Рішення № 139503098, 07.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2026Справа № 918/758/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця Ражика Владислава Леонідовича до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 17 000,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року фізична особа - підприємець Ражик Владислав Леонідович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Служба) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 17 000,00 грн безпідставно збережених відповідачем коштів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 червня 2026 року матеріали справи № 918/758/26 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 918/758/26 передано на розгляд судді Господарського суду міста Києва Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 липня 2026 року вищенаведену позовну заяву Підприємця прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/758/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

23 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки, на думку Служби, цей позов є передчасним. Відповідач зазначав, що після скасування судом постанови про накладення штрафу сплачена сума підлягає поверненню позивачу не шляхом її стягнення в судовому порядку, а в порядку, передбаченому статтею 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), та на підставі приписів Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787), - шляхом звернення із заявою до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, для формування відповідного подання до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство). Служба наголошувала на тому, що вона не є набувачем спірних грошових коштів, оскільки вони були зараховані до Державного бюджету України. Правовідносини щодо їх повернення виникають між позивачем і Казначейством. Крім того, відповідач вважав, що між сторонами відсутній спір щодо повернення коштів, оскільки Служба не відмовляла позивачу в їх поверненні, а Підприємець не звертався з відповідною заявою до відповідача в позасудовому порядку. Відповідач також заперечував проти витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки, заявлена до стягнення зі Служби сума цих судових витрат є завищеною та неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, витраченим адвокатом.

Будь-яких інших заяв чи клопотань, зокрема, по суті спору, від сторін справи не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2024 року в справі № 460/18341/23 за позовом Підприємця до Служби в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, яке набрало законної сили в визначеному законом порядку, встановлено, що 17 травня 2023 року контролюючими особами відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Служби на автодорозі "Київ - Чернігів - Н.Яриловичі" 95 км, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників. Під час цієї перевірки був зупинений транспортний засіб марки "MAN", державний номерний знак: НОМЕР_1 , з напівпричіпом, державний номерний знак: НОМЕР_2 , що належить Підприємцю. Під час рейдової перевірки посадовими особами Служби було виявлено відсутність документів, на підставі яких здійснювалося перевезення, а саме: протоколу перевірки та адаптації тахографа, у зв`язку з чим був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17 травня 2023 року № 032787. Копія цього акта міститься в матеріалах справи.

Вказаним рішенням суду встановлено, що 20 червня 2023 року начальником відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Служби за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт було складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023741, згідно з якою до Підприємця за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, - застосовано штраф у сумі 17 000,00 грн. Копія цієї постанови також міститься в матеріалах даної справи.

З матеріалів справи також вбачається, що начальником Рокитнівського відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кібукевич О.С. було відкрито виконавче провадження № 72733024 з примусового виконання вищевказаної постанови Служби. Надалі вказане виконавче провадження було закінчено в зв`язку зі сплатою боржником вказаної суми штрафу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією постанови про закінчення вказаного виконавчого провадження від 9 жовтня 2023 року та копією виписки з казначейського рахунку відповідача за період з 7 жовтня 2023 року по 10 жовтня 2023 року.

Однак, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2024 року в справі № 460/18341/23, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2024 року та набрало законної сили, позов Підприємця до Служби в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області задоволено, спірну постанову Служби від 20 червня 2023 року № 023741 визнано протиправною та скасовано.

У зв`язку з цим представник позивача звернувся в інтересах Підприємця до Служби з адвокатським запитом від 20 лютого 2026 року, у якому просив надати інформацію про повернення спірних грошових коштів позивачу як безпідставно сплачених, а у разі відсутності такої інформації - повернути кошти безпідставно сплаченого штрафу на відповідний банківський рахунок Підприємця. Копія вказаного адвокатського запиту міститься в матеріалах цієї справи. Листом від 25 лютого 2026 року № 1325/19/15-26 (копія якого також наявна в матеріалах справи) Служба повідомила про те, що спірні кошти Підприємцю не повертались і для їх повернення останньому необхідно звернутися з відповідною заявою, оформленою відповідно до Порядку № 787.

Оскільки адміністративний суд в справі 460/18341/23 скасував постанову про застосування штрафу до позивача, останній звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Державного бюджету України на підставі статті 1212 ЦК України 17 000,00 грн безпідставно збережених грошових коштів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18.

Факт сплати позивачем до Державного бюджету України штрафу в розмірі 17 000,00 грн згідно з постановою Служби від 20 червня 2023 року № 023741, а також факт її подальшого скасування в судовому порядку сторонами у справі не заперечуються.

Заперечуючи проти задоволення позову, Служба вказувала на те, що спірні грошові кошти не є безпідставно набутими в розумінні статті 1212 ЦК України й підлягають поверненню Підприємцю у спосіб, встановлений Порядком № 787.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 8 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21, відхиляючи доводи касаційної скарги Служби в аналогічній справі, зазначила про те, що: "висновки судів про задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України є по суті правильними. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина 1 статті 170 ЦК України). Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека. За змістом абзацу першого частини 3 статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина 2 статті 45 БК України). Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци 1 і 5 пункту 5 розділу І Порядку № 787). У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2 частини 3 статті 17 ЦК України). Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109))".

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності застосування до спірних правовідносин положень статі 1212 ЦК України (пункт 55 постанови), а також про те, що саме Служба є належним відповідачем у справах про стягнення з Державного бюджету України спірних грошових коштів штрафу, оскільки в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть, якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. У пунктах 36, 37 постанови зазначено, що: "те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача. Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися з огляду на визнання протиправною та скасування постанови про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб`єкта господарювання і можуть бути заявлені саме до Укртрансбезпеки як органу, який наділений повноваженнями представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога, яку заявив позивач, належить до юрисдикції господарського суду".

Цією ж постановою Велика Палати Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 489/6624/15-ц, за змістом яких повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу) має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

Враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, а також те, що докази повернення позивачу спірних грошових коштів в розмірі 17 000,00 грн в матеріалах справи відсутні й відповідачем до суду подані не були, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Підприємця. У зв`язку з цим зазначений позов підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Підприємця підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Щодо вимоги Підприємця про стягнення з відповідача суми понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 200,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2026 року між Підприємцем і адвокатом Смик Андрієм Івановичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокат - бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим правочином.

Вказана угода підписана сторонами та скріплена печаткою Адвоката.

Відповідно до пункту 1.2 договору правнича допомога полягає у представництві інтересів Підприємця в судах, інших органах, організаціях, підприємствах та установах, незалежно від форми власності, щодо повернення суми сплаченого штрафу в розмірі 17 000,00 грн, стягнутого згідно з постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023741, яка була скасована рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 червня 2024 року в справі № 460/18341/23.

Гонорар (винагорода) Адвоката визначається за погодженням сторін. Правнича допомога оплачується клієнтом у гривнях на умовах передоплати або післяплати на розрахунковий рахунок Адвоката за окремим рахунком (додаток № 1). Сторони домовились, що вартість послуг Адвоката складає фіксовану суму в розмірі 5 000,00 грн, яка сплачується клієнтом протягом 30 днів з моменту виставлення відповідного рахунку (пункт 4.1 вказаного правочину).

Згідно з пунктом 7.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до вирішення доручення клієнта у порядку, визначеному пунктом 7.2 цього правочину.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного правочину Адвокат виставив рахунок на оплату наданих послуг від 12 червня 2026 року на суму 5 000,00 грн, який оплачений Підприємцем за платіжною інструкцією від 12 червня 2026 року № 1244. Копії вищевказаних документів містяться в матеріалах справи.

На підтвердження того, що представник позивача - Смик Андрій Іванович, є адвокатом позивача та має повноваження на представництво його інтересів в суді, останнім до позовної заяви було долучено копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28 лютого 2025 року серії РН № 2360, ордера від 12 червня 2026 року серії ВК № 1214032.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві відповідач зазначав про те, що заявлений до стягнення розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, наведеним у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).

Однак, суд звертає увагу на те, що вирішення даного спору та питання про розподіл судових витрат здійснюється за правилами господарського судочинства. Крім того, відповідач не конкретизував, у чому саме полягає неспівмірність розміру заявлених до стягнення зі Служби витрат позивача на професійну правничу допомогу, а також не спростував у встановленому законом порядку обґрунтованість заявленої до стягнення суми. Клопотання Служби про зменшення судових витрат Підприємця на оплату професійної правничої допомоги в зв`язку, зокрема, з їх неспівмірністю в матеріалах справи також відсутнє.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред`явлених Підприємцем позовних вимог, зважаючи необґрунтованість посилань відповідача на неспівмірність судових витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги та відсутність належним чином обґрунтованого клопотання Служби про зменшення таких судових витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на Службу 5 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця Ражика Владислава Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. основної заборгованості.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51; ідентифікаційний код 39816845) на користь фізичної особи - підприємця Ражика Владислава Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 7 вересня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко