Рішення № 139504648, 31.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 Справа № 914/1785/26

За позовною заявою: Приватного акціонерного товариства СОЛДІ І КО, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю РІК ІНВЕСТ, м.Львів

про стягнення 6563,20грн за договором поставки №43612759.800063 від 13.03.2025

Суддя Ділай У.І.

Без участі представників сторін

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 справу №914/1785/26 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 15.06.2026 позов залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків, зазначених у ньому.

16.06.2026 від позивача надійшла заява, з якою долучено докази усунення недоліків.

Ухвалою від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

23.06.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача копію ухвали від 23.06.2026.

Станом на 31.08.2026 від відповідача до суду відзив не надходив.

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 22.08.2026. У період з 03.08.2026 по 28.08.2026 суддя У.І.Ділай перебувала у щорічній відпустці. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Згідно з позовом, 13.03.2025 між Приватним акціонерним товариством «СОЛДІ І КО» (надалі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІК ІНВЕСТ" (надалі відповідач, боржник, покупець) укладено договір поставки №43612759.800063. Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язувався передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов`язався прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання взятих зобов`язань позивач поставив відповідачу товарів на загальну суму 19849,11 грн. На підтвердження подано копії видаткових накладних: №261836 від 27.11.2025 на суму 334,2 грн, №261841 від 27.11.2025 на суму 2169,33 грн, №262346 від 27.11.2025 на суму 16476,9 грн, №268581 від 05.12.2025 на суму 868,68 грн.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі ста відсотків від вартості товару, отриманого за видатковою накладною протягом 21 днів з моменту одержання товару покупцем.

Товар було сплачено частково згідно з платіжною інструкцією №1789_00000/bcb4c0cf-1f3b-443eb3a5-e064c9c1e04f від 18.11.2025 в сумі 14820,29 грн.

Згідно з п.4.4 договору, постачальник веде один зведений рахунок по всіх платежах та поставках згідно цього договору. При наявності передоплати по одному рахунку-фактурі та заборгованості за іншими поставленими партіями товару, покупець погоджується на першочергове зарахування платежу у рахунок погашення заборгованості, незалежно від тексту платежу в платіжному документі. Згідно з п. 4.5. договору всі видаткові накладні підписані сторонами починаючи з дати укладення даного договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Як зазначив позивач, враховуючи пункт 4.4 договору, товар за видатковою накладною №268581 від 05.12.2025 на суму 868,68 грн, є несплаченим в повному обсязі. Товар за видатковою накладною №262346 від 27.11.2025 на суму 16476,9 грн, сплачений частково у сумі 12316,76грн. Загальна сума заборгованості складає 5028,82 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ПАТ «СОЛДІ І КО» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 5028,82 грн основного боргу.

Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) позивач нарахував 245,62 грн інфляційних втрат за період січень-квітень 2026 року та 70,94грн 3% річних за період з 19.12.2025 по 09.06.2026, а також, керуючись п.п. 9.3-9.4 договору, позивач нарахував 714,94грн пені за період з 19.12.2025 по 09.06.2026 та 502,88грн 10% штрафу.

Відповідач відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки №43612759.800063 від 13.03.2025, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором поставки, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 19849,11 грн за видатковими накладними, копії яких долучені до позову.

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача у накладних не зазначено.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі ста відсотків від вартості товару, отриманого за видатковою накладною протягом 21 днів з моменту одержання товару покупцем.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару. Згідно з позовними вимогами заборгованість відповідача становить 5028,82 грн основного боргу.

За обставинами цієї справи відповідач про дійсність отриманого товару не заперечив, доказів повної оплати за товар не надав, доводів позовної заяви не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Підсумовуючи викладене, Господарський суд Львівської області дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин, які звільняють його від відповідальності.

Беручи до уваги, що строк виконання обов`язку сплати за поставлений товар є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 5028,82грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 245,62 грн інфляційних втрат за період січень-квітень 2026 року та 70,94грн 3% річних за період з 19.12.2025 по 09.06.2026 слід задоволити.

Щодо вимоги про стягнення 714,94грн пені за період з 19.12.2025 по 09.06.2026 суд зазначає таке.

Відповідно до п. 9.3 договору, за порушення строків оплати товару стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків вказаної вартості.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Перевіривши поданий розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні заявлених вимог, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 714,94грн пені за період з 19.12.2025 по 09.06.2026 слід задоволити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 502,88грн 10% штрафу суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до п. 9.3 договору, за порушення строків оплати товару стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків вказаної вартості.

У випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам статтею 549 ЦК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верхового Суду від 01.06.2021 у справі N 910/12876/19.

Оскільки, п. 9.3 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу), суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 502,88грн 10% штрафу.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 10000,00грн гонорару суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до Господарського суду Львівської області надано: копію договору №23162981 про надання правової допомоги від 11.01.2019; копія додаткової угоди №43612759 від 08.06.2026; копії платіжної інструкції №2579 від 09.06.2026; копію акту наданої правової допомоги від 09.06.2026; копію ордеру АІ №1535518 від 25.01.2024 видане адвокату Р.В.Погорілець.

За умовами п.п. 1.1 договору №23162981 про надання правової допомоги від 11.01.2019 (надалі договір від 11.01.2019), адвокат зобов`язався професійну правничу (правову) допомогу (здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги) другій стороні клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а позивач зобов`язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

У п.5.2 договору від 11.01.2019 вказано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), порядок його сплати, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

Згідно з п. 1. додаткової угоди №43612759 від 08.06.2026, цей додатковий договір за домовленістю сторін визначає порядок оплати гонорару адвоката за надання правової допомоги клієнту у господарській справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" до ТОВ "РІК ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 43612759) про стягнення заборгованості за договором поставки №43612759.800063 від 13.03.2025.

Відповідно до п.3.1 додаткової угоди №43612759 від 08.06.2026, за погодженням адвоката з клієнтом, враховуючи складність справи, кваліфікацію, досвід і завантаженість адвоката розмір гонорару за надання правової допомоги, визначеної цим додатковим договором, визначено сторонами, зокрема, за складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ "РІК ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 43612759) на користь ПАТ «СОЛДІ І КО» (ідентифікаційний код 23162981) (в тому числі аналіз матеріалів справи, документів, поданих клієнтом на підтвердження заборгованості до ТОВ "РІК ІНВЕСТ", та надання консультацій з даного предмету) 10000,00грн без ПДВ.

На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивач долучив до позову копію акту наданої правової допомоги від 09.06.2026.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солді і Ко" сплатило адвокату Погорільцю Роману Васильовичу 10000,00 гривень 00 копійок. На підтвердження подано платіжну інструкцію №2579 від 09.06.2026.

Великою Палатою Верховного Суду у пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п. 147 Постанови).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Враховуючи відсутність заперечень від відповідача, перевіривши зміст виконаних робіт, Господарський суд Львівської області доходить висновку вимогу про стягнення гонорару з відповідача задоволити в сумі 10000,00грн.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рік Інвест» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, 367, офіс 510, ідентифікаційний код 43612759) на користь Приватного акціонерного товариства СОЛДІ І КО (04073, Київська область, місто Київ, вулиця Сирецька, 28/2, ідентифікаційний код 23162981) 5028,82грн основного боргу, 3814,31грн 3% річних, 245,62 грн інфляційних втрат, 70,94грн 3% річних, 714,94грн пені, 502,88грн 10% штрафу, 10000,00грн гонорару та 2662,40грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 07.09.2026.

Суддя Уляна ДІЛАЙ