Ухвала суду № 139495114, 04.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34135/26

Провадження № 2-з/761/329/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі Фортуні М.А., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ломаги Катерини Валеріївни про забезпечення позову у цивільній справі № 761/34135/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» про розірвання договору підряду та стягнення штрафу за порушення строків виконання договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» про розірвання договору підряду та стягнення штрафу за порушення строків виконання договору.

Одночасно з позовною заявою представником позивача ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначено, що 30 листопада 2024 року між ТОВ «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт б/н від 30.11.2024.

Відповідно до умов зазначеного договору ТОВ «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» виступило Підрядником, а ОСОБА_1 - Замовником.

Згідно з п. 1.1 договору Підрядник зобов`язався виконати ремонтно-оздоблювальні роботи (ремонт квартири) в обсягах та на умовах, визначених договором, а Замовник зобов`язався прийняти роботи та оплатити їх вартість в однокімнатній квартирі площею 46,8 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 3.2 договору термін виконання ремонтних робіт, з урахуванням змін, внесених до договору Додатковою угодою № 1, становить 115 (сто п`ятнадцять) робочих днів з моменту здійснення Замовником оплати першого внеску етапів оплати.

Перший платіж за виконання ремонтних робіт за договором позивачем здійснено 30.11.2024.

Представник позивача зазначає, що починаючи з 30.11.2024 протягом 115 робочих днів ТОВ «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» мало виконати визначені договором ремонтні роботи, завершивши їх 09.05.2025.

Разом з тим, відповідно до п. 5.4.3 договору, у разі прострочення Замовником оплати чергових платежів Підрядник зберігає за собою право затримати здачу виконаних робіт на таку ж саму кількість днів, як і прострочення оплати.

Згідно з наданими позивачем квитанціями сумарне прострочення нею чергових платежів за встановленим договором графіком склало 8 днів.

З огляду на наведене представник позивача вважає, що кінцевим днем здачі ремонтних робіт за актом приймання-передачі є 21.05.2025.

Відповідно до п. 6.1 договору після закінчення виконання робіт Підрядник повідомляє про це Замовника шляхом направлення акту приймання-передачі виконаних робіт нарочно або засобами поштового зв`язку.

Разом з тим, як зазначено у заяві про забезпечення позову, станом на момент звернення до суду ремонтні роботи за договором відповідачем не виконані, а передбачені договором штрафні санкції за прострочення виконання робіт позивачу не сплачені.

Відповідно до п. 8.4 договору, якщо Підрядник прострочує здачу робіт з власної вини, згідно з термінів, вказаних у п. 3.2 договору, хоча б на один день, то сплачує Замовнику штраф за кожен прострочений робочий день здачі робіт у розмірі 500 грн за кожен день прострочення.

Представник позивача зазначає, що починаючи з 21.05.2025 до 17.08.2026 кількість прострочених робочих днів становить 322 дні, у зв`язку з чим розмір штрафу визначено у сумі: 322 дні ? 500 грн = 161 000 грн.

Також у заяві зазначено, що 24.07.2026 на поштову адресу та на адресу електронної пошти відповідача була направлена досудова вимога, у якій містилися вимоги щодо розірвання договору підряду та виплати позивачу штрафу за прострочення здачі ремонтних робіт.

За твердженням заявника, вказана досудова вимога відповідачем проігнорована, будь-які спроби позивачки налагодити комунікацію з відповідачем також залишилися безрезультатними.

Представник позивача вважає, що така поведінка відповідача свідчить про ухилення від виконання зобов`язань за договором підряду та створює ризик того, що відповідач може вчинити дії, спрямовані на уникнення виконання можливого рішення суду, у тому числі шляхом розпорядження коштами, що знаходяться на його банківських рахунках.

У зв`язку з цим представник позивача просить накласти арешт на всі банківські рахунки ТОВ «ФКОМПАНІ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 45658664, у межах суми стягнення 161 000 грн.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, заслухавши пояснення сторін, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками накладення арешту.

Накладення арешту на кошти та на майно відповідача суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. При цьому судом береться до уваги те, що ціна позову складає 161 000 грн.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо виконання відповідачем умов договору підряду від 30.11.2024, зокрема щодо строків виконання ремонтних робіт та передбаченої договором відповідальності за їх прострочення.

Разом з тим, сам факт існування спору, невиконання договірних зобов`язань та наявності у позивача майнової вимоги не свідчить автоматично про існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з приписами ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Тобто, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що відповідач може розпорядитися коштами, які знаходяться на його банківських рахунках, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду.

Однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» фактично здійснює дії, спрямовані на відчуження належного йому майна, виведення грошових коштів, закриття рахунків, припинення господарської діяльності, передачу активів третім особам чи інше ухилення від виконання можливого рішення суду, до заяви не додано.

Доказів того, що відповідач перебуває у стані припинення, ліквідації або банкрутства, матеріали заяви також не містять.

Посилання заявника на те, що відповідач може в майбутньому розпорядитися коштами на власних банківських рахунках, є припущенням щодо можливої поведінки відповідача та саме по собі не свідчить про існування реальної загрози невиконання рішення суду.

Саме лише невиконання відповідачем умов договору підряду та невиконання вимог досудової претензії не свідчить про намір відповідача приховати або відчужити своє майно з метою ухилення від виконання можливого судового рішення.

У постанові від 6 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24 (провадження № 61-5613св25) КЦС ВС зазначив, що арешт грошових коштів і майна відповідачів у межах суми позову не є подвійним або надмірним його забезпеченням, оскільки грошові кошти - частина майна відповідачів, а не окремий вид забезпечення. Процесуальний закон не забороняє одночасно застосовувати кілька видів забезпечення позову за умови, що вони не перевищують меж забезпечення вимог і не створюють дисбалансу інтересів сторін. Арешт грошових коштів і майна відповідачів у межах суми позову не є подвійним або надмірним його забезпеченням, оскільки грошові кошти - частина майна відповідачів, а не окремий вид забезпечення.

У вказаній постанові ВС зазначив, що такий захід забезпечення позову є обґрунтованим за наявності реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, із якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся / має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останніх до ухвалення судового рішення у справі, або захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення потрібно буде докласти значних зусиль та витрат.

Однак Верховним Судом у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 06.12.2023 у справі №917/805/23 зроблено наступні висновки щодо застосування норм процесуального закону.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, які знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога подання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми коштами) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11,12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.01.2021 у справі № 902/775/20.

Таким чином, необґрунтоване накладення арешту на рахунки відповідача як юридичної особи може призвести до неможливості виплати заробітної плати, а також блокування і повного зупинення господарської діяльності відповідача, що, в свою чергу, не сприятиме виконанню судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, накладення арешту на кошти на всіх рахунках відповідача суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, враховуючи їх розмір 161 000 грн.

Таким чином, суд, дійшов висновку про те, що позивачем не подано доказів того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

При цьому суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд не з`ясовує фактичні обставин справи, а також не оцінює належності, допустимості і достовірності доказів щодо суті спору. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, які правовідносини випливають із встановлених обставин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити тощо.

Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти на усіх рахунках відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, то, в силу приписів ст.154 ЦПК України підстави у застосуванні зустрічного забезпечення також відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФКОМПАНІ ЦЕНТР у цивільній справі № 761/34135/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФКОМПАНІ ЦЕНТР» про розірвання договору підряду та стягнення штрафу за порушення строків виконання договору - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: