Рішення № 139499126, 17.08.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/7382/25

Провадження № 2/650/255/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ковальчук О.В.

за участі секретаря судового засідання Чечун В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя посилаючись на те, що 24 жовтня 1992 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 .

17 липня 2024 року рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, справа № 650/2775/24.

За час спільного проживання позивачем та відповідачем за спільні кошти було придбано та побудовано нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя.

У 2009 році позивач за спільні кошти з відповідачем побудували житловий будинок АДРЕСА_1 ).

У подальшому позивач з відповідачем ОСОБА_2 побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташованим за адресою АДРЕСА_2 .

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 6520610100:01:001:0457, площею 0,06га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка).

Зазначене майно було придбано та побудовано в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя, за час спільного проживання, позивач та ОСОБА_2 разом користувались спільним майном, проживали у житлових будинках, зареєстровані за зазначеними вище будинками, тому майно є спільною сумісною власністю подружжя. Кожний з них має право на половину усього придбаного за час шлюбу майна. Позивач намагалась поспілкуватись з ОСОБА_2 щодо поділу майна, але він не бажає обговорювати з нею якісь питання пов`язанні з поділом майна, в зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.12.2025 року відкрито підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.05.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Будь-яких інших процесуальних дій по справі не вчинялося.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причина неявки невідома. Відзив відповідно до норм ст. 178 ЦПК України суду не надав.

Суд, керуючись ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача та не подання відзиву відповідачем ухвалив слухати справу за відсутності сторін, які не з`явилися, на підставі наявних у матеріалах справи даних та доказів, з ухваленням заочного рішення .

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24 жовтня 1992 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено відповідний запис за № 118.

17 липня 2024 року рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, справа № 650/2775/24.

За час спільного проживання позивачем та відповідачем за спільні кошти було придбано та побудовано нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя.

У 2009 році позивач ОСОБА_1 за спільні кошти з відповідачем побудували житловий будинок АДРЕСА_1 ). 17 грудня 2009 року був отриманий Сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам на житловий будинок садибного типу, одноповерхового з підвалом, загальною площею 141,1 кв.м з терасою площею 8,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 .

У подальшому позивач з відповідачем ОСОБА_2 побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташованим за адресою АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 від 17.12.2015 оформлено на ім`я ОСОБА_2 . Об`єкт нерухомості складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 29 кв.м, житловою площею 13,3 кв.м ;сараю літ Б; туалету літ В, літнього душу, літ Г; споруд, огорожі 1-4. Нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22053089 від 28.08.2017.

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 6520610100:01:001:0457, площею 0,06га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка).

Зазначене майно було придбано та побудовано в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя, за час спільного проживання, позивач та ОСОБА_2 разом користувались спільним майном, проживали у житлових будинках, зареєстровані за зазначеними вище будинками, тому майно є спільною сумісною власністю подружжя. Кожний з них має право на половину усього придбаного за час шлюбу майна. Позивач намагалась поспілкуватись з ОСОБА_2 щодо поділу майна, але він не бажає обговорювати з нею якісь питання пов`язанні з поділом майна.

Між позивачем та відповідачем домовленості щодо поділу майна не має, шлюбний договір не укладався, спірний будинок було придбано під час перебування у шлюбі, тому частини сторін у праві власності є рівними і складають 1/2 частини на кожного.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч. ч. 1, 2ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п.30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Отже, згідно приписів законодавства, яке застосовується до правовідносин між сторонами, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали спірне майно під час шлюбу, то вони є співвласниками даного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та за адресою: АДРЕСА_2 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільності права власності сторін на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Керуючись ст. ст. 10,12,81,259,263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку кадастровий номер 6520610100:01:001:0457, площею 0,06 га розташованої по АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 6520610100:01:001:0457, площею 0,06 га розташованої по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_2 , мешкає АДРЕСА_4 .

Суддя О.В. Ковальчук