Рішення № 139487704, 04.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року справа №320/11191/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 за трудовою книжкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.01.2025 він отримав лист від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким йому було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985. Підставою для такої відмови відповідач вказав відсутність у трудовій книжці посилання на наказ. Позивач вважає зазначену відмову необґрунтованою та протиправною, оскільки виявлені відповідачем недоліки оформлення трудової книжки не можуть бути достатньою підставою для неврахування відомостей про його роботу при обчисленні стажу. Позивач наголошує, що внесення записів до його трудової книжки здійснювалось не ним, а визначальною обставиною є підтвердження самого факту його зайнятості на відповідних роботах у певний період, а не правильність оформлення документа.

Позивач посилається на норми статей 19 та 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист і пенсійне забезпечення, а також на положення статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно з якими трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Також у позовній заяві наведено норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях №162 від 20.06.1974 та Інструкції №58 від 29.07.1993, які регламентують правила заповнення трудових книжок, внесення відомостей про роботу, виправлення записів та засвідчення їх підписом і печаткою при звільненні працівника.

Окремо позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки", тягар відповідальності за організацію ведення, своєчасне і правильне заповнення, облік, зберігання та видачу трудових книжок покладається виключно на керівника або спеціально уповноважену посадову особу роботодавця, а не на самого працівника. Порушення встановленого порядку ведення трудових книжок посадовими особами тягне за собою їхню дисциплінарну або іншу відповідальність. За таких обставин, на думку позивача, недоліки в оформленні роботодавцем записів не повинні обмежувати його конституційне право на належне пенсійне забезпечення. На підтвердження своєї позиції позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача щодо незарахування спірного періоду роботи до його страхового стажу та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 до його страхового стажу на підставі трудової книжки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На виконання ухвали суду від 04.04.2025 позивачем надано письмові пояснення по справі, які зареєстровано канцелярією суду 11.04.2025, та в яких позивач зазначає, що 02.01.2025 він звернувся через Веб-портал до органів Пенсійного фонду України із зверненням №ВЕБ-26002-Ф-С-25-000392 стосовно того, що при призначенні йому пенсії за віком не був урахований трудовий стаж за період з 02.08.1983 по 01.12.1985. На переконання позивача, це відбулося через відсутність номера відповідного наказу в записах його трудової книжки. До вказаного звернення ним було додано копії відповідних сторінок трудової книжки та копію архівної довідки від закладу, який наразі є розпорядником документів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля на тимчасово окупованій території. Ця довідка містить номер і дату наказу, що відсутні у трудовій книжці, чим підтверджується трудовий стаж у вказаний проміжок часу. Сам Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (м. Луганськ), де працював позивач і який на той час мав назву Ворошиловградський машинобудівний інститут, був переміщений з міста Луганська з початком військових дій на Сході України та не може надати офіційне підтвердження через те, що його архіви залишилися на тимчасово окупованій території. З огляду на це, у первинному зверненні позивач просив ПФУ врахувати зазначений стаж та перерахувати розмір пенсії.

У відповідь на вказане звернення ПФУ листом від 16.01.2025 надав лише загальну інформацію щодо порядку заповнення трудових книжок. У зв`язку з неконкретністю отриманої відповіді, позивач 21.01.2025 повторно звернувся до ПФУ через Веб-портал зі скаргою №ВЕБ-26002-Ф-С-25-013125, у якій продублював прохання зарахувати стаж та здійснити перерахунок пенсії. Проте ПФУ своїм рішенням відхилив вказане прохання, мотивуючи це тим, що надані підтвердження трудового стажу містяться у документі, виданому на непідконтрольній Україні території, а тому вони не мають юридичної сили та не можуть бути враховані.

Позивач категорично не погоджується з такою позицією органу ПФУ та наголошує, що він дійсно працював у вищевказаному навчальному закладі з 02.08.1983 по 01.12.1985, про що безпосередньо свідчать наявні записи у його трудовій книжці, які засвідчені печатками цього закладу. Відсутність номеру та дати наказу у трудовій книжці, за твердженням позивача, сталася з невідомих йому причин, які від нього напряму не залежать. Оскільки дії Пенсійного фонду України позбавили його права на врахування стажу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання його зарахувати спірний період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 до трудового стажу і перерахувати розмір призначеної йому пенсії за віком.

09.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що відповідно до Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є територіальним органом Пенсійного фонду України, підпорядкованим ПФУ, і у своїй діяльності зобов`язане керуватися Конституцією, законами України, актами Кабінету Міністрів України, а також постановами правління та наказами Фонду. Основними завданнями Управління є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Орган наголошує, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України його посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

У відзиві наведено порядок приймання, оформлення та розгляду документів відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Відповідач зауважує, що при прийманні документів працівник сервісного центру здійснює чітко регламентовані дії: реєструє заяву, перевіряє належне оформлення наданих документів, уточнює інформацію про факт роботи та інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі неналежного оформлення документів або відсутності необхідних відомостей, заявнику повідомляється про необхідність дооформлення або надання додаткових документів у тримісячний строк. Після реєстрації заяви та сканування копій документів, електронна пенсійна справа за принципом екстериторіальності передається у відповідний структурний підрозділ для опрацювання.

