Рішення № 139517945, 07.09.2026, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/3585/26

Провадження № 2/210/2108/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смолова Аліна Олександрівна, Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольга Олександрівна про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та договору дарування 1/2 частини квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся 25 травня 2026 року до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з позовною заявою, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смолова Аліна Олександрівна, Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольга Олександрівна про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та договору дарування 1/2 частини квартири та просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1223855100:04:001:0777, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.03.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою Аліною Олександрівною та зареєстрований у реєстрі за номером 190 та визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 20.10.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольгою Олександрівною та зареєстрований у реєстрі за номером 1630.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 19.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету - Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг № б/н від 19.06.2019. АТ КБ Приватбанк виконав свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та у межах встановленого кредитного ліміту, однак ОСОБА_1 всупереч договірним зобов`язанням, в установлені терміни не повернув належні грошові суми. З 01.03.2021, як наслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, за кредитним договором почала обліковуватись прострочена заборгованість, у зв`язку з чим Банк був вимушений звернутись з позовною заявою про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 17.09.2021 ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі № 188/1218/21 за позовом Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. 15.09.2025 рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у справі № 188/1218/21 було задоволено позов Банку, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.06.2019 у розмірі 219758,39 грн. Після відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 за договором дарування була відчужена належна йому на праві власності земельна ділянка, а після ухвалення рішення про стягнення заборгованості ОСОБА_1 була відчужена належна йому на праві власності 1/2 частини квартири. При цьому, нерухоме майно було відчужено ОСОБА_1 на користь сина, ОСОБА_2 .

27.03.2025 між ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою А. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 190. Відповідно до п. 1 договору дарування земельної ділянки Дарувальник безоплатно передав у власність, а Обдаровуваний прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0901 га, кадастровий номер земельної ділянки: 1223855100:04:001:0777, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, місце розташування: АДРЕСА_1 . Дарувальник та Обдаровуваний між собою є членами сім`ї першого ступеня споріднення (батько та син).

06.05.2025 ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину, яким посвідчено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: чотирьохкімнатної квартири загальною площею 77,6 кв.м, житловою площею 48,3 кв.м., розташованої на шостому поверсі тринадцятиповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

20.10.2025 між ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 1630. Відповідно до п. 1 договору дарування 1/2 частини квартири Дарувальник передав безоплатно у власність, а Обдаровуваний прийняв як дарунок у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.10.2025 за Відповідачем-2 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3134594712060, номер відомостей про речове право: 61972296).

Представник позивача стверджу, що позивач правомірно очікував на виконання зобов`язань за кредитним договором та виконання судового рішення, у тому числі за рахунок майна ОСОБА_1 Однак, Відповідачі уклали спірні правочини, у період наявності невиконаних грошових зобов`язань, зловживаючи правом та порушуючи принципи добросовісності, тим самим штучно створили перешкоди Позивачу для реалізації його прав як кредитора З метою повернення майна ОСОБА_1 у його власність, задля звернення на нього стягнення, тобто щоб Кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторних правочинів, Позивач звертається до суду з цим позовом. У зв`язку з вищевикладеним, Позивач просить визнати недійсними оспорювані правочини як такі, що були вчинені всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства, а саме статей 3, 13 ЦК України, що є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав Позивача.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказана справа надійшла до провадження судді Вікторович Н.Ю. (а.с. 82)

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. (а.с. 85)

В ухвалі про відкриття провадження від 27 травня 2026 року відповідачам був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідачі повідомлялись належним чином про перебування в провадженні суду даної цивільної справи, шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження за задекларованим місцем проживання, що підтверджується поштовим відправленням яке повернулось на адресу суду.

Відповідачі вважаються належним чином повідомленою про розгляд справи відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами,утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу,та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A.v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до вимог ст.ст.280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи. Однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін, - не подав, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, що 19.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК"з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б\н від 19.06.2019 р. та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку. (а.с. 14)

17 вересня 2021 року ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області було відкрито провадження по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, справа №188/1218/21. (а.с. 50)

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено та стягнути з ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 19.06.2019 року суму заборгованості в розмірі 219758.39 гри., яка складається з наступного: 183591.16 грн. - заборгованість за кредитом в т.ч.: 106966,40 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 8628,73 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 27538,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3296.38 грн. (а.с. 50-52)

З тексту рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року по справі №188/1218/21 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 приймав участь під час розгляду вказаної справи, мав представника.

27 березня 2025 між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою А. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 190. Відповідно до п. 1 договору дарування земельної ділянки Дарувальник безоплатно передав у власність, а Обдаровуваний прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0901 га, кадастровий номер земельної ділянки: 1223855100:04:001:0777, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, місце розташування: АДРЕСА_1 . Дарувальник та Обдаровуваний між собою є членами сім`ї першого ступеня споріднення (батько та син). (а.с. 53)

06 травня 2025 ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину, яким посвідчено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: чотирьохкімнатної квартири загальною площею 77,6 кв.м, житловою площею 48,3 кв.м., розташованої на шостому поверсі тринадцятиповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 56)

20 жовтня 2025 між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 1630. Відповідно до п. 1 договору дарування 1/2 частини квартири Дарувальник передав безоплатно у власність, а Обдаровуваний прийняв як дарунок у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . (а.с. 57)

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.10.2025 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3134594712060, номер відомостей про речове право: 61972296). (а.с. 58)

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О.А. від 12 грудня 2025 року, було відкрито виконавче провадження (ВП 379806175) з примусове виконання виконавчого листа №188/1218/21 виданого 06.11.2025 Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області. Боржником у вказаному виконавчому провадженні визначений ОСОБА_1 , стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк». (а.с. 61)

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №460809182 від 19.01.2026 сформованої приватним виконавцем Шаган О.А. вбачається, що:

-житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_4 . Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.01.2022 у справі 188/1063/21 зазначений житловий будинок визнано приватною власністю ОСОБА_5 . 05.10.2022 право власності на зазначений будинок було зареєстровано за ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-земельна ділянка з кадастровим номером 1223855100:04:001:0777. Зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 27.03.2025 за договором дарування на користь ОСОБА_2 ;

-1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене нерухоме майно було відчужено ОСОБА_1 20.10.2025 за договором дарування на користь ОСОБА_2 (а.с. 66)

09 лютого 2026 року у відповідь на запит приватного виконавця № 313325377 від 09.02.2026 Міністерство внутрішніх справ України повідомило, що за Боржником зареєстровані транспортні засоби, а саме: марки ПГ, модель 1, категорія: причіп, рік виробництва: 1999 VIN: НОМЕР_3 , колір: сірий; марки MITSUBISHI, модель: GRANDIS, категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: 2008, VIN: НОМЕР_4 , колір: чорний; марки ВАЗ, модель: 2102, категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: 1980, VIN: НОМЕР_5 , колір: синій. (а.с. 67)

12 лютого 2026 року приватним виконавцем Шаган О.А. в рамках виконавчого провадження №79806175 прийнято постанову про розшук майна боржника, та оголошено в розшук майно боржника, а саме: марки ПГ, модель 1, категорія: причіп, рік виробництва: 1999 VIN: НОМЕР_3 , колір: сірий; марки MITSUBISHI, модель: GRANDIS, категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: 2008, VIN: НОМЕР_4 , колір: чорний; марки ВАЗ, модель: 2102, категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: категорія: легковий автомобіль, рік виробництва: 1980, VIN: НОМЕР_5 , колір: синій. (а.с. 68)

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу(частина перша статті 16 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, відповідно до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) на підставі визнання правочину недійсним, визначеній у статті 234 ЦК України або, наприклад, у статті 228 ЦК України, що узгоджується з висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц.

Кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного, відповідно до вимог стаття 234 ЦК України виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав. Тоді як для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) те, що на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав, не має значення. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що не допускається одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), що узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 січня 2024 року в справі № 761/40240/21, від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша та третя статті 509 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статі 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Відповідно до постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) учасники цивільних відносин не можуть використовувати для уникнення сплати боргу за договором. Боржник (дарувальник), який відчужив частку в праві власності на підставі безоплатного договору після подання позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. З огляду на це не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 дійшов висновку, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) через можливість доступу до майна боржника» навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину

(див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі

№ 523/17429/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України), такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь- яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила і в постанові від 07 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).

Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оспорення фраудаторного правочину особою яка не стороною правочину, але чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11, про те, що оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може кредитор, якщо правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.

У постановах Верховного Суду від 09 серпня 2024 року в справі № 361/155/21, від 29 червня 2022 року в справі № 750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин з третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як зокрема, верховенства права, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (пункт 1, 8 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, звернення стягнення на заробітну плату та інший дохід боржника (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно (частина 2, 5 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник (частина 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). У постанові від 24.07.2019 справа № 405/1820/17 Верховний Суд висловився щодо того, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Адже боржник уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

У постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Судова практика Верховного Суду зводиться до того, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання з погашення боргу й що призводить до погіршення його платоспроможності, підлягає сумніву й набуває ознак фраудаторності.

Навіть у разі реального виконання такого правочину (тобто оформлення договору й передачі майна на користь третіх осіб) це не виключає того, що він був спрямований на недопущення звернення стягнення і його можна визнати недійсним за загальними правилами цивільного права.

Верховний Суд неодноразово підтверджував: якщо правочин здійснено з «метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення» і при цьому він містить характерні ознаки фраундаторності, такий правочин можна визнати незаконним на підставі статті 3 та 13 ЦК України та загальних принципів добросовісності.

Головні ознаки фраудаторності це обставини, які вказують, що договір укладався не в інтересах власника, а з метою «вивести» активи від стягнення кредитора. Суд враховує такі ознаки:

- момент укладення: якщо договір укладено після виникнення боргу або незадовго до можливого звернення стягнення, це викликає підозру;

- афілійованість сторін: передача майна родичам або бізнес-партнерам боржника викликає сумніви в добросовісності;

- неринкова вартість: договір купівлі-продажу за заниженою ціною або без оплати типова ознака фраудаторності;

- фінансовий стан боржника: якщо він має борги й водночас укладає цивільно-правові угоди якими дарує активи;

- мета правочину: якщо дії спрямовані на уникнення звернення стягнення це вже правова підстава для визнання угоди недійсною;

- фактичне виконання: якщо договір оформлено, але реальна передача коштів не здійснена або здійснена лише номінально, це вказує на імітацію угоди. Навіть якщо договір «виконано».

Обставини цієї справи проаналізовано судом з точки зору їх відповідності (не відповідності) ознакам фраудаторності.

Ознаки, які свідчать на користь того, що договори дарування нерухомого майна укладені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27.03.2025 року та 20.10.2025 року є фраудаторним.

Момент укладення договору.

Так, договір дарування земельної ділянки, укладений між відповідачами 27.03.2025 року, в період слухання справи №188/1218/21 Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області. Відповідач ОСОБА_1 був обізнаний про перебування у провадженні суду цивільної справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 безпосередньо та через свого представника, приймав участь у розгляді вказаної справи, про що зазначено в тексті рішення суду.

Договір дарування 1/2 частки квартири укладений 20.10.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був посвідчений приватним нотаріусом незадовго після ухвалення рішення у цивільній справі №188/1218/21. Так, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №188/1218/21 було ухвалено судом 15.09.2025, а оспрюваний правочин був укладений сторонами через місяць 20.10.2025 року. Незначний період часу між ухваленням рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та відчуженням належного йому майна також вказує на те, що основною метою угоди було уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Контрагент з яким вчинено оспорювані договори син боржника.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Форма договору дарування не передбачає оплатності. Відповідно, потреба в отриманні грошових коштів не може бути підставою його укладення. Крім того, вартість майна вказана у договорах оцінена сторонами самостійно і є явно заниженою. Так, відповідно до п.3 Договору дарування земельної ділянки від 27.03.2025 року, подаровану земельну ділянку площею 0,0901 га сторони оцінили у 50000 грн, а відповідно до п. 5 Договору дарування 1/2 частини квартири від 20.10.2025, сторони оцінили 1/2 частину чотирьохкімнатної квартири, яка розташована на 6 поверсі 13-ти поверхового житлового будинку у 200 000,00 грн., тоді як середня вартість чотирьох кімнатної квартири в місті перевищує значно перевищує визначену суму.

Застосування конструкції «фраудаторність» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить те, що внаслідок учинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна (постанова КЦС від 24.02.2021 у справі №757/33392/16-ц).

Власник має право розпорядитись майном на власний розсуд, але для з`ясування питання чи укладені ці договори з метою уникнення виконання зобов`язань перед кредитором необхідно проаналізувати мотиви та підстави цих цивільно-правових відносин.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора (Постанова Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 908/802/20(908/2766/22).

Отже, виходячи зі стандарту доказування баланс ймовірностей, суд вважає доведеним позивачем факт того, що оспорювані договори дарування укладені ОСОБА_1 з метою вивести майно з-під можливого звернення стягнення, ухиляючись при цьому від виконання взятих на себе зобов`язань. Позивач надав докази, які сукупно роблять версію цієї події більш вірогідною (імовірною).

Позивачем доведено, що між ним та ОСОБА_1 існує грошове боргове зобов`язання, в якому останній виступає боржником; боржник вочевидь обізнаний із розміром такого зобов`язання; розмір зобов`язання не є символічним; спірні договори дарування нерухомого майна укладені за час існування невиконаного зобов`язання, на час укладення договорів та на момент вирішення спору зобов`язання не виконано, зокрема, шляхом звернення стягнення на інше майно боржника.

За змістом частина 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Суд зазначає, що сукупність обставин, за яких були укладені спірні договори дарування доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача.

З огляду на встановлені судом обставини, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню судовий збір за дві позовні вимоги та заяву про забезпечення позову в розмірі 6656,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смолова Аліна Олександрівна, Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольга Олександрівна про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та договору дарування 1/2 частини квартири - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1223855100:04:001:0777, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.03.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Смоловою Аліною Олександрівною та зареєстрований у реєстрі за номером 190.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 20.10.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольгою Олександрівною та зареєстрований у реєстрі за номером 1630.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, судовий збір в сумі 3328,00 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, судовий збір в сумі 3328,00 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення через Металургійний районний суд м. Кривого Рогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

Суддя: Н. Ю. Вікторович