Постанова № 13950189, 09.02.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 лютого 2011 р. № 2-а- 14438/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Панченко О.В.

при секретарі судового засідання Венглюк Т.В.

за участю:

представника позивача - Вертепи С.О.

представник відповідача - не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ГРУПП"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

провизнання недійсним податкового повідомлення рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Градієнт Групп» (надалі позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (надалі відповідач), в якому просить суд:

-скасувати рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, викладене у повідомленні № 13857/10/07-019 від 23.09.2010 р., про внесення змін до номеру акту у зв'язку з друкарською помилкою при оформленні акту від 21.08.2010 № 4014/07-024/32337566 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Градієнт Групп», код за ЄДРПОУ: 32337566, з питання правомірності декларування залишку від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що декларувалось у період: листопад 2009 р., січень 2010 р., та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010р., яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період: травень 2010 р.;

-визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000140700/0, прийняте 06.09.2010 року Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова про зменшення для Товариства з обмеженою відповідальністю «Градієнт Групп» (ідентифікаційний код 32337566) суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 90 303,00 грн. повністю;

-визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000140700/1, прийняте 11.10.2010 року Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова про зменшення для Товариства з обмеженою відповідальністю «Градієнт Групп» (ідентифікаційний код 32337566) суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 90 303,00 грн. повністю.

В обґрунтування позову ТОВ «Градієнт Групп» вказало, що зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було здійснено відповідачем помилково, за відсутністю належних підстав, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та незаконними, і тому підлягають скасуванню.

Так, у серпні 2010 р. відповідач, керуючись, п. 9 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п.п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які передбачають можливість проведення позапланових виїзних перевірок платника податків у випадках, якщо останній подає декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість на суму більше 100 тис. гривень або має право на бюджетне відшкодування, провів щодо ТОВ «Градієнт Групп» виїзну позапланову перевірку «з питання правомірності декларування залишку від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що декларувалось в період: листопад 2009 р., січень 2010 р., та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010р., яке виникло за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: травень 2010 р.». Результати цієї перевірки були оформлені відповідачем шляхом складання Акту від 21.08.2010 № 4014/07-024/3237566, який був вручений позивачу. Позивачем у встановленому законодавством України порядку були подані заперечення на Акт перевірки. Однак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000140700/0 від 06.09.2010 р. та № 0000140700/1 від 11.10.2010р., як зазначено в них, були прийняті ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не на підставі Акту перевірки від 21.08.2010 № 4014/07-024/3237566. Відповідач зазначив підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень акт перевірки від 21.08.2010 № 4014/07-024/32337566. Акту перевірки з такими реквізитами не існувало.

Натомість, мав місце Акт від 21.08.2010 № 4014/07-024/3237566 про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Градієнт Групп» (код за ЄДРПОУ 32337566) з питання правомірності декларування залишку від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що декларувалось в період: листопад 2009 р., січень 2010р., та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010р., яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: травень 2010 р., що містив безпідставні та незаконні висновки про порушення позивачем пп. 7.4.3 п.7.4 ст.7, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2, п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На думку позивача, неіснуючий в природі акт не підтверджує факт перевірки та не є носієм доказової інформації про виявлені порушення та, відповідно, не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та абз. «б» п.п. 7.7.7. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Окрім того, позивач стверджує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були б необґрунтованими та незаконними навіть при їх прийнятті на підставі Акту перевірки від 21.08.2010 М 4014/07-024/3237566, оскільки висновки Акту перевірки про наявність порушень збоку позивача не відповідають чинному законодавству України.

Так, ТОВ «Градієнт Групп» правильно визначило свої податкові зобов'язання у декларації з податку на додану вартість за червень 2010 р., зокрема: правильно визначило податкові результати операцій з продажу імпортних товарів у травні та червні 2010 р., застосувавши як базу оподаткування ПДВ саме їх договірну (контрактну) вартість, правильно визначило податкові результати операцій за податковими накладними постачальника ТОВ «Промхімснаб плюс», податкова звітність якого за травень 2010 р. була визнана «податковим органом за місцем реєстрації як «недійсна», та постачальника ПП «Сі Рейл Експрес», яким за травень 2010 р. «не задекларовано об'єкт оподаткування». Відповідно, позивач вважає безпідставними висновки, факти та дані, викладені в Акті перевірки, в частині, що стосується ніби - то допущеного позивачем: а) заниження у травні 2010 р. бази оподаткування операцій з поставки імпортних товарів на 253 213,00 грн. та, відповідно, заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2010 р. на 50 643,00 грн., завищення у зв'язку з цим суми залишку різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з тим, що базою оподаткування ПДВ з продажу товарів була їх договірна (контрактна) вартість, а не митна вартість, чим ніби - то порушено п. 4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; б)заниження у червні 2010 р. бази оподаткування операцій з поставки імпортних товарів на 341 915,00 грн. та, відповідно, заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2010 р. на 68 383,00 грн., заниження різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з тим, що базою оподаткування ПДВ з продажу товарів була їх договірна (контрактна) вартість, а не митна вартість, чим ніби - то порушено п. 4.1 ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; в)завищення суми податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 р. на 9 944,0 грн. за операціями з ТОВ «Промхімснаб плюс» та ПП «Сі Рейл Експрес», у зв'язку з тим, що податкова звітність першого за травень 2010 р. була визнана «податковим органом за місцем реєстрації як «недійсна», а другий за травень 2010 р. «не задекларовано об'єкт оподаткування», чий ніби-то порушено пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

У судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені в позові, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова, позов не визнав. У письмових запереченнях на позов вказав, що проведеною перевіркою було встановлено, що платником ТОВ «Градієнт Групп» здійснено реалізацію імпортованого товару за ціною, що є нижчою за звичайну (тобто митну, яку відображено у складі податкового кредиту) вартість, що вплинуло на заниження бази оподаткування за травень 2010 року на 253213 грн., за червень 2010 року на 341915,0 грн., чим порушено пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), та призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ по рядку 9 декларації з ПДВ за травень 2010р. на 50643,0 грн., за червень 2010р. на 68383,0 грн. та до завищення від'ємного значення за травень 2010р. на 50643,0 грн. та до заниження позитивного значення за червень 2010р. на 68383,0 грн.

За результатами співставлення податкового кредиту ТОВ «Градієнт Групп» з податковими зобов'язаннями постачальників за травень 2010р. було встановлено завищення суми податкового кредиту у сумі 9943,67 грн.: а) у сумі 9833,32 грн. по контрагенту ТОВ «Промхімснаб плюс» (код ЄДРПОУ: 32905961, ІПН 329059604623), яким не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ за травень 2010р.; та у сумі 110,35 грн. по контрагенту ПП «Сі Рейл Експрес» (код ЄДРПОУ: 33993952, ІПН 339939526510), яким не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ за травень 2010р.

06.09.10 року начальником ДПІ за результатами акту від 21.08.10 №4014/07-024/32337566 винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.10року №0000140700/0 форми «В1» щодо зменшення суми бюджетного відшкодування на 90303.0 грн., яке направлено поштою, вручено Тарасову (керівник ТОВ «Градієнт Групп») 11.09.10 року. Також відповідач зауважує, що при оформленні результатів перевірки посадовими особами не допущено виправлення цифрових показників, дат та інших даних в акті, як зазначено у позовній заяві платника. Після складання акту перевірки, на адресу платника направлено лист, а не рішення від 23.09.2010 року №13857/10/07-019 про виправлення друкарської помилки, яка допущена не в акті, а у коді підприємства в номері акту, а саме: замість № 4014/07-024/3237566 слід читати №4014/07-024/32337566. В необхідних додатках до акту номер акту вказано вірно №4014/07-024/32337566, всі додатки підприємством підписано.

21.09.2010 року ТОВ «Градієнт Групп» за вх. №171/10 від 21.09.10р. надано первинну скаргу на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі від 06.09.10 року №0000140700/0, яку рішенням ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 08.10.10 року №14928/10/25-012 про результати розгляду скарги ТОВ «Градієнт Групп» на податкове повідомлення-рішення від 06.09.10 року №0000140700/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого в рахунок погашення майбутніх платежів, на суму 90303,0 грн., ППР залишене без змін, а скарга - без задоволення, та винесено податкове повідомлення-рішення від 11.10:2010 року №0000140700/1, направлене поштою та вручене платнику 19.10.10 року.

Вищевказані рішення податкової, відповідач вважає цілком обґрунтованими та правомірними.

У судовому засіданні представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях на позов.

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності дійшов до наступних висновків:

Приписами ст. ст. 8. 9, 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” визначені функції органів державної податкової служби, до яких належить, зокрема здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі; контроль своєчасності подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; здійснення контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому порядку, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, застосуванням у випадках, передбачених законодавством фінансової санкції до субєктів підприємницької діяльності за порушення законодавства, тощо.

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов"язкових платежів) встановлені статтею 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість упорядковані Законом України "Про податок на додану вартість". Вказаним Законом визначено платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Судом встановлено, що Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Градієнт групп» пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання юридичної особи, одержав свідоцтво про державну реєстрацію від 14.02.2003 року № Ю0028400, код за ЄДРПОУ: 32337566, на обліку як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться в ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

На підставі направлення від 05.08.2010р. №595, виданого ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, та згідно з п. 9 ч. 6 статті 11-1 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні" фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Градієнт Групп» з питання правомірності декларування залишку від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що декларувалось в період: листопад 2009р., січень 2010р. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010р., яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: травень 2010р.

Результати перевірки оформлені актом від 21.08.2010р. № 4014/07-024/3237566.

06.09.2010 р. з посиланням на акт перевірки ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова від 21.08.2010 року № 4014/07-024/32337566 було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000140700/0, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 90 303,00 грн.

Позивач не погодився з вказаним рішенням податкового органу та оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами розгляду первинної скарги позивача, податковою було відмовлено у її задоволенні та прийнято і направлено позивачу податкове повідомлення-рішення №0000140700/1 від 11.10.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 90 303,00 грн.

Як зясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в Акті перевірки від 21.08.2010 року висновки відповідача про порушення ТОВ «Градієнт Групп» п. 4.1 ст. 4, п.п 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4, п.п 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування за червень 2010 р. на суму 90 303 грн. та, відповідно, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 26) за червень 2010 р. на 42 561,0 грн.

Перевіряючи вказані висновки відповідача і винесені на їх підставі спірні правові акти індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:

Відповідно до п. 4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

З аналізу норм, викладених у п. 4.1. ст. 4 цього Закону вбачається, що за звичайними цінами визначається база оподаткування податком на додану вартість тільки в операціях, у яких договірні ціни є меншими за звичайні більше ніж на 20 відсотків.

Суд відзначає, що операції з поставки імпортних товарів самі по собі не є підставою для застосування звичайних цін. Звичайні ціни можуть застосовуватися в операціях з поставки імпортних товарів для визначення бази оподаткування з ПДВ тільки за наявності обов'язкової умови, передбаченої п. 4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків.

Як вбачається з Додатку № 9 до акту перевірки від 21.08.2010р., митна вартість за жодною з операцій позивача з продажу імпортного товару, що здійснювалися у травні та червні 2010 р„ не перевищувала договірні ціни більше ніж на 20 відсотків.

За даними, викладеними у Додатку № 9 до акту перевірки, максимальний рівень перевищення митної вартості над договірною ціною за операціями продажу імпортного товару складав близько 10%.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що ТОВ «Градієнт Групп» правильно визначив договірну ціну як базу для оподаткування ПДВ в операціях з продажу імпортного товару за травень та червень 2010 р. Відповідно, позивач правильно визначив податкові результати операцій з продажу імпортних товарів у травні та червні 2010 р. Підстав, передбачених п. 4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», для застосування звичайних цін при визначенні бази оподаткування не було.

Натомість, відповідачем, при здійсненні перевірки та викладенні її результатів у Акті перевірки, а також у подальшому при розгляді скарг позивача, не враховано положення ч. 2 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що встановлює умови застосування ч. 1 цієї норми, а також тому факту, що згідно самого ж Акту перевірки (Додаток №9) різниця між договірними цінами, за якими відбувався продаж товару і які були базою оподаткування ПДВ, та митною вартістю товару, яку відповідач вважає звичайними цінами, становить менше визначених законодавством 20%.

Відповідно до вимог п. 1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Згідно пояснень представників позивача, які узгоджуються з матеріалами справи, підприємство у своїй господарській діяльності при формуванні ціни реалізації одиниці імпортованого товару враховувало, справедливі ринкові ціни, встановлені на підставі угод з контрагентами, поточні умови здійснення господарської діяльності, виходячи з ситуації, що склалася на ринку товару на момент здійснення реалізації, відповідно до попиту та наявних пропозицій, з врахуванням собівартості одиниці імпортованого товару та торгової націнки, у відповідності до вимог п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 2.2. п. 2 Методичних рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, запаси, придбані за плату, оприбутковуються за первісною вартістю, яка складається з витрат, що виникли у зв'язку з придбанням підприємством запасів, зокрема: ціна придбання за вирахуванням знижок відповідно до договору з постачальником (продавцем) та непрямих податків, крім випадків, якщо податки не відшкодовуються підприємству відповідно до чинного законодавства; суми ввізного мита; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, втрати і нестачі запасів в межах норм природного убутку, виявлені при оприбуткуванні придбаних запасів, що сталися при їх транспортуванні.

Таким чином, собівартість одиниці імпортованого товару формується виходячи з договірної (контрактної) вартості одиниці такого товару, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження, та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських послуг, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом такого товару, та іншими витратами, які безпосередньо пов'язані з придбанням товару.

Відповідно до ст. 259, ст. 260, ст. 261, ст. 263 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного визначення митної вартості; відомості про митну вартість товарів, використовуються для нарахування податків та зборів (обовязкових платежів), ведення митної статистики та можуть використовуватись митним органом виключно для митних цілей.

Таким чином, визначення митної вартості товарів, що імпортуються в Україну, здійснюється у відповідності до Митного кодексу України тільки з метою нарахування податків та зборів при перетині товарами митного кордону України та здійсненні їх митного оформлення. Враховуючи наведене, приписи п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ототожнюють поняття «звичайна ціна» та «митна вартість», як це зазначено у висновках податкового органу в акті перевірки.

Положення п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», за якими для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, застосовуються при здійсненні процедури розмитнення товарів, що ввезені на митну територію України та були виконані ТОВ «Градієнт Групп» під час розмитнення ввезеної хімічної продукції. Зокрема, Позивачем були сплачені всі необхідні при митному оформленні платежі, у тому числі податок на додану вартість у травні 2010 року у розмірі 915 867,00 грн. та у червні 2010 року у розмірі 1 246 079,00 грн. Суми податку на додану вартість, сплачені при ввезенні товарів на митну територію України, віднесено до складу податкового кредиту відповідних періодів, та відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень 2010 року та червень 2010 року.

Позивачем доведено, що при наступному продажу імпортованого товару на митній території України податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначалося ТОВ «Градієнт Групп» у відповідності з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Тож діяльність підприємства у перевірені періоди не суперечила принципам господарської діяльності, а була направлена на отримання прибутку. Ціни на реалізовану продукцію встановлювались на підставі угод з контрагентами, і їх розмір визначався з врахуванням фактурної вартості, сплати обов'язкових платежів при розмитненні, витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням товару, плюс торгова націнка. Такий порядок формування ціни реалізованої на митній території імпортованої продукції та, як наслідок, визначення бази оподаткування податком на додану вартість не суперечить чинному законодавству про оподаткування, і у даному випадку ціна продажу товару становить звичайну ціну.

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган.

Посилання Відповідача у Акті перевірки на положення Митного кодексу України щодо визначення рівня звичайної ціни виходячи з митної вартості товару суд вважає безпідставним, оскільки норми Митного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, які виникають при ввезенні товару на митну територію України і на нарахування податків та зборів, що відображені у вантажно митних деклараціях та сплачуються при розмитненні товару.

Суд також не погоджуються з доводами податкової, що встановлення митними органами митної вартості імпортованої продукції фактично є державним регулюванням цін, а тому звичайні ціни при реалізації імпортованої продукції на митній території України повинні відповідати митній вартості.

Державне обмеження по встановленню вільних цін передбачено нормами Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 року № 507-ХІІ та Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 №135 «Про положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо - технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень». Вказаними нормативними актами не віднесено до компетенції митних органів здійснювати державне регулювання цін.

Законом України «Про ціни і ціноутворення» зазначено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Жодним нормативним актом не передбачено, що при реалізації хімічної продукції (ПВХ у первинних формах, пігмент та інші), яка була імпортована ТОВ «Градієнт Групп», повинне застосовуватися державне регулювання цін. Отже, посилання податкових інспекторів у Акті перевірки на п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованим.

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

За матеріалами справи, позивач визначив базу оподаткування за операціями з імпортними товарами, відображену у складі податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2010 року у сумі 939 183, 00 грн. та за червень 2010 року у сумі 1 317 800,00 грн., виходячи з договірної вартості товару, що попередньо був імпортований, та у відповідності до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» і з дотриманням положень п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, висновки, викладені в Акті перевірки, щодо неправильного визначення бази оподаткування з ПДВ та, відповідно, щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2010 року на суму 50 643,0 грн. та червень 2010 року на суму 68 383,0 грн. є безпідставними.

Слід також зазначити, що ТОВ «Градієнт Групп» не може нести відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку своїх контрагентів. Відповідно, підприємство позивача не завищувало суми податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 року за операціями з ТОВ «Промхімснаб плюс» та ПП «Сі Рейл Експресс» та не порушувало п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Актом перевірки неправомірно визначено відсутність у позивача права на податковий кредит за цими операціями у зв'язку з відсутністю об'єкту оподаткування у постачальників Позивача з посиланням на ст. З, пп.7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підставою таких висновків стало, як зазначено у Акті перевірки, визнання недійсною податкової декларації з ПДВ ТОВ «Промхімснаб плюс» за травень 2010р., та недекларування податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2010 р. ПП «Сі Рейл Експрес» у податковій декларації за травень 2010 р.

Однак, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з п. 3.4 Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Аналіз ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» свідчить, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари і послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та - або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобовязань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Положеннями пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав належним чином оформлені податкові накладні від постачальників ТОВ «Промхімснаб плюс» (код за ЄДРПОУ 52905961) № 817 від 11.05.2010 р. щодо товару на загальну суму 58 999,92 грн., у т.ч. ПДВ 9 944.0 грн., та ПП «Сі Рейл Експрес» (код за ЄДРПОУ 33993952) № 76 від 12.05.2010 р. щодо послуг на загальну суму 662,10 грн., у т.ч. ПДВ 110,35 грн.

Товари та послуги за зазначеними операціями придбавалися позивачем з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що згідно Акту перевірки не ставиться під сумнів.

Зокрема, взаємовідносини позивача з ТОВ «Промхімснаб плюс» мали місце за договором доставки від 31.07.2008 №ІП-310708. Отримання від постачальника в травні 2010 р. товару (хімічна сировина «ТУРКАРБ 95С» у кількості 20т) на загальну суму 58 999,92 грн., у т.ч. ПДВ 9 833,32 грн., підтверджується видатковою накладною № 817 від 11.05.2010р., товарно-транспрортною накладною Ж105/01 від 11.05.2010р.

Надання позивачу транспортно-експедиційних послуг ПП «Сі Рейл Експрес» у травні 2010 р. здійснювалося на виконання договору №001/06 від 26.09.2006р. ПП «Сі Рейл Експрес» надало послуги з перевезення вантажу з Кельну (Німеччина) до Золочева (Харківська область, Україна). Надання послуг на загальну суму 662,10 грн., у т.ч. ПДВ 110,35 грн., підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №А-00504 від 12.05.2010 р., вантажно-митною декларацією № 800000015/0/325652.

У зв'язку з цим, посилання у Акті перевірки на положення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість» щодо відсутності підстав для виникнення у позивача права на формування за рахунок зазначених сум податкового кредиту, є безпідставним та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України.

Судом встановлено, що операції з контрагентом позивача ТОВ «Промхімснаб плюс» з придбання товару відбувалися на митній території України, операції з ПП «Сі Рейл Експрес», а саме: придбання послуг транспортування вантажів від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки), також на митній території України, що цілком відповідає положенням п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Включення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість підтверджено податковими накладними. Їх наявність та отримання позивачем підтверджено матеріалами Акту перевірки.

Таким чином, суд вважає, що у позивача були достатні правові підстави для включення сум ПДВ, сплачених і нарахованих у травні 2010 р. за операціями з ТОВ «Промхімснаб плюс» та ПП «Сі Рейл Експрес», до податкового кредиту зазначеного періоду. Позивач не може нести відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку своїх контрагентів. Останній правомірно, у повній відповідності з вимогами п.п. 7.2.3 п. 7.2 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», включив до складу податкового кредиту за травень 2010 року суму ПДВ у розмірі 9 944,00 грн.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, регулюють положення п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.п. 7.7.1., 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б)залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Таким чином, позивач правомірно визначив у податковій декларації з ПДВ за травень 2010 року суму податкового зобов'язання у розмірі 939 183,00 грн., суму податкового кредиту - 1 028 435 грн. (відрізняється (менше) від суми податкового кредиту задекларованої підприємством на 1.051,00 грн. - в частині отриманих послуг, які, частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково ні, відповідно до п.п. 3.2.1 п. 3.2. ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»). Різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту за травень 2010 року складала 89 252,00 грн., мала від'ємне значення, та згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» була зарахована до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У наступному податковому період сума податкового зобов'язання, задекларована підприємством у податковій декларації з ПДВ за червень 2010 року складала 1.317.800 грн., а сума податкового кредиту складає 1 303 928,0 грн. Таким чином, різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту за червень 2010 року склала 13 872,0 грн. та мала позитивне значення.

Таким чином, у червні 2010 року залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, становить 89 252,00 грн., а частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкового періоду постачальникам таких товарів (послуг), становить 89 252,00грн., сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню становить 89 252,0 грн.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Таким чином, ТОВ «Градієнт Групп» мало законні права на зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, що і було відображено підприємством у податковій декларації з ПДВ за червень 2010 року.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави, з посиланням на яку субєктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено діяння, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Перевірка судом інших підстав чи обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд відмічає, що заперечуючи проти позову, відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки відповідачем, який в силу Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за ознаками ст. 3 КАС України є субєктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд доходить висновку, що ці спірні правові акти індивідуальної дії порушують права і інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.

При цьому, суд бере до уваги, що оскільки вимога про визнання правового акту індивідуальної дії недійсним спрямована на втрату таким актом юридичної сили, а отже, за своїми юридичними наслідками є тотожньою скасуванню правового акту індивідуальної дії, то з огляду на приписи абз.2 ч.2 ст.162 КАС України позов належить задовольнити у спосіб скасування спірних актів.

Щодо позовних вимог ТОВ "Градієнт Групп" про скасування рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, викладене у повідомленні № 13857/10/07-019 від 23.09.2010 р., про внесення змін до номеру акту у зв'язку з друкарською помилкою при оформленні акту від 21.08.2010 № 4014/07-024/32337566 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Градієнт Групп» суд зазначає наступне:

Судом встановлено, що при оформленні результатів перевірки посадовими особами не було допущено виправлення цифрових показників, дат та інших даних в акті, як зазначено у позовній заяві платника. Після складання акту перевірки, на адресу платника було направлено лист, а не рішення від 23.09.2010 №13857/10/07-019 про виправлення друкарської помилки, яка допущена не в акті, а у коді підприємства в номері акту, а саме: замість № 4014/07-024/3237566 слід читати №4014/07-024/32337566. В необхідних додатках до акту номер акту вказано вірно №4014/07-024/32337566, всі додатки підприємством підписано.

Оскільки зазначений лист не є рішенням суб"єкту владних повноважень, який породжує певні правові наслідки, він не може бути предметом оскарження в суді. Предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані санкції), що безпосередньо випливають з результатів ревізії або перевірки.

У зв'язку з наведеним, провадження в адміністративній справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ГРУПП" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове - повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова № 0000140700/0 від 06.09.2010 року.

Скасувати податкове - повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова № 0000140700/1 від 11.10.2010 року.

Закрити провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт ГРУПП" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, викладене у повідомленні № 13857/10/07-019 від 23.09.2010 р., про внесення змін до номеру акту у зв'язку з друкарською помилкою при оформленні акту від 21.08.2010 № 4014/07-024/32337566 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Градієнт Групп».

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2011 року.

Суддя О.В. Панченко