Рішення № 139505010, 07.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/969/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Компанія Юкон"

до Фізичної особи - підприємця Нагорнюк Тетяни Григорівни

про стягнення в сумі 59 938,16 грн,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року Приватне підприємство "Компанія Юкон" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Нагорнюк Тетяни Григорівни (відповідач) про стягнення 59 938,16 грн, з яких: 33 837,04 грн основного боргу, 11 564,95 грн пені, 3 785,06 грн 10% річних та 10 151,11 грн 30% штрафу за договором поставки № 1225р/25 від 01.02.2025.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, 01.02.2025 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №1225р/25 (договір), за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачу у власність та/або на зберігання (з метою створення запасі)/резервування) товар,в строки та на умовах, передбачених цим договором, а відповідач -прийняти, зберегти, зарезервувати та оплатити товар на умовах, визначених у цьому договорі. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 35 045,04 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними. Проте відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 1 208,00 грн, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на суму 33 837,04 грн. Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 11 564,95 грн пені, 3 785,06 грн 10% річних та 10 151,11 грн 30% штрафу.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на статті 509, 525, 615, 625, 629, 631 ЦК України.

31.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого жодна видаткова накладна не підписана відповідачем особисто, що не дає змоги достовірно ідентифікувати особу, яка нібито прийняла товар від імені відповідача. Заявляє, що особисто жодного з наведених документів не підписувала, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та на підписання видаткових і товарно-транспортних накладних від її імені як ФОП нікому не видавала, а особу, ініціали якої зазначені у цих документах, ідентифікувати та пов`язати з собою чи зі своєю підприємницькою діяльністю не може. Оплата за товар, здійснена відповідачем 26.11.2025 на суму 1 208,00 грн, не є оплатою за накладними, зазначеними в позові, у квитанції зазначено просто оплата за товар без конкретизації дати поставки, чи зазначення накладних. Окрім того, платником за цією квитанцією є людина з ідентифікаційним номером 3586306994, невідомим відповідачу. Також, загальний розмір нарахованої позивачем неустойки (пеня + 10 % річних + штраф) становить 25 501,12 грн (11 564,95 грн + 3 785,06 грн + 10 151,11 грн), що складає 75,4 % від суми заявленої до стягнення основної заборгованості (33 837,04 грн). Таким чином, за одне й те саме порушення грошового зобов`язання до відповідача одночасно застосовано три види майнової відповідальності, сукупний розмір яких є явно надмірним порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Позивачем не надано суду доказів понесення ним значних збитків внаслідок прострочення оплати, які були б співмірними із заявленим до стягнення розміром неустойки. Керуючись частиною третьою статті 551 ЦК України відповідач просить суд зменшити загальний розмір неустойки (пені, 10 % річних та штрафу), заявленої до стягнення, у двічі.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 10.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.09.2026.

18.08.2026 від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

01.09.2026 від представника відповідача, а 03.09.2026 - від представника позивача надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

01.02.2025 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 1225р/25 (договір), за умовами пункту 1.1. якого позивач зобов`язався передати відповідачу у власність та/або на зберігання (з метою створення запасів)/резервування товар, а відповідач - прийняти, зберегти/зарезервувати та оплатити його на умовах цього договору.

Цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо після закінчення строку дії договору від будь-якої з сторін відсутні письмові заяви про перегляд або відмову від нього, він вважається продовженим на кожен наступний рік (пункт 10.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється, визначаються у накладних, які оформляються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару.

Пунктом 1.3. договору визначено, що партією товару вважається його кількість, зазначена в одній накладній, що є невід`ємною частиною договору.

За умовами 2 розділу договору ціна на товар, що постачається, встановлюється постачальником в прайс-листі (не є додатком до договору), формується в національній валюті України та зазначається в накладних. Загальна сума договору складається із сум, зазначених в накладних, якими оформляються прийом-передача товару, поставленого на підставі цього договору.

Розділом 4 договору передбачено термін та умови поставки, зокрема поставка товару проводиться окремими партіями протягом строку дії договору. Об`єми та строки поставки товару на зберігання/резервування погоджуються сторонами додатково. Поставка товару покупцеві здійснюється на підставі замовлень останнього протягом узгодженого сторонами строку. Доставка товару на підставі цього договору здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника у місце, визначене покупцем. Покупець за власним бажанням вправі здійснити самовивіз товару, при цьому обов`язок складення товарно-транспортної накладної покладається на покупця. За згодою сторін, при отриманні усіх необхідних відомостей про перевізника, постачальник може скласти і надати товарно-транспортну накладну покупцю. Датою поставки партії вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).

Згідно з пунктами 6.1.-6.4. договору прийом-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті поставки у порядку, визначеному чинним законодавством України, та оформлюється шляхом підписання накладних відповідальною особою покупця. Перехід ризиків та права власності на товар відбувається в момент прийому-передачі товару, крім випадків визначених у пункті 6.3. цього договору. Прийом-передача товару при прийняті його на зберігання/резервування здійснюється згідно з умовами, передбаченими цим договором. При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, покупець зобов`язаний у присутності представника постачальника, скласти відповідний Акт. Підпис представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та якістю у повній відповідності до товаросупровідних документів. Покупець погоджується з тим, що підписи, які стоять та/або будуть стояти в товаросупровідних документах на поставлений покупцю товар, належить уповноваженій на прийняття товару особі від покупця.

Як установлено із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 35 045,04 грн, що підтверджується видатковими накладними № К-00126559 від 19.06.2025 на суму 8 157,48 грн, № К-00127491 від 20.06.2025 на суму 7 422,60 грн, № К-00127493 від 20.06.2025 на суму 8 157,48 грн, № К-00133938 від 27.06.2025 на суму 11 307,48 грн та товарно-транспортними накладними.

Видаткові накладені, долучені до матеріалів справи, підписані з боку відповідач, однак останній заперечує факт їх підписання.

За пунктами 5.1., 5.2., 5.4., 5.6. договору покупець здійснює розрахунки за товар у формі попередньої оплати у розмірі 100% вартості партії товару, то поставляється за цим договором. Постачальник може надати покупцю можливість сплатити вартість поставленого товару протягом семи календарних днів з дати поставки. Моментом виконання покупцем своїх зобов`язань по здійсненню розрахунків за поставлений товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок або до каси постачальника. Право власності на переданий на зберігання/резервування товар переходить до покупця, з моменту оплати готівкою в касу постачальника, або поступлення коштів на банківський рахунок постачальника. Переданий покупцю на резервування товар, після спливу 30-ти денного терміну від дати передачі, автоматично вважається таким, що реалізовується покупцю, з наступним оформленням відповідних документів.

Відповідач, отримавши продукцію, за неї розрахувався частково, сплативши 1 208,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.11.2025, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість на суму 33 837,04 грн.

Заразом, за твердженням відповідача, вказана сума оплати не стосувалася погашення заборгованості за вказаним договором.

Станом на день звернення до суду відповідач умови договору не виконав, за поставлений позивачем товар не розрахувався.

Відповідно до вимог пункту 7.1. договору у разі несвоєчасної оплати вартості товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та 10 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. У випадку прострочки покупцем оплати вартості товару більше ніж на 30 календарних днів покупець зобов`язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 30 % від суми поставки, строк за якою порушено.

Сторони дійшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим договором, що передбачений частиною шостою статті 232 ГК України. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (пункт 7.9. договору).

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором позивач нарахував та заявив до стягнення, крім основного боргу, 11 564,95 грн пені, 3 785,06 грн 10% річних та 10 151,11 грн 30% штрафу.

За умовами пункту 8.1. договору усі спори, що виникають внаслідок чи у зв`язку з цим договором вирішуються сторонами відповідно до чинного законодавства України у господарському суді, рішення якого є обов`язковим для виконання сторонами.

З метою досудового врегулювання спору 17.07.2026 та 07.08.2026 позивач на адресу відповідача надіслав претензію № 22/р щодо сплати заборгованості за договором з вимогою погасити заборгованість у розмірі 33 837,04 грн, що підтверджується фіскальними чеками від 17.07.2026 та 07.08.2026, накладною № 45 0060 0115 674, описом вкладення у лист, та роздруківкою з сайту Укрпошти про повернення відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із неналежним виконанням договору поставки та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлений товар, регулювання яких здійснюється ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частинами першою, другою статті 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, позивач поставив відповідачу товар без попередньої 100% оплати, що дає підстави вважати, що він надав можливість сплатити вартість поставленого товару протягом семи календарних днів з дати поставки, як це передбачено пунктом 5.2. договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У силу вимог частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статей 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, відповідач, отримавши від позивача товар на загальну суму 35 045,04 грн, що підтверджується видатковими накладними, розрахувався за нього частково, на суму 1 208,00 грн, отже, сума основного боргу становить 33 837,04 грн.

Щодо заперечень відповідача про те, що він видаткових накладених за укладеним з позивачем договором не підписував, то, по-перше, за умовами укладеного між сторонами договору, факт підписання якого відповідачем не заперечується, покупець погоджується з тим, що підписи, які стоять та/або будуть стояти в товаросупровідних документах на поставлений покупцю товар, належить уповноваженій на прийняття товару особі від покупця (пункт 6.4. договору). При цьому відповідач у підтвердження своєї позиції клопотання про призначення судової почеркознавчої екпертизи не заявив; по-друге, відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар, при цьому доказів існування інших з позивачем договірних відносинах, на виконання яких могла бути здійснені така проплата, суду не надав; по-третє, заперечуючи факт поставки товару, відповідач водночас просить суд зменшити розмір відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару, що прямо суперечить його позиції про неотримання товару.

Статтею 73 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє зробити висновок, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, і не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України, з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

За усталеною судовою практикою принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20).

Урахувавши надані докази, а також оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку про існування між сторонами правовідносин з поставки товару, отримання його відповідачем і, як наслідок, наявності заборгованості в розмірі 33 837,04 грн та підстав для її стягнення.

Стосовно нарахувань 10% річних, то слід зазначити таке.

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 10% річних.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Як зазначалося, сторонами погоджено, що розмір процентів річних, які постачальник має право стягнути з замовника на підставі частини другої статті 625 ЦК України у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію, становить 10% від суми простроченого грошового зобов`язання.

Суд, здійснивши перерахунок 10% річних, установив, що їх розмір становить 3 785,06 грн (при заявленому - 3 785,05 грн), (розрахунок додається).

Стосовно нарахування 11 564,95 грн пені та 10 151,11 грн 30% штрафу, то суд зазначає таке.

Відповідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України (чинним станом на дату виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 ГК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила частини другої статті 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем. Отже, штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - ні.

Як зазначалося, сторонами у договорі домовилися не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, що передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.

Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17).

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, суд установив, що розмір першої становить 11 564,95 (при заявленому - 11 564,92 грн), а другого - 10 151,11 грн (при заявленому - 10 151,11 грн) (розрахунок додається).

Щодо зменшення пені, штрафу та 10% річних, то суд зазначає таке.

Як установлено судом, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені, штрафу та 10% річних за несвоєчасну оплату поставленого товару.

Загальний розмір відповідальності, застосований позивачем до відповідача за порушення строків оплати, становить 25 501,12 грн, що складає 75,36% від суми основного боргу.

Судова практика щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Отже, враховуючи період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України, зважаючи на правову природу неустойки та її основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а тому пеня підлягає зменшенню до 50%, а саме: пені до 5 782,47 грн, 10% річних до 1 892,53 грн (вказана сума не є меншою за мінімальний розмір 3% річних, визначений законом), штрафу до 5 075,55 грн.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 3 328,00 грн. При цьому, як установлено судом, позивач позовну заяву з доданими документами подав в електронній формі.

За правилами частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, розмір судового збору, який повинен був сплатити позивач за подання позовної заяви, становить 3 328,00 грн, а з урахуванням понижуючого коефіцієнту - 2 662,40 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

При цьому сума, на яку суд з власної ініціативи зменшив неустойку та 10% річних, при розподілі судового збору не враховується.

Щодо решти судового збору, то за правилами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Компанія Юкон" до Фізичної особи - підприємця Нагорнюк Тетяни Григорівни про стягнення в сумі 59 938,16 грн задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Нагорнюк Тетяни Григорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Компанія Юкон" (45006, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, буд. 135, ідентифікаційний код 43559643) 33 837,04 грн основного боргу, 5 782,47 грн пені, 1 892,63 грн 10% річних та 5 075,55 грн штрафу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Нагорнюк Тетяни Григорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Компанія Юкон" (45006, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, буд. 135, ідентифікаційний код 43559643) 2 662,40 грн судового збору.

Позивач: Приватне підприємство "Компанія Юкон" (45006, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, буд. 135, ідентифікаційний код 43559643).

Відповідач: Фізична особа - підприємець Нагорнюк Тетяна Григорівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша, друга статті 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 256 ГПК України).

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складене та підписане 07.09.2026.

Суддя О.Андрійчук