з абз. 1, 2 ч. 5 ст. 13 Закону, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання; такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги співвласники не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, згідно з показаннями їх засобів вимірювальної техніки; розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 10 цього Закону у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку питної води, а частина не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами. Відповідно до ч. 4 ст. 10 цього Закону розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування та заміна вузлів розподільного обліку здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено законом або договором.

Статтею 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» передбачено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 374 лічильники води віднесено до категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, а наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747 для лічильників води встановлено міжповірочний інтервал 4 роки. Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів.

Відповідно до пп. 15 п. 50 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою КМУ від 5 липня 2019 р. № 690 виконавець зобов`язаний контролювати дотримання установлених міжповірочних інтервалів для засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузлів комерційного обліку, а у разі укладення індивідуального договору вузлів розподільного обліку.

Згідно з п. 7 Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2015 року № 474, виконавець не пізніше ніж за місяць до настання строку проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки інформує про це споживача шляхом надсилання повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в інший спосіб, що підтверджуватиме отримання його споживачем. Згідно з п. 8 цього Порядку споживач забезпечує у зазначений в повідомленні строк доступ представника виконавця до засобу вимірювальної техніки.

Відповідно до пп. 2 п. 1 розділу Х Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, та формул 7 і 42 цієї Методики у будівлі/будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу холодної води не визначається Vх.вн.бал = 0, а обсяг споживання холодної води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої холодної води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої холодної води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу холодної води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж водопостачання (за наявності) та вузла обліку холодної води перед водопідігрівачем в індивідуальному тепловому пункті. Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.

Згідно з пп. 2 п. 1 розділу Х цієї Методики для цілей розподільного обліку визначається кількість осіб у приміщенні, які фактично користуються комунальною послугою; про цю кількість осіб власник/наймач приміщення письмово повідомляє виконавця комунальної послуги та/або виконавця розподілу комунальної послуги, при цьому кількість осіб у приміщенні, які фактично користуються комунальною послугою, не може бути меншою від зареєстрованих у приміщенні для житлових приміщень.

Відповідно до абз. 1 п. 28 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690, споживач надає виконавцю інформацію про кількість осіб, які фактично користуються послугами у приміщенні (квартирі) споживача, або інші вихідні дані, необхідні для застосування обраного способу розподілу обсягів послуг, відповідно до Методики розподілу. Згідно з абз. 3 п. 28 цих Правил споживач інформує виконавця протягом місяця з дня настання відповідних змін про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу Х Методики № 315 передбачено також, що у разі, якщо кількість осіб у житловому приміщенні багатоквартирного будинку, які фактично користуються комунальною послугою, не відповідає кількості осіб, що зареєстровані у цьому приміщенні, виконавець комунальної послуги та/або виконавець розподілу комунальної послуги може прийняти рішення щодо встановлення фактичної кількості осіб (споживачів) та проведення відповідних нарахувань у відповідності до неї. Для цього виконавець може скласти акт у довільній формі, який підписується не менш як двома співвласниками цього багатоквартирного будинку; про складення цього акта виконавець повідомляє власника (власників) житлового приміщення рекомендованим листом. Абзац 2 п. 28 Правил № 690 закріплює право виконавця або визначеної власником (співвласниками) будівлі іншої особи прийняти рішення щодо встановлення фактичної кількості осіб (споживачів) та проведення відповідних нарахувань, не встановлюючи при цьому порядку оформлення такого рішення; порядок його оформлення визначено наведеним вище пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315, до якої відсилає абз. 1 п. 28 цих Правил.

Абзацом 2 п. 29 Правил № 690 встановлено, що перерозподіл обсягу спожитих послуг у будинку та перерахунок із споживачем проводиться у тому розрахунковому періоді, в якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягу розподіленої питної води окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів. Абзацом 5 п. 31 цих Правил встановлено, що перерозподіл обсягів спожитих послуг у будинку та перерахунок проводиться у тому розрахунковому періоді, в якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягу розподілених послуг окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (доповнено Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року) встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 цього ж розділу (доповнено Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року) було встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено на підставі Закону України № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

У постановах від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 сформульовано висновок про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) сформульовано висновок про те, що якщо договором не встановлено інший строк, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг, а отже і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу; позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19, п. 53), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), а також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17 (провадження № 61-47740св18) і від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23) викладено висновок про те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання, а тому кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці; натомість солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

У постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 757/64234/21-ц (провадження № 61- 2908св25) за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку до двох співвласників квартири про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги Верховний Суд, ураховуючи правовий режим перебування майна у спільній власності відповідачів, дійшов висновку про відсутність у них солідарного обов`язку з оплати заборгованості. У цій же постанові зазначено, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку, один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів.

У постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц і від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17 (провадження № 61-18650св20) зазначено, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах на утримання спільного майна незалежно від того, хто здійснює фактичні дії щодо його утримання, а співвласник, який виконав цей обов`язок за іншого, має право зворотної вимоги (регресу). При цьому у справі № 638/5001/17 Верховний Суд розмежував послуги, вартість яких залежить від площі приміщення (теплопостачання, утримання будинку і прибудинкової території), і послуги, вартість яких залежить від кількості осіб, які ними користуються (водопостачання, водовідведення, газопостачання, постачання електричної енергії), і визнав обґрунтованим стягнення зі співвласника, який у квартирі не проживає, частини вартості лише перших із них.

Мотивована оцінка і висновки суду

Щодо наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин

Судом встановлено, що позивач у спірний період надавав, а відповідачки споживали у квартирі АДРЕСА_5 послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Ця обставина сторонами не оспорюється.

Обидві відповідачки є співвласницями зазначеної квартири, а отже індивідуальними споживачами у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Договірні відносини між сторонами підтверджуються наявними у справі письмовим договором про надання населенню послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 27932, укладеним 21 листопада 2014 року з ОСОБА_1 , та індивідуальним договором про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що є публічним договором приєднання.

Оскільки співвласники багатоквартирного будинку протягом 30 днів з дня опублікування 10 лютого 2022 року на вебсайті позивача тексту індивідуального договору не прийняли рішення про вибір іншої моделі договірних відносин та не уклали відповідного договору, відповідно до абз. 1, 2 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та за умовами самого договору, за якими він вважається укладеним через 30 днів з моменту розміщення, індивідуальний договір, що є публічним договором приєднання, вважається укладеним у березні 2022 року.

Суд зазначає, що примірник цього договору, наявний у матеріалах справи, датований 01 березня 2022 року, а позивач у листі від 12 серпня 2026 року № 391/14/0 вказав, що застосовує його умови з 10 березня 2022 року. Ці розбіжності у кілька днів на розмір заборгованості не впливають, оскільки нарахування здійснюються за розрахунковими періодами (календарними місяцями), а перехід на нарахування за показаннями вузла комерційного обліку відбувся з лютого 2022 року, тобто незалежно від моменту укладення індивідуального договору.

У кожному разі, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору, а тому питання про момент оформлення договірних відносин не впливає на обов`язок відповідачок оплатити фактично спожиті послуги, що узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.

Щодо правомірності зняття розподільного приладу обліку з абонентського обліку

Обов`язок здійснювати обслуговування, у тому числі періодичну повірку, вузла розподільного обліку покладено на його власника (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»). Цей же обов`язок прямо закріплено у п. 5.4.3 договору № 27932, за яким споживач зобов`язаний своєчасно виконувати державну повірку водолічильників за власний рахунок.

Наслідки непроведення повірки також визначені договором: за п. 3.8 договору № 27932 у разі перевищення терміну повірки нарахування здійснюється за нормативами (нормами) водоспоживання, а за п. 3.3 цього договору за відсутності у квартирі приладу обліку плата нараховується згідно з установленими нормативами з розрахунку на кількість мешканців. Отже, перехід позивача з 01 січня 2019 року на нарахування за нормою споживання відповідав не лише закону, а й умовам договору, укладеного з ОСОБА_1 .

Лічильник води є законодавчо регульованим засобом вимірювальної техніки, що підлягає періодичній повірці (постанова Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 374), із міжповірочним інтервалом 4 роки (наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747). Засіб вимірювальної техніки, який не пройшов періодичної повірки, не може вважатися таким, що відповідає вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», а тому його показання не можуть бути покладені в основу нарахування плати, а приміщення вважається не оснащеним вузлом розподільного обліку.

Доводи відповідачок про неналежне їх повідомлення про необхідність проведення повірки суд відхиляє з таких підстав.

По-перше, строк наступної періодичної повірки IV квартал 2018 року прямо зазначено в акті від 28 жовтня 2014 року, який підписала особисто ОСОБА_1 і який містить окремий запис про попередження представника абонента про цей строк. Отже, відповідачка була обізнана про необхідність проведення повірки у 2018 році ще з 2014 року, незалежно від подальшого листування.

По-друге, позивач вживав заходів до додаткового інформування споживача: 12 жовтня 2018 року він надіслав ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням за її зареєстрованим місцем проживання повідомлення № О 000000182599 із зазначенням переліку та вартості послуг з повірки, строку оплати до 14 листопада 2018 року і дати допуску представника виконавця 19 листопада 2018 року. Поштове відправлення повернулося за закінченням строку зберігання, тобто не було вручене з причин, що не залежали від відправника. Жодних поважних причин неотримання цієї кореспонденції за власним зареєстрованим місцем проживання відповідачки не навели, а ризик настання несприятливих наслідків неодержання поштового відправлення, надісланого на дійсну адресу, покладається на адресата.

Водночас суд ураховує, що строк проведення періодичної повірки припадав на IV квартал 2018 року, тобто настав 01 жовтня 2018 року, а повідомлення надіслано 12 жовтня 2018 року, після настання цього строку, тоді як п. 7 Порядку № 474 вимагає інформувати споживача не пізніше ніж за місяць до його настання. З огляду на це суд не покладає в основу своїх висновків саме цей факт як доказ бездоганного виконання виконавцем свого обов`язку з інформування. Однак ця обставина не змінює наведених у цьому підрозділі висновків, оскільки вони ґрунтуються на підставах, викладених у пунктах «по-перше» і «по-третє», які є самостійними і від повідомлення виконавця не залежать.

По-третє, обов`язок провести повірку належного власникові приладу обліку виникає в силу закону і не ставиться у залежність від отримання повідомлення виконавця. Виконання виконавцем обов`язку з контролю за дотриманням міжповірочних інтервалів (пп. 15 п. 50 Правил № 690) не тотожне обов`язку споживача забезпечити повірку.

По-четверте, в актах обстеження квартири від 16 жовтня 2020 року, 27 липня 2022 року і 25 лютого 2023 року, підписаних ОСОБА_1 , відповідачці рекомендовано встановити прилад обліку води, проте жодних заперечень чи застережень щодо дій позивача вона в них не зазначила.

Отже, зняття з 01 січня 2019 року розподільного приладу обліку ЛК-1.5 № 222673 з абонентського обліку і подальше нарахування плати без урахування його показань відповідають закону.

Щодо доводів про відмову позивача прийняти прилад обліку на абонентський облік

Відповідачки посилалися на те, що при усних зверненнях працівники позивача відмовляли їм у проведенні повірки та опломбуванні приладу обліку, вимагаючи попередньо сплатити близько 30 % суми боргу.

Ці доводи жодними доказами не підтверджені. Матеріали справи не містять ані письмових звернень відповідачок до позивача з цього питання, ані письмових відмов позивача. Прізвищ посадових осіб, які нібито відмовляли у вчиненні відповідних дій, відповідачки не назвали. Водночас у трьох актах обстеження квартири, підписаних ОСОБА_1 у 2020, 2022 і 2023 роках, жодних застережень про такі відмови не зафіксовано, хоча саме в цих актах абоненту рекомендувалося встановити прилад обліку.

Суд також ураховує, що за абз. 5 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» періодична повірка, обслуговування та ремонт вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання води в квартирах, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором, а за ч. 5 ст. 17 цього Закону повірку проводять наукові метрологічні центри та повірочні лабораторії, уповноважені на її проведення. Отже проведення повірки не залежало виключно від позивача: відповідачки могли звернутися до будь-якої уповноваженої організації.

Це підтверджується і подальшою поведінкою самих відповідачок: повірку приладу обліку 08 серпня 2026 року проведено сторонньою організацією ТОВ «Аква Прайм» вартістю 500,00 грн. Отже об`єктивних перешкод для проведення повірки за рахунок власника не існувало.

Оскільки обов`язок утримувати майно та забезпечувати своєчасну повірку розподільного приладу обліку покладено законом і договором на споживача, необізнаність відповідачок із передбаченими законодавством процедурами не може бути правовою підставою для звільнення їх від обов`язку оплатити комунальні послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд відхиляє ці доводи як недоведені.

Щодо правильності розподілу обсягів спожитої води

Судом встановлено, що будинок по АДРЕСА_4 з 22 грудня 2021 року оснащений вузлом комерційного обліку, частина приміщень у ньому оснащена вузлами розподільного обліку, а частина ні; квартира відповідачок з 01 січня 2019 року вважається такою, що не оснащена вузлом розподільного обліку.

За таких умов застосуванню підлягають п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315 (формули 7 і 42), відповідно до яких обсяг споживання холодної води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між загальним обсягом спожитої у будинку холодної води за показаннями вузла комерційного обліку та сумарним обсягом за показаннями вузлів розподільного обліку, і розподіляється кожному приміщенню без обліку пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб у приміщеннях без обліку.

Наведений позивачем розрахунок відповідає цьому порядку.

Даних про наявність у будинку відгалуження трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби, про зафіксовані витоки з внутрішньобудинкових мереж або про вихід з ладу вузла комерційного обліку матеріали справи не містять.

Доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що інші мешканці будинку використовують магніти на приладах обліку та не сплачують за послуги, внаслідок чого на її квартиру розподіляється надмірний обсяг, ґрунтуються на припущеннях і жодними доказами не підтверджені. Своїм правом надати власний розрахунок обсягу спожитої комунальної послуги та заборгованості відповідачки не скористалися; правильності застосованих тарифів не оспорювали.

Отже, сам порядок (спосіб) обчислення плати, застосований позивачем, відповідає закону, і в цій частині доводи відповідачок є необґрунтованими. Спірним залишається лише один показник, який використовується у цьому порядку, кількість осіб у квартирі відповідачок, і саме він оцінюється судом у наступному підрозділі цього рішення.

Щодо кількості осіб, на яких здійснювався розподіл небалансу

Відповідачка ОСОБА_5 вважала нарахування плати виходячи з двох осіб безпідставним і посилалася на дві обставини: вона фактично не проживає у квартирі з 2019 року, а з 14 травня 2025 року ще й не зареєстрована в ній.

Обидві обставини стосуються одного показника кількості осіб, яка є вихідними даними розподілу обсягів послуги між приміщеннями і врегульована пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315 та п. 28 Правил № 690. Тому суд спочатку з`ясовує зміст цього правила, потім установлює кількість зареєстрованих у квартирі осіб, а вже після цього застосовує правило окремо до періоду до 14 травня 2025 року і до періоду після цієї дати, оскільки правові наслідки для цих періодів різні.

За змістом пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315 для цілей розподільного обліку визначається кількість осіб у приміщенні, які фактично користуються комунальною послугою; про цю кількість власник приміщення письмово повідомляє виконавця, при цьому вона не може бути меншою від кількості зареєстрованих у приміщенні осіб.

Це правило складається з двох частин. Основне правило полягає в тому, що обсяг послуги розподіляється за кількістю осіб, які фактично користуються нею у приміщенні. Обмеження полягає в тому, що ця кількість не може бути меншою від кількості зареєстрованих у приміщенні осіб для житлових приміщень. Отже кількість зареєстрованих осіб є нижньою межею розрахунку, а не самостійною базою нарахування.

Наведене обмеження є безумовним: Методика не передбачає жодного винятку з нього і не встановлює способу, у який кількість осіб, що використовується для розподілу, могла б бути визначена меншою від кількості зареєстрованих. Це обмеження стосується самого показника, який застосовується у розрахунку, незалежно від того, у який спосіб його визначено.

Відступити від цієї межі можна лише в один бік у бік збільшення. Такий відступ Методика допускає: якщо кількість осіб, які фактично користуються послугою, не відповідає кількості зареєстрованих, виконавець комунальної послуги та/або виконавець розподілу може прийняти рішення про встановлення фактичної кількості осіб і проведення нарахувань відповідно до неї. Таке рішення виконавець оформлює актом у довільній формі, який підписується не менш як двома співвласниками багатоквартирного будинку, і про складення якого повідомляє власника приміщення рекомендованим листом (пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315, абз. 2 п. 28 Правил № 690). Оскільки ця норма вміщена у тому самому підпункті, що й наведене обмеження, і після нього, встановлена таким рішенням кількість осіб також не може бути меншою від кількості зареєстрованих.

Непроживання зареєстрованої особи законодавство враховує в інший спосіб не через зменшення кількості осіб, а через окреме право споживача на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пп. 7 п. 45 Правил № 690). Це право не змінює вихідних даних розподілу: кількість осіб залишається незмінною, а зменшується вже нарахована плата. Реалізується воно виключно за заявою споживача, поданою виконавцю з документальним підтвердженням відсутності (довідкою з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання тощо).

Кількість зареєстрованих у квартирі відповідачок осіб суд установив таку: до 14 травня 2025 року дві особи, а з 14 травня 2025 року одна особа, ОСОБА_1 . Це підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 08 червня 2026 року № 2855355 і витягом з реєстру територіальної громади.

Суд враховує, що позивач у позовній заяві визначив кількість осіб за довідками КП «Житлогосп» від 03 липня 2025 року № 337 і № 340, у яких зазначено склад сім`ї 2 особи, тобто за документом, складеним уже після зняття ОСОБА_5 з реєстрації. Оцінюючи суперечність між цими довідками та даними реєстру, суд виходить з того, що облік місця проживання ведеться органом реєстрації у реєстрі територіальної громади, відомості з якого передаються до Єдиного державного демографічного реєстру, а довідка про склад сім`ї, яку видає підприємство з обслуговування житлового фонду, документом реєстраційного обліку не є і складається на підставі наявних у такого підприємства даних. Тому у разі розбіжності перевагу мають відомості реєстру територіальної громади та Єдиного державного демографічного реєстру, згідно з якими з 14 травня 2025 року у квартирі зареєстрована одна особа. Разом з тим наявність довідок КП «Житлогосп» від 03 липня 2025 року додатково підтверджує, що позивач не був обізнаний про зміну кількості зареєстрованих осіб.

За період до 14 травня 2025 року у квартирі було зареєстровано дві особи, а отже нижня межа розрахунку становила дві особи, і застосована позивачем кількість осіб цій межі відповідала.

Твердження відповідачки про фактичне непроживання у квартирі з 2019 року, навіть якби воно було доведене, не давало б позивачеві права зменшити кількість осіб нижче двох, оскільки наведене обмеження є безумовним. Єдиним передбаченим законодавством способом зменшити плату за час непроживання було подання виконавцю заяви про тимчасову відсутність з документальним підтвердженням. Такої заяви ОСОБА_5 до 30 липня 2026 року позивачеві не подавала.

До того ж і сам факт непроживання у квартирі з 2019 року відповідачка не довела: жодних доказів на його підтвердження, крім власних пояснень, суду не надано, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Тому доводи відповідачки про безпідставність нарахування на двох осіб за період до 14 травня 2025 року суд відхиляє нарахування за цей період здійснено правильно.

З 14 травня 2025 року нижня межа розрахунку знизилася до однієї особи. Позивач же продовжував нараховувати плату виходячи з двох осіб, тобто відступив від цієї межі у бік збільшення. Такий відступ був можливий лише за умови, що виконавець встановить фактичну кількість осіб і оформить це актом, підписаним не менш як двома співвласниками будинку, з повідомленням власника рекомендованим листом. Такого акта позивач не складав і до матеріалів справи не надав; інших доказів того, що після 14 травня 2025 року послугою у квартирі фактично користувалися дві особи, він також не надав.

Отже за період з 14 травня 2025 року нарахування плати виходячи з двох осіб є безпідставним. Саме цього періоду стосуються подальші висновки суду, у яких оцінюються доводи позивача про неповідомлення його відповідачками про зміну кількості осіб та про неможливість перерахунку за минулі періоди, визначаються межі такого перерахунку і наводиться розрахунок суду.

Щодо неповідомлення виконавця та меж перерахунку за минулі періоди

Заперечуючи проти зменшення нарахувань, позивач посилався на те, що відповідачки не повідомили його про зміну кількості осіб, зареєстрованих у квартирі.

Обов`язок інформувати виконавця про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі, протягом місяця з дня настання відповідних змін справді покладено на споживача (п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», абз. 3 п. 28 і пп. 11 п. 47 Правил № 690). Аналогічний обов`язок закріплено і в п. 5.4.6 договору № 27932, за яким споживач повідомляє виконавця про всіх осіб, які тимчасово (більше одного місяця на рік) або постійно проживають у житлі, протягом місяця з моменту настання таких змін. Відповідачки цього обов`язку не виконали: із заявою і підтвердними документами ОСОБА_5 звернулася до позивача лише 30 липня 2026 року.

Однак закон не пов`язує з невиконанням цього обов`язку той наслідок, на який розраховує позивач. Жодна норма не встановлює, що доки споживач не повідомить про зміну, виконавець вправі й надалі нараховувати плату виходячи з попередньої кількості осіб. За ст. 610, 611 ЦК України правові наслідки порушення зобов`язання настають лише ті, що встановлені договором або законом. Наслідком невиконання споживачем цього обов`язку може бути відшкодування завданих виконавцю збитків (ст. 22, 623 ЦК України), однак таких вимог позивач не заявляв. Обов`язок же оплати виникає щодо фактично спожитої послуги (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Протилежний підхід означав би застосування не передбаченої законом майнової санкції за неповідомлення виконавця і покладення на відповідачок обов`язку оплатити послугу, спожиту іншими особами.

Суд ураховує, що невиконання відповідачками цього обов`язку пояснює дії позивача, який до 30 липня 2026 року нараховував плату виходячи з наявних у нього офіційних даних про кількість зареєстрованих у квартирі осіб. Підстав для висновку про недобросовісність позивача суд не вбачає.

Разом з тим суд не може погодитися з тим, що позивач був цілком позбавлений можливості одержати достовірні дані. Матеріали справи свідчать про протилежне: позивач такий спосіб мав і ним користувався він звертався до органу реєстрації місця проживання, Олександрійської міської ради, і одержав від управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг лист від 23 лютого 2023 року № 829/88/16 з відомостями про кількість зареєстрованих осіб за кожною адресою, у тому числі за квартирою відповідачок. Отже посилання на обмеження щодо доступу до персональних даних не пояснює бездіяльності позивача: такі обмеження не завадили йому одержати ці відомості у 2023 році. Проте цей лист виявився останнім: доказів будь-яких звернень до органу реєстрації після 23 лютого 2023 року позивач не надав, хоча продовжував нараховувати плату виходячи з двох осіб і у 2023, і у 2024, і у 2025, і у 2026 роках, тобто ще понад три роки спирався на дані, актуальність яких не перевіряв. Саме протягом цього часу 14 травня 2025 року і відбулася зміна, про яку йдеться у справі.

Із цього суд не робить висновку про протиправність дій позивача: обов`язку періодично витребовувати такі відомості закон на виконавця прямо не покладає. Однак це має інше, істотне для справи значення: ризик використання застарілих вихідних даних не може бути покладений виключно на споживача. Обидві сторони мали доступні їм способи забезпечити достовірність цих даних відповідачки мали повідомити виконавця, а виконавець мав можливість оновити відомості в органі реєстрації, і жодна з них цих способів не використала. За таких умов покладати всі несприятливі наслідки лише на відповідачок було б несумісним із засадами справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Крім того, добросовісність дій виконавця у момент нарахування не тотожна правильності розміру грошового зобов`язання, який суд встановлює на підставі доказів, наявних у справі на час вирішення спору (ст. 76-81, 89 ЦПК України). Тягар доведення розміру заборгованості лежить на позивачі (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Установивши, що нарахування підлягають виправленню, суд визначає межі такого виправлення.

Для ситуації, коли достовірна інформація для розподілу надходить із запізненням, законодавець передбачив не збереження помилкового розподілу, а його виправлення, обмежене у часі. За абз. 2 п. 29 Правил № 690 перерозподіл обсягу спожитих послуг у будинку та перерахунок із споживачем проводиться у тому розрахунковому періоді, в якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягу розподіленої питної води окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів; за абз. 5 п. 31 цих Правил такий самий порядок і таке саме обмеження встановлено щодо перерозподілу обсягів розподілених послуг. Отже обидві норми, попри відмінності у формулюваннях, закріплюють єдиний підхід. Оскільки текстуально їх вміщено у пункти, присвячені контрольному зняттю показань та недопуску до вузла обліку, суд застосовує їх до спірних відносин за аналогією закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) як такі, що регулюють подібні за змістом відносини.

Інформацію про невідповідність позивач отримав 30 липня 2026 року. Дванадцять розрахункових періодів (календарних місяців), що передували цій даті, це період із серпня 2025 року по липень 2026 року.

Суд перевірив, чи охоплює цей строк усі місяці, за які нарахування здійснювалися виходячи з двох осіб після зняття ОСОБА_5 з реєстрації, і встановив, що охоплює. Зняття з реєстрації відбулося 14 травня 2025 року, тобто за два з половиною місяці до початку зазначеного дванадцятимісячного строку. Проте за травень, червень і липень 2025 року позивач нараховував плату виходячи з однієї особи, а не з двох, це встановлено судом вище на підставі довідки про нарахування за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Нарахування виходячи з двох осіб позивач відновив із серпня 2025 року, тобто вже в межах дванадцяти розрахункових періодів.

Отже за межами дванадцятимісячного строку не залишилося жодного місяця, за який нарахування підлягало б виправленню, і суд не виходить за встановлену законом межу перерахунку. Заявлений період закінчується 01 травня 2026 року, а тому перерахунок суду охоплює місяці з серпня 2025 року по квітень 2026 року.

Суд ураховує, що обсяг небалансу по будинку є величиною, яка не залежить від кількості осіб: він визначається як різниця між показаннями вузла комерційного обліку та сумою показань квартирних вузлів обліку. Від кількості осіб залежить не цей обсяг, а лише його розподіл між приміщеннями, не оснащеними вузлами обліку. Тому зменшення частки, що припадає на квартиру відповідачок, саме по собі не зменшує обсягу небалансу і порушує питання про те, як цей обсяг має бути розподілений надалі.

Це питання виходить за межі предмета цього спору, і суд його не вирішує, з таких підстав.

По-перше, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Предметом спору є розмір грошового зобов`язання відповідачок перед позивачем, а не порядок розподілу обсягів послуги між усіма споживачами будинку.

По-друге, інші споживачі будинку учасниками цієї справи не є, їхніх прав та обов`язків це рішення не стосується і жодних обов`язків на них не покладає. Суд не зобов`язує позивача проводити перерозподіл обсягів між іншими споживачами.

По-третє, аналогію закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) суд застосував не для того, щоб покласти обов`язки на осіб, які не є учасниками справи, а виключно для оцінки вимоги позивача до відповідачок, до того ж застосував її як обмеження на користь позивача. Підставою для зменшення нарахувань є не аналогія, а те, що обов`язок оплати виникає щодо фактично спожитої послуги (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), тоді як обсяг, розподілений на особу, яка у квартирі не проживає і не зареєстрована, відповідачками фактично не спожитий.

Щодо періоду з грудня 2024 року по липень 2025 року

Суд встановив, що у цей період позивач здійснював розподіл виходячи з однієї особи у квартирі відповідачок. Пояснень щодо причин застосування саме такої кількості осіб представник позивача не надала; у судовому засіданні 30 липня 2026 року вона зазначила, що у 2025 році на квартиру відповідачок припадало дві особи, що не узгоджується з даними довідки про нарахування за період з грудня 2024 року по липень 2025 року. Суд виходить із даних довідки, оскільки саме вона відображає фактично здійснені нарахування, з яких складається заявлена до стягнення сума.

За період з травня по липень 2025 року розрахунок з однієї особи відповідає кількості зареєстрованих у квартирі осіб і сумнівів не викликає. За період же з грудня 2024 року по квітень 2025 року, коли у квартирі було зареєстровано дві особи, позивач нарахував плату у меншому розмірі, ніж мав право, тобто не на шкоду, а на користь відповідачок. Позивач своїх вимог у цій частині не збільшував, тому підстав для перегляду нарахувань за цей період у суду немає.

Щодо доводів представника позивача з посиланням на судову практику

Обґрунтовуючи правомірність нарахування плати на двох осіб, представник позивача у судовому засіданні 30 липня 2026 року послалася на практику апеляційного суду у спорах за участю ОКВП «Дніпро-Кіровоград», зокрема на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2025 року у справі № 398/4930/24. Оскільки цей аргумент наведений учасником справи, суд надає йому мотивовану оцінку (ч. 4 ст. 265 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судові рішення апеляційних судів, ухвалені в інших справах, висновків щодо застосування норм права не формулюють, а тому наведена представником позивача постанова не є для суду джерелом обов`язкового тлумачення закону.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2026 року у справі № 398/4930/24 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначену постанову на підставі п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК України у зв`язку з тим, що судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають (п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України). Отже, Верховний Суд цю справу по суті не переглядав і висновку щодо застосування норм права у ній не формулював.

Незалежно від наведеного, суд зазначає, що фактичні обставини справи № 398/4930/24 істотно відрізняються від обставин цієї справи. Там усі особи протягом спірного періоду залишалися зареєстрованими у квартирі, а твердження споживача про їх фактичне непроживання не було підтверджене доказами, у зв`язку з чим виконавець виходив із кількості зареєстрованих осіб. У цій же справі зняття ОСОБА_5 з реєстрації підтверджене офіційними документами витягом з реєстру територіальної громади та відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру.

Ця відмінність є визначальною, і суд вважає за необхідне пояснити її докладно, спираючись на викладене вище правило: кількість зареєстрованих осіб є нижньою межею розрахунку, і відступити від неї як у бік зменшення, так і в бік збільшення можна лише у спосіб, прямо передбачений Методикою.

У справі № 398/4930/24 спірним було питання, чи можна опуститися нижче цієї межі. Усі особи залишалися зареєстрованими у квартирі, а споживач стверджував, що двоє з них там фактично не проживають, і просив зменшити нарахування. Оскільки Методика безумовно забороняє застосовувати кількість осіб, меншу від зареєстрованої, зменшити плату можна було лише в окремий спосіб за заявою споживача про тимчасову відсутність з підтвердними документами. Споживач цього не зробив і фактичного непроживання не довів, а тому виконавець правомірно виходив із кількості зареєстрованих осіб.

У цій справі спірним є протилежне питання чи можна піднятися вище цієї межі. З 14 травня 2025 року у квартирі зареєстрована одна особа, а отже нижня межа розрахунку становить одну особу. Позивач же продовжував нараховувати плату на двох осіб, тобто застосував кількість, більшу за зареєстровану. Таке відступлення від даних реєстрації Методика також допускає, але лише за умови складення акта у наведеному вище порядку, чого позивач не зробив.

Таким чином, в обох справах застосовується та сама норма, але до протилежних фактичних ситуацій: у справі № 398/4930/24 споживач намагався опуститися нижче зареєстрованої кількості осіб, не додержавши встановленої для цього процедури, а у цій справі виконавець піднявся вище зареєстрованої кількості, не додержавши процедури, встановленої вже для нього. Тому висновок, зроблений у справі № 398/4930/24, не спростовує висновків суду у цій справі, а узгоджується з ними: кількість зареєстрованих осіб є обов`язковим орієнтиром для обох сторін договору, і жодна з них не може відступити від неї на власний розсуд.

Розрахунок суду

Порядок обчислення, який суд застосовує далі, є таким самим, як і той, що застосував позивач, і відрізняється від нього лише кількістю осіб.

За пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315 плата для квартири, не оснащеної лічильником, обчислюється у три дії. Спочатку визначається обсяг небалансу по будинку від обсягу води, який показав загальнобудинковий лічильник за місяць, віднімається сумарний обсяг за показаннями квартирних лічильників. Далі цей обсяг ділиться на загальну кількість осіб, які проживають у квартирах будинку, не обладнаних лічильниками, так визначається обсяг, що припадає на одну особу. Нарешті обсяг на одну особу множиться на кількість осіб у конкретній квартирі, а одержаний обсяг множиться на тариф.

Позивач у всіх спірних місяцях приймав кількість осіб у квартирі відповідачок за дві. Суд виходить з однієї особи. При цьому зменшується не лише множник в останній дії, а й дільник у другій: дві особи, яких позивач враховував по квартирі відповідачок, входять до загальної кількості осіб по будинку, тому зі зменшенням їх до однієї загальна кількість осіб по будинку також зменшується на одну.

Усі вихідні дані обсяг спожитої у будинку води, сумарний обсяг за показаннями квартирних лічильників та кількість осіб по будинку узято з довідки про нарахування розміру плати та розміру платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 , наданої самим позивачем, а саме з граф «Різниця за місяць», «Сумарний обсяг води у приміщеннях будівлі, що визначений за показаннями вузлів розподільного обліку» і «Загальна кількість осіб, які фактично користуються послугами по будинку». Тариф з 01 січня 2022 року становить 45,972 грн за 1 куб. м і складається з тарифу на централізоване водопостачання 25,212 грн та тарифу на централізоване водовідведення 20,760 грн, як зазначено у самій довідці. Обсяги, як і в довідці позивача, округлюються до трьох знаків після коми, а грошові суми до копійки.

Правильність застосованого судом способу перерахунку зменшення не лише множника, а й дільника підтверджується самою довідкою позивача. За липень 2025 року, коли позивач нараховував плату виходячи з однієї особи у квартирі відповідачок, він застосував загальну кількість осіб по будинку три, а вже за серпень 2025 року, повернувшись до двох осіб у квартирі, чотири. Отже позивач сам обчислював загальну кількість осіб по будинку з урахуванням кількості осіб у квартирі відповідачок, і саме так її обчислює суд.

Обчислення за перший спірний місяць суд наводить повністю.

За серпень 2025 року обсяг води, спожитої у будинку, становив 534,285 куб. м, а сумарний обсяг за показаннями квартирних лічильників 402,156 куб. м, отже небаланс становив 534,285 ? 402,156 = 132,129 куб. м. Осіб у квартирах без лічильників по будинку позивач урахував чотири. За розрахунком позивача на одну особу припадало 132,129 : 4 = 33,03225 куб. м, на квартиру відповідачок як на дві особи 33,03225 ? 2 = 66,064 куб. м, а вартість цього обсягу 66,064 ? 45,972 = 3 037,10 грн. За розрахунком суду осіб у квартирах без лічильників по будинку слід брати три, тому на одну особу припадає 132,129 : 3 = 44,043 куб. м, стільки ж припадає і на квартиру відповідачок, а вартість цього обсягу становить 44,043 ? 45,972 = 2 024,74 грн.

У такій самій послідовності обчислено решту місяців:

вересень 2025 року: небаланс 605 ? 383,645 = 221,355 куб. м; за розрахунком позивача 221,355 : 4 = 55,33875 куб. м, 55,33875 ? 2 = 110,678 куб. м, 110,678 ? 45,972 = 5 088,09 грн; за розрахунком суду 221,355 : 3 = 73,785 куб. м, 73,785 ? 45,972 = 3 392,04 грн;

жовтень 2025 року: небаланс 615 ? 383,184 = 231,816 куб. м; осіб по будинку позивач урахував сім; за розрахунком позивача 231,816 : 7 = 33,11657 куб. м, 33,11657 ? 2 = 66,233 куб. м, 66,233 ? 45,972 = 3 044,87 грн; за розрахунком суду 231,816 : 6 = 38,636 куб. м, 38,636 ? 45,972 = 1 776,17 грн;

листопад 2025 року: небаланс 543 ? 374,618 = 168,382 куб. м; за розрахунком позивача 168,382 : 4 = 42,0955 куб. м, 42,0955 ? 2 = 84,191 куб. м, 84,191 ? 45,972 = 3 870,43 грн; за розрахунком суду 168,382 : 3 = 56,127 куб. м, 56,127 ? 45,972 = 2 580,27 грн;

грудень 2025 року: небаланс 548 ? 350,283 = 197,717 куб. м; за розрахунком позивача 197,717 : 4 = 49,42925 куб. м, 49,42925 ? 2 = 98,859 куб. м, 98,859 ? 45,972 = 4 544,74 грн; за розрахунком суду 197,717 : 3 = 65,906 куб. м, 65,906 ? 45,972 = 3 029,83 грн;

січень 2026 року: небаланс 587 ? 401,045 = 185,955 куб. м; за розрахунком позивача 185,955 : 4 = 46,48875 куб. м, 46,48875 ? 2 = 92,978 куб. м, 92,978 ? 45,972 = 4 274,38 грн; за розрахунком суду 185,955 : 3 = 61,985 куб. м, 61,985 ? 45,972 = 2 849,57 грн;

лютий 2026 року: небаланс 525 ? 385,58 = 139,42 куб. м; за розрахунком позивача 139,42 : 4 = 34,855 куб. м, 34,855 ? 2 = 69,710 куб. м, 69,710 ? 45,972 = 3 204,71 грн; за розрахунком суду 139,42 : 3 = 46,473 куб. м, 46,473 ? 45,972 = 2 136,46 грн;

березень 2026 року: небаланс 617 ? 456,343 = 160,657 куб. м; за розрахунком позивача 160,657 : 4 = 40,16425 куб. м, 40,16425 ? 2 = 80,329 куб. м, 80,329 ? 45,972 = 3 692,88 грн; за розрахунком суду 160,657 : 3 = 53,552 куб. м, 53,552 ? 45,972 = 2 461,89 грн;

квітень 2026 року: небаланс 565 ? 327,327 = 237,673 куб. м; за розрахунком позивача 237,673 : 4 = 59,41825 куб. м, 59,41825 ? 2 = 118,836 куб. м, 118,836 ? 45,972 = 5 463,13 грн; за розрахунком суду 237,673 : 3 = 79,224 куб. м, 79,224 ? 45,972 = 3 642,09 грн.

Склавши вартість спожитої води за всі дев`ять місяців, суд одержує: за розрахунком позивача 3 037,10 + 5 088,09 + 3 044,87 + 3 870,43 + 4 544,74 + 4 274,38 + 3 204,71 + 3 692,88 + 5 463,13 = 36 220,33 грн; за розрахунком суду 2 024,74 + 3 392,04 + 1 776,17 + 2 580,27 + 3 029,83 + 2 849,57 + 2 136,46 + 2 461,89 + 3 642,09 = 23 893,06 грн.

Крім вартості спожитої води, позивач щомісяця нараховував плату за абонентське обслуговування у розмірі 50,00 грн (35,00 грн за водопостачання і 15,00 грн за водовідведення), а також суми перерозподілу коригування нарахувань попередніх періодів, які в одні місяці збільшували, а в інші зменшували нараховану суму. Плата за абонентське обслуговування від кількості осіб не залежить, а вихідних даних щодо перерозподілу сторони не оспорювали, тому обидві ці складові суд залишає без змін. Через це різниця між нарахуванням позивача і нарахуванням за розрахунком суду дорівнює різниці саме у вартості спожитої води: 36 220,33 ? 23 893,06 = 12 327,27 грн.

Таким чином, за період з серпня 2025 року по квітень 2026 року позивач нарахував відповідачкам 37 175,82 грн, тоді як обґрунтованими є нарахування у розмірі 24 848,55 грн, а різниця у сумі 12 327,27 грн стягненню не підлягає.

Щодо заяв про застосування позовної давності

Заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про застосування позовної давності подані до ухвалення рішення у справі, а тому підлягають розгляду по суті (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Мотивів заяви не містять, тому суд перевіряє сплив позовної давності за всіма охопленими позовом платежами.

Плата за житлово-комунальні послуги вноситься щомісяця (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а за п. 3.1, 3.2 договору № 27932 розрахунковим є календарний місяць, і оплата має бути здійснена не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця. Отже зобов`язання з оплати має визначений строк виконання, а перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного щомісячного платежу (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовну заяву подано до суду 20 травня 2026 року.

Перебіг позовної давності у цій справі припинявся на підставі спеціальних норм розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Пунктом 12 цього розділу, яким Кодекс доповнено Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року (набрав чинності 02 квітня 2020 року), встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року і скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 30 червня 2023 року.

Пунктом 19 цього ж розділу, яким Кодекс доповнено Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року (набрав чинності 17 березня 2022 року), встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні строки, визначені, зокрема, ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пункт 19 виключено Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Застосування цих норм у цій справі потребує вирішення двох питань: чи враховується двічі період, коли обидві норми діяли одночасно, і з якого дня починається час, що не зараховується до позовної давності.

Щодо першого питання. Дія норм у часі перекривалася: карантин тривав з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, а п. 19 діяв з 17 березня 2022 року по 03 вересня 2025 року. Суд виходить із того, що період їх одночасної дії враховується один раз, а обидві норми разом утворюють єдиний неперервний проміжок часу, який до позовної давності не зараховується.

По-перше, на це прямо вказує сам законодавець. Закон, яким виключено п. 19, має назву «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Отже законодавець розуміє попередній стан як такий, за якого перебіг позовної давності не відбувався і поновився з дня набрання чинності цим Законом, а не як подвійне збільшення тривалості самого строку.

По-друге, обидві норми мають однакову мету не позбавити права на судовий захист особу, яка через надзвичайні обставини загальнодержавного характеру не мала змоги своєчасно звернутися до суду. За один і той самий календарний проміжок часу така перешкода існувала один раз, а тому й компенсуватися вона має один раз.

По-третє, протилежне тлумачення перетворювало б трирічну позовну давність на строк тривалістю майже десять років, що не відповідає призначенню цього інституту як засобу забезпечення правової визначеності та стабільності цивільного обороту.

Щодо другого питання. Початком часу, який не зараховується до позовної давності, суд вважає день набрання чинності Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року, тобто 02 квітня 2020 року, а не день запровадження карантину 12 березня 2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; за ч. 2 цієї статті акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Норма, яка припиняє перебіг позовної давності, цивільної відповідальності не пом`якшує і не скасовує, а тому зворотної дії у часі не має. До 02 квітня 2020 року жодна норма перебігу позовної давності не припиняла, і час, що минув до цієї дати, зараховується до неї на загальних підставах. Цей висновок узгоджується і з наведеною вище конструкцією: якщо обидві норми утворюють єдиний проміжок часу, протягом якого перебіг позовної давності не відбувався, то початком такого проміжку може бути лише день, з якого почала діяти перша з них.

За таких умов до позовної давності не зараховується період з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року включно; з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності поновився.

Обчислення для кожного щомісячного платежу є таким. Позовна давність починає спливати з дня, наступного за останнім днем строку внесення плати, і тече до 02 квітня 2020 року; з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року включно вона не тече; з 04 вересня 2025 року тече залишок трирічного строку. Від 04 вересня 2025 року до дня пред`явлення позову 20 травня 2026 року минуло 258 днів. Отже позовна давність спливла за тими платежами, за якими станом на 02 квітня 2020 року залишок трирічного строку становив менше ніж 258 днів, тобто за платежами, строк внесення яких настав не пізніше 15 грудня 2017 року.

Останнім таким платежем є плата за жовтень 2017 року, строк внесення якої сплив 20 листопада 2017 року. Плата за листопад 2017 року підлягала внесенню до 20 грудня 2017 року, тобто вже після зазначеної межі, і позовна давність за нею та за всіма наступними платежами не спливла.

Отже позовна давність спливла за платежами за період з лютого по жовтень 2017 року включно.

Суд перевірив, чи вплинув би на цей висновок протилежний підхід до другого з наведених питань, за якого початком часу, що не зараховується до позовної давності, вважався б день запровадження карантину 12 березня 2020 року, і встановив, що не вплинув би. За такого підходу позовна давність спливла б за платежами, строк внесення яких настав не пізніше 24 листопада 2017 року. В обох випадках останнім платежем, за яким позовна давність спливла, залишається плата за жовтень 2017 року, а першим платежем, за яким вона не спливла, плата за листопад 2017 року: за нею позовна давність спливала б 14 червня 2026 року за одним підходом і 24 травня 2026 року за іншим, тобто в обох випадках уже після пред`явлення позову 20 травня 2026 року.

Розмір заборгованості, що припадає на період, за який позовна давність спливла, суд визначає за довідкою про нарахування розміру плати та розміру платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 як різницю між залишком заборгованості на початок листопада 2017 року і залишком на початок лютого 2017 року: 12 884,91 ? 11 898,02 = 986,89 грн. Такий спосіб обчислення враховує не лише нарахування, а й платежі, здійснені у цьому періоді.

Суд перевірив і наявність підстав для переривання перебігу позовної давності. Актами обстеження квартири від 27 липня 2022 року і 25 лютого 2023 року, підписаними ОСОБА_1 , зафіксовано лише ознайомлення абонента із сумами заборгованості. Ознайомлення споживача з нарахованою виконавцем сумою не є дією, що свідчить про визнання боргу в розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України, оскільки не містить волевиявлення боржника, спрямованого на таке визнання. Погашення частини нарахувань у 2016-2017 роках за рахунок субсидії перебігу позовної давності також не перериває, оскільки здійснюється не боржником, а за рахунок коштів державної допомоги, і стосується поточних нарахувань, а не заборгованості. Власних платежів за спожиті послуги відповідачки після січня 2015 року не вносили. За таких обставин підстав для застосування ч. 1 ст. 264 ЦК України немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Поважних причин пропущення позовної давності позивач не наводив і про їх наявність не заявляв.

Водночас суд відхиляє доводи позивача про те, що до позовної давності не зараховується строк «по жовтень 2026 року»: п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, а тому перебіг позовної давності поновився саме з цієї дати незалежно від того, що воєнний стан продовжує діяти.

За таких обставин заяви відповідачок про застосування позовної давності підлягають частковому задоволенню: у стягненні заборгованості за період з лютого по жовтень 2017 року у розмірі 986,89 грн слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. За рештою платежів, охоплених заявленим періодом, позовна давність не спливла, і в цій частині заяви відповідачок задоволенню не підлягають.

Щодо періоду та розміру заборгованості

Позивач просить стягнути 160 588,34 грн основного боргу за період з 01 лютого 2017 року по 01 травня 2026 року.

Згідно з нарахуваннями розміру плати за особовим рахунком за період з 01 січня 2012 року по 01 лютого 2017 року, доданими до письмових пояснень представника позивача від 13 липня 2026 року, залишок заборгованості станом на 01 січня 2012 року становив 7 175,26 грн.

Згідно з довідкою про нарахування розміру плати та розміру платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 , яка охоплює період з лютого 2017 року по квітень 2026 року, залишок заборгованості становив: станом на 01 лютого 2017 року 11 898,02 грн; станом на 01 листопада 2017 року 12 884,91 грн; станом на 01 червня 2018 року 13 987,10 грн; станом на 01 травня 2022 року 35 921,52 грн; станом на 01 червня 2025 року 128 239,76 грн; станом на 01 травня 2026 року 171 925,04 грн.

Отже, сума, нарахована саме за заявлений позивачем період, становить 160 027,02 грн (171 925,04 ? 11 898,02). Цей висновок підтверджується і поясненнями самого позивача: заборгованість станом на 01 травня 2022 року становила 35 921,52 грн, за комерційним обліком за період з 01 травня 2022 року по 30 квітня 2026 року нараховано 136 003,52 грн; відповідно (35 921,52 ? 11 898,02) + 136 003,52 = 24 023,50 + 136 003,52 = 160 027,02 грн.

Зменшуючи позовні вимоги, позивач виключив із ціни позову 11 336,70 грн суму, стягнуту судовим наказом від 05 квітня 2016 року у справі № 398/987/16-ц станом на 01 березня 2016 року. Таке зменшення суд визнає обґрунтованим, оскільки повторне вирішення тієї самої вимоги не допускається, а відповідний судовий наказ є чинним і, за твердженням позивача, пред`явлений до примусового виконання.

Разом з тим після такого зменшення у ціні позову залишилася сума 561,32 грн (11 898,02 ? 11 336,70), яка становить частину залишку заборгованості, сформованого до 01 лютого 2017 року (нарахування за березень 2016 січень 2017 років), тобто за межами заявленого позивачем періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Суд не вправі стягнути заборгованість за період, який позивачем не заявлявся.

Крім того, з наведених у цьому рішенні мотивів необґрунтованими є нарахування за період з серпня 2025 року по квітень 2026 року у частині, що перевищує розрахунок виходячи з однієї особи у квартирі відповідачок, тобто у сумі 12 327,27 грн.

Не підлягає стягненню і заборгованість за період з лютого по жовтень 2017 року у сумі 986,89 грн, за якою сплила позовна давність.

За таких обставин розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 146 712,86 грн (160 027,02 ? 12 327,27 ? 986,89); у стягненні решти заявленої суми 13 875,48 грн (561,32 + 12 327,27 + 986,89) слід відмовити.

Щодо часткового та солідарного обов`язку відповідачок

Позивач просить стягнути заборгованість з відповідачок солідарно, а тому суд окремо перевіряє, чи є їхній обов`язок солідарним і за який період.

Відповідно до ч. 1 ст. 540 ЦК України, якщо у зобов`язанні беруть участь кілька боржників, кожний із них повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Отже загальним правилом для зобов`язання з множинністю боржників є часткове зобов`язання, а солідарність є винятком, який має бути встановлений договором або законом. Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду і наведений вище у розділі Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі.

Предметом зобов`язання, яке є спірним у цій справі, є сплата грошової суми. Гроші є подільним предметом, а часткове виконання грошового зобов`язання завжди можливе. Неподільними є квартира як об`єкт права власності і, умовно, комунальна послуга в момент її споживання, проте ці обставини характеризують об`єкт права власності та об`єкт споживання, а не предмет грошового обов`язку відповідачок. Тому підстава солідарності, передбачена ст. 541 ЦК України для випадку неподільності предмета зобов`язання, до спірних правовідносин не застосовується.

Квартира належить відповідачкам на праві приватної спільної сумісної власності. Зазначення у витягу про державну реєстрацію прав часток по 1/2 не узгоджується з природою спільної сумісної власності, у якій частки співвласників не визначені (ст. 368 ЦК України), і встановленого правовстановлюючим документом режиму власності не змінює.

Ані норми ЦК України про спільну сумісну власність (ст. 368-372), ані ст. 322 ЦК України солідарної відповідальності співвласників перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном, не встановлюють. Не робить грошове зобов`язання неподільним і відсутність визначених часток у праві власності: ст. 540 ЦК України встановлює рівні частки саме у зобов`язанні, незалежно від наявності та розміру часток у праві власності на майно.

Суд ураховує, що у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду визнала солідарним характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, пославшись при цьому на нероздільність зобов`язань подружжя, яка випливає з правового режиму спільної сумісної власності подружжя. Проте цей висновок ґрунтується на ст. 65 і ч. 2 ст. 73 СК України та на конструкції правочину, вчиненого в інтересах сім`ї, а тому стосується виключно подружжя. Відповідачки подружжям не є, норми СК України до них не застосовуються, а ЦК України положень, аналогічних ч. 2 ст. 73 СК України, для інших випадків спільної сумісної власності не містить. Отже наведений висновок на спірні правовідносини не поширюється.

Викладений підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 757/64234/21-ц, у якій за подібних обставин при стягненні заборгованості за житлово-комунальні послуги з двох співвласників квартири зроблено висновок про відсутність у них солідарного обов`язку з оплати заборгованості.

Договір про надання населенню послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 27932 умов про солідарну відповідальність не містить: його розділ 6 «Відповідальність сторін» передбачає лише відповідальність згідно із законодавством за невиконання або неналежне виконання умов договору, обов`язок споживача відшкодувати збитки, завдані несвоєчасним наданням даних, і пеню за прострочення оплати. Не містить таких умов і індивідуальний договір, публічну пропозицію якого розміщено 10 лютого 2022 року і який укладено за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690. Отже договірної підстави для солідарного обов`язку у цій справі немає.

Єдиною нормою закону, яка встановлює солідарну відповідальність у спірних правовідносинах, є ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за якою дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 була зареєстрована у цьому житлі до 14 травня 2025 року. Отже за період такої реєстрації вона несе солідарну з ОСОБА_1 відповідальність за зобов`язаннями з оплати послуг.

Водночас ця норма поширюється не на весь заявлений період. Статтю 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» введено в дію з 10 червня 2018 року, а Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який діяв до того, норми про солідарну відповідальність осіб, які проживають або зареєстровані у житлі споживача, не містив. Оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі (ч. 2 ст. 5 ЦК України), ч. 3 ст. 9 Закону № 2189-VIII не поширюється на зобов`язання з оплати послуг, спожитих до 10 червня 2018 року.

Тому за нарахуваннями за розрахункові місяці з листопада 2017 року по травень 2018 року включно обов`язок відповідачок є частковим і кожна з них зобов`язана виконати його у рівній частці (ч. 1 ст. 540 ЦК України).

Оскільки реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 змінила 14 травня 2025 року, тобто всередині розрахункового місяця, суд відносить нарахування за травень 2025 року до періоду солідарного обов`язку, не розділяючи цей розрахунковий місяць.

З 14 травня 2025 року ОСОБА_5 у квартирі не зареєстрована, а доказів того, що вона у ній проживає, позивач не надав; це вже встановлено судом вище при вирішенні питання про кількість осіб для розрахунку за богованості за передбаченою Методикою формулою. Отже умови застосування ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з цієї дати не виконуються, а іншої підстави солідарності, як установлено вище, немає.

Обов`язок оплати виникає щодо фактично спожитої послуги (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Саме з цього виходив суд, визначаючи вище кількість осіб, на яких підлягає розподілу обсяг спожитої у будинку води: з 14 травня 2025 року така кількість становить одну особу. Цією особою є ОСОБА_1 , яка у квартирі зареєстрована і проживає, що учасниками справи не оспорюється. Доказів того, що у цей період послугою у квартирі користувалася також ОСОБА_5 , позивач не надав, а тягар доведення підстав і розміру заборгованості лежить на ньому (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 638/5001/17, за яким вартість послуг, розмір плати за які залежить від кількості осіб, що ними користуються, зокрема послуг з водопостачання та водовідведення, на співвласника, який у житлі не проживає, не покладається.

Обов`язок ОСОБА_5 як співвласниці утримувати майно (ст. 322 ЦК України) цього висновку не змінює, оскільки плата за спожиту воду є платою за фактично спожиту послугу, а не витратами на утримання квартири як об`єкта нерухомого майна.

Тому заборгованість за розрахункові місяці з червня 2025 року по квітень 2026 року підлягає стягненню лише з ОСОБА_1 .

Солідарний характер обов`язку не позбавляє відповідачок можливості врегулювати свої відносини між собою: відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов`язку як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а за ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право зворотної вимоги (регресу) до другого боржника у рівній частці за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Внутрішній розподіл сплаченого між співвласницями вирішується у порядку регресу і на обсяг прав позивача як кредитора не впливає.

Положення ст. 64 і ст. 160 Житлового кодексу Української РСР про солідарну майнову відповідальність повнолітніх членів сім`ї наймача до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони стосуються зобов`язань за договором найму жилого приміщення, тоді як відповідачки є власницями приватизованої квартири.

Крім того, згідно з пп. 1 п. 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року № 4751-IX Житловий кодекс Української РСР визнано таким, що втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2. Ані ст. 64 і 160, ані ст. 67 цього Кодексу, на яку позивач посилається у позовній заяві, серед збережених статей немає, а тому вони до спірних правовідносин не застосовуються.

Таким чином, обов`язок відповідачок: за нарахуваннями з листопада 2017 року по травень 2018 року частковий, у рівних частках (ч. 1 ст. 540 ЦК України); за нарахуваннями з червня 2018 року по травень 2025 року солідарний (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»); за нарахуваннями з червня 2025 року по квітень 2026 року покладається лише на ОСОБА_1 .

З урахуванням наведених вище висновків суду про характер (солідарний і частковий) обов`язку відповідачок ця сума розподіляється так.

Згідно з довідкою про нарахування розміру плати та розміру платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 залишок заборгованості становив: станом на 01 листопада 2017 року 12 884,91 грн, станом на 01 червня 2018 року 13 987,10 грн, станом на 01 червня 2025 року 128 239,76 грн, станом на 01 травня 2026 року 171 925,04 грн.

За розрахункові місяці з листопада 2017 року по травень 2018 року нараховано 1 102,19 грн (13 987,10 ? 12 884,91).

За розрахункові місяці з червня 2018 року по травень 2025 року нараховано 114 252,66 грн (128 239,76 ? 13 987,10).

За розрахункові місяці з червня 2025 року по квітень 2026 року нараховано 43 685,28 грн (171 925,04 ? 128 239,76); з урахуванням визнаних судом необґрунтованими нарахувань у сумі 12 327,27 грн обґрунтованою за цей період є сума 31 358,01 грн.

Разом: 1 102,19 + 114 252,66 + 31 358,01 = 146 712,86 грн.

Присудження суми у частках замість солідарного стягнення не є виходом за межі позовних вимог і не зменшує суми, присудженої позивачеві, оскільки солідарність є характером зобов`язання, а не самостійною позовною вимогою. Так само вирішував це питання і Верховний Суд, змінюючи резолютивні частини судових рішень із солідарного стягнення на стягнення в частках (постанови від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17 і від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22).

Щодо доводів про скрутне матеріальне становище

Посилання відповідачок на скрутне матеріальне становище не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання або для зменшення його розміру. Ця обставина може бути врахована при вирішенні питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення в порядку ст. 435 ЦПК України за відповідною заявою.

Загальний висновок суду

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності за правилами ст. 89 ЦПК України, суд встановив, що позивач у заявлений період надавав, а відповідачки споживали у квартирі АДРЕСА_5 послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і плати за них не вносили. Обов`язок оплатити фактично спожиті послуги покладено на них законом і договором, а тому позов є обґрунтованим по суті. Водночас заявлений позивачем розмір заборгованості обґрунтований не в повному обсязі.

Позов є необґрунтованим у трьох частинах.

По-перше, у сумі 561,32 грн. Ця сума залишилася у ціні позову після її зменшення, однак становить частину залишку заборгованості, сформованого до 01 лютого 2017 року, тобто за межами заявленого позивачем періоду, а стягнути заборгованість за період, який позивачем не заявлявся, суд не вправі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

По-друге, у сумі 986,89 грн, яка припадає на нарахування за період з лютого по жовтень 2017 року включно. За цими щомісячними платежами позовна давність спливла, а обидві відповідачки заявили про її застосування (ст. 257, ч. 5 ст. 261, ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

По-третє, у сумі 12 327,27 грн, на яку нарахування за період з серпня 2025 року по квітень 2026 року перевищують обґрунтований розмір. Після зняття ОСОБА_5 з реєстрації 14 травня 2025 року позивач продовжував розподіляти обсяг спожитої у будинку води на квартиру відповідачок як на дві особи, хоч нижня межа розрахунку знизилася до однієї особи, а фактичної кількості осіб у порядку, передбаченому пп. 2 п. 1 розділу Х Методики № 315 і абз. 2 п. 28 Правил № 690, він не встановлював.

Разом у стягненні 13 875,48 грн (561,32 + 986,89 + 12 327,27) слід відмовити.

Решту доводів відповідачок про неналежне повідомлення про необхідність проведення повірки приладу обліку, про відмову позивача прийняти прилад обліку на абонентський облік, про фактичне непроживання ОСОБА_5 у квартирі до 14 травня 2025 року, про надмірність розподіленого на квартиру обсягу води та про скрутне матеріальне становище з наведених вище мотивів суд відхилив як необґрунтовані або недоведені.

Отже стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01 листопада 2017 року по 30 квітня 2026 року у розмірі 146 712,86 грн (160 027,02 ? 986,89 ? 12 327,27).

З урахуванням висновків суду про характер обов`язку відповідачок ця сума стягується так.

1 102,19 грн нарахування за розрахункові місяці з листопада 2017 року по травень 2018 року з обох відповідачок у рівних частках. До введення в дію ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тобто до 10 червня 2018 року, підстав для солідарності не було, а за загальним правилом ч. 1 ст. 540 ЦК України кожний із боржників виконує обов`язок у рівній частці.

114 252,66 грн нарахування за розрахункові місяці з червня 2018 року по травень 2025 року з обох відповідачок солідарно на підставі ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки протягом цього періоду ОСОБА_5 була зареєстрована у житлі споживача ОСОБА_1

31 358,01 грн нарахування за розрахункові місяці з червня 2025 року по квітень 2026 року лише з ОСОБА_1 . З 14 травня 2025 року ОСОБА_5 у квартирі не зареєстрована, доказів її проживання у квартирі та користування послугою позивач не надав, а обсяг спожитої води за цей період розподілено на одну особу, якою є ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Справа розглядається в межах зменшених позовних вимог, а тому ступінь задоволення позову визначається щодо суми 160 588,34 грн і становить 91,36 % (146 712,86 грн). Отже з відповідачок на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 040,45 грн.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснює суд за правилами ст. 141 ЦПК України. Судові витрати не входять до ціни позову (ст. 133, 176 ЦПК України), а розрахунок судових витрат, наведений стороною у заяві по суті спору, є попереднім (орієнтовним) (ч. 1 ст. 134 ЦПК України). Тому зазначення позивачем у позовній заяві про стягнення судового збору по 1 664,00 грн з кожної з відповідачок не визначає для суду порядку його розподілу.

Позов задоволено щодо кожної з відповідачок у різному обсязі, а тому судовий збір розподіляється між ними пропорційно до розміру вимог, задоволених щодо кожної.

Щодо ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено на суму 146 161,77 грн (551,10 грн, стягнуті з неї у частці, 114 252,66 грн, стягнуті солідарно, і 31 358,01 грн, стягнуті лише з неї), а щодо ОСОБА_5 на суму 114 803,75 грн (551,09 грн, стягнуті з неї у частці, і 114 252,66 грн, стягнуті солідарно). Співвідношення цих сум становить 56,01 відсотка і 43,99 відсотка.

Солідарне стягнення судового збору законом не передбачене (ст. 141 ЦПК України, ст. 541 ЦК України).

За таких обставин з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 702,90 грн, а з ОСОБА_5 1 337,55 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-279 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01 червня 2018 року по 31 травня 2025 року в розмірі 114 252 (сто чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят дві) гривні 66 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в розмірі 31 909 (тридцять одна тисяча дев`ятсот дев`ять) гривень 11 копійок, з яких 551 гривня 10 копійок за період з 01 листопада 2017 року по 31 травня 2018 року і 31 358 гривень 01 копійка за період з 01 червня 2025 року по 30 квітня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01 листопада 2017 року по 31 травня 2018 року в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят однієї) гривні 09 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» судовий збір у розмірі 1 702 (одну тисячу сімсот дві) гривні 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» судовий збір у розмірі 1 337 (одну тисячу триста тридцять сім) гривень 55 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград», код ЄДРПОУ 03346822, адреса місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 19 а;

відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ;

відповідач 2: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Повне рішення складено 04 вересня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський