Рішення № 139487725, 04.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Київ справа № 320/816/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 під час звільнення;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 27.11.2018 до 30.12.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України було вчинено протиправну бездіяльність щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з ним при звільненні, у зв`язку з чим він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 до 30.12.2022.

Ухвалою суду від 19.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення та визначено строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач усунув вказані в ухвалі суду недоліки.

Ухвалою суду від 30.01.2023 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею, який буде розглядати адміністративну справу № 320/816/23, визначено Басая О.В.

Ухвалою суду від 03.04.2024 адміністративну справу № 320/816/23 прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 13.06.2026 витребувано додаткові докази у відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що 30.12.2020 відповідачем (Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України) в повному обсязі виконано судове рішення по справі № 640/9925/22 та виплачено позивачу в повному обсязі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018. Тобто, жодних фінансових зобов`язань у відповідача перед позивачем на даний час немає. Відповідач зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивачем надано суду відповідь на відзив, в якій просив суд позов задовольнити, зазначив про необґрунтованість відзиву відповідача.

Відповідачем надано суду заперечення на відповідь на відзив, у яких просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначив , що позивач свідомо зловживаючи своїми процесуальними правами та обов`язками штучно збільшив спірний період, за який хоче отримати середній заробіток.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено таке.

У відповідності до витягу з наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.11.2018 № 618 позивач звільнений з військової служби в запас.

Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.11.2018, що вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2018 № 226.

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення, а саме невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, позивач звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/9925/22 від 22.11.2022 позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; - зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 2299036) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/9925/22 від 22.11.2022 відповідачем 30.12.2022 виплачено позивачу неотриману при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 в розмірі 17 542,72 грн.

Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 27.11.2018 до 30.12.2022, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин з приводу права позивача на отримання суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні) В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

З огляду на матеріали справи позивача виключено зі списків особового складу частини з 27.11.2018 (згідно витягу з наказу від 27.11.2018 № 226), тоді як фактичний розрахунок щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій проведено з позивачем лише 30.12.2022, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, протиправність чого встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва № 640/9925/22 від 22.11.2022, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд враховує, що з позовом про виплату позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, позивач звернувся 04.07.2022 (що вбачається з веб-сайту "Судова влада України" за номером справи № 640/9925/22), тобто більше ніж через 3 роки і сім місяців після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини (27.11.2018).

Враховуючи викладені обставини та визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Як вже було зазначено судом, згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Отже, надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 30.12.2022, суд виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 30.12.2020, відтак періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28.11.2018 (з дня, наступного за датою виключення зі списків особового складу) по 30.12.2022 (виплата позивачу на виконання рішення суду грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Суд зазначає, що Верховний Суд у зазначених вище постановах сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Також, зазначені висновки були підтримані Верховним Судом у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що наведений у вищезазначених постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком на час виникнення спірних правовідносин підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, суд також звертає увагу, що з позовом про нарахування та виплату позивачу спірної грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся до суду лише 04.07.2022 (що вбачається з веб-сайту "Судова влада України" за номером справи № 640/9925/22), тобто більше ніж через 3 роки і сім місяців після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини (27.11.2018), що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період. Доводів щодо наявності причин, що б завадили позивачу звернутися до суду в більш ранній строк після звільнення зі служби задля отримання компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій позовна заява не містить.

При цьому, під час проходження позивачем служби та на момент звільнення, спору з приводу виплати позивачу грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не було.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд, керуючись абзацом 4 пункту 2, абзацом 1 пункту 8 Порядку № 100, зазначає, що місячне грошове забезпечення позивача становить 19 082,0 грн, що вбачається з наданої відповідачем Довідки про суми нарахованого грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премії та інших виплат. Інших даних матеріали справи не містять та відповідачем інші дані до суду не подавались.

Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 625,64 грн = 28164, 00 грн / 61 днів

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2018 по 30.12.2020 становить 1495 днів.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 1495 днів, складає 935 331,8 грн (1495 днів (час затримки) * 625,64 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення).

При цьому, суд враховує, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 341 567, 80 грн, що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки про суми виплат позивача при його звільненні зі служби.

Визначаючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені суд також враховує недоплачену суму в розмірі 17 542,72 грн, виплачену на виконання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 640/9925/22.

Судом встановлено, що при звільненні позивачу нараховано 341 567, 80 грн, при цьому, виплачена на виконання судового рішення недоплачена сума грошового забезпечення у вигляді грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні складає 17 542,72 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна була становити 359110,52 грн (341 567, 80 грн + 17 542,72 грн).

Таким чином, недоплачена сума при звільненні 17 542,72 грн у процентному виразі дорівнює 5,14 % від 341 567, 80 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність суми, яка несвоєчасно виплачена (17 542,72 грн) та розміру середнього заробітку (935 331,8 грн), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 48 075,04 грн (5, 14 % від 935 331,8 грн).

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а).

Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, фінансування оборонного сектору економіки є обмеженим, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству оборони України виділяються кошти згідно затвердженого кошторису доходів та видатків на рік. Міністерство фінансів України щомісячно перераховує на рахунки Міністерства оборони України, які відкриті у Державній казначейській службі України, кошти за відповідними напрямками, в т.ч.: виплати грошового забезпечення та заробітної плати, тилове забезпечення, ремонт та утримання озброєння і військової техніки, підготовка військ, тощо. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Відтак, суд зазначає, що заповнення відповідної фінансової прогалини буде здійснюватись за рахунок основних напрямів воєнного сектору, які, в умовах воєнного стану, потребують першочергової підтримки.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2018 по 30.12.2022 в сумі 48 075,04 грн.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. №6, ЄДРПОУ 22990368) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 27.11.2018 до 30.12.2022 в сумі 48 075,04 грн (сорок вісім тисяч сімдесят п`ять гривень чотири копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.