Рішення № 139514400, 07.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/12574/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відсутності відповіді на його заяву від 14.02.2026 року, а саме про прийняття рішення щодо:

- прийняття і реєстрації його рапорту і направити його за командою;

- не надання йому наказів, оскільки на сьогодні він не спроможний їх виконувати за станом здоров`я до проведення реального огляду або переогляду (переобстеження) ВЛК, визначення лікування і встановлення реального рівня придатності до в/с;

- надання йому направлення (і направити) на ВЛК згідно із вимогами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402 для переобстеження, визначення лікування і встановлення реального рівня придатності до в/с;

- надання копії висновку ВЛК яким було встановлено рівень придатності до в/с для ознайомлення і оскарження, яке повинно міститися в його особовій справі;

- проведення службового розслідування обставин порушення порядку мобілізації працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні нього і встановити коло всіх осіб які були причеті до його затримання, викрадення і позбавлення волі, яке відбулося 21.01.2026 р. о 8:53 год.;

- не рахування його вимушених самостійних дій як кримінальне правопорушення за ст.ст.402, 407 КК України.

2. зобов`язати відповідача розглянути по суті його заяву від 14.02.2026 року про прийняття рішення щодо:

- прийняття і реєстрації його рапорту і направити його за командою;

- не надавання йому наказів, оскільки на сьогодні він не спроможний їх виконувати за станом здоров`я до проведення реального огляду або переогляду (переобстеження) ВЛК, визначення лікування і встановлення реального рівня придатності до в/с;

- надання йому направлення (і направити) на ВЛК згідно із вимогами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402 для переобстеження, визначення лікування і встановлення реального рівня придатності до в/с;

- надання копії висновку ВЛК яким було встановлено рівень придатності до в/с для ознайомлення і оскарження, яке повинно міститися в його особовій справі;

- проведення службового розслідування обставин порушення порядку мобілізації працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні нього і встановити коло всіх осіб які були причеті до його затримання, викрадення і позбавлення волі, яке відбулося 21.01.2026 р. о 8:53 год.;

- не рахування його вимушених самостійних дій як кримінальне правопорушення за ст.ст.402, 407 КК України.

Позовна заява позивачем обґрунтована посиланнями на протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення. Станом на момент подання цього позову на заяву і рапорт від 14.02.2026 року від відповідача не було відповідного реагування, висновку ВЛК не надано, рішення щодо направлення на переогляд не прийнято, причин відмови не вказано. Від ІНФОРМАЦІЯ_2 був отриманий лист № 1/896 від 27.02.2026 року, який містить довідку, яка не завірена печаткою і підписом уповноваженої особи, не містить лікарів і їхніх висновків щодо стану його здоров`я. Позивач вважає, що вищезазначена відповідь не може слугувати виконанням ст.20 Закону України "Про звернення громадян". Саме з огляду на погіршення стану після такої "мобілізації" і відсутність реагування частини і ІНФОРМАЦІЯ_2 на заяви він вимушений самостійно припинити службу і звернутися до адміністративного суду для захисту своїх порушених прав, оскільки всі його дії щодо намагання досудового врегулювання не призвели до відповідного результату.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 року повернуто без розгляду заяву про забезпечення позову у цій адміністративній справі.

Ухвалою суду від 18.05.2026 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України.

На виконання ухвали суду 26.05.2026 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано докази сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час перевірки документів позивача групою оповіщення було встановлено порушення ним вимог законодавства про військовий обов`язок і військову службу, зокрема відсутність оформленої відстрочки від призову та перебування позивача в розшуку у зв`язку з неявкою за повісткою. У зв`язку з чим, позивача було супроводжено до ТЦК та СП для уточнення персональних даних та проходження медичного огляду. За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач не мав оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідач послався на обов`язок військовозобов`язаних повідомляти органи військового обліку про наявність права на відстрочку та подавати документи, що підтверджують таке право. Так, 21.01.2026 року позивачу було видано направлення №6444881 на проходження медичного огляду, за результатами якого постановою ВЛК від 21.01.2026 року його визнано придатним до військової служби. При цьому, рішення ВЛК позивачем у встановленому порядку не оскаржувалося. Також відповідач зазначив, що 21.01.2026 року позивача було призначено до команди ВЧ НОМЕР_1 та призвано на військову службу під час мобілізації на підставі наказу №М/90 від 21.01.2026 року.

На думку відповідача, зазначений наказ прийнято в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Посилаючись на положення законодавства щодо індивідуальних актів, відповідач зазначив, що наказ про призов після його реалізації вичерпав свою дію, у зв`язку з чим його скасування саме по собі не призведе до припинення військової служби позивача та не відновить становище, яке існувало до його призову. Законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 14.02.2026 року зазначив, що вказана заява була отримана та зареєстрована 23.02.2026 року і розглянута у встановлений законом строк. За твердженням відповідача, 27.02.2026 року позивачу було направлено відповідь із додатками, а 01.03.2026 року - додаткову відповідь-роз`яснення щодо порушених у заяві питань. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 14.02.2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, в якій зазначив про незгоду з висновком ВЛК від 21.01.2026 року щодо його придатності до військової служби та направленням до ВЧ НОМЕР_1 . Посилаючись на стан здоров`я та наявність медичних документів, позивач просив надати висновок ВЛК щодо встановленого ступеня його придатності до військової служби, провести службове розслідування щодо обставин його направлення до військової частини, не направляти його до військової частини та звільнити від проходження військової служби до завершення відповідного розгляду.

Листом від 27.02.2026 року №1/896 відповідач на запит від 14.02.2026 р. надав копію довідки ВЛК №2026-0121-1125-0965-7 від 21.01.2026 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 1 Закону № 393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст.3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до частини першої ст.7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно із частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги, одним із яких є право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Приписами статті 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи норми Закону № 393/96-ВР, зокрема положення статті 15, можна зробити висновок, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

Як видно з матеріалів справи, позивач скориставшись наданим Законом № 393/96-ВР правом, 14.02.2026 року направив до відповідача заяву, в якій просив прийняти і зареєструвати заяву відповідно до вимог чинного законодавства і долучити до матеріалів особової справи, надати висновок Військово-лікарської експертної комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 у Кривому Розі встановленого рівня придатності його до військової служби, надати копію рішення мобілізаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 у Кривому Розі про його мобілізацію, провести службове розслідування щодо підстав і порушення порядку мобілізації працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 у Кривому Розі у відношенні нього, і встановити коло всіх осіб які були причеті до незаконного затримання, викрадення і позбавлення волі, яке відбулося 21.01.2026 р. о 8:53 год., звільнити його від проходження служби (або припинити службу на час службового розслідування і розгляду суду) в ЗСУ на підставі ст.26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", на період з?ясування всіх обставин правопорушення і до встановлення рівня придатності законним шляхом.

Відповідач у відзиві не заперечує факту отримання вказаної заяви від позивача, та зазначає, з цього приводу, що відповідь було надіслано засобами поштового зв`язку в термін визначений законодавством і встановлений законом час.

На підтвердження вказаних обставин додатком до відзиву на позовну заяву відповідач надав лист від 28.02.2026 року №уп/928 адресований ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 .

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах обов`язок повідомлення громадянина про наслідки розгляду його звернення/клопотання має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) такої відповіді на адресу заявника (заявнику).

В свою чергу доказів направлення вказаної відповіді від 28.02.2026 року №уп/928 матеріли справи не містять.

Так, відповідно до пункту 1 глави 7 розділу ІІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, вихідні документи надсилаються адресатам з використанням засобів поштового зв`язку, електрозв`язку, а також доставляються кур`єрською, фельд`єгерською службами.

Опрацювання документів для відправлення поштовим зв`язком здійснюється службою діловодства установи відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03 2009 року № 270.

У постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 802/211/16-а, від 06 вересня 2019 року у справі № 128/4752/15-а, від 25 червня 2020 року у справі №802/1442/15-а, та від 26 лютого 2021 року у справі № 520/421/20 викладено правову позицію, відповідно до якої належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття, опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.

Проте слід зазначити, що ні Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, ні Правилами надання послуг поштового зв`язку не встановлено право/обов`язок розпорядника інформації надсилати відповідь на звернення/клопотання простою кореспонденцією.

Вимогою ст.15 Закону № 393/96-ВР є повідомлення громадян про наслідки розгляду їх заяв (клопотань), доведення змісту відповіді до заявника.

Так, у своїй заяві позивач крім поштової адреси також вказав номер телефону, як контактні дані за допомогою яких з ним можна зв`язатися. Проте, відповідач не скористався ним як альтернативним засобом доведення змісту відповіді до позивача та повідомлення про результати розгляду його заяви.

Викладені обставини свідчать про відсутність будь-яких належних доказів своєчасного надання або направлення позивачу відповіді на його заяву від 14.02.2026 року.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву відповідь на заяву позивача від 28.02.2026 року №уп/928 та копію довідки ВЛК, отже фактично звернення позивача було розглянуто, проте не доведено до відома у встановленому Законом № 393/96-ВР порядку.

На підставі викладеного належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не повідомлення про наслідки розгляду його заяви від 14.02.2026 року та зобов`язання відповідача довести до відома результати розгляду звернення позивача від 14.02.2026 року, у встановленому порядку, визначеного Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР.

При цьому суд не надає оцінки доводам позивача щодо змісту, повноти та обґрунтованості відповіді відповідача, оскільки така відповідь позивачу належним чином не була доведена, а відтак він не мав можливості ознайомитися з її змістом та надати їй оцінку до звернення до суду.

Предметом розгляду у цій справі є саме дотримання відповідачем обов`язку щодо належного повідомлення позивача про результати розгляду його звернення від 14.02.2026 року, а не перевірка правомірності чи обґрунтованості висновків, викладених у складеній відповідачем відповіді.

Водночас сам факт складення відповідачем відповіді за результатами розгляду звернення не свідчить про належне виконання вимог Закону України "Про звернення громадян", оскільки ним не надано доказів її направлення позивачу або іншого належного доведення її змісту до його відома. Отже, суд виходить із того, що звернення позивача було розглянуто та за результатами його розгляду відповідачем складено відповідь, однак обов`язок щодо повідомлення позивача про результати такого розгляду належним чином не виконано.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, а тому сплачений судовий збір у розмірі 532,48 грн (1 064,96 грн : 2) підлягає поверненню позивачу.

У період з 10.08.2026 року по 04.09.2026 року (включно) суддя Кучма К.С. перебував у щорічній відпустці, у зв`язку з чим рішення ухвалено у перший робочий день 07.09.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не повідомлення ОСОБА_1 про наслідки розгляду його заяви від 14.02.2026 року, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 довести до відома ОСОБА_1 про результати розгляду його звернення від 14.02.2026 року, у встановленому порядку, визначеного Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма