Рішення № 139512569, 07.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

07.09.2026 Справа № 756/16341/24

Справа №756/16341/24

Провадження № 2/756/274/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Омельчук М.О.,

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом Бєгунової О.О. ,

відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 ,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 ,

третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що 16.09.1980 позивач ОСОБА_1 отримала ордер №59636 серії Б на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , разом з родиною, яка на той час складалась з чотирьох осіб, а саме: позивачки, її чоловіка та двох синів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онуком позивачки, який з народження зареєстрований у спірній квартирі. Спільне життя сина ОСОБА_5 з невісткою ОСОБА_7 не склалося, шлюб розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва 27.01.2012. Ще до розірвання шлюбу ОСОБА_7 разом із сином ОСОБА_3 (відповідачем) переїхала жити в інше помешкання. Таким чином, ОСОБА_3 після розлучення батьків залишився проживати з матір`ю і фактично у спірній квартирі не проживає з 2010 року, з того часу онук не спілкується ані з батьком, ані з позивачем.

Станом на день подання позовної заяви у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач) з 12.02.1981, ОСОБА_5 (син позивачки) з 08.01.1991, ОСОБА_6 (син позивачки) з 08.06.1993 та ОСОБА_3 (онук позивачки) з 08.06.2006. Фактично відповідача ОСОБА_3 ні позивач, ні третя особа не бачили більше 10 років, їм не відоме місце проживання відповідача, у спірній квартирі він не з`являвся жодного разу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 виповнилося 18 років, з того часу відповідач жодного разу не з`явився до квартири, не цікавився її станом, не сплачував комунальні платежі, не отримував кореспонденцію, в квартирі не має його особистих речей. Перешкод в користуванні квартирою ні позивач, ні треті особи відповідачу не чинили, він добровільно визначив собі інше місце проживання і спірним житловим приміщенням не користується без поважних причин більше шести місяців. Реєстрація відповідача у квартирі створює для позивача цілий ряд незручностей і порушує її права та інтереси. Так, вона вимушена сплачувати за нього плату за комунальні послуги і, окрім цього, без присутності відповідача вона не може приватизувати квартиру.

У зв`язку з викладеним просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 02.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У січні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування зустрічного позову зазначив, що з народження був зареєстрований і проживав з батьками ОСОБА_7 і ОСОБА_5 у спірній квартирі, тобто має ті ж самі права, що і наймач ОСОБА_1 . З 2003 року по 2011 рік мати позивача оплачувала всі побутові потреби відповідача ОСОБА_1 (продукти, дозвілля, тощо), оплатила навчання чоловіка ОСОБА_5 у двох ВУЗах. У період з 2006 року по 2012 рік позивач та його мати були жертвами сімейного насильства, з приводу чого мати зверталася до поліції, а також з приводу перешкоджання в користуванні житлом. У 2011 році відповідач вперше вигнала позивача з квартири, на той момент позивачу було лише 5 років і самостійно свої права він захищати не міг. 27.01.2012 шлюб між батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано. У березні 2012 року мати позивача ОСОБА_8 (тоді ОСОБА_8 ) звернулась до суду щодо стягнення з батька аліментів та до органу опіки та піклування Оболонського району м. Києва з приводу визначення порядку зустрічей ОСОБА_5 з сином, після чого батько періодично дозволяв позивачу та його матері жити у спірній квартирі. Бабуся (відповідач) обіцяла, що коли він стане повнолітнім, то буде жити у цій квартирі без матері, у квартирі увесь час зберігалися його речі і сумнівів у словах бабусі не виникало. Коли йому виповнилося сім років батько перестав виконувати батьківські обов`язки, разом з бабусею почали періодично викидати речі позивача з квартири та міняти замки на вхідних дверях. Потім їх настрій змінювався, і вони знову пускали його у квартиру. З 2012 року до початку 2025 року позивач з матір`ю регулярно, не менше декількох разів на місяць, звертались до відповідачки з проханням пустити їх жити у спірній квартирі, проте відповідач змінили замки, щоб він не зміг потрапити до квартири. До теперішнього часу він змушений періодично жити у родичів, в сусідньому під`їзді, коли відповідач вчергове викидає з квартири його речі. Його мати регулярно передавала відповідачці по 500-700 грн. на оплату комунальних платежів по квартирі. Акт про його не проживання у спірній квартирі від 02.12.2024 був складений, коли його не було вдома, про що він дізнався лише ознайомившись з матеріалами справи. 06.01.2025 він прийшов додому, проте відповідач у черговий раз змінила замки на дверях та не пустила його у помешкання. Через це він звернувся до поліції.

У зв`язку з викладеним позивач за зустрічним позовом просить зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

20.01.2025 до суду також надійшов відзив на первісний позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у зустрічному позові.

11.02.2025 третьої особою ОСОБА_6 подані пояснення щодо первісного позову, у яких останній зазначив, що у 2010 році колишня дружина брата ОСОБА_8 забрала сина ОСОБА_3 та пішла від брата, з того часу до квартири вони не поверталися, жодного спілкування з ними не було, особистих речей відповідача у квартирі немає. З часу досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 і до січня 2025 року відповідач до квартири не приходив. ОСОБА_1 несе усі витрати по утриманню квартири, оплаті комунальних платежів, не може приватизувати спірну квартиру. Вимогу первісного позову просив задовольнити.

11.02.2025 третя особа ОСОБА_5 подав до суду пояснення аналогічного змісту, просив задовольнити первісний позов.

11.02.2025 представником позивача за первісним позовом подана відповідь на відзив, у якій представник, зокрема, зазначила, що з 2010 року відповідач у спірній квартирі не проживає, живе з матір`ю, з позивачкою не спілкується, обов`язки по утриманню квартири не виконує, у квартирі відсутній понад шість місяців без поважних причин, а тому наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою.

18.02.2025 представником третьої особи - Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, подані пояснення щодо первісного позову, у яких представник просив суд ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

18.02.2025 відповідачем ОСОБА_3 подані заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголосив на тому, що в обгрунтування заявленого позову позивачем подані недостовірні та неналежні докази, зокрема, Акт ОСББ «Наш дім Прирічна 5» від 02.12.2024 та протоколи опитування свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Ухвалою суду від 01.04.2025 зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, замінивши засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням.

17.04.2025 до суду надійшов відзив на зустрічний позов, у якому представник відповідача просила відмовити у зустрічному позові з тих підстав, що наприкінці 2011 року ОСОБА_8 пішла від чоловіка ОСОБА_5 та забрала з собою сина ОСОБА_3 , а також усі речі зі спірної квартири. З того часу відповідач з матір`ю проживають у квартирі АДРЕСА_2 у тому ж самому будинку, що і спірна квартира. Будь-яке спілкування позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 з родиною батька, у тому числі з бабусею (відповідачем) припинилося. Твердження позивача про те, що у період 2012-2025 років вони з матір`ю регулярно зверталися до відповідача з проханням пустити їх до спірної квартири - не відповідають дійсності. Після досягнення повноліття позивач спілкування з родиною батька не відновив, до квартири не повернувся, тобто свідомо обрав інше місце для постійного проживання, будь-які зв`язки з квартирою у нього відсутні. Відповідач, у свою чергу, не чинила позивачу перешкод у користуванні квартирою.

30.04.2026 позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 подана відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначено, що з часу звернення до суду з позовом відповідач не надає йому доступ до квартири, змінивши замки. Квартира не приватизована, ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а тому не має права виганяти його з квартири, у якій він зареєстрований з 2006 року. Він ніколи не відмовлявся від права користування квартирою, його численні звернення до бабусі, батька та поліції доводять це.

Ухвалою суду від 11.07.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник Бєгунова О.О. підтримали заявлені позовні вимоги, просили первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити з викладених у заявах по суті підстав.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом, просили зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити з викладених у заявах по суті підстав.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні просили первісний позов задовольнити з викладених у ньому підстав, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Представник третьої особи - Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, просив розглянути за його відсутності.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що є сестрою ОСОБА_1 . Відповідача ОСОБА_3 останній раз бачила, коли тому було два роки. Потім племінник ОСОБА_5 розлучився і дружина з сином виїхала з квартири. З того часу свідок їх не бачила. До сестри у гості в квартиру вона приїздить регулярно, приблизно раз на місяць, проте жодного разу з часу розлучення племінника з дружиною свідок не бачила у квартирі сина племінника ОСОБА_3 . Під час перебування у квартирі вона відвідувала усі кімнати. Проте, оскільки вона не перевіряла вміст шаф, свідок не може стверджувати, що у квартирі були відсутні особисті речі відповідача ОСОБА_3 . Чи спілкувався племінник ОСОБА_5 з сином після розлучення - свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що є подругою матері відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_15 , а ОСОБА_16 є її хресником. У січні 2025 року ОСОБА_15 їй повідомила, що ОСОБА_16 намагаються виписати з квартири, у якій живе його батько ОСОБА_5 та у якій син зареєстрований. До цього часу жодних перешкод ОСОБА_17 у користуванні квартирою родиною ОСОБА_8 не чинилося, ОСОБА_17 іноді залишався ночувати у батька, що вона спостерігала особисто, коли лишалася ночувати у ОСОБА_15 . Пару разів вона залишалася у квартирі, де живуть ОСОБА_18 з сином ОСОБА_17 , а останній ішов ночувати до батька. Також свідок на власні очі восени 2024 року бачила, як ОСОБА_17 з батьком ОСОБА_19 стояли на балконі спірної квартири. Зі слів ОСОБА_17 свідку відомо, що той мав власні ключі від квартири батька. Лише після звернення до суду з позовом ОСОБА_1 . ОСОБА_17 стали чинити перешкоди у користуванні квартирою, де проживає батько, поміняли замки на вхідних дверях та не відчиняють двері.

Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні пояснила, що ще з 90-х років знайома з родиною ОСОБА_8 , ОСОБА_5 є другом її чоловіка, завжди добре спілкувалися, вони часто були у ОСОБА_8 у гостях у спірній квартирі. Потім ОСОБА_21 та ОСОБА_15 розлучилися і остання з дитиною переїхала жити в іншу квартиру у тому ж будинку. Проте ОСОБА_17 з батьком ОСОБА_19 завжди підтримували добрі стосунки, спілкувалися, ОСОБА_17 іноді залишався у квартирі батька, ніяких перешкод у цьому йому ніколи не чинилося. Про це їй відомо безпосередньо як зі слів ОСОБА_17 , так і зі слів ОСОБА_21 , який їй казав про те, що з сином вони добре спілкуються, що син на канікулах та святах залишається у нього, а коли сину виповниться 18 років, тобто стане повнолітнім і зможе сам вирішувати, де йому жити, він може переїхати жити у спірну квартиру, де у сина є своя окрема кімната. Свідок і сама особисто бачила, як іноді вранці або ввечері ОСОБА_17 та ОСОБА_21 заходять або виходять з під`їзду будинку, де розташована спірна квартира. Такий випадок був і восени 2024 року, свідок їх побачила, підійшла, вони поспілкувалися. Лише у січні 2025 року ОСОБА_17 , коли прийшов до неї підстригтися, розказав, що батько і бабуся хочуть виписати його з квартири. Приблизно у травні-червні 2025 року свідок на власні очі бачила, як ОСОБА_17 намагався потрапити до квартири батька, викликавши поліцію. Як пояснив ОСОБА_17 - батько не пускає його до квартири. На початку 2025 року ОСОБА_22 перестав спілкуватися і з нею та чоловіком, і з сином. Про насильство щодо ОСОБА_17 з боку батька та бабусі ОСОБА_1 свідку нічого не відомо.

Суд, вислухавши сторони та представників сторін, третіх осіб, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 16.09.1980 виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів міста Києва ОСОБА_1 виданий ордер № 59636 серії Б на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 41,37 кв.м. Квартира надана в користування ОСОБА_1 та членам її родини: ОСОБА_23 (чоловіку), ОСОБА_5 (сину) та ОСОБА_6 (сину).

За адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач), ОСОБА_5 (син наймача), ОСОБА_6 (син наймача), ОСОБА_3 (онук наймача), що підтверджується довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017.

Згідно з Актом № 78 від 25.10.2024 та Актом № 85 від 02.12.2024, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_12 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 разом з менеджером з управління ОСББ «Наш дім Прирічна 5» ОСОБА_28 за ініціативою ОСОБА_1 , на підставі свідчень мешканців будинку, станом на грудень 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 з 2010 року, його особистих речей у квартирі немає.

За інформацією Оболонського УП ГУНП у м. Києві, наданою 24.12.2024 на адвокатський запит адвоката Бєгунової О.О., в управлінні поліції відсутня інформація щодо звернень (заяв, повідомлень) від ОСОБА_3 , 2006 року народження, з приводу перешкоджання йому у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_3 , або про його примусове вселення у вказану квартиру за період з 2010 року по грудень 2024 року.

Також, за інформацією Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 08.01.2025 за даними обліків ІКС ІПНП Оболонського УП ГУНП у м. Києві 18.11.2011 зафіксовано повідомлення (ЖРЗПЗ № 25332) про сімейну сварку за адресою: АДРЕСА_3 ; 01.12.2011 зареєстроване звернення ОСОБА_7 (ЖРЗПЗ № 24022) про те, що 01.12.2011 о 08:00 за місцем мешкання ( АДРЕСА_5 ) чоловік ОСОБА_22 вигнав з квартири та наніс тілесні ушкодження; 18.04.2012 надійшла заява (ЖРЗПЗ № 7555) щодо конфлікту між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . Вказані матеріли знищені у зв`язку з закінченням строків зберігання.

07.01.2025 ОСОБА_3 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що не може потрапити до квартири, у якій зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що у квартирі змінені замки на вхідних дверях, двері ніхто не відчиняє.

20.03.2025 (вх. № 20503) ОСОБА_3 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що не може потрапити до квартири, у якій зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки ОСОБА_1 (бабуся) та ОСОБА_5 (батько) перешкоджають йому у користуванні житлом. У відповіді управління поліції від 26.03.2025 вих. № 117178-2025 заявнику ОСОБА_3 рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

05.05.2025 (вх. № 426-79-76) ОСОБА_3 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що не може потрапити до квартири, у якій зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки ОСОБА_1 (бабуся) та ОСОБА_5 (батько) не пускають його у помешкання, не відчиняють двері, змінили замки. Також у заяві зазначено, що 02.05.2025 він викликав поліцію через те, що у черговий раз не зміг потрапити до квартири, батько ОСОБА_5 фактично виштовхав його з квартири, яка є його єдиним житлом та у якій він зареєстрований. Через це він змушений шукати інше житло, проживати у родичів матері.

Факт звернення ОСОБА_3 до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою 02.05.2025 щодо перешкоджання йому у користуванні спірною квартирою з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підтверджується відповіддю управління поліції від 05.05.2025 на заяву ОСОБА_3 від 02.05.2025 (вх. № 28195), у якій по суті звернення зазначено про наявність цивільно-правових відносин, які підлягають вирішенню шляхом звернення заявника до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

23.01.2026 ОСОБА_3 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою про вчинення щодо нього з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, тобто домашнього насильства, яке полягає у тому, що вказані особи перешкоджають йому у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

У відповіді голови правління ОСББ «Наш дім Прирічна 5» Крамова П.М. за вих. № 7 від 08.01.2025 на адвокатський запит адвоката Бєгунової О.О. вказано, що з жовтня 2023 року по грудень 2024 року до ОСББ не надходило звернень від ОСОБА_7 , 1980 року народження, та ОСОБА_3 , 2006 року народження, щодо перешкоджання у проживанні у квартирі АДРЕСА_1 .

У наданих стороною позивача за первісним позовом протоколах опитування свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 останні зазначили, що приблизно у 2010-2011 роках ОСОБА_8 забрала сина ОСОБА_3 та пішла від чоловіка ОСОБА_5 , забравши з квартири усі свої речі та речі сина. Позивач ОСОБА_1 жодного разу не чинила перешкод ані ОСОБА_15 , ані онуку ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою. Також не відомо свідкам про те, що ОСОБА_15 з сином намагалися повернутися до квартири. Після досягнення повноліття ОСОБА_26 не проживав у спірній квартирі. З батьком та його родиною ОСОБА_3 не спілкувався.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Згідно зі статтею 64 ЖК України (яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 641/8007/17, провадження № 61-2577св19.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст. ст. 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Зазначене відповідає правовим висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа №490/12384/16-ц, провадження №61-37646св18; від 22 листопада 2018 року, справа №760/13113/14-ц, провадження №61-30912св18, від 9 лютого 2021 року, справа № 201/489/17, провадження №61-9724св19, від 6 вересня 2022 року, справа №725/5243/19, провадження № 61-21052св21, від 28 вересня 2022 року, справа № 686/21929/19-ц, провадження № 61-6652св22, від 29 березня 2023 року, справа № 200/17337/17, провадження №61-21102св21.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

У постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 756/167/23, від 17 червня 2024 року в справі № 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 161/126/23 вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимогами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо відсутності відповідача понад шість місяців у спірній квартирі без поважних причин та свідоме обрання ним іншого житла для постійного проживання, та аргументам відповідача щодо наявності поважності причин відсутності у спірній квартирі, суд враховує таке.

Установлено, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.06.2006 зареєстрований у спірній квартирі, яка не приватизована та у власності позивача не перебуває. Остання є наймачем квартири. З моменту народження відповідач проживав у квартирі з батьками, зокрема, з батьком ОСОБА_5 , який є третьою особою у справі. Після розлучення батьків переїхав проживати з матір`ю до іншої квартири. На час розлучення батьків у 2011 році відповідачу ОСОБА_3 було лише п`ять років.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо, зокрема, осіб, які не досягли 14-річного віку.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, факт не проживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі у період з 2011 по 30.04.2020 не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Статтею 29 ЦК України також визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Як зазначено судом вище при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Під час розгляду даної справи судом такої підстави не встановлено.

Так, після досягнення 14-річного віку і до досягнення свого повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_3 постійно проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_5 , тобто у тому ж самому будинку, де розташована спірна квартира, у якій відповідач з народження зареєстрований. Вказані обставини встановлені як з пояснень сторін, третіх осіб, так і підтверджуються показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

Також судом встановлено з пояснень відповідача ОСОБА_3 та показань свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_14 , що відповідач, проживаючи з матір`ю, продовжував підтримувати стосунки з батьком ОСОБА_5 , залишався ночувати у спірній квартирі, маючи там свою кімнату та частину речей, жодних перешкод у користуванні квартирою до грудня 2024 року йому не чинилося.

Матеріали справи доказів протилежного не містять. Так, лише у грудні 2024 року позивач звернулася до відповідача з позовом про визнання його таким, що втратив право користування житлом, посилаючи на те, що той ще з 2011 року проживав в іншій квартирі та втратив інтерес до спірного житла. Разом з тим, жодного доказу на підтвердження звернення позивача до грудня 2024 року до матері відповідача, з якою останній весь час проживав з питання зняття його з реєстрації, а також звернення до самого відповідача ОСОБА_27 після досягнення ним повноліття у квітні 2024 року виписатися зі спірної квартири, матеріали справи не містять.

З огляду на це відсутні підстави вважати неспроможними твердження відповідача про те, що до звернення позивача ОСОБА_1 до суду з даним позовом у грудні 2024 року, йому не чинилися перешкоди у користуванні спірної квартирою, яку він завжди вважав своїм житлом, не втрачав з нею зв`язок, не маючи при цьому власного житла. І лише коли дізнався про поданий до нього ОСОБА_1 позов та не змігши потрапити до спірної квартири почав уживати заходи для усунення йому перешкод у користуванні житлом, неодноразово звертаючись до поліції з відповідними заявами та до суду з зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житлом.

Суд критично оцінює надані стороною позивача за первісним позовом акти № 78 від 25.10.2024 та № 85 від 02.12.2024 про не проживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі та відсутність його речей у квартирі, оскільки вони складені мешканцями будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_12 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 та на підставі їх свідчень, проте вказані особи не допитувалися у якості свідків у судовому засіданні, а отже перевірити достовірність зазначених в актах відомостей суд позбавлений можливості.

Натомість, свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_14 , допитані у судовому засіданні, надали інші показання та підтвердили те, що до грудня 2024 року ОСОБА_3 без перешкод відвідував квартиру АДРЕСА_1 , де зареєстрований та де проживають позивач ОСОБА_1 (його бабуся) та ОСОБА_5 (батько), мав у квартирі власну кімнату.

Показаннями свідка ОСОБА_13 не спростовуються вказані обставини, оскільки свідок, стверджуючи, що онук ОСОБА_3 у спірній квартирі не з`являвся з того часу, як виїхав з матір`ю проживати в інше місце, при цьому не виключила, що приїжджаючи у гості до сестри ОСОБА_1 могла з ним просто не бачитися, оскільки той не проживав постійно у квартирі, та свідок не стверджувала однозначно, що особистих речей ОСОБА_3 у квартирі не було.

Суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , відібрані 11.02.2025 адвокатом Бєгунової О.О. згідно з п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки такого порядку надання показань свідків ЦПК України не передбачено.

Зокрема, статтями 90-93 ЦПК України встановлений спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 69 ЦПК України свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з`явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов`язаний завчасно повідомити про це суд.

Надання показань свідків шляхом їх опитування за їх згодою адвокатом, який представляє одну зі сторін по справі, не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи поставити питання свідкам стосовно обставин справи, що суперечить приписам ст.43 ЦПК України.

Суд враховує, що після досягнення відповідачем повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли дійсно можна казати про свідомий вибір особи, яка перестала бути дитиною, місця проживання, та звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом пройшло неповних вісім місяців, з яких шість - це період, протягом якого за особою зберігається жиле приміщення. А отже, фактично вимоги за первісним позовом грунтуються на тому, що відповідач свідомо не проживав у спірній квартирі без поважних причин з 31.10.2024, тобто неповних два місяці до дня звернення до суду з позовом.

Разом з тим, вже 07.01.2025, дізнавшись про порушення своїх прав, ОСОБА_3 звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що не може потрапити до квартири, у якій зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що у квартирі змінені замки на вхідних дверях, двері ніхто не відчиняє.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, враховуючи інтереси ОСОБА_1 , яка не є власником квартири АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , який також зареєстрований у цій квартирі, проте не проживав у ній на постійній основі з 2011 року з поважних причин, а саме припинення між його батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (третя особа) шлюбних відносин, через що відповідач залишився проживати разом з матір?ю, після досягнення повноліття не втратив інтерес до спірної квартири, іншого житла не має, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування вказаною квартирою, не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Натомість, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_3 не утримує майно, яким має право користуватися, не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки норми статей 71,72 ЖК України, на які посилається позивач у своєму позові, не містять такої підстави для позбавлення особи права користування житлом.

Також судом з наданих позивачем за зустрічним позовом доказів встановлено, що останньому з грудня 2024 року відповідачем за зустрічним позовом чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою. Вказане підтверджується неодноразовими зверненнями позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 до поліції, показаннями свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_14 . Стороною відповідача протилежного не доведено. Більше того, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 не заперечувала того, що на теперішній час не вбачає підстав пускати онука до квартири, оскільки останній не має права там проживати.

З огляду на викладене, встановивши, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позбавлений права вільно користуватися квартирою, у якій зареєстрований та на законних підставах набув такого права, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 . Таким чином, зустрічний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у первісному позові, витрати позивача за первісним позовом ОСОБА_1 по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн. суд покладає на позивача; у зв`язку з задоволенням зустрічного позову з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, код ЄДРПОУ 37371727, місцезнаходження: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 16.

Третя особа - ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа - ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Дата складення повного судового рішення - 07.09.2026.

Суддя О.О. Тиха