Рішення № 139502937, 07.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/155/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,

розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016", м. Харків

до відповідача фізичної особи-підприємця Казакової Галини Володимирівни, м.Ужгород

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікна Віконда"

про стягнення 1 720 144,22 грн

За участю представників:

позивача Бруцька Т.А., адвокат, ордер серії АМ №1213791 від 05.06.2026 в режимі відеоконференції

відповідача не з`явився

третьої особи не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Казакової Галини Володимирівни про стягнення 1 720 144,22 грн, що включає в себе 1 467 403,92 грн збитків та 252 740,30 грн штрафу, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025 та заявкою № 161 від 15.08.2025 в частині збереження та доставки вантажу.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/155/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 18.03.2026 об 11:00 год. та встановити учасникам справи строк на подання заяв по суті спору.

03.03.2026 за вх.№ 02.3.1-02/1967/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву.

11.03.2026 за вх.№ 02.3.1-02/2275/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив.

18.03.2026 за вх№ 02.3.1-02/2482/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи листа вантажовідправника Beaufit S.L. від 10.03.2026 щодо пояснення причин виникнення різниць в сумах та усунення розбіжностей в сумах, зазначених в довідці від 04.09.2025 та розрахунку вартості втраченої частини вантажу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.03.2026 суд залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікна Віконда" (код ЄДРПОУ 40207010) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, враховуючи наступні обставини та відклав підготовче засідання на 17.04.2026 о 10:00 год.

13.04.2026 за вх.№ 02.3.1-02/3333/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли пояснення третьої особи щодо заявленого у цій справі позову та за вх.№ 02.3.1-02/3334/26 клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.04.2026 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання та розгляд клопотання третьої особи про призначення у справі судової експертизи на 14.05.2026 о 10:30 год.

13.05.2026 за вх.№ 02.3.1-02/4527/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли додаткові пояснення у справі від позивача.

13.05.2026 за вх.№ 02.3.1-02/4528/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло заперечення від позивача на заявлене третьою особою клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи та за вх.№ 02.3.1-02/4537/26 клопотання про долучення до матеріалів справи сканкопії міжнародної товарно-транспортної накладної CMR 7315123, накладної на товар "Спортивне харчування TM Beaufit" № 25-00613 від 19.08.2025, митної декларації ІМ 40 ДЕ № 25 UA100380644860U0 (електронне декларування), мотивоване виникненням потреби у їх долученні після ознайомлення із поясненнями третьої особи і було зумовлено об`єктивними факторами.

Також, 14.05.2026 за вх.№ 02.3.1-02/4595/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли додаткові пояснення у справі від третьої особи.

За результатами підготовчого засідання 14.05.2026 за участю уповноваженого представника позивача судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення поданих доказів до матеріалів справи; про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікна Віконда" щодо призначення судової товарознавчої (економічної) експертизи; та про закриття підготовчого провадження у справі № 907/155/26. Справу призначено до судового розгляду по суті на 16.06.2026 о 10:00 год.

В судовому засіданні 16.06.2026 оголошувалася перерва до 07.07.2026 о 10:00 год.

В судовому засіданні 07.07.2026 представником позивача надано усні пояснення, згідно з якими останній підтримав позов з підстав, викладених по суті спору, інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до наведених приписів процесуального закону та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, беручи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання 18.06.2026 судом не визнавалася обов`язковою, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача та третьої особи.

Відтак, судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 07.07.2026, за наслідками розгляду даної справи, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" (далі також ТОВ "Валері 2016") обґрунтовані неналежним виконанням фізичною особою-підприємцем Казаковою Галиною Володимирівною (далі також ФОП Казакова Г.В.) зобов`язань за договором на перевезення вантажу від 27.05.2025 № 1 (далі також Договір) та заявкою до цього договору № 161 від 15.08.2025 на перевезення вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit".

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду про стягнення з відповідача збитків в розмірі 1 263 701,49 грн як компенсації вартості власнику втраченого вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" та 203 702,43 грн витрат на перевезення залишків вантажу, а також передбаченого пунктом 4.7 Договору штрафу в сумі 252 740,30 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

ФОП Казакова Г.В. у поданому суду відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що до виконання перевезення вантажу був залучений безпосередній перевізник Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікна Віконда" (далі також ТОВ "Вікна Віконда"). Саме ТОВ "Вікна Віконда" зобов`язувались нести відповідальність за збереження вантажу у відповідності до укладеного з ФОП Казаково. Г.В. договору.

Вказує, що від ТОВ "Вікна Віконда" залежало вчинення усіх дій щодо запобігання та усунення обставин викрадення вантажу.

ФОП Казакова Г.В. вважає, що вжила всіх можливих заходів задля належної організації перевезення вантажу: надавала чіткі інструкції ТОВ "Вікна Віконда", яке їх безпідставно ігнорувало, вела листування з позивачем з метою врегулювання ситуації та забезпечення одержання вантажоодержувачем залишків товару після пограбування автомобіля ТОВ "Вікна Віконда".

Отже, на переконання відповідача, заявляючи вимогу про стягнення з неї компенсації вартості втраченого вантажу в сумі 1 263 701,49 грн, позивач не довів того факту, що саме ФОП Казакова Г.В. є заподіювачем шкоди (в позовній заяві визнається, що втрата частини вантажу мала місце з вини перевізника), не обґрунтував, у чому полягає неправомірність поведінки останньої та причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою і понесеними збитками (позивач обмежився лише загальними законодавчими положеннями про відповідальність експедитора за дії третіх осіб, залучених до виконання перевезення).

Необґрунтованим, на думку відповідача, є і заявлений до стягнення розмір збитків, оскільки встановлена представниками вантажоотримувача, експедитора та перевізника і засвідчена правоохоронним органом м. Мадрид вартість втраченого товару склала 25 894,70 євро, а не 25 915,49 євро, які просить стягнути позивач на підставі складеного в односторонньому порядку розрахунку вантажоотримувача.

Водночас, посилаючись на частини 1, 3 статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі також Конвенція), відповідач наголошує на тому, що розмір відшкодування має бути обмежений лімітом відповідальності в розмірі 113 201,96 грн.

Окрім цього, ФОП Казакова Г.В. просить зменшити розмір нарахованого штрафу на 80%, посилаючись на її незадовільне матеріальне становище, відсутність стабільного доходу в умовах запровадженого на території України воєнного стану та соціальної захищеності з боку держави, що знаходить свій прояв у неотриманні ФОП Казаковою Г.В. особою пенсійного віку пенсійних виплат та будь-яких грошових допомог чи компенсацій. На підтвердження наведених обставин надає довідку форми ОК-5 та виписку по банківському рахунку відповідачки.

Відповідь позивача на відзив відповідача.

Позивач наголошує, що враховуючи положення чинного законодавства (стаття 934 Цивільного кодексу України, стаття 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"), практику Верховного Суду щодо цього питання у подібних правовідносинах, та зміст Договору і заявки № 161 до цього договору, ФОП Казакова Г.В. є відповідальною за втрату вантажу перед позивачем і відповідальною за дії та недогляди безпосереднього перевізника.

Окрім того, позивач вважає безпідставними доводи відповідача про вжиття останнім всіх можливих заходів "з метою врегулювання ситуації та забезпечення одержання вантажоодержувачем залишків товару". Позивач вказує, що у спірній ситуації саме позивач займався пошуком митної агенції для оформлення експортної декларації після проведення інвентаризації (ревізії) вантажу. Позивач знайшов і оплатив послуги перевізника, який доставив вантаж з Угорщини до України через Італію. Так само, позивач вів переговори і досягнув домовленості про те, щоб вантажоодержувач додатково не стягував штрафні санкції за прострочення в доставці вантажу. Під час всіх цих процесів відповідач не вчинила жодних активних дій, не надавала допомоги чи конструктивних пропозицій. Наголошує, що надане до відзиву листування з перевізником не свідчить про дії, спрямовані на врегулювання ситуації. Вважає, що таке листування є звичайними формальними діями замовника перевезення і кардинально не вплинуло на вирішення проблемної ситуації.

Щодо неправомірності дій відповідача та наявності причинно-наслідкового зв`язку зі збитками, позивач зазначає, що ФОП Казакова Г.В. є відповідальною за дії та недогляд найнятого нею перевізника. Внаслідок того, що найнятий відповідачем перевізник допустив втрату частини вантажу та не доставив вантаж, що залишився, до пункту призначення, позивач був змушений понести додаткові витрати, пов`язані із виконанням договору з організації допоміжної діяльності у сфері транспорту № 1 від 01.09.2023, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" (далі ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ"), а саме: витрати з організації доставки вантажу в Україну з Угорщини через Італію із залученням іншого перевізника та витрати на компенсацію вартості втраченої частини вантажу.

Щодо вартості втраченої частини вантажу та розміру понесених позивачем збитків, позивач зазначає, що у даній справі факт наявності збитків підтверджується довідкою про інцидент втрати вантажу, заявою до поліції Королівства Іспанія, відомостями із міжнародних товарно-транспортних накладних CMR, у графах 24 яких відсутній запис вантажоодержувача про те, що саме найнятий відповідачем перевізник доставив вантаж до місця призначення в Україні.

Також вказує, що розмір збитку підтверджується розрахунком вартості втраченого вантажу та заявкою про залучення іншого перевізника, де зазначена вартість послуг перевезення. Також до позову надані платіжні інструкції, які підтверджують, що ТОВ "Валері 2016" понесли додаткові витрати у вигляді оплати послуг на залучення іншого перевізника та у вигляді сплати компенсації вартості частини втраченого вантажу.

Водночас, виникнення розбіжності на суму 20,79 євро позивач пояснює неточністю в обрахунках вартості тих одиниць товару, які були продані зі знижкою 99,9%, оскільки виробник продукції Beaufit S.L. здійснив розрахунки з урахуванням знижки 99,99% (таблиця з відповідними порівняльними розрахунками додана позивачем). З урахуванням наведеного вважає, що доводи відповідача про необґрунтованість заявленого до стягнення розміру збитків не відповідають дійсності.

В частині доводів відповідача про ліміт відповідальності, позивач зазначає про відсутність підстав для застосування положень частини 3 статті 23 Конвенції щодо обмеження відповідальності відповідача, а також відсутності підстав для відступу від умов договору на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025, як і застосування іншого порядку відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Пояснення третьої особи.

За доводами ТОВ "Вікна Віконда" товарно-транспортна накладна CMR від 19.08.2025 не містила істотних відомостей про вантаж, у зв`язку з цим перевізник фактично прийняв до перевезення невизначений вантаж у вигляді 20 піддонів загальною вагою 6 867 кг, без можливості встановити його зміст, найменування та вартість.

Вказує, що позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на вартості вантажу, визначеній на підставі інвойсу. Однак, зазначений інвойс не був підписаний перевізником, не є невід`ємною частиною CMR, не підтверджує, що саме цей товар був переданий до перевезення.

Зазначає, що подія викрадення вантажу має ознаки організованого злочинного втручання, яке об`єктивно виходить за межі контролю перевізника. Таким чином, вказані обставини є такими, що не могли бути передбачені перевізником при належному виконанні своїх обов`язків, не могли бути ним відвернуті навіть за умови вжиття розумних заходів обачності. У зв`язку з цим, на переконання третьої особи, відсутні правові підстави для покладення на перевізника відповідальності за втрату вантажу відповідно до статті 17 Конвенції.

Окрім того, вказує і на певні розбіжності в акті приймання-передачі товару від 08.10.2025 з так званими "плюсовими" значеннями (надлишками), що є нелогічним з огляду на обставини справи. Відзначає, що фактично наявність "плюсових" значень свідчить про те, що сторони не мають достовірного уявлення навіть про початкову кількість вантажу. Та, крім того, представник перевізника не був допущений до перерахунку, про що було зроблено відмітку у акті.

Суттєвим, на думку третьої особи, також є і те, що на момент прийняття вантажу до перевезення та після настання інциденту його митне оформлення здійснено не було, у зв`язку з чим відсутній ключовий документ, який підтверджує митну (а отже й фактичну) вартість товару митна декларація.

Також зазначає, що у спірному випадку експедитор не надав перевізнику жодних обов`язкових інструкцій щодо умов стоянки, не забезпечив координацію дій після настання інциденту та не вжив заходів для мінімізації можливих збитків.

Таким чином вказує, що ризик невизначеності вантажу, а також усі пов`язані з цим негативні наслідки, покладаються саме на відправника, а не на перевізника. Крім того, відсутність належної ідентифікації вантажу у накладній CMR унеможливлює достовірне встановлення факту передачі саме того товару, на який посилається позивач, обсягу можливих втрат та реальної вартості вантажу.

Отже, на переконання третьої особи, за встановлених обставин, подія викрадення вантажу має ознаки втручання третіх осіб, яке перевізник об`єктивно не міг передбачити та відвернути, що виключає відповідальність останнього відповідно до статті 17 Конвенції.

Наголошує також, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у діях перевізника умислу або грубої необережності, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень статті 29 Конвенції.

Додаткові пояснення позивача.

У поданих суду додаткових поясненнях позивач, заперечуючи проти доводів третьої особи зазначає, що водій ТОВ "Вікна Віконда" при прийнятті вантажу до перевезення мав можливість його ідентифікувати, перевірити маркування, кількість вантажних місць та встановити відповідність інформації, вказаної в товаросупровідних документах, реальному стану та кількості вантажу та внести записи в накладну CMR від 19.08.2025 у разі наявності невідповідностей вантажу наданим товаросупровідним документам.

Позивач також не погоджується із доводами третьої особи про те, що експедитор не надав інструкцій щодо умов стоянки або підвищених заходів безпеки. Вказує, що перевізник повинен здійснювати "підвищені заходи безпеки" під час перевезення всіх без виключення вантажів. Це випливає із суті зобов`язань щодо перевезення, тому недопустимо перекладати свої обов`язки на інших учасників перевезення. Вважає, що всі доводи третьої особи щодо відсутності вини прямого перевізника спрямовані виключно на уникнення відповідальності.

Водночас пояснює, що аргументи ТОВ "Вікна Віконда" про розбіжності в акті приймання-передачі товару від 08.10.2025 не відносяться до даної справи, оскільки з відповідача не стягується вартість залишків вантажу, який був доставлений на склад в Угорщину.

Доводи ж третьої особи про відсутність ключового документу, який підтверджує митну вартість вантажу митної декларації є необґрунтованими, зважаючи на те, що саме водій ТОВ "Вікна Віконда" проігнорував інструкції щодо необхідності прибуття до митниці відправлення в Італії. Митне оформлення експорту та імпорту вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit" було здійснено без участі ТОВ "Вікна Віконда" і при митному оформленні вказаного вантажу у контролюючих органів не виникло питань і сумнівів у достовірності товаросупровідних документів та визначеній митній вартості товарів.

При цьому відзначає, що доводи третьої особи щодо простоїв та обов`язку відповідача щодо організації митного оформлення не відносяться до предмету спору, оскільки правовідносини між ТОВ "Вікна Віконда" і ФОП Казаковою Г.І. не є предметом дослідження суду.

Крім цього зазначає, що в матеріалах справи є докази того, що найнятий ФОП Казаковою Г.І. перевізник не виконав інструкції щодо прибуття до митниці відправлення і без дозволу експедитора та власника вантажу перемістив автомобіль з вантажем на територію Угорщини.

Додаткові пояснення третьої особи.

У додаткових поясненнях третьою особою наводяться додаткові обґрунтування щодо необхідності призначення судової товарознавчої/економічної експертизи з метою встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: складу вантажу, його кількості, ідентифікації, відповідності товаросупровідних документів між собою, а також можливості достовірного визначення розміру заявлених збитків.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

27.05.2025 між ТОВ "Валері 2016" та ФОП Казаковою Г.В. (експедитор-1) та ФОП Казаковою Г.В. (екпедитор-2) був укладений договір на перевезення вантажу № 1 та підписана заявка до цього договору № 161 від 15.08.2025 на перевезення вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit".

Предметом договору на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025 є залучення експедитором-1 експедитора-2 (ФОП Казакова Г.В.) для доставки вантажів автомобільним транспортом в міжнародних сполученнях. При цьому екпедитор-2 доставляє заявлені експедитором-1 вантажі до пункту призначення та видає його особі, яка має право на отримання вантажу, а Експедитор 1 оплачує послуги Експедитора-2 на умовах, передбачених діючим договором (пункт 1.1 Договору).

Умови перевезення вантажу (термін та місце надання транспорту під навантаження, маршрут прямування, пункт призначення, вантажоодержувач, термін доставки, вартість послуг) визначаються у заявці на перевезення вантажу, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 Договору).

Зобов`язання експедитора-2 погоджені сторонами у розділі 3 Договору, згідно з умовами якого експедитор-2, зокрема, зобов`язувався перевірити цілісність та комплектність товару в момент його прийому для перевезення, перевірити цілісність та придатність упаковки товару в момент його прийому для перевезення (підпункт 3.1.2); забезпечити збереження вантажу і упаковки (підпункт 3.1.4); перевіряти відповідність вантажу, що приймається, відомостям, зазначеним у накладних CMR та CARNET TIR. При невідповідності повідомити експедитора 1 і зробити відповідний запис до товарно-транспортних накладних (підпункт 3.1.15).

Відповідальність сторін визначена у розділі 1 Договору.

Так, експедитор-2 несе відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться та своєчасність його доставки (пункт 4.1). Експедитор-2 несе повну відповідальність за збереження вантажу. У разі якщо в процесі виконання цього договору вантаж було втрачено, вкрадено, фактично знищено експедитор-2 виплачує експедитору-1 вартість такого вантажу в повному обсязі та штраф у розмірі 20 відсотків від вартості втраченого, викраденого або знищеного вантажу протягом трьох днів з моменту отримання відповідної вимоги. Розмір грошової компенсації, що покриває матеріальний збиток вантажоодержувача, розраховується вантажоодержувачем та надсилається експедитору-1 (пункт 4.7).

Судом встановлено, що 15.08.2025 була оформлена заявка № 161 до договору № 1 від 27.05.2025, згідно з якою вантаж "Спортивне харчування TM Beaufit" мав транспортуватись за маршрутом Іспанія (Calle Zaragoza 9, 28500 Arganda del Rey, Madrid Spain) Україна (місце розвантаження: с. Борова, Київська область). Заявкою обумовлена дата завантаження 19.08.2025 та дата вивантаження 27.08.2025.

Окрім того, розділом "Додаткові умови" вказаної заявки визначено, що експедитор-2 несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться.

Також судом встановлено, що ФОП Казакова Г.В. залучила до перевезення вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit" безпосереднього перевізника ТОВ "Вікна Віконда", що вбачається з укладеного між ФОП Казаковою Г.В. як експедитором та ТОВ "Вікна Віконда" як виконавцем Генерального договору № 76 від 10.08.2025 на транспортне експедирування, а також заявки № 329 від 14.08.2025.

Судом встановлено, що перевізник ТОВ "Вікна Віконда" надав на завантаження вантажний автомобіль з державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 .

Завантаження вантажу "Спортивне харчування TM Beaufi" на автомобіль НОМЕР_1 / НОМЕР_2 відбулось 19.08.2025 за адресою в Іспанії (Calle Zaragoza 9, 28500 Arganda del Rey Madrid).

Наведені обставини відповідачкою також не заперечувалися та матеріалами справи не спростовані.

Факт прийняття вказаного вантажу перевізником ТОВ "Вікна Віконда" засвідчений складеною міжнародною товарно-транспортною накладною CMR без номера від 19.08.2025, за змістом якої вантажовідправником є TM Beaufit, вантажоодержувачем ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" (т.1 а.с.16).

Також судом встановлено, що 20.08.2025 перевізник ТОВ "Вікна Віконда" повідомив, що під час стоянки на заправочній станції на території Іспанії автомобіль НОМЕР_1 / НОМЕР_2 з вантажем був пограбований і викрадена частина вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit".

В подальшому було оформлене відповідне звернення до поліції Королівства Іспанія (т.1 а.с.17-20).

Як зазначає позивач, у зв`язку із крадіжкою вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit" власником вантажу було прийнято рішення про необхідність проведення ревізії вантажу, що залишився, з метою встановити який саме вантаж та яка кількість вантажу викрадена. Перевізнику повідомлялось, що ревізія буде проводитись з повним вивантаженням товару на склад для огляду, встановлення пошкоджень та визначення кількості недостачі товару. У зв`язку із цим перевізнику ТОВ "Вікна Віконда" необхідно прибути 25.08.2025 на адресу Calle Zaragoza 9, 28500 Arganda del Rey Madrid Spain.

28.08.2025 була проведена інвентаризація (ревізія) вантажу, який залишився в автомобілі НОМЕР_1 / НОМЕР_2 після викрадення. За результатами ревізії, яка відбувалась в присутності перевізника ТОВ "Вікна Віконда", встановлено кількість викраденого товару та складена довідка про інцидент-втрати товару № 2025/001 від 28.08.2025 (т.1 а.с. 48-51)

Судом встановлено, що вказана довідка засвідчує інцидент втрати частини вантажу, який був переданий перевізнику ТОВ "Вікна Віконда", та містить перелік товару, який був втрачений під час перевезення.

Після проведення інвентаризації (ревізії) в графі 13 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 19.08.2025 була зроблена відмітка вантажовідправника про документ, який засвідчує кількість викраденого вантажу (довідка про інцидент-втрата товару № 2025/001 від 28.08.2025) та свою печатку поставила поліція (графа 18).

Судом також встановлено, що після проведення перерахунку (ревізії) вантажу, що залишився, і визначення кількості викраденого вантажоодержувачем, ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" було прийнято рішення доставити залишки вантажу до України без довантаження. У зв`язку із цим була оформлена інша міжнародна товарно-транспортна накладна CMR без номера від 28.08.2025 на вантаж вагою 4 962 кг (т.1 а.с. 24). У гарфі 13 вказаної міжнародної товарно-транспортної накладної CMR був зроблений запис про наявність довідки про інцидент втрати товару № 2025/001 від 28.08.2025 та свою печатку поставила місцева поліція (графа 18). Після цього відповідачу були надані інструкції продовжувати перевезення до України, здійснивши митне оформлення експорту з Королівства Іспанія.

При цьому судом також досліджено долучене відповідачем листування між ФОП Казаковою Г.В. та ТОВ "Вікна Віконда", а саме щодо обставин втрати вантажу, проведення відповідної ревізії: листи від 25.08.2025 вих. № 25082025, від 25.08.2025 вих. № 25-08, від 26.08.2025 вих. № 26/1/082025, від 26.08.2025 вих. № 26/082025, від 27.08.2025 вих. № 27/4/082025, від 28.08.2025 вих. № 28/3/08/2025, від 28.08.2025 вих. № 28/3/08/2025, від 28.08.2025 вих. № 28/1/08/2025, від 26.08.2025 вих. № 26-08, від 26.09.2025 вих. № 26//09/2025, від 06.10.2025 вих. № 06//10/2025, від 06.10.2025 № 06//10/2025.

Як зазначає позивач, у свою чергу відповідач як експедитор-2 повинен був виконати інструкції щодо перевезення та узгодити подальші дії з безпосереднім перевізником ТОВ "Вікна Віконда". Також позивач зазначає, що не здійснивши таких дій, найнятий відповідачем перевізник ТОВ "Вікна Віконда" продовжив транспортування вантажу "Спортивне харчування TM Beaufit" за міжнародної товарно-транспортної накладної CMR без номера від 28.08.2025, не здійснивши митне оформлення експорту даного вантажу в Іспанії. Враховуючи те, що водій ТОВ "Вікна Віконда", не дотримавшись інструкцій, покинув територію Королівства Іспанія та продовжував перевезення вантажу без оформлення експортної митної декларації, ТОВ "Валері 2016" знайшло іншу локацію митної агенції для здійснення митного оформлення експорту вантажу в Італії.

Так, 09.09.2025 ТОВ "Валері 2016" звернулося листом до ФОП Казакової Г.В. з повідомленням про те, що за інструкціями власника вантажу ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ", вантаж "Спортивне харчування TM Beaufi" необхідно доставити до України та здійснити митне оформлення експорту в Італії за адресою Erre 3 services srl Autoporto, 34016 Fernetti TS, Італія (т. 1 а.с. 21).

Станом на 12.09.2025 вказані вище інструкції власника вантажу не були виконані відповідачем перевізник не прибув в митницю відправлення за адресою Erre 3 services srl Autoporto, 34016 Fernetti TS, Італія.

У зв`язку із цим до ФОП Казакової Г.В. був скерований повторний лист від 12.09.2025 з вимогою забезпечити прибуття автомобіля перевізника до митної агенції (т. 1 а.с. 22).

Позивач зазначає, що водій перевізника ТОВ "Вікна Віконда" не прибув до митної агенції в Італії і на зв`язок із ФОП Казаковою Г.В. вийшов вже на території Угорщини.

Як зазначає позивач, у зв`язку із цим останній змушений був понести додаткові витрати, пов`язані із виконанням договору з організації допоміжної діяльності у сфері транспорту №1 від 01.09.2023 (т. 1 а.с. 124), укладеного із ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ", а саме: витрати з організації доставки вантажу в Україну з Угорщини через Італію із залученням іншого перевізника та витрати на компенсацію вартості втраченої частини вантажу. Вказує, що вантаж "Спортивне харчування TM Beaufi" збергіався на складі RapidLog NKR 2022 Kft. з 08.10.2025 до 13.10.2025.

Разом з тим, судом встановлено, що для організації подальшого перевезення вантажу "Спортивне харчування TM Beaufi" між ТОВ "Валері 2016" та фізичною особою-підприємцем Кинів В.М. (далі ФОП Кинів В.М.) була підписана заявка № 1834 від 13.10.2025 до договору № 1745 від 08.09.2025 на перевезення вантажу за маршрутом Угорщина-Італія (митне оформлення) Україна (т.1 а.с. 46).

Судом встановлено, що 13.10.2025 вантаж "Спортивне харчування TM Beaufi" був завантажений на автомобіль, наданий ФОП Кинів В.М., і продовження транспортування вантажу здійснювалось перевізником ФОП Кинів В.М. за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 7315123 вантажним автомобілем НОМЕР_3 / НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 28).

Також, 14.10.2025 було здійснено оформлення експортної митної декларації на вантаж "Спортивне харчування TM Beaufi", а 20.10.2025 здійснено митне оформлення імпорту вантажу в Україні. 21.10.2025 майже через 2 місяці з моменту завершення інвентаризації вантажу після крадіжки ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" змогли отримати вантаж "Спортивне харчування TM Beaufi", про що уповноваженою особою вантажоодержувача був оформлений запис в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 7315123.

Окрім цього, судом встановлено, що 06.11.2025 ТОВ "Валері 2016" розрахувалось із ФОП Кинів В.М. за послуги перевезення вантажу і була здійснена оплата в сумі 203 702,73 грн, яка відповідала заявці № 1834 від 13.10.2025 до договору № 1745 від 08.09.2025, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.11.2025 № 50 (т. 1 а.с. 47).

11.12.2025 від ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" надійшов розрахунок вартості втраченого вантажу "Спортивне харчування TM Beaufi", відповідно до якого вартість втраченого вантажу за наданим переліком склала 25 915,49 євро (т .1 а.с. 29).

18.12.2025 ТОВ "Валері 2016" перерахувало грошові кошти ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" в якості компенсації вартості втраченого вантажу "Спортивне харчування TM Beaufi" в сумі 25 915,49 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 20.10.2025 склало 1 263 701,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 443 від 18.12.2025 (т. 1 а.с. 30).

Отже, обставини щодо спричинення позивачу майнової шкоди, що полягає у додаткових матеріальних витратах внаслідок неналежного виконання ФОП Казаковою Г.В. своїх зобов`язань за договором на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025 та заявкою № 161 від 15.08.2025 до цього договору в частині забезпечення збереження вантажу та його доставки до вантажоодержувача, і стали підставою для звернення ТОВ "Валері 2016" із даним позовом до суду.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача як Експедитора збитків, завданих втратою вантажу позивача під час міжнародного перевезення автомобільним транспортом. Вартість втраченого вантажу, а також витрати на послуги іншого перевізника щодо доставки залишку вантажу, та розмір нарахованого за договором штрафу складає суму позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини 1, 3 статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 627 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України та статтею 202 Господарського кодексу України (тут і далі ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належне виконання зобов`язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями та ін. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, інші види транспорту.

Згідно із частинами 2, 3 статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до умов частини 5 статті 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (частини 2, 5 статті 307 ГК України).

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та частиною першою статті 929 ЦК України, яка унормовується із статтею 316 ГК України, передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до частини 3 статті 929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

За змістом статті 1 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою. Близька за змістом правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/14398/16 та від 20.03.2024 у справі № 910/12080/22.

Відповідно до статті 14 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування (частина 1). За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з ЦК України, іншими законами та договором транспортного експедирування (частина 2). Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії (частина 3).

Отже, частина 1 статті 14 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" закріплює право сторін визначити в договорі транспортного експедирування інші умови відповідальності експедитора ніж ті, що передбачені в законі (встановити як вищий, так і нижчий стандарти відповідальності).

Відповідно до частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, суд, дослідивши істотні умови спірного Договору, дійшов висновку, що укладений між сторонами договір є змішаним договором, який містить в собі елементи договору транспортного експедирування та елементи договору перевезення вантажу (надання послуг з організації перевезення), а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64, 65 ЦК України, Глави 32 ГК України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Як вже зазначалося та встановлено судом, за умовами Договору відповідач, зокрема, зобов`язувався перевірити цілісність та комплектність товару в момент його прийому для перевезення, перевірити цілісність та придатність упаковки товару в момент його прийому для перевезення; забезпечити збереження вантажу і упаковки; перевіряти відповідність вантажу, що приймається, відомостям, зазначеним у накладних CMR та CARNET TIR. При невідповідності повідомити позивача і зробити відповідний запис до товарно-транспортних накладних; відповідач несе відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться та своєчасність його доставки. Відповідач несе повну відповідальність за збереження вантажу. У разі якщо в процесі виконання цього договору вантаж було втрачено, вкрадено, фактично знищено, відповідач виплачує позивачу вартість такого вантажу в повному обсязі та штраф у розмірі 20 відсотків від вартості втраченого, викраденого або знищеного вантажу протягом трьох днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Крім того, відповідно до оформленої між сторонами заявки № 161 до Договору було визначено, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.

Укладаючи Договір і Заявку до нього, сторони діяли на власний розсуд, зокрема, передбачивши умови щодо: (1) обов`язків відповідача перевірки цілісності та комплектності товару в момент його прийому для перевезення, перевірки цілісності та придатності упаковки товару в момент його прийому для перевезення, забезпечення збереження вантажу і упаковки; (2) повну відповідальності відповідача за збереження вантажу, а також виплаті позивачу вартості такого вантажу в повному обсязі у разі втрати, викрадення, фактичного знищення вантажу в процесі виконання цього Договору, та штрафу у розмірі 20 відсотків від вартості втраченого, викраденого або знищеного вантажу.

Статтею 611 ЦК встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК України (частина 1 статті 934 ЦК України).

Таким чином, порушення зобов`язання слугує підставою для відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При цьому, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Вина експедитора у порушенні договору транспортного експедирування презюмується та не підлягає доведенню замовником. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 904/4544/18, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 20.02.2018 у справі № 910/14398/16.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).

Суд погоджується з доводами позивача, що у спірному випадку ФОП Казакова Г.В. є відповідальною за дії та недогляди найнятого нею безпосереднього перевізника (третьої особи у справі).

Отже, внаслідок того, що найнятий відповідачем перевізник допустив втрату частини вантажу та не доставив вантаж, що залишився, до пункту призначення, позивач був змушений понести додаткові витрати, пов`язані із виконанням договору з організації допоміжної діяльності у сфері транспорту № 1 від 01.09.2023, укладеного із ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ", а саме: витрати з організації доставки вантажу в Україну з Угорщини через Італію із залученням іншого перевізника та витрати на компенсацію вартості втраченої частини вантажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 № 920/715/17 зроблено висновок, що "збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

У даній справі факт наявності збитків підтверджується довідкою про інцидент втрати вантажу, заявою до поліції Королівства Іспанія, відомостями із міжнародних товарно-транспортних накладних CMR, у графах 24 яких відсутній запис вантажоодержувача про те, що саме найнятий відповідачем перевізник доставив вантаж до місця призначення в Україні.

Розмір збитку підтверджується розрахунком вартості втраченого вантажу та заявкою про залучення іншого перевізника, де зазначена вартість послуг перевезення.

Також до позову надані платіжні інструкції, які підтверджують, що ТОВ "Валері 2016" понесли додаткові витрати у вигляді оплати послуг на залучення іншого перевізника та у вигляді сплати компенсації вартості частини втраченого вантажу.

Верховний суд у постанові від 11.06.2019 по справі № 907/603/17 вказав, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується. Також Верховний Суд вказав, що перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

З огляду на наведене вище, суд висновує, що у даній справі, за встановлених обставин, підтверджені всі факти, які є підставою для стягнення збитків з відповідача.

Водночас, щодо вартості втраченої частини вантажу, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як уже зазначалося та встановлено судом, 11.12.2025 від ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" надійшов розрахунок вартості втраченого вантажу за контрактом № 120524 від 12.05.2024, який транспортувався за договором організації допоміжної діяльності у сфері транспорту № 1 від 01.09.2023, укладеним між ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" та ТОВ "Валері 2016".

За вказаним розрахунком вартість втраченого вантажу 25 915,49 євро, що в гривневому еквіваленті становить 1 263 701,49 грн.

Однак, за доводами відповідача вартість втраченого вантажу була визначена у інформаційній довідці про вартість товарів від 04.09.2025 і становить 25 894,70 євро.

Також, відповідач посилається на те, що саме цю суму позивач зазначав у своїй претензії від 05.09.2025.

Стосовно цих аргументів суд враховує, що дійсно, 05.09.2025 (у той час, коли вантаж був ще в дорозі і не були зроблені розрахунки вартості втраченого вантажу) на адресу ФОП Казакової Г.В. була направлена претензія з вимогою погасити суму 25 894,70 євро, шляхом її перерахування на рахунок власника вантажу. Як зазначає позивач, ця претензія була спробою вирішення питання збитків в позасудовому порядку. І в такому разі можна було уникнути інших витрат та збитків. Але відповідач відхилив цю претензію і вантаж ще півтора місяці (аж до 20.10.2025) не був доставлений до пункту призначення в Україні. Це додатково свідчить про те, що відповідач не вчиняла жодних дій для конструктивного вирішення ситуації з вантажем. Також зазначає, що відповідачу направлялась ще одна претензія про відшкодування суми збитків, які були обраховані вантажоодержувачем, але і вона була залишення без належного реагування.

Як встановлено судом, щодо зазначених у інформаційній довідці про вартість товарів від 04.09.2025 сум представником позивача був додатково зроблений адвокатський запит № 6-26 від 04.03.2026 (т. 1 а.с. 125) до ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" з проханням роз`яснити чи є сума 57 629,76 євро загальною вартістю вантажу, який був отриманий перевізником ТОВ "Вікна Віконда" від вантажовідправника Beaufit S.L. та чому сума 25 894,70 євро, яка зазначена в інформаційній довідці про вартість товарів від 04.09.2025, відрізняється від визначеної ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" вартості втраченого вантажу (25 915,49 євро), який наданий до ТОВ "Валері 2016".

У відповідь на адвокатський запит № 6-26 від 04.03.2026, ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" повідомили (т. 1 а.с. 122), що у інформаційній довідці про вартість товарів від 04.09.2025 була вказана комерційна вартість (вартість товару згідно прайс-листів / рекламних пропозицій без урахування знижок) одиниць товару, який був викрадений, яка становила 57 629,76 євро. Відтак, зазначена сума 57 629,76 євро не є загальною вартістю товару, який був наданий перевізнику 19.08.2025 до перевезення. Ця сума ілюструє вартість одиниць викраденого товару без застосування до них знижок 25 % та 99,9 %.

Також в інформаційній довідці про вартість товарів від 04.09.2025 була зазначена вартість викрадених одиниць товару з урахуванням комерційних умов (25 894,70 євро з урахуванням наданих вантажовідправником знижок), яка на 20,79 євро менша від суми, яка визначена в розрахунку вартості викраденого вантажу. Для уточнення цієї розбіжності ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" звернулося до вантажовідправника Beaufit S.L. за роз`ясненням. У свою чергу Beaufit S.L. повідомили, що розбіжність у сумах вартості викраденого вантажу виникла через те, що серед викрадених одиниць товару були такі, які продані ТОВ "СПОРТС НУТРІШН ІМПОРТ" зі знижкою 99,9 %, але Beaufit S.L. помилково розрахували вартість цих одиниць товару зі знижкою 99,99 %. У своєму листі Beaufit S.L. повідомило, що для цілей розрахунків правильно було застосувати знижку 99,9 %, як це зазначено в накладній на товар № 25-00613 від 19.08.2025 (т. 1 а.с. 120).

Таким чином, суд враховує, що розбіжність на суму 20,79 євро виникла внаслідок неточності в обрахунках вартості тих одиниць товару, які були продані зі знижкою 99,9%, оскільки Beaufit S.L. здійснило розрахунки з урахуванням знижки 99,99 %, що вбачається з доданої позивачем таблиці з відповідними порівняльними розрахунками.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про невідповідність заявленого до стягнення розміру збитків.

Інші аргументи відповідача про ліміт відповідальності, з посиланням на статтю 23 Конвенції, суд також вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, за статтею 3 Конвенції перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Зважаючи на це відповідач несе відповідальність за дії та недогляди найнятого ним перевізника.

Відповідно до частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Статтею 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Як зазначалося вище, кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою. Зважаючи на це та положення статті 3 Конвенції вина відповідача в даному випадку презюмується.

Окрім того, суд враховує ФОП Казаковою Г.В. не надано доказів, що втрата частини вантажу відбулась внаслідок форс-мажорних обставин і що перевізник не міг уникнути обставин, наслідки яких неможливо було відвернути. До того ж у відзиві відповідач зазначає, що перевізник винен у втраті частини вантажу, оскільки не вчинив всіх належних дій для його збереження, і також зазначає, що перевізник ігнорував інструкції відповідача щодо подальшого перевезення залишків вантажу

При цьому, як уже виснував суд, договір на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025 чітко визначає вид та обсяг відповідальності відповідача. Відповідач уклав даний договір свідомо та добровільно (протилежного відповідачем не доведено), в подальшому не виконав взяті на себе зобов`язання, що призвело до понесення позивачем збитків у заявленому розмірі.

Суд також враховує тлумачення статті 629 ЦК України, яке свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

Відтак, суд доходить висновку про відсутність тих обставин, які за нормами Конвенції дозволяють застосувати положення щодо застосування літіму відповідальності до ФОП Казакової Г.В.

Враховуючи наведене вище, суд вважає відсутніми в даній справі підстави для застосування частини 3 статті 23 Конвенції щодо обмеження відповідальності відповідача та відступу від умов договору на перевезення вантажу № 1 від 27.05.2025, і застосовування іншого порядку відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 1 263 701,49 грн, а також витрат на послуги іншого перевізника щодо доставки залишку вантажу в сумі 203 702,43 грн, є обґрунтованими, документально підтвердженими і тому підлягають задоволенню.

Щодо вирішення викладеної у відзиві заяви відповідача про зменшення на 80 % заявленої до стягнення суми штрафу у розмірі 252 740,30 грн, суд враховує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Окрім цього у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 924/243/19).

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї, при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Верховний Суд в постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

Суд виходить з завдань господарського правосуддя, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

На підставі викладеного, беручи до уваги доводи відповідача щодо незадовільного фінансового становища, відсутність стабільного доходу в умовах запровадженого на території України воєнного стану, та соціальної захищеності з боку держави, що знаходить свій прояв у неотриманні ФОП Казаковою Г.В. особою пенсійного віку пенсійних виплат та будь-яких грошових допомог чи компенсацій, дослідивши надані відповідачем на підтвердження наведених обставин довідку форми ОК-5 та виписку по банківському рахунку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу, що за встановлених обставин відповідатиме принципам розумності, справедливості та унеможливлюватиме ситуацію, коли штрафні санкції виступають каральною санкцією для боржника у зобов`язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов`язання.

З огляду на наведене, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, буде зменшення розміру штрафу до 30 % в сумі 75 822,09 грн, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу слід відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Розглянувши заяву ТОВ "Валері 2016" про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Так, до матеріалів справи позивачем долучено договір № 10/25 про надання правової допомоги від 05.06.2025, укладений між ТОВ "Валері 2016" та адвокатом Бруцькою Тетяною Анатоліївною, ордер на надання правничої допомоги ТОВ "Валері 2016" адвокатом Бруцькою Тетяною Анатоліївною серії АМ № 1185484 від 11.02.2026 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 001192 від 04.08.2020.

Відповідно до укладеного між позивачем та його адвокатом договору про надання правової допомоги, адвокат зобов`язується надавати клієнту (позивачу) правову допомогу, зокрема, представництво у встановленому порядку інтересів клієнта в господарських, адміністративних судах, судах загальної юрисдикції, а також в інших органах державної влади та місцевого самоврядування під час розгляду правових спорів (пункт 2.1.3). В свою чергу, відповідно до пункту 3.1.4 вказаного договору клієнт зобов`язується оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 договору.

Згідно з пунктом 4.5 договору за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується кожною стороною. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги і її вартість. Акт вручається клієнту особисто, надсилається клієнту адвокатом факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, адвокат може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.

Відповідно до поданого суду акта приймання-передачі виконаної роботи № 6 до договору про надання правової допомоги № 10/25 від 05.06.2025, цей акт складено на виконання підпункту 4.5 пункту 4 договору про надання правової допомоги № 10/25 від 05.06.2025, укладеного між ТОВ "Валері 2016" та адвокатом Бруцькою Тетяною Анатоліївною, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 001192 від 04.08.2020, про те, що роботи, передбачені пунктом 2 договору про надання правової допомоги № 10/25 від 05.06.2025, а саме: надання консультації з вивченням документів щодо правовідносин ТОВ "Валері 2016" та ФОП Казакова Г.В., підготовка позовної заяви до ФОП Казакова Г.В. виконані в повному обсязі. За виконану роботу клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 17 000,00 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Водночас, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21). Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункт 29). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

У даній справі відповідачем не подано заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду справи.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з акта приймання-передачі виконаної роботи № 6 до договору про надання правової допомоги № 10/25 від 05.06.2025, вартість послуг адвоката за виконану роботу складає 17 000,00 грн.

При цьому відповідно до платіжної інструкції № 654 від 15.01.2026 зазначені послуги адвоката були сплачені ТОВ "Валері 2016" в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також доведеності понесених витрат.

Суд, оцінивши докази в підтвердження надання адвокатом Бруцькою Тетяною Анатоліївною професійної правничої допомоги ТОВ "Валері 2016", доходить висновку про співмірність вартості наданих послуг адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та ціною позову.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 17 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім цього, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 10 930,00 грн за надані позивачу послуги з перекладу документів з англійської мови на українську мову, з угорської мови на українську мову, з німецької мови на українську мову, з російської мови на українську мову та підготовку документів до нотаріального засвідчення.

Так, дослідивши наданий позивачем договір № 01/26 на надання послуг з перекладу від 05.01.2026 та акт надання послуг № 37197 від 22.01.2026 на суму 10 930,00 грн, а також платіжну інструкцію № 722 від 22.01.2026 щодо сплати позивачем зазначених послуг на вказану суму на підставі рахунку на оплату № 00GS-037197 вiд 22.01.2026, з урахуванням досліджених у цій справі доказів (наданих позивачем документів, які перекладені з іноземної мови), суд також дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність понесених позивачем таких витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Казакової Галини Володимирівни ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валері 2016" (61153, м. Харків, п-т Ювілейний, буд. 54-А, офіс 232, код ЄДРПОУ 43296559) 1 263 701,49 грн (один мільйон двісті шістдесят три тисячі сімсот одну гривню 49 копійок) компенсації за втрачений вантаж, 203 702,43 грн (двісті три тисячі сімсот дві гривні 43 копійки) витрат на перевезення вантажу, 75 822,09 грн (сімдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 09 копійок) штрафу, а також 20 641,73 грн (двадцять тисяч шістсот сорок одну гривню 73 копійки) на відшкодування сплаченого судового збору, 17 000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень) витрат на надання професійної правничої допомоги та 10 930,00 грн (десять тисяч дев`ятсот тридцять гривень) витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

3. В решті вимог позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складене та підписане 07.09.2026.

Суддя Д. Є. Мірошниченко