Рішення № 139516748, 07.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Київ справа №320/16507/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 р. № 10545/0903, прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області;

- стягнути з Головного управління ДПС в Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» судові витрати у справі судовий збір у розмірі у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн.

В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що висновок про зберігання пального без ліцензії за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 37 зроблено виключно на підставі відомостей акцизної накладної від 19.02.2025 №6267, складеної постачальником пального ТОВ «ІНТЕР ЛАЙТ ОІЛ». Фактично пальне було доставлено за адресою: м. Українка, вул. Промислова, 51, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 19.02.2025 №19/07 та за якою позивач мав чинну ліцензію на зберігання пального для власних потреб. Позивач не є платником акцизного податку, не складає акцизних накладних та не зобов`язаний контролювати правильність відомостей, які вносить до них постачальник. Під час перевірки контролюючим органом не встановлено фактичної наявності пального за адресою вул. Промислова, 37, не проведено інвентаризації, вимірювання залишків, огляду ємностей, відбору зразків, фото- чи відеофіксації. Самого факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання в певному місці без ліцензії. Тому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 №10545/0903 про застосування штрафу в сумі 34 588 грн.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/16507/26 передана до розгляду судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого Відповідач зазначає, що фактичну перевірку проведено правомірно на підставі наказу від 04.02.2026 №384-п відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в межах виконання контролюючим органом функцій у сфері виробництва, зберігання та обігу пального. За даними Єдиного реєстру акцизних накладних позивач отримав від ТОВ «ІНТЕР ЛАЙТ ОІЛ» пальне за акцизними накладними від 14.01.2025 №6072, від 31.01.2025 №6160 та від 19.02.2025 №6267 із зазначенням адреси зберігання: м. Українка, вул. Промислова, 37. Ліцензія на зберігання пального для власного споживання в позивача була оформлена за іншою адресою вул. Промислова, 51. Відповідач наголошує, що отримувач пального має право звіряти відомості акцизної накладної з даними Єдиного реєстру акцизних накладних. На переконання відповідача, зазначення в кількох акцизних накладних адреси вул. Промислова, 37 підтверджує отримання та зберігання пального саме за цією адресою без ліцензії. У зв`язку із цим відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач також заперечує проти розподілу судових витрат на правову допомогу, посилаючись на відсутність детального розрахунку часу, витраченого адвокатом, поширеність аналогічних справ, невисоку складність спору та неспівмірність заявленої суми з обсягом наданих послуг і ціною позову.

Окрім зазначеного, відповідач просить розглядати справу в судовому засіданні з викликом сторін, посилаючись на значення спору для бюджету, складність предмета доказування, необхідність надання пояснень та право бути почутим, з приводу чого суд зазначає наступне.

Предметом спору є правомірність одного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу в сумі 34 588 грн. Обставини справи встановлюються на підставі письмових доказів: наказу, направлень, акта перевірки, акцизних і товарно-транспортної накладних, ліцензій, заперечень на акт та відповіді контролюючого органу. Відповідач не зазначив, які саме обставини неможливо встановити без проведення судового засідання, яких осіб необхідно допитати або які докази неможливо дослідити в письмовому провадженні.

Загальні посилання на інтереси державного бюджету та право сторони бути почутою не свідчать про необхідність проведення судового засідання. Право бути почутим реалізується також шляхом подання відзиву, письмових пояснень, доказів, заяв і клопотань. Тому характер спірних правовідносин і предмет доказування не потребують розгляду справи з викликом сторін.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК», код ЄДРПОУ 37909576, здійснює господарську діяльність, основним видом якої є виготовлення виробів із бетону для будівництва, та використовує пальне для власних виробничих потреб.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 04.02.2026 №384-п та направлень від 09.02.2026 №1224/10-36-09 і №1225/10-36-09 посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку ТОВ «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 37.

Підставою для призначення перевірки визначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання законодавства з питань виробництва, зберігання й обігу підакцизних товарів.

У направленнях на перевірку зазначено, що перевірка проводиться з 09.02.2024 тривалістю десять діб. Водночас наказ і направлення складено в лютому 2026 року, перевірку фактично розпочато 09.02.2026, а її результати оформлено 19.02.2026.

Керівнику товариства Куриленку Б.А. до початку перевірки пред`явлено направлення та вручено копію наказу, про що ним зроблено відповідні відмітки.

На запит контролюючого органу від 09.02.2026 позивач 18.02.2026 через Електронний кабінет надав пояснення та копії документів.

За результатами перевірки складено акт від 19.02.2026 №7474/10-36-09-00-10/37909576, у якому встановлено порушення статті 28 Закону України від 18.06.2024 №3817-IX у частині зберігання пального без ліцензії за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 37.

Висновок про зберігання пального за цією адресою зроблено на підставі акцизної накладної від 19.02.2025 №6267, складеної ТОВ «ІНТЕР ЛАЙТ ОІЛ», відповідно до якої ТОВ «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» отримало пальне за кодом УКТ ЗЕД 2710194300 у кількості 5 985 кг, або 7 223,03 літра.

Під час розгляду заперечень на акт перевірки контролюючим органом також установлено наявність у Єдиному реєстрі акцизних накладних:

акцизної накладної від 14.01.2025 №6072 на пальне в кількості 6 000 кг, або 7 189,07 літра;

акцизної накладної від 31.01.2025 №6160 на пальне в кількості 5 978 кг, або 7 162,71 літра.

У зазначених акцизних накладних постачальником указано адресу отримання або зберігання пального: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 37.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 19.02.2025 №19/07 місцем доставки пального за господарською операцією від 19.02.2025 зазначено адресу: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 51.

ТОВ «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» мало ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання, реєстраційний номер 10160414202000961, строком дії з 01.04.2020 до 01.04.2025, за адресою: м. Українка, вул. Промислова, 51.

Із 07.04.2025 товариство має ліцензію на право зберігання пального для власного споживання, реєстраційний номер 10370414202500792, за тією самою адресою. Загальна місткість стаціонарних резервуарів за ліцензією становить 8 025 літрів.

За адресою: м. Українка, вул. Промислова, 37 ліцензія на зберігання пального товариству не видавалася.

Під час фактичної перевірки за адресою вул. Промислова, 37 наявності пального не зафіксовано, інвентаризацію та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей не проведено, зразки пального не відібрано, ємності, резервуари чи інше обладнання для його зберігання не описано. Фото- та відеофіксація зберігання пального за цією адресою не здійснювалася.

26.02.2026 позивач подав заперечення на акт перевірки.

Листом від 27.02.2026 №4611/12/10-36-09-01-10 позивача повідомлено про призначення розгляду заперечень на 06.03.2026 в режимі відеоконференції. Представник позивача до відеоконференції не приєднався, у зв`язку із чим заперечення розглянуто за його відсутності.

За результатами розгляду заперечень висновки акта перевірки залишено без змін, про що позивача повідомлено листом від 12.03.2026 №5432/12/10-36-09-02.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 №10545/0903, яким на підставі пункту 36 частини другої статті 73 Закону №3817-IX до позивача застосовано штраф у сумі 34 588 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2026 №10545/0903, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією і законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль є системою заходів, які вживаються контролюючими органами з метою контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків та дотриманням іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на такі органи.

Відповідно до пункту 62.1 статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом ведення обліку платників, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів, проведення перевірок і звірок відповідно до вимог Кодексу.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною є перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника щодо дотримання законодавства з питань обігу готівки, розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків.

Згідно з пунктом 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику або його представнику під розписку до початку перевірки.

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися в разі отримання інформації про можливі порушення законодавства у сфері виробництва, обліку, зберігання та транспортування підакцизних товарів, а також у зв`язку зі здійсненням контролюючим органом визначених законодавством функцій у сфері виробництва й обігу пального.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за умови пред`явлення направлення, службових посвідчень та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Відповідно до пункту 86.5 статті 86 ПК України акт про результати фактичної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами, які проводили перевірку, та реєструється не пізніше наступного робочого дня після її закінчення.

Згідно з пунктом 32 частини першої статті 1 Закону №3817-IX зберіганням пального є надання послуг та/або діяльність, пов`язана зі здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання власного чи отриманого від інших осіб пального.

Відповідно до пункту 48 частини першої статті 1 Закону №3817-IX місцем зберігання пального є об`єкт нерухомого майна або єдиний майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення або видавання пального та який належить суб`єкту господарювання на праві власності чи користування.

Згідно з пунктом 49 частини першої статті 1 Закону №3817-IX місцем зберігання пального для власного споживання є територія, на якій розташовані споруди, обладнання, резервуари, ємності або тара, призначені для зберігання пального для власних потреб суб`єкта господарювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 28 Закону №3817-IX зберігання пального здійснюється за наявності ліцензії на право зберігання пального, а відповідна ліцензія отримується на кожне місце зберігання.

Згідно із частиною п`ятою статті 28 Закону №3817-IX зберігання пального для власного споживання у споживчій тарі об`ємом до 60 літрів включно може здійснюватися без отримання ліцензії.

Відповідно до частини сьомої статті 28 Закону №3817-IX суб`єкти господарювання, які мають ліцензію на зберігання пального для власного споживання, під час перевірки зобов`язані надати інформацію про земельні ділянки, на яких розміщено ємності для зберігання, їх кількість і місткість, а також забезпечити можливість огляду таких ємностей.

Згідно з частиною четвертою статті 53 Закону №3817-IX ліцензія на право зберігання пального надається органом ліцензування за кожним місцем зберігання.

Відповідно до пункту 36 частини другої статті 73 Закону №3817-IX за зберігання пального виключно для власного споживання або промислової переробки без відповідної ліцензії за перше порушення застосовується штраф у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених законом на 1 січня звітного року.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення.

Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави для проведення фактичної перевірки: отримання інформації про можливе порушення та здійснення контролюючим органом покладених на нього функцій у сфері виробництва й обігу пального. Тому проведення перевірки з метою виконання відповідних контрольних функцій не потребує обов`язкової наявності окремої інформації про конкретне порушення.

Наказ від 04.02.2026 №384-п і направлення були пред`явлені керівнику товариства до початку перевірки. Отже, підстав вважати, що контролюючий орган не мав повноважень на її проведення, судом не встановлено.

Зазначення в направленнях дати початку перевірки « 09.02.2024» за наявності наказу та направлень, складених у лютому 2026 року, і фактичного початку перевірки 09.02.2026 є очевидною технічною опискою. Ця описка не створила невизначеності щодо фактичної дати перевірки та не перешкодила платнику реалізувати процесуальні права.

Водночас в межах встановлених судом обставин даної справи законність призначення перевірки сама по собі не доводить наявності правопорушення. Підставою для застосування штрафу може бути лише встановлений належними та достатніми доказами факт зберігання пального без ліцензії в конкретному місці.

Акцизні накладні від 14.01.2025 №6072, від 31.01.2025 №6160 та від 19.02.2025 №6267 є належними доказами господарських операцій із придбання пального. Однак такі накладні складені постачальником ТОВ «ІНТЕР ЛАЙТ ОІЛ», а не позивачем, тому зазначена в них адреса не може без дослідження інших доказів вважатися беззаперечним та єдиним підтвердженням фактичного місця розвантаження і зберігання пального.

Надання отримувачу права звіряти акцизну накладну з даними Єдиного реєстру не тотожне покладенню на нього обов`язку контролювати правильність заповнення постачальником усіх її реквізитів. Відповідач не навів норми, яка б покладала на неплатника акцизного податку відповідальність за неправильне зазначення постачальником адреси в акцизній накладній.

Довід позивача про відсутність в акцизній накладній підпису уповноваженої особи контролюючого органу самостійного правового значення не має, оскільки законодавство не передбачає погодження кожної акцизної накладної посадовою особою ДПС. Проте це не надає відомостям такої накладної наперед установленої сили й не звільняє відповідача від обов`язку перевірити фактичне місце доставки та зберігання пального.

Товарно-транспортна накладна від 19.02.2025 №19/07 безпосередньо супроводжувала перевезення пального та містить адресу його доставки: м. Українка, вул. Промислова, 51. Саме за цією адресою в позивача на дату доставки діяла ліцензія від 01.04.2020 №10160414202000961.

Контролюючий орган не встановив недостовірності товарно-транспортної накладної, не спростував факту доставки пального за вказаною в ній адресою та не навів мотивів, з яких відомостям акцизної накладної надано перевагу перед первинним документом, що підтверджує перевезення й прийняття товару.

Відомості про акцизні накладні від 14.01.2025 №6072 та від 31.01.2025 №6160 також не підтверджені товарно-транспортними накладними, актами приймання, поясненнями водіїв, матеріалами огляду або іншими доказами фактичного розвантаження пального за адресою вул. Промислова, 37.

Безпосередньо під час перевірки за адресою вул. Промислова, 37 пального не виявлено. Контролюючий орган не встановив наявності резервуарів, ємностей, тари або обладнання, у яких могло зберігатися понад сім тисяч літрів пального, не зафіксував спосіб його приймання, розвантаження, розміщення чи видавання.

В акті не наведено відомостей про дату й тривалість зберігання, залишки пального, обсяги його використання, рух між об`єктами товариства або інші фактичні обставини, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення.

Наявність у трьох акцизних накладних однакової адреси може свідчити про повторюваність заповнення постачальником відповідного реквізиту, однак без додаткових доказів не підтверджує фактичного здійснення позивачем операцій зі зберігання пального за цією адресою.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 у справі №540/4291/20 зазначив, що для встановлення факту зберігання пального необхідно з`ясувати місце і спосіб його зберігання, мету придбання, характеристики споруд, обладнання та ємностей, обсяги закупівлі, споживання й обставини використання. Самого факту придбання чи обліку невикористаного пального для застосування відповідальності недостатньо. Цей підхід надалі підтримано Верховним Судом, зокрема у справах №520/9278/22 та №520/5841/21.

Набрання чинності Законом №3817-IX не усуває необхідності доведення фактичних обставин правопорушення. Наведене в Законі визначення зберігання включає конкретні операції з приймання, навантаження, розвантаження, розміщення або видавання пального, жодної з яких за адресою вул. Промислова, 37 відповідач належними доказами не підтвердив.

Таким чином, матеріали перевірки підтверджують придбання позивачем пального, однак не доводять його зберігання без ліцензії за адресою: м. Українка, вул. Промислова, 37. Наявні суперечності між акцизною та товарно-транспортною накладними контролюючим органом не усунуті, а достатніх доказів на підтвердження складу правопорушення не зібрано.

Відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку довести правомірність застосування до позивача штрафної санкції. Тому податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 №10545/0903 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не змінюють.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, долученою до позовної заяви.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у Київській області.

Щодо вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем на правову допомогу в сумі 8000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи вони тільки мають бути сплачені.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають доказуванню в судовому процесі сторона, яка має намір компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат вирішення справи безпосередньо повязаний із позицією, зусиллями та участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність їх надання та повязаність із розглядом справи мають бути підтверджені стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони. Обов`язок доведення обставин, які свідчать про неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та витраченим часом, покладається на сторону, яка заперечує проти їх відшкодування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише у разі доведення того, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що 24 лютого 2026 року між позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК») та адвокатом укладено договір №2/2 про надання правничої допомоги.

Відповідно до умов зазначеного договору адвокат зобовязався надати позивачу професійну правничу допомогу, а позивач зобовязався оплатити надані послуги в розмірі та порядку, погоджених сторонами.

У пункті 5.2 договору зазначено, що під час представництва інтересів замовника в судових органах України адвокату встановлюється гонорар у фіксованому розмірі, сума якого узгоджується сторонами в акті приймання наданих послуг. Оплата правничої допомоги здійснюється після ухвалення судового рішення.

31 березня 2026 року сторонами підписано акт приймання наданих послуг, відповідно до якого сторони погодили вартість професійної правничої допомоги у цій справі у фіксованому розмірі 8000,00 грн.

Таким чином, розмір винагороди адвоката погоджений сторонами договору у вигляді фіксованої суми та не залежить від кількості часу, фактично витраченого адвокатом на надання правничої допомоги. Відсутність погодинного розрахунку за умови визначення сторонами фіксованого розміру гонорару сама по собі не свідчить про непідтвердження або необґрунтованість заявлених витрат.

Такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, відповідно до яких у разі встановлення договором фіксованого розміру гонорару фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, не є визначальною для обчислення його розміру.

Посилання відповідача на відсутність доказів фактичної оплати послуг адвоката суд відхиляє, оскільки відповідно до умов договору обов`язок позивача з оплати правничої допомоги виникає після ухвалення судового рішення. Положення статті 134 КАС України допускають відшкодування не лише фактично сплачених витрат, а й витрат, які сторона має сплатити відповідно до умов договору.

Доводи відповідача про наявність значної кількості судових рішень в аналогічних спорах та пов`язане із цим спрощення роботи адвоката мають загальний характер і не підтверджують неспівмірності витрат на правничу допомогу саме у цій справі. Відповідачем не наведено конкретного розрахунку розміру витрат, який він вважає співмірним, та не надано доказів того, що заявлена сума не відповідає обсягу фактично наданої правничої допомоги.

Посилання відповідача на військову агресію російської федерації проти України, дефіцит Державного бюджету та важливість наповнення бюджету не стосуються встановлених статтями 134 та 139 КАС України критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути самостійною підставою для відмови в їх відшкодуванні.

З огляду на характер спірних правовідносин, обсяг підготовленої позовної заяви, кількість досліджених документів, значення справи для позивача та результат розгляду справи суд вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн реальними, пов`язаними з розглядом цієї справи, обґрунтованими та співмірними.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в загальній сумі 8000,00 грн підтверджені доказами, наданими до матеріалів справи.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 р. № 10545/0903, прийняте Головним управлінням ДПС у Київській області;

Стягнути з Головного управління ДПС в Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГБК «БУДІВЕЛЬНИК» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.