Ухвала суду № 139484825, 25.08.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 323/3736/18

Провадження №: 2-в/336/21/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С. за участі секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за матеріалами про відновлення втраченого судового провадження,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 представник АТ «Українська залізниця» Чаруковський Р.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою, сформованою в системі «Електронний суд», за змістом якої просить:

- Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист по справі №323/3736/18, виданий Оріхівським районним судом Запорізької області 19.02.2019, про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Боєва Є.С. від 11.06.2026 року ініційоване питання відновлення втраченого судового провадження цивільної справи по цивільній справі № 323/3736/18 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Україснька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У зв`язку із чим, справу передано до канцелярії Шевченківського районного суду м. Запоріжжя копію цієї ухвали для реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026, справа надійшла в провадження судді Боєва Є.С.

Сторони в судове засідання 25.08.2026 не з`явились, повідомлені про дату час та місце розгляду справи вчасно та належним чином.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.ст. 488, 489 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Як зазначено в п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за правилами розділу IX ЦПК відновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою (зміст якої визначено статтею 405 ЦПК) осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо).

Згідно зі ст.493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Судом встановлено, що Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18.01.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість по заробітній платі в сумі 24353,15 грн. (сума зазначена без урахуванням всіх податків та зборів);

- компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3087,04 грн.;

- середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.07.2017 року по 18.01.2019 року в сумі 135386,40 грн. (сума зазначена без урахування всіх податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Електронний примірник судового рішення зареєстрований в ЄДРСР 22.01.2019 (див. за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79291653).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у цій справі скасовано та ухвалено нову постанову. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.

Електронний примірник судового рішення зареєстрований в ЄДРСР 24.05.2019 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81924415).

Постанова набрала законної сили 22.05.2019.

Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича залишено без задоволення.

Електронний примірник судового рішення зареєстрований в ЄДРСР 01.05.2020 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89034554).

В ОСК на вказану справу наявні відомості про видачу судом18.01.2019 стягувачу чотирьох виконавчих листів в паперовій формі (копія ОСК на справу, копії виконавчих додаються).

Відповідно до ст.494 ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

Враховуючи викладене, беручи до уваги факт того, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне тільки рішення суду, суд вважає можливим часткове відновлення втраченого провадження.

Суд, перевіривши зібрані матеріали, вважає можливим відновити втрачене судове провадження по цивільній справі лише в частині відновлення оригіналу Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18.01.2019 року, Постанови Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року, Постанови Верховного суду від 29.04.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 494 ЦПК України, на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.81, 260, 261, 488-494 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відновити втрачене судове провадження по цивільній справі 323/3736/18 у частині виконавчого листа, що виданий Оріхівським районним судом Запорізької області 19.02.2019, про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судового збору у розмірі 704,80 грн; текстів рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18.01.2019 року, постанови Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року, Постанови Верховного суду від 29.04.2020 року.

Вважати встановленим зміст вказаних судових рішень таким:

"Справа № 323/3736/18

Провадження № 2/323/135/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2019 року м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді -Гуцал О.П.,при секретарі -Закладній А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

23.11.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначивши, що з 16.07.1980 року по 10.07.2017 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Наказом від 10.07.2017 року позивача було звільнено за ч.1 ст.40 КЗпПУ у зв`язку із скороченням штату. В день звільнення підприємство відповідача не провело остаточний розрахунок із позивачем. З урахуванням порушень діючого законодавства України з боку ПАТ «Українська залізниця», позивач просила стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 26880,08 грн., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3585,38 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18.07.2017 року по день ухвалення рішення суду.

Ухвалою суду від 26.11.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

04.01.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог у зв`язку з тим, що відсутні первинні документи в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», які б могли підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт позивачем. Тому здійснити нарахування заробітної плати неможливо. Інформація щодо наявності заборгованості із заробітної плати у відповідача відсутня. Також відповідачем до відзиву долучено копію науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), підготовленому Торгово-промисловою палатою України.

Позивач у своїй заяві просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у відзиві просив проводити розгляд справи без його участі, просить відмовити у позовних вимогах.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з наказом №180 від 22.07.1980 року прийнята на роботу електромонтером СЦБ по 4 до Іловайської дистанції сигналізації і зв`язку «Донецької залізничної дороги».

Згідно до даних трудової книжки позивача, під номером 6 міститься запис про зміну назви підприємства «Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку» на «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно наказу МТУ № 542 від 23.06.2006 року.

Під номером 10 від 11.07.2016 року в трудовій книжці міститься запис про те, що Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Під номером 11 від 11.07.2016 року в трудовій книжці міститься запис про те, що «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Остання посада позивача на даному підприємстві електромеханік дільниці 2 групи.

17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу №6228/ДН-ос від 10.07.2017 року.

Ці обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача, копією наказу (розпорядження) №6228/ДН-ос від 10.07.2017 року, копією повідомлення ОСОБА_1 від 03.05.2017 року про скорочення посади електромеханіка дільниці 2 групи бригади з ремонту пристроїв сигналізації, централізації та блокування та виведення посади зі штатного розпису.

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця» відповідачем не заперечувався, будь-яких доказів іншого суду відповідачем не надано.

Згідно наказом (розпорядженням) № 6228/ДН-ос від 10.07.2017 року ОСОБА_1 було надано компенсацію за 9 днів відпустки, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Відповідно до розрахунків заробітної плати, які надані позивачем, сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати становить:

за березень 2017 року - 5320,42 грн.;

за квітень 2017 року - 9830,86 грн.;

за травень 2017 року 2253,56 грн.;

за червень 2017 року 00,00 грн.;

за липень 2017 року 9475,24 грн. (з урахуванням вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку).

Загальна сума нарахованої заробітної плати позивача за період березень-липень 2017 року становить 26880,08 грн. (без урахування всіх податків та зборів).

Як вбачається із відомості про виплату грошей №34 за березень 2017 року, доданої відповідачем до відзиву, у липні 2017 року позивачу було виплачено 2113,93 грн. заробітної плати за березень 2017 року у касі підприємства.

Різниця між нарахованою позивачу заробітною платою за період березень-липень 2017 року та виплаченою заробітною платою становить 24353,15 грн. (з урахуванням податків та зборів, сплачених при виплаті частини заробітної плати).

Доказів виплати залишку заробітної плати відповідачем не надано.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону, суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Досліджені судом документи не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності, не мають суперечностей, дають підставу суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 24353,15 грн.

Позиція відповідача про відсутність в нього первинних документів для нарахування заробітної плати позивачу є безпідставною, оскільки відсутність зазначених документів не позбавляє його обов`язку виплатити заробітну плату працівникові.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини суд зазначає наступне.

Згідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» , Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», у зв`язку із чим не береться судом до уваги.

Тому наданий відповідачем науково-правовий висновок не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати працівникові.

Суд визнає бездіяльність відповідача, а саме не виплату заробітної плати, незаконною, такою що порушує конституційне право позивача на своєчасне отримання винагороди за працю.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, який не перевищує 14 календарних днів. Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що підлягають до сплати, проводиться в день звільнення.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року роз`яснив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року та від 01 березня 2017 року.

В період часу з 18.07.2017 року по 18.01.2019 року (день розгляду справи судом) кількість робочих днів становить 380 днів.

Середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці, в яких позивач фактично працювала, складала 356,28 грн. Тому за період часу з 18.07.2017 року по 18.01.2019 року сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 135386,40 грн. (356,28 грн.*380 днів=135 386,40 грн.) без урахування всіх податків та зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до положень підпункту 2 пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 N 13 у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

В даному випадку порядок нарахування та виплати компенсації заробітної плати регламентовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.00 N 2050-НІ та Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.01 N 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць («очищеного» від податків і зборів, які утримуються із суми доходу) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках, розділений на 100. При цьому індекс споживчих цін для визначення прирісного індексу визначається шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу (індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, і місяці, що передує виплаті заборгованості, до розрахунків не включається).

Таким чином, інфляційне збільшення заборгованості за березень 2017 року складає 387,37 грн. (2116,77*18,3/100=387,37), де 2116,77 грн. заробітна плата за вирахуванням податків та зборів, 18,3 індекс інфляції за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року, розрахований за формулою: множення щомісячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату та віднімання від даної суми 100 відсотків.

Інфляційне збільшення заборгованості за квітень 2017 року складає 1352,40 грн. (7817,33*17,3/100=1352,40), де 7817,33 грн. заробітна плата за вирахуванням податків та зборів, 17,3 індекс інфляції за період з травня 2017 року по жовтень 2018 року, розрахований за формулою: множення щомісячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату та віднімання від даної суми 100 відсотків.

Інфляційне збільшення заборгованості за травень 2017 року складає 283,14 грн. (1792*15,8/100=283,14), де 1792 грн. заробітна плата за вирахуванням податків та зборів, 15,8 індекс інфляції за період з червня 2017 року по жовтень 2018 року, розрахований за формулою: множення щомісячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату та віднімання від даної суми 100 відсотків.

Інфляційне збільшення заборгованості за липень 2017 року складає 1064,10 грн. (7710,85*13,8/100=1064,10), де 7710,85 грн. заробітна плата за вирахуванням податків та зборів, 13,8 індекс інфляції за період з серпня 2017 року по жовтень 2018 року, розрахований за формулою: множення щомісячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату та віднімання від даної суми 100 відсотків.

Таким чином, загальна сума компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати станом на кінець жовтня 2018 року складає 3087,04 грн.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 24353,15 грн., компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3087,04 грн. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення суду в розмірі 135386,40 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 246, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість по заробітній платі в сумі 24353,15 грн. (сума зазначена без урахуванням всіх податків та зборів);

- компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3087,04 грн.;

- середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.07.2017 року по 18.01.2019 року в сумі 135386,40 грн. (сума зазначена без урахування всіх податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.П. Гуцал"

"Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №323/3736/18 Головуючий у 1 інстанції: Гуцал О.П.

Провадження № 22-ц/807/1392/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кримської О.М.,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі віфдеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом. Зазначала, що з 16.07.1980 року працювала у виробничому підрозділі «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», наказом від 10.07.2017 року її звільнено за ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Посилаючись на те, що на порушення вимог ст.116 КЗпП України в день звільнення з нею не був проведений остаточний розрахунок, просила стягнути з відповідача нараховану але не виплачену заробітну плату за березень-липень 2017 року у розмірі 26 880,08 грн, компенсацію за втрату частини заробітку у зв`язку із порушенням термінів виплати в розмірі 3 585,38 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18.07.2017 року по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 23 353,15 гривень; компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3087,04 гривень; середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.07.2017 року по 18.01.2019 року в сумі 135 386,40 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, в день звільнення з нею не був проведений остаточний розрахунок, відповідач не виплатив їй заробітну плату за березень-липень 2017 року, а тому на підстав ст.ст.116, 117 КЗпП України, ст.34 Закону України «Про оплату праці» з нього на користь працівника підлягає стягненню вся сума заборгованості з відповідною компенсацією за порушення строків її виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові АТ «Українська залізниця» зазначав, що суд допустився порушень норм матеріального і процесуального права. Наголошує на тому, що не має заборгованості перед позивачем із заробітної плати. Надані позивачем докази на підтвердження факту заборгованості є неналежними, оскільки видані неповноважним органом, не скріплені підписом посадової особи і печаткою товариства. Судом першої інстанції не було враховано, що позивач працювала в м. Іловайську, яке на теперішній час не підконтрольне українській владі. З 16.03.2017 у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, нарахування заробітної плати не відбувалося. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку із виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень». Вказані обставини підтверджуються правовим висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018р., проте суд першої інстанції залишив їх без уваги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що позивач перебувала у трудових відносинах не з виробничим підрозділом «Іловайска дистанція сигналізації та зв`язку», а з ПАТ «Українська залізниця», юридичною адресою якого є м. Київ, що не є зоною проведення ООС. Відсутність у відповідача фінансових документів не є підставою для відмови у стягненні заробітної плати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, заперечення представника позивача Лаврищева В.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата заробітної плати працівникові є не законною та такою, що порушує його конституційне право на своєчасне отримання винагороди за працю. Наданий відповідачем науково-правовий висновок не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати працівникові.

В обґрунтування своїх висновків про наявність заборгованості із заробітної плати суд послався на платіжні відомості за березень-липень 2017, табелі-обліку робочого часу, повідомлення про майбутнє вивільнення працівника, наказ про звільнення (а.с.13-34).

Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22.07.1980 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала електромеханіком П групи на виробничому підрозділі «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.10-12).

Відповідно до відомості про виплату грошей №34 за березень 2017 року за першу половину березня позивачці виплачено 2113,93 грн. заробітної плати (а.с.69-71).

Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, яким тимчасово до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського комплексу заходів від 12.02.2015, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької і Луганської областей шляхом залізничного сполучення.

Виробничі підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення діяльності з 15.03.2017 (дати введення в дію рішення РНБУ) припинили виконання своїх функціональних обов`язків.

17.03.2017 до адміністрації будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень увійшла група невідомих осіб, які назвалися представниками влади у м.Донецьку та Донецькій області так званої ДНР та висловили вимоги здійснювати діяльність із забезпечення перевізного процесу у межах Донецької області відповідно до законодавства ДНР та сплачувати податки від діяльності до її бюджету, або передати у їх розпорядження виробничі потужності, які закріплені за Донецькою дирекцією залізничних перевезень.

Фактично регіональна філія «Донецька залізниця» втратила контроль доступу до своїх виробничих потужностей та іншого майна, а також первинної документації з 17.03.2017, у тому числі до трудових книжок працівників; оригіналів наказів; табелів обліку робочого часу; печаток і штампів; особистих справ працівників тощо.

За фактом неправомірного втручання в діяльність структурного підрозділу регіональна філія «Донецька залізниця» та привласнення майна, що було закріплено за цим підрозділом для виробничої діяльності, структурним підрозділом АО «Українська залізниця» подано заяву до Лиманського відділення поліції Словянського відділення поліції ГУ НП в Донецькій обл. від 20.03.2017, за якою порушено кримінальне провадження №12017050420000286 за ст.341 КК України.

З метою недопущення ризику життю працівникам Донецької дирекції залізничних перевезень рішенням Правління ПАТ «Укрзалізниця» (протокол №Ц-57/27 від 05.04.2017) вилучені зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» структурні підрозділи Донецька дирекція залізничних перевезень.

16 січня 2018 року науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 засвідчено настання форс-мажорних обставин ПАТ «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 70-86).

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справу за № 2159цс15.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VIII) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення, антитерористичної операції є 14.04.2014.

Згідно з частиною 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 5 ст. 11 Закону «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний, строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VIII. Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Відповідно до наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наданий відповідачем висновок торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк.

З 17.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, Іловайськ, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

Науково правовим висновком Торгово промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 р. встановлено, що порушення норм трудового законодавства стосовно працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця виникли через форс мажорні обставини.

Відтак, у трудових правовідносинах між відповідачем та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 , з 17 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, які завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, які на ньому працювали, в період існування яких об`єктивно, з причин від нього незалежних був позбавлений можливостей виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників взагалі, в тому числі відносно позивача.

Сам по собі факт перебування позивача у трудових відносинах станом на березень 2017 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки за змістом ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Розпорядженням Кабінету Міністрів від 19 липня 2017 року № 498-р «Про внесення зміни до п. 9 плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» внесені зміни до п. 9 вказаного плану заходів, де визначено, що забезпечення виплати заробітної плати на підприємствах усіх форм власності, які провадять законну господарську діяльність на неконтрольованій території, за умови дотримання ними вимог щодо протидії фінансування тероризму та недопущення дій, спрямованих на зміну кордонів або територіальної цілісності України з моменту настання умов, визначених п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року, а саме до реалізації п. 1,2 Мінського «Комплексу заходів», а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

На підставі ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем, яким заявлений позов про стягнення заборгованості, не доведена наявність заборгованості із заробітної плати, належних документів на підтвердження заборгованості суду не надано.

Додані до позовної заяви відомості і табелі обліку робочого часу за березнь-липень 2017 року не є належними і допустимими доказами, так як складені на непідконтрольній Україні території, належним чином не завірені.

Оскільки, підприємство було захоплено невідомими особами, відповідач втратив контроль над майном та документацією та також з незалежних від нього причин позбавлений можливості надати суду такі докази.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, у зв`язку з чим у відповідача з 17.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, колегія суддів приходить до висновку про початок дій форс - мажорних обставин (обставин не переборної сили) для відповідача з 17 березня 2017 року, що унеможливило здійснити розрахунки з позивачем, а тому в задоволенні у позові повинно бути відмовлено.

За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване рішення на підставі ст. 276 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у цій справі скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанов складено 23 травня 2019 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова В.Ю. Бєлка

Судді: О.М. Кримська"

"Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року м. Київ

справа № 196/1525/15-ц

провадження № 61-13593св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Кримської О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 16 липня 1980 року вона працювала у виробничому підрозділі «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця».

Наказом від 10 липня 2017 року її було звільнено із займаної посади звільнено на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

Враховуючи те, що на порушення вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку, просила стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за березеньлипень 2017 року у розмірі 26 880,08 грн, компенсацію за втрату частини заробітку у зв`язку із порушенням термінів виплати в розмірі 3 585,38 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18 липня 2017 року по день ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у складі судді Гуцал О. П. позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі ПАТ «Українська залізниця») на користь ОСОБА_1 :

заборгованість із заробітної плати в сумі 24 353,15 грн (сума зазначена без урахуванням всіх податків та зборів);

компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 3 087,04 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року до 18 січня 2019 року в сумі 135 386,40 грн (сума зазначена без урахування всіх податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, в день звільнення з нею не був проведений остаточний розрахунок, відповідач не виплатив їй заробітну плату за березеньлипень 2017 року, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці» з нього на користь працівника підлягає стягненню вся сума заборгованості з відповідною компенсацією за порушення строків її виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Невиплата заробітної плати працівникові є не законною та такою, що порушує його конституційне право на своєчасне отримання винагороди за працю. Наданий відповідачем науково-правовий висновок не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати працівникові.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») задоволено. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості із заробітної плати та не надано належних документів на її підтвердження.

Додані до позовної заяви відомості і табелі обліку робочого часу за березеньлипень 2017 року не є належними і допустимими доказами, оскільки складені на непідконтрольній Україні території, належним чином не завірені.

Оскільки, підприємство було захоплено невідомими особами, відповідач втратив контроль над майном та документацією, а тому з незалежних від нього причин позбавлений можливості надати суду такі докази.

У зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у місті Донецьку, у зв`язку з чим у відповідача з 17 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, тому для відповідача з 17 березня 2017 року розпочалися форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Лаврищев В. В. подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати і передати справу в цих частинах на новий розгляд до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ні АТ «Українська залізниця», ні Регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» жодного дня не мали юридичної адреси у зоні проведення антитерористичної операції (далі АТО).

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт знаходження документації з питань трудових відносин, у тому числі щодо розміру заробітної плати, із позивачем у будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень або інших містах на території зони проведення АТО. Всі фінансові, бухгалтерські, розрахункові та інші операції проходили (або повинні були проходити) за межами зони проведення АТО.

Чинним трудовим законодавством на позивача, як робітника, не покладено обов`язків здійснювати збереження документації (кадрової, первинної, бухгалтерської, технічної, договірної, податкової, архівної тощо), що стосується його трудових відносин з роботодавцем.

Матеріалами справи підтверджено те, що відповідач мав доступ до первинної документації щодо позивача. Разом з тим, у відповідача не було жодної перешкоди для обрахунку розміру компенсації за відпустку та грошову допомогу.

На час ухвалення рішення у матеріалах справи був відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України, що засвідчував наявність у відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), а долучений до матеріалів справи Науково-правовий висновок не є документом, який може засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 липня 1980 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала електромеханіком П групи на виробничому підрозділі «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Наказом начальника дирекції залізничних перевезень ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 10 липня 2017 року № 6228/ДН-ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 17 липня 2017 року, у зв`язку із скороченням штату.

За першу половину березня ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в розмірі 2 113,93 грн, що підтверджується відомостями про виплату грошей № 34 за березень 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Оріхівського районного суду Запорізької області.

12 листопада 2019 року справа № 323/3736/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надані нею відомості і табелі обліку робочого часу за березеньлипень 2017 року не є належними та допустимими доказами, оскільки складені на непідконтрольній Україні території, і не завірені належним чином.

Згідно з відомостями про виплату грошей № 34 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 2 113,93 грн заробітної плати, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Відомість скріплена печаткою підприємства.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Згідно з висновком ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у місті Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Постанова Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська"

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом 15 днів.

Суддя Є.С. Боєв