Рішення № 139488165, 04.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року справа №320/26761/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а ЄДРПОУ; 20632802) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.08.2025 № 263040018591 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

-Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області або Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997, що підтверджений трудовою книжкою ( НОМЕР_2 від 09.07.1979).

-Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 та правової оцінки суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стаж позивача за період з 16.09.1994 по 05.06.1997 підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 від 09.07.1979, яку було надано до органу Пенсійного фонду України разом із заявою. При цьому відповідач не зазначив жодних зауважень щодо недостовірності відповідних записів, а підставою для неврахування спірного періоду визначив лише те, що робота здійснювалася на території російської федерації. Позивач посилається на те, що на час набуття нею зазначеного стажу діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка передбачала взаємне зарахування трудового та страхового стажу, набутого на території держав-учасниць, при призначенні пенсії за місцем проживання. На думку позивача, Україна була і залишалася стороною зазначеної Угоди у період, коли він фактично працював на території російської федерації. Вихід України з Угоди у 2022 2023 роках, на переконання позивача, не має зворотної дії та не може позбавляти його вже набутого страхового стажу, оскільки пенсійні права, набуті громадянами до виходу України з Угоди, зберігаються за ними. Позивач також зазначає, що аналогічну правову позицію послідовно висловлювали адміністративні суди України у справах щодо відмов Пенсійного фонду України у зарахуванні стажу, набутого на території російської федерації у період дії зазначеної Угоди. За таких обставин суди доходили висновку, що саме посилання Пенсійного фонду України на те, що робота здійснювалася на території російської федерації, не є належною підставою для неврахування стажу, підтвердженого трудовою книжкою, якщо такий стаж було набуто у період чинності міжнародних договорів України про взаємне зарахування стажу. Позивач наголошує, що сам факт законної трудової діяльності у минулому як вчителя музики в дитячому садочку на території російської федерації понад 30 років тому не є підставою для відмови державного службовця України у зарахуванні відповідного стажу та не може обмежувати пенсійні права громадянина України, який проживає в Україні та не вчинив жодних правопорушень. Отже, позивач вважає, що період її роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 на території російської федерації мав бути зарахований до її страхового стажу під час розгляду заяви від 18.08.2025. На думку позивача, неврахування зазначеного періоду призвело до штучного зменшення тривалості її страхового стажу та, як наслідок, до безпідставної відмови у призначенні пенсії. Також позивач зазначає, що відповідно до судової практики суд не підміняє собою пенсійний орган у частині остаточного призначення пенсії, однак може зобов`язати такий орган повторно розглянути заяву особи з урахуванням правової оцінки суду та обов`язком зарахувати спірні періоди стажу. З огляду на викладене позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.08.2025 № 263040018591 протиправним та таким, що підлягає скасуванню. У зв`язку з цим позивач просить зобов`язати відповідача зарахувати до його страхового стажу період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997, підтверджений трудовою книжкою.

27.07.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало письмовий відзив на позов ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком 25.08.2025 прийнято рішення № 263040018591, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Відповідно до рішення страховий стаж позивача становить 20 років 7 місяців 5 днів. До страхового стажу не зараховано, зокрема, період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997, оскільки трудова діяльність здійснювалася на території російської федерації. Відповідач посилається на те, що після набрання чинності 23.12.2022 Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» припинено у відносинах, зокрема з російською федерацією, дію відповідної Конвенції та Протоколу до неї, а з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 03.03.1992. У зв`язку з цим пенсії громадянам, які проживали або працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених законодавством України. Відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 562 затверджено Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком. Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку особи, які працювали в інших державах та не мають необхідного страхового стажу, додають до заяви про призначення пенсії підтвердні документи. Якщо за змістом поданих документів неможливо підтвердити зарахування періодів роботи в іншій державі відповідно до законодавства такої держави або підтвердні документи не подані, територіальний орган Пенсійного фонду України подає відповідний запит до Міністерства закордонних справ України для його надсилання дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі. Відповідач також посилається на те, що підтвердні документи визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Згідно зі статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів, від 05.10.1961 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється з документом, та має відповідати встановленому Конвенцією зразку. Крім того, відповідач посилається на частину третю статті 19 Закону України «Про адміністративну процедуру», відповідно до якої у разі подання документів, необхідних для здійснення адміністративного провадження, складених іншою мовою, ніж державна, особа самостійно забезпечує їх переклад на державну мову у встановленому законом порядку, крім передбачених законом випадків. Також відповідач зазначає, що відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу. Отже, на думку відповідача, офіційні документи, видані на території російської федерації та необхідні для пенсійного забезпечення, повинні мати апостиль компетентного органу російської федерації, а їх переклад з іноземної мови на українську має бути нотаріально засвідчений українським нотаріусом. Відповідач вважає, що за відсутності належним чином легалізованих підтвердних документів та їх перекладу підстави для зарахування спірного періоду роботи на території російської федерації до страхового стажу відсутні.