Також відповідач посилається на норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, який визначає засади функціонування системи пенсійного забезпечення та умови перерахунку пенсій. Згідно зі статтею 24 цього Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Крім того, відповідач вказав, що розмір пенсії за віком визначається за чіткою математичною формулою, яка залежить від заробітної плати (доходу) застрахованої особи та коефіцієнта страхового стажу. Позиція органу заснована на тому, що пенсія позивачу обчислена на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на це, відповідач вважає свої дії законними, обґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка досягла пенсійного віку та реалізувала своє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З 01.04.2024 позивачу було обчислено та призначено пенсію за віком. Зазначений розмір пенсії визначено із розрахунку страхового стажу тривалістю 34 роки 8 місяців 25 днів (коефіцієнт страхового стажу 0,34667). При цьому під час первинного призначення пенсії органами Пенсійного фонду України не було зараховано до його страхового стажу період роботи тривалістю з 02.08.1983 по 01.12.1985 у зв`язку з відсутністю номера відповідного наказу у записах трудової книжки позивача.

З метою врегулювання питання щодо належного обчислення стажу, 02.01.2025 позивач через Веб-портал звернувся до органів Пенсійного фонду України із зверненням (зареєстрованою за №ВЕБ-26002-Ф-С-25-000392) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив врахувати незарахований при призначенні пенсії трудовий стаж за період з 02.08.1983 по 01.12.1985 та здійснити перерахунок розміру його пенсії. До вказаного звернення позивач додав копії сторінок своєї трудової книжки та копію архівної довідки від навчального закладу, який наразі є розпорядником документів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля на тимчасово окупованій території. У вказаній довідці було відображено номер та дату відповідного наказу, які були відсутні у запису трудової книжки позивача. Сам Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (попередня назва Ворошиловградський машинобудівний інститут), у якому працював позивач, через початок військових дій на Сході України був переміщений з міста Луганська, а його архіви залишилися на тимчасово окупованій території.

За результатами розгляду вказаного звернення, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 16.01.2025 №2556-120/М-02/8-2600/25 відмовило у зарахуванні при призначенні пенсії трудового стажу за період з 02.08.1983 по 01.12.1985, вказавши, що оскільки запис періоду з 02.08.1983 по 01.12.1985 внесений в трудову книжку в порушення норм Інструкції №58 (при звільненні відсутнє посилання на наказ), тому зазначений запис потребує уточнення шляхом надання додаткових документів - уточнюючих довідок, виданих на підставі первинних документів за час виконання роботи за підписом посадовими особами (правонаступником) та засвідчені печатками та/або видані державними архівними установами, довідки про реорганізацію, зміну назви установи для розгляду питання врахування до страхового стажу.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 на підставі наявних записів у трудовій книжці та відмови у перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною 1 статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частина 2 статті 45 Закону №1058-IV).

Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Аналіз наведених норм вказує на те, що за загальним правилом для виникнення у особи права на призначення пенсії за віком необхідна наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваної відповіді (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві слідує, що підставою для відмови позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 та подальшому перерахунку пенсії за віком стала відсутність у трудовій книжці номера та дати відповідного наказу про прийняття, переведення та звільнення позивача.

Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

20.06.1974 постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (під час внесення спірного запису у трудову книжку з 02.08.1983 по 01.12.1985).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції №162).

Згідно з абзацами 2 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки працівників та службовців", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Водночас щодо незарахування до стажу позивача спірного періоду роботи судом встановлено, що згідно з наявними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , відповідачем до його страхового стажу не було зараховано період роботи тривалістю з 02.08.1983 по 01.12.1985.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить усі необхідні записи, які підтверджують факт роботи позивача у спірний період з 02.08.1983 по 01.12.1985. У відповідних записах наявна печатка навчального закладу, з якої можливо чітко встановити назву роботодавця (Ворошиловградського машинобудівного інституту), що унеможливлює сумніви щодо факту трудової діяльності позивача у цей час.

Так, згідно запису під номером 7 вказано, що позивач 02.08.1983 був прийнятий на посаду стажера-досліджувача галузевої науково-дослідницької лабораторії тягових якостей та економічності локомотивів кафедри локомотивобудування Ворошиловградського машинобудівного інституту (наказ №531-01 від 03.08.1983). 02.08.1983 наказом №463-01 від 02.08.1985 переведений на посаду інженера галузевої науково-дослідницької лабораторії тягових якостей та економічності локомотивів кафедри локомотивобудування Ворошиловградського машинобудівного інституту, про що зроблений запис під номером 8 до трудової книжки. 01.12.1985 позивач звільнений у зв`язку із вступом до аспірантури, про що зроблений запис під номером 9 до трудової книжки.

Суд зазначає, що до трудової книжки не внесений запис до графи, яка передбачає на підставі чого внесений запис (документ, дата та номер його видачі), а саме не містить запису про дату та номер наказу про звільнення у записі під номером 9 трудової книжки.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що у трудовій книжці позивача наявні певні недоліки в оформленні, зокрема відсутність номера та дати відповідного наказу в тексті запису про звільнення з роботи. Наявність відбитків печаток навчального закладу у трудовій книжці є достатнім підтвердженням факту роботи позивача та дозволяє ідентифікувати роботодавця. Наявність таких недоліків щодо заповнення трудової книжки не є підставою вважати, що вказаний спірний період роботи не підтверджує факту перебування особи на відповідних посадах, до того ж обов`язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається виключно на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника.

Щодо посилань відповідача на те, що надана позивачем архівна довідка від 19.05.2023 №107-11-1678/115 не має юридичної сили, оскільки вона видана установою, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України, суд зазначає наступне.

Надана позивачем архівна довідка від 19.05.2023 №107-11-1678/115, видана Луганським державним університетом імені Володимира Даля, містить інформацію з особової справи ОСОБА_1 , акт 1985 р., відповідно до якої позивач був звільнений наказом №820-01 від 02.12.1985 з 01.12.1985 за власним бажанням у зв`язку із вступом до аспірантури.

Ведення бойових дій та тимчасова окупація ворогом окремих територій України позбавили позивача можливості отримати довідку від релокованого Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, оригінальний архів якого залишився у місті Луганську на окупованій території.

За загальним правилом, встановленим статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас суд наголошує, що розгляд цієї категорії справ вимагає дотримання балансу між державними інтересами та захистом фундаментальних прав людини, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

У практиці Міжнародного суду ООН сформовано виняток з принципу недійсності актів окупаційної влади, відомий як "намібійські принципи". Зокрема, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Правові наслідки для держав постійної присутності Південної Африки в Намібії" зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність присутності ПАР у Намібії та недійсність її актів від імені чи щодо Намібії. Проте, закриття очей на акти та документи, видані де-факто владою, було б позбавленням населення Намібії будь-яких прав. У зв`язку з цим, акти та документи, які видані окупаційною владою або підконтрольними їй установами, спрямовані на забезпечення повсякденного життя та базових прав громадян (такі як реєстрація народження, смерті, шлюбу, а також документи про трудову діяльність чи освіту), мають братися до уваги, оскільки їх повне ігнорування призвело б до невиправданих та згубних наслідків для мирного населення.

Вказаний міжнародно-правовий підхід повністю корелюється з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey) та "Мозер проти Республіки Молдова та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням є мінімізація негативних наслідків окупації для цивільного населення, а обов`язок враховувати окремі акти де-факто влади обумовлений необхідністю захисту прав людини.

Аналогічна правова позиція висловлюється і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду (у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17), яким зазначається, що застосування "намібійських принципів" є легітимним інструментом судового захисту, якщо абсолютне невизнання документів, виданих на тимчасово окупованій території, веде за собою грубе порушення або обмеження невідчужуваних конституційних прав громадян, зокрема права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення, закріпленого статтею 46 Конституції України. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Застосовуючи вказані доктринальні підходи до обставин цієї справи, суд констатує, що ведення бойових дій та триваюча окупація міста Луганська позбавили позивача об`єктивної можливості отримати довідку безпосередньо з оригінального архіву Ворошиловградського машинобудівного інституту, оскільки цей архів фізично залишився на непідконтрольній Україні території. Надана позивачем архівна довідка не є самостійним чи єдиним джерелом інформації про стаж, вона лише додатково конкретизує, деталізує та усуває технічний недолік (відсутність реквізитів наказу) у первинних записах, які вже належним чином внесені до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , яка була оформлена до початку збройної агресії.

За таких обставин, безумовне відхилення органом Пенсійного фонду України вказаної довідки виключно з формальних підстав її видачі на непідконтрольній території, без дослідження її суті у сукупності з іншими доказами, є проявом надмірного формалізму, що призводить до покладання на громадянина надмірного та непропорційного тягаря і фактично позбавляє його законного права на врахування реального, фактично відпрацьованого трудового стажу при обчисленні пенсії.

На підставі викладеного, суд вважає, що відомості, відображені у зазначеній архівній довідці, підлягають врахуванню як належний засіб доказування в рамках цієї справи.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (у частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови в зарахуванні до стажу вказаного періоду роботи позивача.

У даному випадку позивач не може нести відповідальність та бути позбавленим соціального захисту у вигляді права на зарахування спірного трудового стажу при призначенні пенсії з вини роботодавця.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.

Неточність у записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Крім того, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні відповідного періоду роботи до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №240/7604/19, від 29.01.2024 у справі №560/5001/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 02.08.1983 по 01.12.1985 до загального стажу позивача, діяв не на підставі та не в спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 підлягають задоволенню.

При цьому стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 за трудовою книжкою, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 за трудовою книжкою з врахуванням висновків суду.

Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив за подання позовної заяви 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 04.03.2025 (а.с. 9), оригінал якої наявний у справі.

Таким чином, враховуючи положення статей 132, 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 02.08.1983 по 01.12.1985 за трудовою книжкою.

4. Стягнути судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.