Рішення № 139497177, 07.09.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1868/26

н/п 2/953/2095/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Кіндера В.А., за участі секретаря судового засідання Паша С.А, представника відповідача за первісним позовом Жильцова В.В., розглянувши в загальному позовному проваджені, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору нікчемним, застосування правових наслідків недійсності,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року в розмірі 12359,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 серпня 2023 року з відповідачем укладено кредитний договір на суму 6000,00 грн строком на 70 днів зі сплатою відсотків та комісій, які відповідач не сплачує, та у нього виникла заборгованість, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн, по процентам 5459,85 грн, комісії пов`язаної з наданням кредиту - 900,00 грн.

Відповідно до відзиву, який поданий 12.03.2026 через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав: позивачем не надано жодних доказів укладення такого договору в електронному або письмовому вигляді, відсутній кваліфікований електронний підпис відповідача та /або одноразовий ідентифікатор та не доведено факт ідентифікації, що саме відповідач підписав кредитний договір; позивачем не надано достовірних та достатніх доказів щодо перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача. Тобто, матеріали справи не містять жодного підтвердження укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору та подальшого перерахування від позивача та отримання відповідачем грошових коштів.

Окрім того, через систему «Електронний суд» 16.03.2026 представник відповідача подав зустрічний позов про захист конституційних прав людини і громадянина шляхом визнання кредитного договору № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року нікчемним та застосувати правові наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом повернення його сторонам, другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору. В обґрунтування позову зазначається, що відповідно до ч. 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Зважаючи на те, що спірний кредитний договір № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року не був укладений в спосіб передбачений чинним законодавством України, то наявні підстави для визнання його нікчемним.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року відкрито провадження за зустрічним позовом та прийнято до розгляду із первісним позовом. Постановлено здійснювати розгляд цієї цивільної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харків від 15 квітня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини.

23 серпня 2026 року року ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір № 23.08.2023-100003752, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 70 днів, а позичальник зобов`язався повернути кредит до 01 листопада 2023 року, сплатити проценти в розмірі 1,3% за один день користування кредитом і комісію за надання кредиту в розмірі 900,00 грн.

Кредитний договір укладений сторонами дистанційно шляхом подання ТОВ «Споживчий центр» пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття відповідачем указаної пропозиції (акцепту). При цьому відповідач підписав підтвердження укласти кредитний договір одноразовим ідентифікатором Р231.

У заявці, яка підписана одноразовим ідентифікатором Р231, вказані реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: 5375-41-36XX-XXXX-9881. Також договір містить ПІБ позичальника, адреса проживання.

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію про строк кредитування, нарахування процентів, комісій, неустойки, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість, реальну річну процентну ставку. Інформація зберігає чинність та є актуальною до 20 жовтня 2025 року.

Перерахування ТОВ «Споживчий центр» 24 серпня 2023 року на картку клієнта № НОМЕР_1 коштів у розмірі 6000,00 грн за кредитним договором № 23.08.2023-100003752 підтверджується квитанцією через систему LiqРay (№ транзакції 2355752565), яка містить печатку АТ КБ «Приватбанк», з яким ТОВ «Споживчий центр» укладено договір про надання послуг в системі LiqРay від 01 листопада 2020 року № 4507.

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 23.08.2023-100003752 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 12359,85 грн, з яких: основний борг за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн, за відсотками у розмірі 5459,85 грн, за комісією у розмірі 900,00 грн. Проценти нараховані за період з 24 серпня 2023 року по 01 листопада 2023 року.

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Положеннями частини 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

Згідно із підпунктом п`ять частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом положень ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Суд зауважує, в інформаційному повідомленні позичальника наявна інформація про його контактний телефон НОМЕР_2 , що дає підстави стверджувати, що саме на цей номер телефону відбулося надіслання смс-повідомлення з зазначенням одноразового ідентифікатора Р231, який було використано для підписання кредитного договору в електронній формі. Належність вказаного номеру телефону відповідачу ним не спростовано. До того ж, при укладенні договору відповідач пройшов ідентифікацію через систему BankID НБУ (а.с. 20 на звороті).

Заявка споживача ОСОБА_1 , яка підписана одноразовим ідентифікатором, містить реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5375-41-36XX-XXXX-9881.

Згідно з п. 11.10 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) Позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно Позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно Позичальником.

Квитанцією через систему LiqРay (№ транзакції 2355752565) містить підтвердження перерахування коштів на картку клієнта № НОМЕР_1 у розмірі 6000,00 грн за кредитним договором № 23.08.2023-100003752.

Доказів того, що картка з номером 5375-41-36XX-XXXX-9881 не належить, та на неї 24 серпня 2024 року не було перераховано кредитних коштів у розмірі 6000,00 грн за договором № 23.08.2023-100003752, матеріали справи не містять.

Отже, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач уклав електронний кредитний договір № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року із Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Споживчий центр». Зазначений договір відповідач підписав у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому за правовими наслідками цей договір прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по сумі кредиту та по відсоткам.

Суд зауважує, що зважаючи на вимоги статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували поданий позивачем розрахунок заборгованості за вищевказаним договором.

Що стосується нарахування комісії, суд вважає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які кредитор здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

Щодо зустрічного позову, зокрема, нікчемність кредитного договору та застосування наслідків недійсності.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

З урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, суд зазначає, що в судовому засіданні встановлено, що між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року, який на підставі ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним у письмовій формі, що відповідає вимогам ст. 1055 ЦК України щодо форми кредитного договору.

Отже, вимога щодо визнання судом правочину нікчемним не є належним способом захисту прав. Доводи первісного відповідача щодо недотримання письмової форми правочину спростовуються матеріалами справи. Відтак, відсутні підстави для визнання спірного кредитного договору нікчемним та застосування наслідків недійсності, а тому у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням суду стягнуто на корить позивача 11459,85 грн (6000,00 грн + 5459,85 грн), що становить 92,72 % від ціни позову, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2468,58 грн (2662,40 грн х 92,72 %).

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.08.2023-100003752 від 23 серпня 2023 року у сумі 11459,85 грн, з яких: 6000,00 грн - прострочена заборгованість за основним боргом; 5459,85 грн - прострочена заборгованість за відсотками.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2468,58 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 07.09.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Кіндер В.А.