29.07.2026 ОСОБА_1 скерувала письмову відповідь на відзив.

Позивач зазначає, що відповідач не висловив жодних сумнівів щодо факту його трудової діяльності, справжності чи правильності спірного запису в трудовій книжці. Запис є чітким, читабельним, не містить виправлень, відповідає хронології інших записів та засвідчений підписом і печаткою роботодавця. Єдиною підставою для його неврахування відповідач визначив здійснення роботи на території російської федерації. Щодо апостиля ОСОБА_1 вважає, що відповідач помилково ототожнює окремий запис у трудовій книжці із самостійним документом. Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05.10.1961, апостиль проставляється на визначених Конвенцією офіційних та інших документах, а окремий запис у трудовій книжці самостійним документом не є. Крім того, нормативними актами України прямо передбачено, що апостиль не проставляється на оригіналах трудових книжок, оформлених відповідно до законодавства України. Трудова книжка НОМЕР_3 є документом, виданим 09.07.1979 у місті Краматорську Української РСР, тобто на території України. Сам факт внесення до неї запису роботодавцем про роботу на території російської федерації не змінює країну видачі трудової книжки. Апостилювання здійснюється щодо документа, а не окремих записів у ньому. Отже, позивач вважає, що українська трудова книжка є українським документом, а спірний запис є частиною її змісту, а не окремим іноземним документом, який підлягає апостилюванню. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме відповідач повинен довести правомірність свого рішення. Проте відповідач не надав доказів відсутності факту трудової діяльності позивача, не вказав на недоліки спірного запису, не навів норми, яка передбачає необхідність апостилювання окремого запису в трудовій книжці, та не пояснив, яким чином такий запис може бути апостильований окремо від документа. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначає, що документи та записи, оформлені роботодавцями російською мовою до 2019 року відповідно до чинного на той час законодавства, залишаються дійсними та не потребують перекладу українською мовою. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набрав чинності 16.07.2019, не має зворотної дії в часі та не містить положень, які визнавали б недійсними або зобов`язували перекладати українською мовою документи та записи, правомірно складені російською мовою до набрання ним чинності. Вимога щодо перекладу таких документів не може встановлюватися шляхом надання цьому Закону зворотної дії, що випливає із принципу незворотності дії законів у часі, закріпленого статтею 58 Конституції України. Позивач також зазначає, що з відзиву відповідача вбачається його обізнаність із наданими документами та даними щодо періоду роботи позивача на території російської федерації. При цьому відповідач фактично не заперечує факт трудової діяльності та не вказує на недоліки відповідного запису. Позивач вважає необґрунтованою вимогу про необхідність звернення до державних органів російської федерації для підтвердження періодів роботи, оскільки наявних документів достатньо для підтвердження відповідного стажу. На думку позивача, за умов збройної агресії російської федерації проти України така вимога є необґрунтованою. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що доводи відповідача не спростовують його позовних вимог, а наведені у відзиві обставини значною мірою їх підтверджують. На підставі викладеного позивач просить суд відхилити заперечення відповідача.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

18.08.2025 позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 25.08.2025 прийнято рішення № 263040018591. Згідно із зазначеним рішенням вік позивача становить 62 роки, вона не працює, а її страховий стаж визначено у розмірі 20 років 7 місяців 5 днів. Під час розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_3 від 09.07.1979, з підстави здійснення трудової діяльності на території російської федерації.

Також до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 19.06.2000 по 15.12.2000 у зв`язку з розбіжністю між датою припинення виплати допомоги по безробіттю, зазначеною у записі, та датою наказу про припинення такої виплати. Для зарахування цього періоду орган Пенсійного фонду України вказав на необхідність подання належним чином оформленої довідки, виданої уповноваженим органом на підставі первинних документів, а також довідки про перейменування у разі необхідності.

З вказаним рішенням позивач не погодилась, тому звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон №1788-ХІІ.

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Разом з цим, суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

У постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.

Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Відповідно до основних положень Угоди, держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Згідно з вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14.01.1993 «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Слід зауважити, що наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд звертає увагу, що така Угода була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача.

Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення. Надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №380/6917/24, відповідно до якої сам по собі факт припинення участі російської федерації в міжнародних угодах у сфері пенсійного забезпечення не може бути безумовною підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи, які мали місце до припинення дії таких угод, за наявності належних підтверджуючих документів про трудову діяльність.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.08.2025 № 263040018591 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Згідно з розрахунком страхового стажу за формою РС-право від 25.08.2025 страховий стаж позивача, зарахований відповідачем, становить 20 років 7 місяців 5 днів, при цьому:

- період з 14.10.1985 по 15.09.1994 (8 років 11 місяців 2 дні) зараховано повністю, включно по день, що безпосередньо передує спірному періоду;

- період з 16.09.1994 по 05.06.1997 (робота в російській федерації) до страхового стажу не зараховано;

- період з 06.06.1997 по 31.08.2001 у розрахунку відсутній (не зарахований), що відповідає доводам відповідача про незарахування також періоду допомоги по безробіттю 19.06.2000 15.12.2000;

- з 01.09.2001 зарахування стажу відновлюється і триває безперервно до дати звернення.

Судом досліджено трудову книжку серії НОМЕР_3 , видану 09.07.1979 у м. Краматорську, Українська РСР. Записи №№ 14 16 підтверджують: 15.09.1994 - звільнення з попереднього місця роботи в Україні за ст. 38 КЗпП України; 16.09.1994 - прийняття на роботу; 05.06.1997 - звільнення. Записи виконані послідовно, хронологічно узгоджені з попередніми й наступними записами трудової книжки, не містять виправлень чи підчисток, засвідчені підписом посадової особи та відбитком печатки роботодавця. Жодних зауважень щодо недостовірності чи неповноти цих записів у оскаржуваному рішенні та відзиві відповідач не навів.

Суд вважає, що ключове значення для вирішення справи має ч. 2 ст. 13 Угоди: пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Україна вийшла з Угоди постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022 (формалізована постановою КМУ № 639 від 24.06.2023).

Суд встановив, що спірні періоди роботи позивача на території російської федерації мали місце у період: 16.09.1994 по 05.06.1997, тобто задовго до припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, а факт роботи у зазначені періоди підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 09.07.1979.

Таким чином, у спірному випадку періоди роботи позивача на території російської федерації у період 1994-1997 років були набуті під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а тому підлягають врахуванню при визначенні права позивача на пенсійне забезпечення.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Суд зазначає, що припинення участі російської федерації у зазначеній Угоді після виникнення спірних правовідносин не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих позивачем під час дії відповідного міжнародного договору.

Відтак, наведені відповідачем підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації є необґрунтованими, оскільки позивач працював на території російської федерації у період чинності міжнародних угод у сфері пенсійного забезпечення та мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу.

Оцінка доводів відповідача.

Відповідач обґрунтовує відмову виключно посиланням на те, що трудова діяльність позивача у спірний період здійснювалася на території російської федерації, і на факт припинення участі рф в Угоді з 01.01.2023.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо припинення участі російської федерації в Угоді та виходу України з неї, оскільки зазначені обставини виникли після спірного періоду роботи ОСОБА_1 у 19941997 роках. Дата припинення участі російської федерації в Угоді - 01.01.2023, а дата виходу України з Угоди - 02.12.2022, тоді як спірний стаж було набуто у період дії Угоди. Отже, обставини, що виникли після набуття позивачем відповідного стажу, не впливають на пенсійні права, набуті у період чинності Угоди, а частина друга статті 13 Угоди підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, відповідач не надав доказів недостовірності або неповноти запису у трудовій книжці позивача. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення, однак цей обов`язок відповідачем не виконано.

Суд вказує, що за відрахуванням спірного періоду страховий стаж позивачки становить 20 років 7 місяців 5 днів. Період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 становить 2 роки 8 місяців 20 днів. Відтак, у разі його зарахування до страхового стажу загальний страховий стаж ОСОБА_1 становитиме 23 роки 3 місяці 25 днів.

Позивач досягла 63-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України № 1058-IV у редакції, чинній у період з 01.01.2025 по 31.12.2025, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Таким чином, за умови зарахування спірного періоду страховий стаж ОСОБА_1 становитиме 23 роки 3 місяці 25 днів, що відповідає встановленій законом вимозі щодо страхового стажу для призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку. Отже, позивач набула право на призначення пенсії за віком з 05.09.2025, а не після досягнення 65-річного віку, як зазначено у спірному рішенні.

Розглянувши дану справу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Вирішення питання щодо остаточного призначення пенсії належить до повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, визначених частиною п`ятою статті 45 Закону України № 1058-IV, у зв`язку з чим суд не може підміняти такий орган у здійсненні відповідних повноважень.

Належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах є визнання протиправним та скасування рішення відповідача, зобов`язання зарахувати період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 до страхового стажу позивачки та зобов`язання повторно розглянути заяву позивачки від 18.08.2025 з урахуванням зарахованого страхового стажу.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 25.08.2025 № 263040018591, зобов`язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 та зобов`язання повторно розглянути заяву від 18.08.2025 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Дослідивши матеріали позову, положення законодавства України та детально оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на вище зазначене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211, 20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 4BQ8-SF9Q-8U9E від 06.11.2025, яка міститься у матеріалах справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а ЄДРПОУ; 20632802) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.08.2025 № 263040018591 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області або Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997, що підтверджений трудовою книжкою ( НОМЕР_2 від 09.07.1979).

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду роботи з 16.09.1994 по 05.06.1997 та правової оцінки суду.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.