Рішення № 139503859, 04.09.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3721/26

РІШЕННЯ

іменем України

"04" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 01 грудня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» уклало з ОСОБА_1 . Кредитний договір №30.11.2025-100002419 (кредитної лінії).

Відповідно до договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування тривалістю 14 днів кожен), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту (1 600 грн).

У разі порушення позичальником зобов`язання останній відповідно до ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити заборгованість з урахуванням 170 000 % річних від суми простроченої заборгованості за весь період прострочення.

22 грудня 2025 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 000 грн до 9 000 грн, з загальним строком користування коштами протягом 119 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року, а також сплатити комісію за надання додаткового кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту (200 грн).

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

02 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 200 грн до 10 200 грн, з загальним строком користування коштами протягом 108 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

13 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 100 грн до 11 300 грн, з загальним строком користування коштами протягом 97 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

19 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 000 грн до 12 300 грн, з загальним строком користування коштами протягом 91 дня з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

Проте позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 18 липня 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 27 656,37 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 10 902,71 грн;

-заборгованість за процентами 10 603,66 грн;

-нараховані проценти відповідно до ст. 625 ЦК України 6 150 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

В судове засідання представниця позивача Оболонкова Ю.В. не з`явилася, проте у позові просила про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги визнав частково в частині заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та договірних процентів за користування кредитом. Проти решти вимог заперечував.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представниці позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог та на підставі поданих доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 01 грудня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» уклало з ОСОБА_1 . Кредитний договір №30.11.2025-100002419 (кредитної лінії).

Відповідно до договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування тривалістю 14 днів кожен), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту (1 600 грн).

У разі порушення позичальником зобов`язання останній відповідно до ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити заборгованість з урахуванням 170 000 % річних від суми простроченої заборгованості за весь період прострочення.

22 грудня 2025 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 000 грн до 9 000 грн, з загальним строком користування коштами протягом 119 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року, а також сплатити комісію за надання додаткового кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту (200 грн).

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

02 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 200 грн до 10 200 грн, з загальним строком користування коштами протягом 108 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

13 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 100 грн до 11 300 грн, з загальним строком користування коштами протягом 97 днів з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

19 січня 2026 року сторони уклали Додатковий договір до Кредитного договору, згідно якого узгодили збільшення кредиту шляхом надання додаткового траншу у розмірі 1 000 грн до 12 300 грн, з загальним строком користування коштами протягом 91 дня з дня надання (що складається з окремих періодів кредитування), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 19 квітня 2026 року.

В іншій частині сторони залишили умови основного договору без змін.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір (з додатковими договорами) в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав договір (з додатковими договорами) за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «Споживчий Центр».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Матеріалами справи (а.с. 44-48) підтверджено, що ТОВ «Споживчий центр» повністю виконало взяті на себе зобов`язання перед позичальником шляхом перерахування кредиту у загальному розмірі 12 300 грн на зазначену у кредитному договорі банківську картку позичальника.

У той же час, позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 18 липня 2026 року йому нараховано заборгованість у загальному розмірі 27 656,37 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 10 902,71 грн;

-заборгованість за процентами (за період з 01 грудня 2025 року до 19 квітня 2026 року) 10 603,66 грн;

-нараховані проценти відповідно до ст. 625 ЦК України 6 150 грн.

Однак суд не погоджується із вказаним розрахунком у зв?язку з наступним.

Суд встановив, що договірні проценти дійсно нараховані у відповідності до умов кредитного договору, зокрема за узгодженою сторонами процентною ставкою та в межах узгодженого строку кредитування. Розмір процентів не перевищує обмежень, встановлених ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, як вбачається з копії довідки ВЧ НОМЕР_1 від 01 вересня 2026 року за вих. №1197, копії довідки ВЧ НОМЕР_2 від 10 липня 2026 року за вих. №693/39645, копії витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 20 листопада 2024 року №237, копії військового квитка ОСОБА_1 , з 20 листопада 2024 року до дати розгляду справи відповідач перебуває на військовій службі в Збройних Силах України (призваний за мобілізацією), є учасником бойових дій.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Таким чином, ОСОБА_1 підлягає звільненню від сплати процентів за користування кредитом (за період з 01 грудня 2025 року до 19 квітня 2026 року).

За встановленого, проценти за користування кредитом протягом вказаного періоду не підлягали до нарахування та стягненню не підлягають, а внесені позичальником кошти, зараховані на оплату таких процентів у розмірі 3 378,50 грн підлягають перерозподілу на сплату заборгованості за тілом кредиту.

Що стосується вимоги про стягнення процентів, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, то в цій частині окрім положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» слід звернути увагу на наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, вказані проценти не підлягають стягненню.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором до стягнення складається виключно із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та становить становить 7 524,71 грн (10 902,71 грн 3 378,50 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 724,44 грн судового збору та 42,50 грн поштових витрат.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором №30.11.2025-100002419 (кредитної лінії) від 01 грудня 2025 року, що утворилася станом на 18 липня 2026 року, а саме - заборгованість за кредитом у розмірі 7 524 (сім тисяч п?ятсот двадцять чотири) гривні 71 копійка, а також в повернення 766 (сімсот шістдесят шість) гривень 94 копійки судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв