Рішення № 139502573, 07.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 Справа № 904/3222/26За позовом: Дніпровської міської ради, м. Дніпро

До: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва

Третя особа: Комунальне підприємство "Міська Інфраструктура" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

Про: стягнення 479 373,62 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

Представники сторін : не викликались

СУТЬ СПОРУ:

ДМР (позивач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (відповідач) про стягнення 479 373,62 грн. шкоди , завданої внаслідок збройної агресії.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.26р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Російська Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (відповідач) відзив на позов не надав, незважаючи на ту обставину, що повідомлявся судом про розгляд справи шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційному сайті судової влади України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача.

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.22 р. Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства РФ в Україні, з огляду на припинення його роботи на території України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.22р. у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором , Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014р., немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.22р. таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

У постановах від 18.05.2022 по справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана особі на території Україні в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту)

Враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з РФ, що унеможливлює надсилання ухвал суду на адресу відповідача в особі посольства РФ в Україні повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі судом здійснено шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідних оголошень-повідомлень.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Дніпровської міської ради VIII скликання від 24.05.23р. № 41/37 «Про закріплення на праві господарського відання за КП «Міська інфраструктура» ДМР об`єктів нерухомого майна» та акта приймання-передачі від 29.05.23р. КП «Міська інфраструктура» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем об`єктів комунального майна, зокрема будівлі контори парку (літ. А-1), нежитлової будівлі загальною площею 77,0 кв. м, розташованої за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, буд. 27 П . Вказаний об`єкт, за твердженням позивача, є комунальною власністю Дніпровської міської територіальної громади.

Позивач посилається на те, що 06.01.24р. внаслідок ракетного обстрілу м. Дніпра, здійсненого збройними силами Російської Федерації, об`єкту було завдано значних пошкоджень.

За результатами комісійного обстеження об`єкта, проведеного 30.01.24р., що оформлено актом № 149 від 30.01.24р., встановлено значні руйнування покрівлі з шиферу та часткові руйнування кроквяної системи будівлі контори парку літ. А-1, а також пошкодження восьми склопакетів металопластикових вікон загальною площею 5,95 кв. м, які потребують заміни.

Як зазначає позивач, факт пошкодження об`єкта також підтверджується «Технічним висновком з обстеження будівельних конструкцій № 01-2024-ОР.ПЗ», виконаним ФОП Горяшко Т.В., та висновком судового експерта № 31-24 від 30.04.24р., складеним судовим експертом Бихно М.В.

Відповідно до наведеного позивачем висновку судового експерта № 31-24 будівлю контори парку віднесено до II категорії пошкоджень з орієнтовним ступенем пошкодження 41 80 %, що свідчить про необхідність проведення капітального ремонту або реконструкції. Розмір матеріальної шкоди визначено у сумі 659 944,00 грн. з ПДВ, а вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій 479 537,00 грн. з ПДВ.

Позивач також посилається на те, що 01.11.24р. внаслідок чергового ракетного обстрілу м. Дніпра збройними силами Російської Федерації об`єкту було завдано нових пошкоджень.

За результатами комісійного обстеження, проведеного 27.11.24р. та оформленого акту від 29.11.24р. № 355, встановлено пошкодження п`яти віконних блоків загальною площею 9,22 кв. м, а також пошкодження віконних укосів загальною площею 3,74 кв. м, які потребують відновлення.

За твердженням позивача з метою відновлення пошкодженого майна було укладено договір № 2204 від 22.04.24р. з ТОВ «Дніпробуд 2020» на виконання поточного ремонту покрівлі на суму 658 070,84 грн. без ПДВ та договір № 04/12 від 04.12.24р. з ФОП Молдовановим О.В. на виконання поточного ремонту віконних блоків на суму 46 980,00 грн. без ПДВ.

Позивач зазначає, що за договором № 2204 від 22.04.24р. згідно з платіжними інструкціями № 3935 від 10.05.24р. та № 3972 від 29.05.24р. було сплачено підряднику 432 393,62 грн., а за договором № 04/12 від 04.12.24р. згідно з платіжною інструкцією № 4449 від 18.12.24р. сплачено 46 980,00 грн.

Таким чином, позивач визначає загальний розмір заявленої до стягнення шкоди у сумі 479 373,62 грн., яка складається з 432 393,62 грн. - витрат на поточний ремонт покрівлі та 46 980,00 грн. - витрат на поточний ремонт віконних блоків.

Позивач також зазначає, що інформацію щодо руйнування та пошкодження об`єкта внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, що підтверджується витягами від 06.02.24р. та від 04.12.24р. Окрім того , за фактом обстрілу із використанням БПЛА збройними силами РФ по території м. Дніпро, який відбувся 06.01.24р. , зокрема пошкоджено Дніпровської міської територіальної громади за адресою : м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького ,буд.27-П; слідчим управлянням ГУ СБУ у Дніпропетровській області зареєстроване кримінальне провадження № 22024040000000028 від 06.01.24р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення , передбаченого ч.3 ст.110 КК України.

На підставі викладеного Дніпровська міська рада просить суд стягнути з Російської Федерації на користь Дніпровської міської ради 479 373,62 грн шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналіз змісту статей 22, 1166, 1192 ЦК України свідчить, що реальні збитки можуть розраховуватись як у формі втрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, так і у формі витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення пошкодженої речі. Потерпілий за власним вибором може вимагати відшкодування або реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна.

Відповідно до абз. 13 п. 2 «Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації» - додатку до «Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації», затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України від 20.03.22р. № 326 (далі Загальні засади оцінки збитків) під збитками розуміють:

- вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки);

- розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).

Метою оцінки збитків є: визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі); визначення упущеної вигоди; визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу (п. 8 Загальних засад оцінки збитків).

Як встановлено підпунктом 18 п. 2 «Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» № 326, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).

У пункті 4 Методики встановлено, що відповідно до цієї Методики об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2022 № 951).

Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з метою, зокрема визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій (пункт 5 розділу І Методики).

Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі, зокрема: розміру реальних збитків; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії (пункт 6 розділу І Методики).

Згідно з пунктом 7 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав Російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 Про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Преамбулою Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії російської федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

У зв`язку з чим, суд вважає, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та приписи чинного законодавства України, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, завданих майну, підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з відповідача держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд 14; ідентифікаційний код 103773968834) на користь позивача Дніпровської міської ради (49000, Україна, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514): 479 373,62 грн. - шкоди.

3.Стягнути з відповідача - держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд 14; ідентифікаційний код 103773968834) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106): 7190,60грн. - судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням чинності.

Відповідно до ч. 4 ст.240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 07.09.26р.

Відповідно до вимог ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.