Рішення № 139483050, 04.09.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2198/26

381/2347/26

Рішення

Іменем України

04 вересня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А. С., представниці відповідача Хомляк О. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Встановив:

17 квітня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов поданий представником позивача з використанням підсистеми «Електронний суд».

Зі змісту позову слідує, що 05 червня 2023 року між первісним кредитором, товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та відповідачем, як позичальником, було укладено договір про споживчий кредит № 7125533.

Відповідач не виконав належним чином умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 67 553 гривні, з них: 17 200 гривень заборгованість за тілом кредиту, 49 149 гривень заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією 1 204 гривні.

В подальшому, після укладення договору про відступлення права вимоги від 24 грудня 2024 року № 110-МЛ, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги в зобов`язанні за договором про споживчий кредит № 7125533 і існуюча заборгованість має бути стягнена в примусовому порядку.

З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 67 553 гривні та відшкодувати понесені ним витрати зі сплати судового збору у сумі 2662, 4 гривні та 8 000 гривень, як компенсацію витрат на правничу допомогу.

Окремо, представником позивача було заявлено клопотання про витребування від АТ КБ «Приватбанк» інформації про зарахування коштів на картковий рахунок відповідача.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2026 року відкрито провадження справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

18 червня 2026 року на адресу суду надійшов відзив представниці відповідача адвоката Хомляк Ольги Русланівни.

Зі змісту відзиву слідує, що відповідач не заперечує обставини щодо укладення договору і отримання коштів в борг, проте, можливо, надасть докази щодо погашення заборгованості і перевіряє правильність визначення суми боргу за тілом кредиту.

При цьому, у відзиві наголошено, що розмір нарахованих процентів є несправедливим, а умови щодо нарахування процентів в межах основного періоду є мірою відповідальності, а не платою за користування коштами, які не підлягають стягненню в будь-якому випадку. Окремо звернено увагу на нікчемність умов договору щодо нарахування комісії та завищений розмірі витрат на правничу допомогу, що заявлені до відшкодування.

В судове засідання представники позивача не з`явились, були повідомлені належним чином, у позовній заяві просили проводити розгляд справи за їхньої відсутності. В цьому випадку суд констатує, що неявка зазначених осіб не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представниця відповідача проти задоволення позову заперечувала частково. Вказала, що визнають обставини щодо укладення кредитного договору та отримання коштів в борг, проте зазначають, що борг за тілом кредиту є погашеним, однак доказів сплати коштів надати не можуть.

Представниця позивача просила стягнути проценти в розумному розмірі і виключно в межах пільгового періоду. Нарахування процентів в межах поточного періоду, з її точки зору, не допустимо, так як це є мірою відповідальності, яка не застосовується в період дії воєнного стану. Нею окремо наголошено на нікчемності умов договору щодо нарахування комісії.

Суд поставив на обговорення клопотання про витребування доказів від АТ КБ «Приватбанк». Представниця відповідача вважала це не доцільним, так як обставини отримання коштів в борг визнаються відповідачем.

В силу приписів частини 1 статті 82 ЦПК України, у задоволенні відповідного клопотання було відмовлено у зв`язку із тим, що сторони визнають обставину отримання коштів в борг.

Також, на уточнююче питання головуючого судді, представниця відповідача повідомила, що відсутні заперечення щодо правомірності переходу до позивача права вимоги.

Заслухавши пояснення представниці відповідача, дослідивши письмові матеріали справи. Суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення. У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 04 вересня 2026 року до 09 години 30 хвилин.

Заслухавши пояснення представниці відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що 05 червня 2023 року між первісним кредитором, товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та відповідачем, як позичальником, було укладено договір про споживчий кредит № 7125533 (а. с. 9-14).

Згідно умов договору, сума кредиту 17 200 гривень, строк кредитування 105 днів, з них: 15 днів пільговий період, 90 днів поточний період. Процентна ставка для пільгового періоду 1,05% щоденно, для поточного періоду 3% щоденно. Розмір процентів за пільговий період 2 709 гривень, за поточний 46 440 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування 67 553 гривні (що відповідає ціні позову).

Згідно тверджень представників позивача, відповідач порушив умови зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 67 553 гривні, з них: 17 200 гривень заборгованість за тілом кредиту, 49 149 гривень заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією 1 204 гривні.

Відповідні розрахунки заборгованості долучені до матеріалів справи (а. с.18-19).

Відповідач та його представниця не заперечують факт укладення кредитного договору та отримання коштів в борг. При цьому стверджують, що борг за тілом кредиту погашено, однак доказів для підтвердження відповідних обставин не надають.

В подальшому, після укладення договору про відступлення права вимоги від 24 грудня 2024 року № 110-МЛ, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги в зобов`язанні за договором про споживчий кредит № 7125533 (а. с. 19, зворот,-26).

Відповідач та його представниця обставини щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора, не заперечують.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають наступні правові норми.

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору про споживчий кредит № 712553 від 05 червня 2023 року у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.

Суд враховує, що обставини укладення договору і отримання коштів в борг відповідачем не заперечуються.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Суд вважає, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги від 24 грудня 2024 року до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 712553 від 05 червня 2026 року.

Відповідно, позивач має право стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Перевіряючи наданий розрахунок заборгованості, суд вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає умовам договору.

Суд критично оцінює доводи відповідача та його представниці щодо погашення заборгованості за тілом кредиту, так як в супереч приписам статті 12, 81 ЦПК України, не надано доказів для підтвердження відповідних обставин.

Суд критично оцінює доводи щодо несправедливості процентів та неможливості нарахування процентів, як плати за правомірне користування коштами після закінчення пільгового періоду, так як умовами договору детально визначений загальний строк кредитування та розмір процентної ставки в залежності від періоду користування коштами, що відповідає приписам статті 3, 627 ЦК України.

Умови договору є чіткими і однозначними та не дають можливість суду кваліфікувати проценти, нараховані в межах поточного періоду, саме як захід відповідальності.

Далі, суд вважає недоведеними посилання відповідача та його представниці на несправедливий розмір процентів, вважаючи, що саме такі умови договору були погоджені сторонами і не надано доказів визнання недійсними зазначених вище положень договору з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України. Суд додатково зазначає, що станом на дату укладення договору, максимальний розмір процентної ставки не був обмеженим, а приписи частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» не мають ретроактивного застосування.

Далі, суд критично оцінює доводи представниці відповідача щодо нікчемності умов договору про нарахування комісії.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку (фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Таким чином, умова про застосування комісії не є нікчемною, а правочин у відповідній частині може бути оспорюваним в силу приписів частини 3 статті 215 ЦК України, проте, суду не надано доказів того, що кредитний договір був визнаним недійним в цій частині.

Правові висновки щодо правомірності нарахування комісії за договорами, укладеними з ТОВ «МІЛОАН» висловлені в Постановах Київського апеляційного суду від 20 липня 2026 року по справі № 753/10963/25 та від 10 червня 2026 року по справі № 361/8859/25.

Зазначені правові позиції є релевантними та застосовними.

Тому, умови договору щодо нарахування комісії є застосованими, а заборгованість за комісією підлягає стягненню у складі загального розміру заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, а з відповідача на користь позивача має бути стягнена заборгованість за про споживчий кредит № 7125533 у сумі 67 553 гривні, з них: 17 200 гривень заборгованість за тілом кредиту, 49 149 гривень заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією 1 204 гривні.

В цьому випадку суд зауважує, що такий розмір заборгованості відповідає визначеній в пункті 1.5 кредитного договору орієнтовній загальній вартості споживчого кредиту.

Далі, позивачем заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 гривень.

Обставини щодо понесення відповідних витрат підтверджені копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копією договору про надання правничої допомоги від 01 липня 2025 року, атом № Д/20007 від 09 березня 2026 року та детальним описом наданих послуг (а. с. 28-30, зворот).

Представницею відповідача заявлено клопотання про зменшення розміру зазначених витрат.

Оцінюючи наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Враховуючи обставини справи, характер спірних правовідносин та обсяг наданої правничої допомоги, суд вважає за необхідне зменшити до 4 000 гривень розмір компенсації понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнути ці кошти з відповідача на користь позивача.

Далі, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2 662, 4 гривні.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 7125533 від 05 червня 2023 року у сумі 67 553 гривні, з них: 17 200 гривень заборгованість за тілом кредиту, 49 149 гривень заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією 1 204 гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 4 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2 662, 4 гривні, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.