Рішення № 13950877, 24.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.02.11 р. Справа № 15/38

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом відкритого акціонерного товариства “Облдоррембуд” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 05506034)

до відповідача дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (код ЄДРПОУ 32001618)

про стягнення боргу в сумі 12150,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кравченко С.В. за довіреністю № 01-01 від 10.01.2011 р.

від відповідача: Плошай П.В. за довіреністю № 94 від 06.09.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства “Облдоррембуд” м. Донецьк до дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” про стягнення боргу в сумі 12150,00 грн.

Ухвалою суду від 04.02.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/38, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач на підставі усної домовленості про купівлю-продаж передав відповідачу асфальтобетон за видатковою накладною № 295 від 17.11.2008 р. на суму 12150,00 грн., що підтверджується підписами представників позивача та відповідача на видатковій накладній в графах „Відвантажив” та „Отримав”, а також рахунком–фактурою № 55 від 17.11.2008 р., довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей б/н від 17.11.2008 р. Найменування зазначеного товару, кількість, ціна та сума містяться в вищевказаних документах. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

В позовній заяві позивач стверджував, що відповідач отриманий товар не оплатив, в результаті чого за розрахунком позивача основний борг станом на день подачі позову до суду склав 12150,00 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання на підставі 692 ЦК України (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Відповідач надав до суду відзив № 01–24/251 від 23.02.2011 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує у зв’язку зі здійсненням ним часткової оплати отриманого асфальтобетону за платіжним дорученням 244 від 10.11.2009 р. на суму 8035,00 грн., завірена копія якого додана до відзиву. В підтвердження вказаного факту відповідач також надав до суду завірену копію банківської виписки від 10.11.2009 р. на суму 8035,00 грн. з відміткою банку про проведення платежу. Тобто, за розрахунком відповідача його заборгованість на користь позивача складає 4115,00 грн. Крім того, відповідач вказує про існування у нього заборгованості перед позивачем на загальну суму 5873,00 грн. (в тому числі за товар, отриманий згідно спірної видаткової накладної № 295 від 17.11.2008 р.). Даний факт обґрунтовується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 15.02.2011 р., підписаним представниками обох сторін та скріпленим відбитками печатки, завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Позивач надав до суду заяву б/н від 24.02.2011 р. про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку зі здійсненням відповідачем часткової оплати в сумі 8035,00 грн. до моменту подачі позову до суду, та просить суд стягнути з відповідача основний борг на суму 4115,00 грн. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір купівлі-продажу викладені у формі видаткової накладної та рахунку–фактури, адресованих відповідачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна та кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір купівлі-продажу на запропонованих умовах, а саме: отримання товару шляхом підписання видаткової накладної, видача довіреності на представника, здійснення часткової оплати отриманого товару. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини купівлі-продажу товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Усною домовленістю між сторонами строк оплати не погоджений.

Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред’явлена вимога.

Ухвалою від 04.02.2011 р. суд зобов’язував позивача надати належні докази фактичного направлення позивачем відповідачу або вручення нарочним рахунку № 55 від 17.11.2008 р. на суму 12150,00 грн. або іншої вимоги згідно ст. 530 ЦК України на оплату вказаної суми за товар по спірній накладній.

Позивач надав до суду письмові пояснення від 24.02.2011 р., в яких вказує про надання рахунку № 55 від 17.11.2008 р. представнику відповідача під час відвантаження товару за спірною видатковою накладною. Але докази такого вручення позивач до суду не надав. Відповідач в письмових поясненнях від 24.02.2011 р. отримання вказаного рахунку–фактури заперечує.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направляв відповідачу копію рахунку № 55 від 17.11.2008 р. разом з позовною заявою (підтверджується текстом позовної заяви), але це не є доказом пред’явлення вимоги згідно ст. 530 ЦК України та порушення права позивача стосовно отримання від відповідача повної та своєчасної оплати переданого товару у період до подачі позову до суду.

Чинне законодавство передбачає право особи звертатися до суду за захистом порушеного права, тобто факт порушення відповідачем права позивача повинен мати місце у період до звернення до суду із позовом.

Позивач не надав до суду жодних доказів пред’явлення відповідачу вимоги виконати грошове зобов’язання.

Посилання позивача на ст. 692 ч. 1 ЦК України як на норму закону, яка прямо встановлює строк оплати за товар, суд не приймає до уваги, тому як вказана стаття пов’язує строк оплати з певною подією – після отримання товару або товаросупровідних документів. Але початок строку оплати у період після вказаної події починається з наступного дня від цієї події, а ось визначити закінчення строку оплати без окремої домовленості сторін з цього питання фактично неможливо. Тому неможливо стверджувати, що покупець порушив обов’язок щодо оплати товару у встановлений строк. Часткову оплату вартості товару відповідач здійснював в добровільному порядку, що не може бути доказом домовленості сторін про встановлення конкретного строку виконання грошового зобов’язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, оскільки строк оплати товару усним договором купівлі–продажу не визначений, покупець вимог про оплату товару до відповідача не пред’являв, строк оплати додатково не визначав, то для відповідача строк виконання грошового зобов’язання оплатити товар не настав, право позивача при таких обставинах відповідач не порушив. Позовні вимоги про стягнення основного боргу суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 33-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 24.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.02.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Богатир К.В.