Рішення № 139514419, 07.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11851/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.04.2026 за № 832/Ж5/04/36/07/08/РРО/2676300304/ДПС/ТД-ФС, яка винесена Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова прийнята за наслідками розгляду матеріалів фактичної перевірки, проведеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, за висновками якої позивач допустив працівника до роботи без укладення трудового договору. Позивач наполягає, що трудові відносини з працівниками оформлено у встановленому законом порядку: видано накази про прийняття на роботу та укладено трудові договори у письмовій формі. Відсутність або несвоєчасність подання повідомлення органу Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу, на переконання позивача, сама по собі не свідчить про те, що трудовий договір не укладався, оскільки законодавець не пов`язує чинність трудового договору з наявністю такого повідомлення.

Позивач також зазначає, що за відсутності основного порушення відсутня і кваліфікуюча ознака повторності, а тому застосування до нього штрафу в тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на підставі абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Крім того, позивач посилається на недотримання посадовими особами контролюючого органу порядку проведення фактичної перевірки, зокрема на ненадання копії наказу про проведення перевірки та направлення на її проведення, у зв`язку з чим складений за результатами перевірки акт, на його думку, не міг братися до уваги під час прийняття оскаржуваної постанови, а також на положення статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копію оскаржуваної постанови, копії документів щодо оформлення трудових відносин з працівниками.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався (частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд зазначає, що неподання відзиву саме по собі не є підставою для задоволення позову, а тому доводи позивача та наведене ним нормативне обґрунтування перевірено судом самостійно на відповідність нормам законодавства, чинним на час виникнення спірних відносин, з оцінкою наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.04.2020. Основним видом її економічної діяльності є роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (КВЕД 47.91). Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, друга група платника єдиного податку.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у період з 20.02.2026 по 27.02.2026 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - зоомагазину «ZooAlliance», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки від 02.03.2026 реєстраційний № 720/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 . За висновками цього акта на час початку перевірки 20.02.2026 були відсутні оформлені трудові відносини між позивачем та продавцем ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

На підставі зазначеного акта відповідачем 31.03.2026 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №720/Ж5/04/36/07/08/РРО/2676300304/ДПС/ТД.

Крім того, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у період з 27.02.2026 по 06.03.2026 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - зоомагазину «ZooAlliance», розташованого за адресою: місто Дніпро, проспект Незалежності, будинок 29, за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки від 09.03.2026 реєстраційний № 832/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 . За висновками цього акта на час початку перевірки 27.02.2026 були відсутні оформлені трудові відносини між позивачем та продавцем ОСОБА_3 , а повідомлення про прийняття працівника на роботу до органу Державної податкової служби не надходило.

Листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.03.2026 №9645/5/04-36-07-08-16 матеріали цієї перевірки надіслано відповідачу для прийняття рішення в межах повноважень (вхідний № СП-ПС/5.9.1/1103-26 від 31.03.2026).

Під час розгляду справи про накладення штрафу представником позивача подано письмові пояснення та копії документів (вхідний № 12629/ПС/1-26 від 21.04.2026), а саме: заяву ОСОБА_3 про прийняття на основне місце роботи на посаду продавця-консультанта від 30.01.2026; наказ від 30.01.2026 № 3-К про прийняття ОСОБА_3 на роботу з 02.02.2026; трудовий договір від 02.02.2026 № 3 між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю; повідомлення про прийняття працівника на роботу від 30.01.2026 та квитанцію № 2 до нього. Зміст цих документів відтворено у тексті оскаржуваної постанови.

Відповідач визнав подані документи такими, що не підтверджують оформлення трудових відносин з ОСОБА_3 до початку фактичної перевірки, пославшись на те, що згідно з квитанцією № 2 повідомлення про прийняття працівника на роботу прийнято органом Державної податкової служби 28.02.2026, тобто після початку перевірки.

21.04.2026 відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №832/Ж5/04/36/07/08/РРО/2676300304/ДПС/ТД-ФС, якою на підставі абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф у розмірі 259 410 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста десять) гривень за вчинене повторно протягом двох років з дня виявлення порушення щодо допуску одного працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту). У постанові зафіксовано порушення позивачем вимог частини першої статті 21 та частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України.

У матеріалах справи наявні також документи щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 , тобто з працівником, з яким пов`язане порушення, покладене відповідачем в основу висновку про повторність: заява про прийняття на роботу, наказ від 30.01.2026 № 1-к про прийняття її на роботу на посаду продавця-консультанта з 02.02.2026, трудовий договір від 02.02.2026 № 1 між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, повідомлення про прийняття працівника на роботу, сформоване страхувальником 30.01.2026, а також квитанція № 2, згідно з якою автоматичну обробку такого повідомлення виконано успішно, а дані завантажено до Реєстру застрахованих осіб 20.02.2026.

Не погоджуючись із постановою від 21.04.2026, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, яким визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Цим Порядком передбачено, зокрема, що штрафи накладаються уповноваженими посадовими особами на підставі акта перевірки територіального органу Державної податкової служби, у ході якої виявлено порушення законодавства про працю. Отже, надходження до відповідача матеріалів фактичної перевірки контролюючого органу є достатньою підставою для розгляду справи про накладення штрафу, проте не звільняє відповідача від обов`язку перевірити та оцінити викладені в акті відомості.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, при цьому додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок такого повідомлення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту», згідно з якою повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором засобами електронного зв`язку з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Згідно з абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Абзацом третім частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що об`єктивна сторона порушення, передбаченого абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, полягає у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Оформлення трудового договору здійснюється наказом чи розпорядженням роботодавця, а сам договір з фізичною особою укладається у письмовій формі. Натомість подання повідомлення органу Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу є окремим обов`язком роботодавця, виконання якого забезпечує внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб. Недотримання строку подання такого повідомлення не спростовує факту укладення трудового договору та видання наказу про прийняття працівника на роботу і саме по собі не утворює складу порушення, передбаченого абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Чинність трудового договору законодавець з наявністю повідомлення не пов`язує.

Крім того, застосування штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за абзацом третім частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України можливе лише за умови доведеності двох обставин у сукупності: вчинення роботодавцем порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, та вчинення такого самого порушення повторно протягом двох років з дня виявлення попереднього порушення. Ця вимога має істотне значення для позивача, який є платником єдиного податку другої групи: за абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України до платників єдиного податку першої - третьої груп застосовується попередження, а не штраф, і саме кваліфікація порушення як повторного стала єдиною підставою для накладення на позивача грошового стягнення.

За правилами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Наведене означає, що саме відповідач мав довести наявність усіх ознак порушення, за яке накладено штраф.

Суд виходить з того, що в акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти, і такі докази не мають носити суперечливий характер чи допускати неоднозначне тлумачення. Важливість відображення у такому акті достовірної і повної інформації обумовлена тим, що він є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу. Відомості, викладені в акті перевірки контролюючого органу, не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд зазначає таке. Оскаржувана постанова ґрунтується виключно на висновку про те, що на час початку фактичної перевірки 27.02.2026 трудові відносини з продавцем ОСОБА_3 не були оформлені, а повідомлення про прийняття працівника на роботу до органу Державної податкової служби не надходило. Водночас у самій постанові відповідач відтворив подані позивачем документи, а саме заяву працівника про прийняття на роботу від 30.01.2026, наказ від 30.01.2026 № 3-К про прийняття ОСОБА_3 на роботу з 02.02.2026 та трудовий договір від 02.02.2026 № 3, укладений у письмовій формі. Отже, матеріалами справи підтверджується, що трудовий договір з працівником було укладено у письмовій формі та оформлено наказом роботодавця ще до початку фактичної перевірки, а тому ознака фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) відсутня.

Єдиним мотивом, з якого відповідач відхилив ці документи, стало прийняття органом Державної податкової служби повідомлення про прийняття працівника на роботу 28.02.2026, тобто наступного дня після початку перевірки. Проте, як зазначено вище, недотримання строку подання повідомлення утворює самостійне питання дотримання роботодавцем вимог законодавства про працю і не є доказом того, що трудовий договір не укладався та наказ про прийняття на роботу не видавався. Таким чином, покладені в основу оскаржуваної постанови висновки не відповідають установленим обставинам та поданим позивачем документам.

Не знайшла підтвердження і кваліфікуюча ознака повторності. Висновок про повторність відповідач зробив з посиланням на рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 31.03.2026 № 720/Ж5/04/36/07/08/РРО/2676300304/ДПС/ТД, прийняте за наслідками розгляду акта фактичної перевірки від 02.03.2026 стосовно продавця ОСОБА_2 . Разом з тим у матеріалах справи наявні наказ від 30.01.2026 № 1-к про прийняття ОСОБА_2 на роботу з 02.02.2026, трудовий договір від 02.02.2026 № 1, укладений у письмовій формі, заява працівника про прийняття на роботу, а також повідомлення про прийняття працівника на роботу, сформоване страхувальником 30.01.2026, з квитанцією № 2 про успішну обробку такого повідомлення та завантаження даних до Реєстру застрахованих осіб. Наведене свідчить, що трудові відносини і з цим працівником було оформлено у передбачений законом спосіб, а отже, порушення, яке відповідач поклав в основу висновку про повторність, також не доведено.

Суд враховує й те, що відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, відзиву на позовну заяву не подав, матеріалів перевірки та будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у постанові тверджень суду не надав. У справі відсутні відомості про те, яку саме роботу, на якій посаді, в межах якого режиму робочого часу та за яких умов оплати праці виконували зазначені особи, а також докази вчинення позивачем дій, що свідчили б про фактичний допуск працівника до роботи поза межами оформлених трудових відносин. Не надано відповідачем і доказів дотримання порядку проведення фактичної перевірки, зокрема вручення позивачу копії наказу про проведення перевірки та направлення на її проведення, на що прямо вказував позивач.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів наявності передбачених абзацами другим і третім частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України підстав для накладення на позивача штрафу, а постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.04.2026 №832/Ж5/04/36/07/08/РРО/2676300304/ДПС/ТД-ФС не відповідає визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям обґрунтованості та безсторонності (неупередженості), а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на задоволення позову сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.04.2026 №832/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (ЄДРПОУ 44729283) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова