Ухвала суду № 139486772, 04.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

04 вересня 2026 року Справа №160/22482/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши звіт військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі № 160/22482/25 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період проходження служби з 28.02.2022 до 19.05.2023, виплачених в цей період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 28.02.2022 до 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого станом на 01.01.2022, та з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., встановленого станом на 01.01.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , основних та додаткових видів (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період проходження служби з 28.02.2022 до 19.05.2023, перерахунок та виплату виплачених в зазначений період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 28.02.2022 до 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого станом на 01.01.2022, та з 01.01.2023 до 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., встановленого станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

10.04.2026 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25 шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 подати до суду у 30-денний строк з моменту отримання відповідної ухвали суду, звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що рішення суду, яке ухвалено судом 20.10.2025, відповідачем не виконано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 160/22482/25 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №160/22482/25, - задоволено.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 подати до суду у 30-денний строк з моменту отримання відповідної ухвали суду, звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25.

24.04.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов звіт про виконання судового рішення, в якому відповідач зазначив, що ним нараховано до виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі 103312,00 грн, грошову допомогу на оздоровлення в сумі 17051,00 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 5480,00 грн, проте фактична виплата не здійснена у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 у прийнятті цього звіту відмовлено, Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано протягом шістдесяти днів з моменту отримання копії ухвали подати до суду новий звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25.

29.08.2026 (вихідний №Ю-29/08-4) Військовою частиною НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» подано, а 31.08.2026 до суду надійшов повторний звіт про виконання судового рішення у справі №160/22482/25. Відповідач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 військовою частиною проведено ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, основних та додаткових видів (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії) за період проходження служби з 28.02.2022 до 19.05.2023, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням виплачених сум нараховано до виплати грошове забезпечення в сумі 103312,00 грн, грошову допомогу на оздоровлення в сумі 17051,00 грн та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у сумі 5480,00 грн - тобто ті самі суми, що й у звіті від 24.04.2026.

Відповідач зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 не має в розпорядженні власних коштів, у зв`язку з чим відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280, нею подано до забезпечувального фінансового органу заявку на фінансування видатків за КЕКВ 2800 на серпень 2026 року, проте кошти на рахунок військової частини станом на дату подання звіту не надійшли, у зв`язку з чим відповідач просив прийняти звіт про часткове виконання рішення суду та встановити новий строк для подання звіту.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04).

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Аналогічні положення містяться у статті 370 цього Кодексу, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина перша статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частина третя статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України). Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником усіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними (частина п`ята статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи подану Військовою частиною НОМЕР_1 звітність, суд враховує, що це вже другий звіт, поданий на виконання того самого рішення суду: перший звіт від 24.04.2026 містив ідентичні за змістом та сумами відомості про нарахування коштів без їх фактичної виплати і вже був предметом судового контролю. Так, ухвалою від 09.07.2026 у його прийнятті було відмовлено, а відповідачу надано додатковий строк саме для того, щоб забезпечити фактичне надходження коштів та виплату заборгованості позивачу.

Проте станом на дату подання повторного звіту (майже через два місяці після спливу наданого судом строку) ситуація не змінилася: кошти позивачу так і не виплачено, а відповідач знову обмежився посиланням на подання чергової заявки на фінансування за КЕКВ 2800, цього разу - за серпень 2026 року. Відомостей про те, що заходи, вжиті відповідачем у період з 09.07.2026 до 31.08.2026, є новими або більш дієвими порівняно з попереднім звітним періодом, звіт не містить.

Суд зазначає, що частина друга статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує підставу для відмови у прийнятті звіту не лише з повнотою, а й зі своєчасністю вжитих заходів.

Рішення суду набрало законної сили ще 17.12.2025, тобто на момент розгляду цього звіту сплинуло понад вісім місяців, судовий контроль встановлено 14.04.2026, а перший звіт уже визнавався таким, що не підтверджує виконання рішення. Повторне подання звіту з тими самими показниками, без жодного прогресу у фактичній виплаті коштів позивачу, свідчить, що вжиті відповідачем заходи, попри їх добросовісність, є недостатніми саме для своєчасного виконання судового рішення, а тому підстави для прийняття звіту в розумінні частини другої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Водночас, щодо наявності підстав для накладення на керівника Військової частини НОМЕР_1 штрафу, передбаченого частиною третьою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом установлено, що Військова частина НОМЕР_1 нарахувала ОСОБА_1 належні до виплати суми, підготувала розрахункову документацію та неодноразово, у тому числі й після постановлення ухвали від 09.07.2026, зверталася до забезпечувального фінансового органу із заявками на виділення коштів за КЕКВ 2800, однак фактичної виплати не здійснено виключно через відсутність бюджетних асигнувань, що не залежить від волі військової частини.

Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення; взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства.

Отже, керівник Військової частини НОМЕР_1 позбавлений можливості здійснити виплату коштів позивачу до надходження відповідного фінансування, і ця обставина перебуває поза межами його контролю.

Можливість накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень є мірою відповідальності, застосування якої обумовлюється встановленням судом обставин, що свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність або ухилення від його виконання.

З урахуванням наведеного суд не встановлює у діях керівника Військової частини НОМЕР_1 ознак такої недобросовісності чи ухилення, а тому наявні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, для звільнення керівника Військової частини НОМЕР_1 від сплати штрафу, передбаченого частиною третьою цієї ж статті.

Одночасно, з огляду на встановлену судом недостатність вжитих заходів для своєчасного виконання рішення суду, а також з метою забезпечення дієвого судового контролю, суд вважає за необхідне встановити відповідачу новий, чітко визначений календарними межами строк для подання звіту, не ставлячи його в залежність від настання невизначеної в часі події (надходження фінансування), оскільки такий підхід фактично перекладав би на позивача ризик подальшої невизначеності строків виконання рішення суду, що суперечило б наведеним висновкам Конституційного Суду України та ЄСПЛ щодо неприпустимості невиправданих затримок у виконанні судових рішень.

Керуючись статтями 241, 243, 248, 370, 382-1, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відповідно до статті 382 КАС України в тримісячний строк, але не пізніше 10 днів з моменту надходження фінансування на виконання вказаного рішення з моменту отримання копії цієї ухвали суду, подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/22482/25.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Сластьон